Отелло, мавр, здобув собі славу як чудовий полководець. Він знайомиться з Дездемоною, дочкою Брабанціо. Вражена його розповідями про військові кампанії, дівчина закохується в Отелло і таємно з ним вінчається. Брабанціо звертається до Дожа Венеції, вважаючи, що мавр закохав у себе Дездемону за допомогою чаклунства. Однак Отелло вдається переконати всіх, що Дездемона абсолютно вільна в своїй волі: «Вона мене за муки полюбила, а я її за співчуття до них». Він отримує призначення прийняти командування віддаленим гарнізоном і їде туди з молодою дружиною.
Його помічник Яго і дворянин Родріго готують змову. Вони хочуть прибрати Отелло і зайняти його місце. Яго переконує Отелло, що Дездемона — коханка Кассіо, молодого підлеглого Отелло. Яго заводить із Кассіо розмову про його дівчину, походжаючи по двору повз місце, де сховався Отелло. У мавра, який чує лише уривки фраз, складається враження, що мова йде про його дружину. Він починає вірити Яго і ревнувати Дездемону. Для того, щоб остаточно запевнити Отелло в невірності Дездемони, Яго підкладає Кассіо її хустку, подарунок чоловіка. Отелло знаходить у молодої людини цей «доказ зради». Яго радить Отелло вбити Дездемону уві сні. А Отелло наказує Яго вбити Кассіо. Винісши вирок невірній заздалегідь, Отелло звинувачує Дездемону. Він не слухає ні її, ні Емілію, дружину Яго, яка намагається запевнити ревнивця в тому, що дружина його — безневинний янгол, що вона і в думках не тримала нічого подібного. Яго і Родріго йдуть до Кассіо, і Родріго ранить Кассіо в ногу, а потім хитрий Яго вбиває наївного Родріго. Приходить охорона, інші люди і забирають Кассіо і труп Родріго. Яго каже, що захищав Кассіо, а Родріго він не вбивав.
Коли Дездемона лягла на ліжко, мавр почав говорити їй все, що, як він вважає, знає. Але дружина все заперечує. Вражений «брехливістю» і «ранньою зіпсованістю» настільки юної дівчини (адже він чув слова Кассіо своїми вухами, бачив свій подарунок у його руках своїми очима), Отелло душить Дездемону, вона вмирає. Входять охоронці, Яго, дружина Яго, Кассіо та інші люди. Дружина Яго говорить усю правду всім, розкриваючи плани чоловіка, і розлючений Яго заколює її. А Отелло, не в силах винести звістки про те, що він своїми руками вбив люблячу і вірну дружину, розбив своє щастя, виносить сам собі смертний вирок і заколюється. Яго беруть під варту, і всі йдуть.
Перша постановка відбулась в листопаді 1604 року в банкетній залі Лондонського королівського палацу (Отелло — Р. Бербедж).
Українські переклади
Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 р. у Львові. У 1890-х п'єсу переклав Марко Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). Також трагедію «Отелло» переклали Панас Саксаганський, Ірина Стешенко та Олександр Грязнов.
Не опубліковані переклади
Отелло: Венеційський мавр. Трагедія на 5 дій / Пер.'М. Л. Кропивницький. Автогр. зберігається в Ленінгр. театральній б-ці ім. А. Луначарського, інв. № 20644. Пер. має цензурний дозвіл до постановки від 5.IV 1902 р.
Цікаві факти
Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був. Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеційськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену.
Іменами головних персонажів п'єси названі два популярних сортибузульника — декоративної рослини з родини айстрових: Ligularia dendata Дездемона і Ligularia dendata Отелло. У обох сортів листова пластина зверху зеленувата, а знизу — темніша, близька до криваво-червоною, у сорту Отелло червоні жилки листа на просвіт нагадують кровоносні судини.
О. Пушкін писав: «Головна трагедія Отелло не у тому, що він ревнивий. Суть у тому, що він занадто довірливий».