Батьки — Віктор Шомодьї і Роза Борзак. У 1956—60 навчався у вищій школі образотворчого мистецтва. У період з 1960 по 1964 рр. працював допоміжним працівником у друкарні «Кошут»[hu], пізніше вже як кваліфікований робітник. Обравши священство, між 1962—1968 навчався у будапештськійАкадемії католицької теології. У 1967 році був рукоположений у священники. У 1968 році отримав степень доктора з церковної історії. З 1968 по 1975 рр. був практикуючим священником. У період з 1971 по 1975 рр. був помічником у каплиці на вулиці Томо.
У 1972 році Марко Дьордь показав Шомодьї мистецтво трафаретного друку. У 1970-х роках побував у Парижі, Риму, Румунії та найбільше вплинула на нього як на митця поїздка у Грецію у 1980-х. З 1973 року організовує графічні виставки і з того часу є членом Фонду мистецтв та Угорської асоціації образотворчого мистецтва. У 1975 році Шомодьї вийшов з церковного ордену і став вільним художником. З 1980 року малює свої перші твори. З 1985 року займається землеробством у Салфьольді. З 1997 року є членом Угорської Академії мистецтв, з 2004 року є членом правління. Член екологічного товариства басейну Калі.
Теми мистецтва Шомодьї витягнуті з природи, повсякденного життя, біблійних і військово-історичних подій. Це традиційний історико-фольклорний стиль, але тенденції стилю 20-го століття, включаючи конструктивістське мистецтво, також вплинули на нього, особливо на його пейзажі. Найбільшим його твором є живопис портретів 100 угорських військово-історичних особистостей (1986—1996), у вигляді залі Угорських героїв, представленої на виставках і книгах.[3] «Зал портретів угорських героїв від короля Аттіли до Малетера бажає вшанувати пам'ять героїв, які захищали свою батьківщину під час нашої бурхливої історії. Художник з особливою ретельністю намалював одяг зображуваних людей: уніформа, зброя, герби, нагороди — їх ретельна проработка потребувала серйозного попереднього дослідження».[4] Також Дьозо Шомодьї написав та проілюстрував серію книжок присвячених угорським воякам минулого — від стародавніх угрів, до війська Угорської народної республіки.
2006 • Нові твори, Меморіальний музей Юзефа Егрі, Бадачон
2009 • Бачення, зміст та спосіб життя — виставка Дьозо Шомодьї, галерея Му-Терем, Дебрецен • Галерея Форраса, Будапешт • Андраш Крісан — Дьозо Шомодьї: народна архітектура Балатону у сільській місцевості — презентація книги та виставка, Угорська асоціація будівельників, Будапешт
2010 • Графіка Дьозо Шомодьї, Регіональний центр сучасного мистецтва (REÖK), Сегед
2011 • «…Схрестити меч з язичником…» — виставка Дьозо Шомодьї у Будинку мистецтв, Кьосег
Групові
2006 • Великі повертачі[5] культурний центр Надькереш Арані Янош, Надькереш
2008 • Сонячні вуличні хлопці — 12 художників відгукнулися на 12 художніх фільмів Дьордя Сом'яша, галерея Форрас, Будапешт
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 3 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела та література
Kortárs magyar művészeti lexikon III. (P–Z). Főszerk. Fitz Péter. Budapest: Enciklopédia. 2001. ISBN 963-8477-46-6Онлайн-доступ
MTI Ki kicsoda 2009. Szerk. Hermann Péter. Budapest: Magyar Távirati Iroda. 2008. ISBN 978-963-1787-283
.svg){kind=small}
