Япо́нський сад (яп.日本庭園, にほんていえん, ніхон тей'ен або яп.和風庭園, わふうていえん, вафу тей'ен) — різновид саду або приватного парку, принципи організації якого були розроблені у Японії протягом 8 — 18 століття.
Короткі відомості
Японський сад символізує досконалий світ земної природи, а інколи виступає уособленням всесвіту. Характерними елементами його композиції є штучні гори і пагорби, ставки і острови, струмки і водоспади, доріжки і ділянки піску чи гравію, прикрашені камінням незвичайних обрисів. Пейзаж саду формується за допомогою дерев, кущів, бамбуку, трав, квітів і моху, які покликані передавати відчуття змін пір року. На території саду можуть також розміщуватися кам'яні ліхтарі, альтанки чи чайні.
Формування засад японського садівництва відбувалося під впливом еволюції японської архітектури, а також релігійно-філософських уявлень японської знаті. Початково сад був складовою резиденцій аристократів, але згодом був запозичений буддистськими монастирями і знатними самураями. З 19 століття він набув поширення серед японських простолюдинів, ставши невід'ємною частиною багатьох приватних будинків. У 20 столітті спорудження садів у японському стилі стало популярним серед іноземців.
Сад цубо, або цубо-ніва — це невелика за розміром внутрішня частина будинку з відкритим дахом, що засаджена рослинами та оформлена каменями. Слово «цубо» (坪) означає територію рівну двом татамі, що становить близько 3,3 квадратних метри. Популярний цубо у щільній забудові Кіото. Через такий сад у кімнати навколо нього потрапляє світло через паперові чи очеретяні розсувні стіни.[1]
Естетика садів Японії
Японський сад - явище дивовижне. Його філософія і благородна вишуканість пов'язана з релігійними і національними особливостями сприйняття японцями навколишнього світу. Діючі в Японії релігії - це синтоїзм і дзен-буддизм. Вони проповідують вчення про те, що споглядання природи наближає до осягнення законів буття.
Жителі Країни Вранішнього Сонця вважають, що в природі немає нічого некрасивого. Об'єкти поклоніння - водоспади, дерева, гори. Художній образ завжди сприймається активно, його домислюють і співпереживають з автором. Японські сади лаконічні, багатозначні і символічні.
Дуже часто сприйняття фіксується на якомусь одному основному компоненті - це може бути сад каменів, водоспадів або мохів. Особливість такого саду полягає в переважанні одного елемента над іншими і для справжніх поціновувачів мистецтва такий сад є справжньою скарбницею передачі думок і почуттів автора.
Європейський сад створений для того, щоб впливати на органи чуття людини за допомогою аромату і кольору. На відміну від нього, японський сад допомагає відпочити від метушні і відновити рівновагу душі.
Кожен об'єкт в японському саду має своє смислове навантаження. В основу моделі саду покладено союз трьох головних стихій - води, каменю і рослин. Камені символізують гори, скелі, острови. Вода (або пісок, який її замінює) асоціюється з водоймами - це озера і гірські річки. Невеликі рослини, з яких створюють композиції, по контурах нагадують лісові пейзажі.
Камені в саду дуже важливі, вони задають структуру. Їх розстановка - це особливе мистецтво. В кожному камені потрібно побачити свою родзинку і відвести йому певну роль. Камінь може лежати, «тікати» або «притулятися». Розставляють їх зліва направо. Зазвичай саме так людина ковзає поглядом по картині, тому рух в саду організовано за тим же принципом.
Камені - це сила і стійкість. Від їх нерухомості віє спокоєм, а асиметричне розташування є співзвучним з природою. З роками на них з'являються мохи та лишайники. Типова картина кам'янистого саду: подушки з моху відтворюють сопки з їх м'якими обрисами, а «хвилі» на гравії або піску - брижі водної поверхні.
Такий сад називають «плоским» або «сухим ландшафтом».
Вода в саду має бути присутня обов'язково. Це найрухливіша стихія, вона вносить свою лепту в настрій і характер саду.
Улюблене творіння природи у японців - водоспад. Роблять його подалі від будинку, але неодмінно так, щоб чути його шум. Великий і нерівний камінь імітує скелю, з якої стікає вода. Русло потоку викладають із каміння, розміром трохи менше. Ще один водний об'єкт - ставок, який відображає небо і ті рослини, які ростуть на його березі. Це спосіб розширити маленький простір і зробити його більш об'ємним. Якщо у ставок впадає струмок, це вносить в сад динаміку.
Береги роблять якомога більш мальовничими. Тут ростуть трави і лежать валуни, порослі мохом. У ставках нерідко влаштовують острівці з рослинністю, з'єднуючи їх різними містками.
Вода не завжди буває справжньою. Іноді її імітує пісок або дрібна галька, на якій викреслюються хвилясті лінії. Для нанесення малюнка використовують дерев'яну дошку з широкими зубцями. Такий піщаний майданчик створюють, як символ тиші та простору, на людину вона діє заспокійливо.
Підбір рослин пов'язаний з естетикою саду. Переважаючий колір - зелений, при посадці дерев перевага віддається вічнозеленим породам. Улюблене дерево - сосна, символізує довговічність.
Обов'язково присутній бамбук і інші різні злаки. Їх скромність вносить гармонію в загальну картину. Листяні породи представлені азалією, камелією, магнолією.
Рослини посаджені з урахуванням сезонної зміни акцентів. Весняне цвітіння сакури огортає сад біло-рожевими хмарами квітів, їм вторять малиново-рожеві азалії. Влітку дерева відцвітуть, але їх пелюстки вкриють крихітний ставочок, а гілки створять химерний малюнок на тлі темного неба в повний місяць. Осінь запалить свої холодні багаття з кленового листя, адже клен - символ вічності, величі, вченості, життєвої мудрості, тактовності[2]. Акцент завжди падає на найефектнішу (в даний момент ) рослину. Це час нею милуватися, і інші рослини не відволікатимуть на себе увагу. Одні рослини змінюються іншими, не менш красивими.
Kuitert, Wybe, (1988) Themes, Scenes, and Taste in the History of Japanese Garden Art, Japonica Neerlandica, Amsterdam, (ISBN 90-5063-0219)
Kuitert, Wybe, (2002) Themes in the History of Japanese Garden Art, Hawaii University Press, Honolulu, (ISBN 0-8248-2312-5)
Young, David and Michiko, (2005), The Art of the Japanese Garden, Tuttle Publishing, Vermont and Singapore, (ISBN 978-0-8048-3598-5)
Nitschke, Gunter, (1999) Le Jardin japonais - Angle droit et forme naturelle, Taschen publishers, Paris (translated from German into French by Wolf Fruhtrunk), (ISBN 978-3-8228-3034-5)
Baridon, Michel (1998). Les Jardins- Paysagistes, Jardiniers, Poetes., Éditions Robert Lafont, Paris, (ISBN 2-221-06707-X)
Murase, Miyeko, (1996), L'Art du Japon, La Pochothḕque, Paris, (ISBN 2-253-13054-0)
Slawson, David A. Secret Teachings in the Art of Japanese Gardens (New York/Tokyo: Kodansha 1987)
Yagi, Koji A Japanese Touch for Your Home (Kodansha 1982)
Miller, P. (2005), The Japanese Garden: Gateway to the Human Spirit, International Journal of Humanities & Peace 2005, Vol. 21 Issue 1, Retrieved August 3, 2008 from: http://researchport.umd.edu
