СкотизмСкотизм — напрямок у середньовічній схоластиці, висхідний до вчення Дунса Скотта і альтернативний томізму. Скотизм розвивався в рамках францисканського ордену. Одним з основних в ньому було питання про індивідуації. Якщо томізм пов'язував принцип індивідуації з матерією, то скотизм вбачав її в особливостях форми. На противагу томістській щойності (лат. quidditas) скотизм розвиває принцип цьогості (лат. haecceitas) тобто самототожності предмета, що передбачало наявність сутнісної унікальності в кожному предметі, яка передбачає інтуїцію. Природа Бога на думку скотистів не могла бути піддана раціоналізації. Філософськи скотизм тісно переплітається з номіналізм, хоча і не зводиться до нього. У теології скотисти просували вчення про тотожність волі й природи у Бога[1], а також про непорочне зачаття Діви Марії.[2] Основні представники: Антуан Андре, Франсуа Мейрон, Вільємен Алнвік, Іван з Ріпи, Петро з Кандії, Жан Бассоль, Роберт Ковтон, Джон з Редінґа, Франциск з Маршії, Волтер Чаттон, Волтер Берлей, Ґійом Воруйон Примітки
література
|