Генера́льний бунчу́жний — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих урядових посад у Гетьманській Україні17-18 століттях, член Генеральної старшини. До обов'язків генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук — символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ, дипломатичної служби. З особливого гетьманського наказу засідав у Генеральній Військовій Канцелярії або командував відділом війська. У мирних часах гетьман послуговувався ним у справах дипломатичних та судових. Уряд «гетьманського бунчужного» зустрічаємо вперше в статтях Богдана Хмельницького, за якими «на Бунчужного Гетьманського давалося 600 золотих польських» (Бантиш—Каменський «Ист. Малор. Исторіи» 1858 ст. 2). Статті Многогрішного 1669 року підписав генеральний бунчужний Лукаш Зборовський. Статті Самойловича підписав генеральний бунчужний Леонтій Полуботок.
