Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Хаміда Джандубі

Хаміда Джандубі
араб. حميدة الجندوبي
Народився22 вересня 1949(1949-09-22)
Туніс, Франція
Помер10 вересня 1977(1977-09-10) (27 років)
Penitential Center of Marseilled
·обезголовлення
ПохованняЦвинтар Сен-П'єр (Марсель)d
Країна Французький протекторат у Тунісі
 Туніс
Діяльністьвбивця, мучитель, ґвалтівник, працівник сільського господарства

Хаміда Джандубі (араб. حميدة جندوبي; бл. 1949 — 10 вересня 1977) — остання людина в Європі, страчена на гільйотині у Франції, в марсельській в'язниці «Бометт»[1]. Джандубі був туніським іммігрантом, засудженим за тортури і вбивство 21-річної Елізабет Буську, його знайомої, в Марселі. Марсель Шевальє був головним катом[2].

Життєпис

Народився в Тунісі приблизно в 1949 році. У 1968 році став жити в Марселі і почав працювати в продуктовому магазині. Він влаштувався на роботу як ландшафтний дизайнер, але в 1971 році на робочому місці сталася пригода, в результаті якої він втратив дві третини ноги.

У 1973 році 21-річна Елізабет Буську, яку він зустрів в лікарні, коли відновлювався після ампутації, подала на нього заяву в поліцію, стверджуючи, що він намагався змусити її займатися проституцією. Навесні 1973 року Джандубі був заарештований, але незабаром звільнений з-під варти й увійшов у довіру до двох інших дівчат, а потім змусив їх «працювати» на нього. Ідея помститися своїй обвинувачці не покидала його розум. У липні 1974 він викрав Буську і притягнув її до себе додому, де, на очах у переляканих дівчаток, він її побив, після чого припік її груди і генітальну зону запаленою сигаретою. Буську вижила, тому Джандубі на своєму автомобілі вивіз її на околицю Марселя, а там задушив.

Після повернення Джандубі попередив дівчат, щоб вони нічого не говорили. Тіло Буську було виявлено в сараї хлопчиком 7 липня 1974 року. Через місяць Джандубі викрав ще одну дівчину, але та змогла втекти і повідомити про нього в поліцію.

Суд

Після тривалого попереднього судового розгляду Джандубі постав перед судом в Екс-ан-Провансі за звинуваченням у катуваннях, вбивствах, зґвалтуваннях і навмисному насильстві 24 лютого 1977 року. Доводи захисту будувалися головним чином на наслідках ампутації ноги шестирічної давності: адвокат стверджував, що воно довело його до пароксизму в зловживанні алкоголем і насильством, зробивши з нього іншу людину. 25 лютого він був засуджений до смертної кари.

Смертна кара

Апеляція була відхилена 9 червня, і рано вранці 10 вересня 1977 року Джандубі поінформували, що він буде страчений на гільйотині, як і Крістіан Рануччо (страчений 28 липня 1976 року) і Жером Каррен (страчений 23 червня 1977 р.). Він, як і ці вбивці дітей, не отримав «президентської відстрочки» від Валері Жискар д'Естена. Незабаром о 4:40 ранку він був страчений.

Хоча Джандубі був останнім страченим, він не був останнім засудженим[3]. Але страта більше не застосовувалася, тому що в 1981 році до влади прийшов Франсуа Міттеран скасувавши її[1].

У масовій культурі

Історія життя Хаміда Джандубі описана в книзі «When the Guillotine Fell» канадського автора Джеремі Мерсера[4].

Примітки

  1. ↑ а б Il y a 30 ans, avait lieu la dernière exécution, Le Nouvel Observateur, 10 September 2007, архів оригіналу за 27 лютого 2008, процитовано 12 квітня 2018 [Архівовано 27 лютого 2008 у Wayback Machine.] (Фр.)
  2. ↑ Les deux derniers bourreaux français toujours vivants, El Informador internacional, 10 September 2007, архів оригіналу за 26 березня 2011, процитовано 12 квітня 2018 [Архівовано 26 березня 2011 у Wayback Machine.] (Фр.)
  3. ↑ La dernière exécution capitale date de 30 ans, Radio France internationale, 10 September 2007, архів оригіналу за 19 травня 2011, процитовано 12 квітня 2018 (Фр.)
  4. ↑ Mercer, Jeremy (2008), When the Guillotine Fell, Saint Martin's Press, ISBN 0312357915

Посилання
Kembali kehalaman sebelumnya