|
Волове очко
Воло́ве о́чко[1] (Troglodytes troglodytes), у деяких джерелах кропи́в'янка або кропи́вник[2], — вид дрібних птахів роду волове очко родини воловоочкових. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах[3]. СистематикаТаксономіяОдин з 12-ти видів роду волове очко (Troglodytes), єдиний вид роду у фауні України. Походження наукової назвиЛатинська назва виду Troglodytes troglodytes походить від давньогрецького слова τρωγλοδύτης, що буквально означає «той, що мешкає у печері» (звідси й «троглодити», як називають доісторичних людей, які жили в печерах). Ймовірно, така назва була надана птахові завдяки особливому способу гніздування — в товстостінній кулеподібній споруді, яка дещо нагадує печеру. Самого птаха стародавні греки називали τροχίλος (іноді τροχῖλος або τροχεῖλος)[4]. Зверніть увагу!
Морфологічні ознаки Волове очко — один з найменших європейських птахів. Маса тіла становить 9—11 г, довжина тіла близько 10 см. У дорослого птаха верх рудувато-бурий, а низ бурувато-сірий, з темними поперечними смугами; над оком світла «брова»; на махових і стернових перах темні смуги; дзьоб темно-бурий; ноги світло-бурі. У молодого птаха «брови» майже зовсім непомітні. Хвіст непропорційно короткий (близько 3,5 см) та часто піднятий вгору, що надає птахові характерного вигляду. Дзьоб шилоподібний, тонкий, дещо загнутий донизу[3]. Поширення та місця існування Вид поширений в Євразії та Північній Африці. Вважають, що спочатку волове очко було виключно американським видом, оскільки всі інші представники родини воловоочкових поширені виключно в Новому Світі. Ймовірно, на територію Азії, а згодом Європи та Африки, вид потрапив через так званий «Берингійський міст» — перешийок, що існував між Америкою та Азією на місці теперішньої Берингової протоки. В Україні звичайний, осілий, частково перелітний і кочовий птах Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму. Під час перельотів і зимових кочівель зустрічається скрізь, наприклад на території НПП «Тузлівські лимани» на півдні Одеської області[5]. Тримається найчастіше в старих, нерідко заболочених хвойних, мішаних та листяних лісах. Вибирає зазвичай місця з різноманітним підліском, дуже захаращені буреломом, з купами хмизу, густими заростями малини, кропиви, папоротей. Часто трапляється вздовж лісових струмків та рік, у темних лісових ярах. Зрідка оселяється в глухих частинах старих парків. ЧисельністьЧисельність в Європі оцінено в 23—40 млн пар, в Україні — 140—160 тис. пар[6]. СпівЗ настанням перших теплих весняних днів у березні можна почути спів волового очка. Пісня настільки гучна, що просто дивно, звідки у нього стільки сили в голосі. Крім того, пісня волового очка мелодійна. З короткими перервами птах повторює її знову й знову, вмостившись на верхівці кошлатих кущів або в густій кроні дерева. Таку голосистість пояснюють великими розмірами гніздової території дрібної пташини. Самець контролює площу у понад півгектара, і гучний спів має здалеку попереджати суперника про те, що територію зайнято. Своє невдоволення і збудження волове очко виражає також сильними тріскучими звуками[7]. Гніздування   Гніздиться парами. Кожна з них займає окрему, досить велику ділянку (3—7 га), на якій влаштовує до 5—7 гнізд. У більшості з них зазвичай відсутня внутрішня вистілка, лише будівництво одного завершується повністю. У ньому й відбувається вирощування потомства, інші, ймовірно, слугують для ночівлі. Усі гнізда будує самець, добудовує одне з них самиця. Гніздо розташоване на землі або на висоті 0,5—2 м від неї у затишних місцях (на невеликих деревцях підросту, частіше ялинах, кущах ялівцю, в переплетінні гілок підліску, між корінням повалених дерев, у купах хмизу, заглибленнях трухлявих пеньків, у щілинах стовбурів, розвилці між стовбурами, за відсталою корою, в урвищах берегів лісових струмків та ярів тощо). Гніздо досить велике, з товстими стінками, кулеподібної форми з бічним отвором. Зовнішня його частина складається з торішнього листя дерев, папоротей, зеленого моху, тонких гілочок ялин; внутрішня вистелена мохом, пір'ям, шерстю, рослинним пухом. У кладці 6—7, іноді 5 або 8 яєць. Шкаралупа молочно-біла, з рідко розкиданими дрібними крапками: поверхневі — іржаво-червоні, іржаво-бурі та темно-коричневі; нечисленні глибокі — блідо-фіолетово-сірі (зазвичай згущуються до тупого кінця). Кладки з'являються в першій — другій декадах травня. Зазвичай протягом року два виводки. Другі кладки у другій — третій декадах червня. Насиджує тільки самиця протягом 13—14, частіше 14—15 діб[8]. ХарчуванняОснову раціону волового очка складають різноманітні комахи та інші безхребетні. Восени, коли корму стає недостатньо, вживає в їжу ягоди, насіння деяких рослин. Також добувають корм на поверхні землі. ПідвидиРаніше вид вважався конспецифічним із волоочком канадським (Troglodytes hiemalis) та волоочком кордильєрським (Troglodytes pacificus) та включав близько 46 підвидів [9]. Згідно сучасної класифікації виділяють 28 підвидів:
ОхоронаПеребуває під охороною Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі[10]. Джерела
|
