Бородін Петро Григорович

Бородін Петро Григорович
Народився	23 травня (5 червня) 1905  Катеринослав, Російська імперія
Помер	1986  Ужгород, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  Російська республіка  УНР  Українська Держава  Українська РСР  СРСР
Діяльність	політик
Alma mater	Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
Учасник	німецько-радянська війна
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання	майор
Партія	КПРС
Нагороди

Петро́ Григо́рович Бороді́н (23 травня (5 червня) 1905 , Дніпро  — 1986 , Ужгород ) — український радянський партійний і державний діяч, перший керівник ЦК Компартії Молдови (1940-1941). Член ЦК КП(б)У в 1940–1949 рр. Член Центральної Ревізійної Комісії ВКП(б) у лютому 1941—1952 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання з січня 1941 року.

Народився 23 травня (5 червня) 1905(19050605) року в родині робітника-машиніста в місті Катеринославі, тепер місто Дніпро, Дніпропетровська область, Україна. У червні 1923 — січні 1927 р. — робітник 8-ї дільниці служби шляхів у місті Катеринославі (Дніпропетровську). У 1924 році вступив до комсомолу.

Член ВКП(б) з травня 1926 року.

У січні 1927 — вересні 1928 р. — хронометражист, а у вересні 1928 — вересні 1929 р. — технік-будівельник Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського. У вересні 1929 — червні 1930 р. — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

У червні 1930 закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, здобув спеціальність інженера-будівельника. У червні 1930 — лютому 1937 р. — науковий працівник, викладач Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. У 1936 році закінчив аспірантуру при цьому інституті. У лютому 1937 — липні 1938 р. — викладач технічної механіки Дніпропетровського автогенно-зварювального технікуму.

У липні 1938 — січні 1939 року — відповідальний організатор відділу керівних партійних органів ЦК КП(б)У в місті Києві.

У січні — червні 1939 року — 2-й секретар Молдовського обласного комітету КП(б)У.

У червні 1939 — серпні 1940 року — 1-й секретар Молдовського обласного комітету КП(б)У.

4 вересня 1940 — 7 вересня 1942 року (офіційно — 27 січня 1945) — 1-й секретар ЦК КП(б) Молдавії.

З початком Німецько-радянської війни у липні 1941 — березні 1942 р. — член Військової ради Південного фронту. У березні — серпні 1942 р. — виконував функції 1-го секретаря ЦК КП(б) Молдавії в місті Ворошиловграді Української РСР.

У серпні 1942 — січні 1943 р. — начальник політичного відділу 71-ї стрілецької дивізії Карельського фронту. У січні — квітні 1943 р. — інструктор з організаційно-партійної роботи Політичного управління Волховського фронту.

З квітня 1943 й до травня 1946 року — заступник з політичної частини начальника 2-го фронтового управління оборонного будівництва (ФУОС) Волховського, Ленінградського, 3-го Прибалтійського фронтів.^[1]

У червні — серпні 1946 р. — в розпорядженні ЦК КП(б)У в Києві

У серпні 1946 — червні 1949 р. — начальник Закарпатського обласного управління промисловості будівельних матеріалів. У червні 1949 — вересні 1953 р. — завідувач відділу планових, фінансових і торговельних органів Закарпатського обласного комітету КП(б) — КП України.

У вересні 1953 — грудні 1955 р. — завідувач промислово-транспортного відділу Рівненського обласного комітету КПУ.

З 1956 — на господарській роботі в Закарпатській області. У січні 1956 — лютому 1959 р. — начальник Ужгородського міського управління промисловості будівельних матеріалів. У лютому 1959 — липні 1962 р. — начальник відділу будівництва і архітектури Закарпатського облпроекту.

У липні 1962 — травні 1963 р. — начальник монтажної дільниці № 83 Закарпатської обласної спілки споживчої кооперації. У травні — грудні 1963 р. — директор цегельно-черепичного заводу в місті Чопі Закарпатської області. У грудні 1963 — травні 1964 р. — начальник цеху № 1 Ужгородського цегельно-черепичного заводоуправління Закарпатської області. У травні — жовтні 1964 р. — старший інженер бюро експертизи Ужгородського міського відділу в справах будівництва і архітектури. У жовтні 1964 — березні 1965 р. — інспектор державного архітектурно-будівельного контролю у місті Ужгороді.

У березні 1965 — січні 1967 р. — старший інженер лабораторії Закарпатського тресту будівельних матеріалів. У січні 1967 — серпні 1968 р. — завідувач лабораторії Ужгородського цегельно-черепичного заводоуправління.

У серпні 1968 — січні 1969 р. — інспектор архітектури Ужгородського філіалу Українського державного інституту проектування міст. У січні 1969 — березні 1970 р. — інженер-інспектор охорони пам'ятників і архітектури у місті Ужгороді. У березні — жовтні 1970 р. — на пенсії.

У жовтні 1970 — лютому 1971 р. — інженер технічного бюро Закарпатського обласного відділу в справах будівництва і архітектури. У лютому — грудні 1971 р. — завідувач лабораторії тресту будівельних матеріалів у місті Ужгороді. У грудні 1971 — липні 1972 р. — на пенсії. У липні — грудні 1972 р. — інженер Закарпатського обласного відділу в справах будівництва і архітектури.

З грудня 1972 р. — на пенсії у місті Ужгороді, де й помер в березні 1986 року.

• майор

Був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (01.08.1944, 11.03.1985), орденом «Знак Пошани» і медалями.

• Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — Москва, РОССПЭН, 2016. (рос.)
• Довідник з історії Комуністичної партії і Радянського Союзу 1898—1991 [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Moldovenii: Енциклопедія [Архівовано 24 березня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.