Народився 25 грудня1971року в Ленінграді і виріс у підмосковному місті Жуковському[2] у сім'ї театральної актриси, кінодраматурга та кіносценариста Олени Петрівни Демидової[3] (21 квітня 1947 — 23 травня 2017)[4][5][6]. У дитинстві жив у бабусі Людмили Миколаївни Демидової — вчительки молодших класів. Дід Петро Миколайович Демидов був учителем малювання, загинув під колесами автобуса, коли йшов на службу. Навчався Владислав у школі № 6 міста Жуковського, де викладала його бабуся[2]. Влітку вона працювала вихователем у піонерському таборі, куди брала онука із собою. Незважаючи на погану поведінку у школі, завдяки Людмилі Миколаївні вчителі дали Владиславу хорошу характеристику. Бабуся пропрацювала до 70 років, поки онука Маша закінчила школу. Померла від раку молочної залози[2].
Саме бабуся привела, потай від матері, 9-річного Влада на кінопроби. Дебютом у кіно для Владислава Галкіна стала роль Гекльберрі Фінна у картині Станіслава Говорухіна «Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна» (фільм за творами Марка Твена), у титрах — Владик Сухачов. У цьому фільмі знімалася і хрещена Влада Катерина Васильєва.
Коли Владиславу було 10 років, Олена Демидова вийшла заміж за актора та режисера Бориса Сергійовича Галкіна, він став прийомним батьком для Владислава та його сестри Марії[7].
Наступною яскравою роботою в кіно стала головна роль у дитячому фільмі «Цей негідник Сидорів» (1983).
Борис Галкін: Пам'ятаю, коли Влад вперше назвав мене татом. Ми пішли з ним у кіно, щоб подивитися фільм «Цей негідник Сидоров» — картину, в якій Владик знявся практично відразу після «Пригод Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна».
Я вийшов під враженням — переді мною була абсолютно зріла акторська робота 11-річного хлопця, збудована роль, прожита доля. Всі думали: ну знімається хлопчик в одній картині, в іншій, у третій… А хлопчик уже працював! І я сказав: «Знаєш, Владюхо, ти будеш дуже добрим артистом». Він глянув на мене уважно — я багато разів помічав цей його недитячий, вимогливий погляд: мовляв, чи не лукавиш ти, чи не лицеміриш? Ось і тоді Владик подивився на мене так. Перепитав: Це правда? — «Абсолютна правда». — «Дякую тато»…
Владислав згадував:
Батьки взагалі були проти моєї роботи у кіно. Вони ж знали, наскільки праця актора тяжка морально і фізично, і не бажали мені такої долі. На проби потай від усіх мене привела бабуся. Батьки були в шоці, вони навіть не припускали, що бабуся, яка завжди мала «словесне нетримання», майже півроку могла приховувати нашу таємницю.
У 1986 році знімався у фільмі Олександра Муратова «Золотий ланцюг» (за мотивами однойменного роману Олександра Гріна) у ролі Санді. У 1990 році Костянтин Худяков зняв його в ролі дезертира Єгора у картині «Смерть у кіно».
До 18 років на рахунку Галкіна було кілька успішних робіт у кіно. Після закінчення середньої школи він вступив до Театрального училища ім. Б. В. Щукіна (курс Альберта Бурова), яке закінчив у 1992 році. Навчався також у ВДІКу на курсі Володимира Хотиненка.
Кіноролі у дорослому віці
У 1999 році знявся в ролі дільничного Олексія у фільмі Станіслава Говорухіна «Ворошиловський стрілець». У 2001 році зіграв роль старшого лейтенанта Таманцева у фільмі Михайла Пташука «У серпні 44-го …», який приніс йому в 2002 р. кінопремію Ніка в номінації «Відкриття року». У 2000 році знімався в ролі водія — далекобійника Олександра в серіалі «Далекобійники», який приніс йому популярність. У 2002 році знявся в ролі спецназівця ГРУ на прізвисько Якут у серіалі «Спецназ» та в ролі молодого офіцера Сергія Висіка, після демобілізації призначеного на посаду начальника підмосковного відділення карного розшуку в трилері «По той бік вовків» режисера Володимира Хотиненка. Через рік удостоєний нагороди премії «Золотий орел»[джерело не вказане 1165 днів].
