23 грудня 1914 року вступив в ВМФ у званні фенріх.
Учасник 1-ї світової війни, з 20 грудня 1914 року служив на лінійному кораблі «Кронпринц». 13 липня 1916 отримав звання лейтенанта.
4 грудня 1917 року перейшов до підводний флот і з 20 червня по 27 листопада 1918 року служив вахтовим офіцером на підводному човні U-114. За бойові заслуги нагороджений Залізним хрестом 1-го і 2-го класу.
З 28 листопада 1918 року в інспекції підводного флоту.
З 16 грудня 1918 року вахтовий офіцер на легкому крейсері «Регенсбург», з 16 жовтня 1919 року — крейсера «Кенігсберг».
Міжвоєнна служба
З 1 червня 1920 року ад'ютант корабельної кадрованій дивізії «Нордзе», з 7 вересня 1920 року — на крейсері «Гамбург». З лютого 1922 року служив в частинах берегової оборони. З 21 грудня 1924 по 1 квітня 1925 року і з 30 травня 1925 по 30 червня 1927 року — вахтовий і торпедний офіцер на крейсері «Гамбург», в 1925 році інструктор торпедної школи.
З 23 квітня 1929 року офіцер зв'язку ВМС при командуючому I військовим округом (Східна Пруссія).
З 16 червня 1932 року перебував референтом при Курт фон Шлейхер. 1 лютого 1933 призначений ад'ютантом Еріха Редера та 1 квітня підвищений до звання капітана 3-го рангу.
З 1934 року — в штабі командування флоту, потім військово-морський ад'ютант військового міністра Вернера фон Бломберга.
З 30 вересня 1936 1-й офіцер легкого крейсера «Карлсруе». З 17 березня 1938 року офіцер Адмірал-штабу при командуючому німецькими ВМС в Іспанії. З 2 листопада 1938 року офіцер Адмірал-штабу при штабі командувача охороною Північного моря.
6 лютого 1939 переведений в розпорядження командувача підводним флотом. Найближчий співробітник Карла Деніца. З 6 червня по 8 липня 1939 командував підводним човном U-27.
Друга світова війна
З 25 вересня 1939 року начальник Організаційного відділу штабу командувача підводним флотом.
З 12 вересня 1941 року — 2-й командувач підводним флотом. Після призначення Деніца головнокомандувачем ВМС Фрідебург 30 січня 1943 року було призначено командувачем адміралом підводним флотом (Деніц зберіг за собою пост командувача підводним флотом), фактично в руках Фрідебург зосередилося все керівництво підводними силами Німеччини. Користувався безумовною довірою і підтримкою Деніца.
Після призначення Деніца рейхспрезидентом Німеччини Фрідебург з 1 травня 1945 року був головнокомандуючим німецьким ВМС. 4 травня 1945 року підписав Акт про часткову капітуляцію вермахту на північному просторі Німеччини. 7 травня 1945 разом з генералом Альфредом Йодлем в Реймсі підписав Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. 9 травня 1945 року на вимогу радянського командування, яке не визнало капітуляцію 7 травня, разом з генерал-фельдмаршалом Вільгельмом Кейтелем і генерал-полковником авіації Гансом-Юргеном Штумпфом підписав в Потсдамі Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Потім повернувся в штаб-квартиру уряду Деніца в морському училищі в Мюрвіке.
Перед арештом уряду покінчив життя самогубством. Наступником Фрідебурга на посаді головнокомандувача німецьких ВМС союзники призначили генерал-адмірала Вальтера Вайцеху, який демобілізував німецький флот.
Особисте життя
У Фрідебурга були двоє синів: Людвіг (1924—2010) та Фрідріх (1926—1991). Обидва служили офіцерами підводниками.
Heinz-Ludger Borgert. Generaladmiral Hans-Georg von Friedeburg. — Darmstadt: Primus Verlag, 1998. — P. 55-62. — (Hitlers militärische Elite. Vom Kriegsbeginn bis zum Weltkriegsende). — ISBN 3-89678-089-1
Borgert, Heinz-Ludwig (1998): Generaladmiral Hans-Georg von Friedeburg. In: Gerd R. Ueberschär (ed.): Hitlers militärische Elite. 68 Lebensläufe. Frankfurt am Main: Primus Verlag, 2011 (second edition). ISBN 978-3-534-23980-1
Patzwall, Klaus D. and Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X