Сірко Іван Миколайович

Сірко Іван Миколайович
1-й секретар Молдавського обкому КП(б)У
липень 1932 — травень 1933
Попередник:	Плачинда Іван Семенович
Наступник:	Булат Гурген Осипович
Народження:	12 травня 1900(1900-05-12)  Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Смерть:	3 листопада 1976(1976-11-03) (76 років)  Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР
Національність:	українець
Країна:	Австро-Угорщина  ЗУНР  СРСР
Освіта:	Рогатинська гімназія
Партія:	ВКП(б)
Військова служба
Роки служби:	1916 — 1920
Приналежність:	УСС  УГА ЧУГА
Звання:	Хорунжий (файнріх)
Битви:	Перша світова війна Українські визвольні змагання
Нагороди:

Іва́н Микола́йович Сірко́ (12 травня 1900(19000512), Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 3 листопада 1976, Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР) — український військовий і радянський партійний діяч.

У 1916 році стрілець легіону Українських січових стрільців, протягом 1919—1920 років хорунжий Української галицької армії^[1]. Співзасновник Комуністичної партії Західної України у лютому 1919 року^[2], пізніше перший секретар Молдавського обкому КП(б)У. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в червні 1930 — листопаді 1933 років.

Народився в селянській родині в селі Кінашів поблизу Галича. Доводився племінником в майбутньому іншому радянському діячу, Василю Петровичу Сірко^[3].

По завершенню 5 класів Рогатинської гімназії, у 1916 році добровільно вступив до лав Українських січових стрільців Австро-Угорської армії. Наприкінці вересня 1916 року потрапив до російського полону, працював на цукровому заводі на Київщині. Влітку 1918 року повернувся до лав Січових стрільців, служив унтерофіцером Української галицької армії. В січні 1919 року завершив навчання в старшинській школі Української галицької армії в Золочеві. У тому ж році вступив до РКП(б).

Вів нелегальну революційну роботу у Східній Галичині, яку окупувала Польща. Протягом лютого і квітня 1920 року брав участь у реорганізації Червоної української галицької армії. У тому ж році долучився до організації радянської влади на Тернопільщині і на сході Львівщини під час недовгого існування Галицької СРР. Зокрема, Івана Сірка було помічено в Утішкові Золочівського повіту у серпні 1920 року під час ведення прорадянського мітингу в ході тимчасової окупації села більшовиками^[4].

Протягом 1921—1923 років обіймав посаду завідувача організаційного відділу Уманського повітового комітету КП(б)У. З квітня 1923 року — завідувача організаційно-інструкторського відділу Уманського окружного комітету КП(б)У.

У 1923—1924 роках перебував на посаді секретаря Малинського окружного комітету КП(б)У на Житомирщині.

Пізніше переведений до Києва, де протягом 1924—1926 років перебував на відповідальній роботі в Шулявському районному комітеті КП(б)У міста Києва і обіймав посаду інструктора Київського губернського комітету комуністичної партії. У 1926 році працював заступником завідувача організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету партії, а протягом 1926—1928 років — завідувачем організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету.

У 1928—1930 роках — секретар, завідувач організаційного відділу Всеукраїнської спілки радянських торговельних і державних службовців, водночас голова Всеукраїнської спілки сільськогосподарських й лісових робітників.

У 1930 році переведений на посаду відповідального секретаря Тульчинського окружного комітету КП(б)У на Вінниччині. З 20 червня по серпень 1930 року — відповідальний секретар Лубенського окружного комітету КП(б)У на Полтавщині. У серпні 1930—1932 роках — завідувач організаційно-інструкторського сектору та член президії Всеукраїнської ради професійних спілок у місті Харкові.

У липні 1932 — травні 1933 року — перший секретар Молдавського обласного комітету КП(б)У. Після арешту 17 травня 1933 року його дядька, Василя Сірка, написав заяву до ЦК КП(б)У, назвавши «походом на галичан» арешти у справі Української військової організації. 27 травня 1933 року був знятий з посади першого секретаря Молдавського обласного комітету КП(б)У і викликаний до Харкова для пояснень.

У 1933—1934 роках працював на рядових посадах у Всеукраїнської ради професійних спілок та Укрводгоспі. У 1934 році виключений з ВКП(б), після апеляції був на рік переведений у «прихильники» (рос. сочувствующие). 7 листопада 1934 року ув'язнений у справі Української військової організації^[2].

26 квітня 1935 року Особливою нарадою засуджений на три роки позбавлення волі, які відбув в Ухтинсько-Печорському таборі. Звільнившись у травні 1937 року, за допомогою Бюро з працевлаштування колишніх в'язнів при НКВС СРСР влаштувався на роботу в Приозерний ліспромгосп тресту «Онегліс» Архангельської області РРФСР.

Вдруге заарештований за «антирадянську агітацію» 22 березня 1938 року. Вісім місяців був під слідством у Каргопольській в'язниці. Особливою нарадою при НКВС СРСР 3 вересня 1938 року засуджений до десяти років таборів. Працював на лісоповалі на Північному Уралі (Нироблаг). У 1947 році звільнився, повернувся в Українську РСР, а з березня 1948 року знову потрапив у Нироблаг, де працював уже як вільнонайманий.

У січні 1950 року заарештований втретє й за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР засланий на поселення до Красноярського краю, де працював у ліспромгоспі Богучанського району. У вересні 1954 року звільнений з поселення.

У березні 1955 року повернувся в Станіславську область, де працював начальником дорожнього відділу при Більшівцівському районному виконавчому комітеті Станіславської області.

Реабілітований 26 лютого 1957 року. Помер 3 листопада 1976 року в Івано-Франківську, де і проживав на пенсії на вулиці Коперника^[5]. Автор книжки спогадів «Ті незабутні роки», виданій вже після його смерті в Ужгороді у 1978 році^[6].

• Гірняк Н. Останній акт трагедії української Галицької Армії. — Нью-Йорк: Видання Укр. Військово-Історичного Ін-ту в США, 1959. — 281 с.
• Дописи з краю: українське село під більшовиками. Українська Думка, 1920. Ч. 10. 16 жовтня, Львів. С. 3.
• Івано-Франківський Краєзнавчий музей (ІФКМ). ДП — IV — 420. Сірко І. М. Червоні галицькі частини в боротьбі за владу рад. [Спогади про події 1914—1937 рр.]. — Москва, 1965. — 23 с.
• Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Львів: Каменяр, 1991. — 200 с.
• Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1293—1303.
• Рубльов А., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраïськоï інтелігенціï (20–50-ті роки ХХ ст.). Киïв, 1994. 349 с.
• Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К.: Інститут історії України НАН України, 2004. 648 с.
• Сірко І. М. Ті незабутні роки. Ужгород: Карпати. 1978. 133 с.