У 2004 році знявся у фільмі «72 метри» (режисер В.Хотиненко), у серіалах «Дальнобійники 2» та «Диверсант». У 2005 році зіграв Івана Бездомного в телесеріалі «Майстер і Маргарита» (режисер Бортко, за однойменним романом Булгакова), у 2005 р. роль офіцера Окружної контррозвідки Бориса Нікітіна в телесеріалі «Загибель імперії» все того ж таки. У 2007 році знявся в ролі капітана Калтигіна в серіалі «Диверсант 2: Кінець війни» (режисер — Ігор Зайцев) та у фільмі «Неідеальна жінка».
У 2008 році знявся у серіалі «Я лечу» у ролі Олександра Миколайовича Гордєєва — талановитого хірурга, керівника практики студентів, а також у серіалі " Петрівка, 38. Команда Семенова " у ролі майора міліції Андрія Семенова.
Останні дві роботи — серіали «Брудна робота» та «Котовський» — у лютому та вересні 2009 року[джерело не вказане 1165 днів].
Галкін залишив батьківський будинок у 17 років, батьки купили йому однокімнатну квартиру в Жуковському, а коли одружився вперше, став жити у дружини[7]. Він це пояснює так[10]:
Ми спочатку були не батьки та діти, а друзі. У нас так склалося. Мені здається, сім'я — це дві людини, чоловік та дружина. Я шалено люблю своїх батьків, але розумію, що за жодних обставин не зможу жити з ними разом. Є таке поняття як особистий простір. Так от, люди, що живуть разом, так чи інакше його порушують: один встає о 8-й ранку, інший — о 2-й годині дня, звідси з'являється роздратування. Інша річ — чоловік та дружина, вони одне ціле.
Бабуся — Людмила Миколаївна Демидова, вчителька молодших класів.
Дідусь — Петро Миколайович Демидов, вчитель малювання.
Мати — Олена Петрівна Демидова (21 квітня 1947 — 23 травня 2017), театральна акторка, кінодраматургиня та кіносценаристка. Урна з її прахом була похована поруч із сином на алеї акторів Троєкурівського цвинтаря Москви .
Біологічний батько — Георгій Черкасов.
Прийомний батько — Борис Сергійович Галкін (нар. 19 вересня 1947), актор, режисер.
Єдиноутробна сестра — Марія Борисівна Галкіна (нар. 3 вересня 1977), живе в селі в Псковській області, під Великими Луками, журналіст, у минулому — кухар, сержант МНС РФ, хворіє на аутизм[8].
Зведена сестра — Ганна Борисівна Галкіна (нар. 30 липня 2017), дочка Бориса Галкіна.
Друга дружина — Олена Галкіна. Шлюб тривав лише кілька місяців, розлучилися мирно[11].
Третя дружина — Валентина Єліна.
Четверта дружина (2 жовтня 1998 — 25 лютого 2010) — Дарина Дмитрівна Михайлова (нар. 1965), актриса, театральний педагог та режисер, заслужена артистка РФ. Галкін у 2002 році заявив, що «все те, що було до нашої зустрічі, я не можу назвати одруженістю». Офіційно розлучитися не встигли, розлучення було призначено на 10 березня 2010 року[12].
Па́дчериця (приймальна дочка) — Василина Максимівна Суханова (нар. 25 листопада 1988), дочка Михайлової від першого шлюбу (1985—1991) з актором Максимом Олександровичем Сухановим. Актриса закінчила ВТУ ім. Щукіна, працює у театрі імені Вахтангова.
Свій день народження 25 грудня 2009 року Галкін відзначив одноденною поїздкою до Санкт-Петербурга зі своєю останньою подругою, 34-річною Анастасією Шипуліною, знайомою Катерини Башкатової та її чоловіка, актора Михайла Башкатова[джерело не вказане 1112 днів].
У 2009 році Галкін був засуджений на 1 рік та 2 місяці позбавлення волі умовно за звинуваченням у хуліганстві та опорі працівникам міліції. У ніч із 23 на 24 липня 2009 року, перебуваючи у нетверезому стані, Галкін затіяв стрілянину в одному з московських барів, а потім чинив опір міліціонерам під час затримання. Свою поведінку пояснив на суді нервовим зривом, втомою та проблемами у подружньому житті[13].
