Народився 12 серпня1973 року в місті Козенца. Вихованець футбольної школи клубу «Кампанья».
У дорослому футболі дебютував 1990 року виступами за команду «Салернітана», в якій провів два сезони, взявши участь у 29 матчах чемпіонату. У сезоні 1992/93 виступав на правах оренди у «Болоньї», після чого ще рік провів в оренді в «Монці». З 1994 року знову став виступати за «Салернітану», де провів ще два роки.
«Ювентус»
1996/97
Влітку 1996 року калабрійський захисник став гравцем «Ювентуса» і 15 вересня дебютував у Серії А в матчі проти «Кальярі». Юліано відразу ж зміг взяти участь у тріумфах команди Марчелло Ліппі: в листопаді того ж року клуб виграв Міжконтинентальний Кубок, на початку року наступного — Суперкубок Європи, а за підсумками сезону 1996/97 клуб став чемпіоном Італії[3]. На початку того дебютного сезону, коли після відходу основих центрбеків П'єтро Верховода і Массімо Каррери Ліппі ще не визначився з новою парою центральних захисників, Юліано порівняно часто потрапляв в основний склад. Але до середини сезону трійка Чіро Феррара-Паоло Монтеро-Серджіо Порріні впевнено застовпила за собою основу і запас в центрі захисту, і Юліано міцно сів на лавку. Втім, у передостанньому 33 турі чемпіонату Італії, коли Ліппі перед фіналом Ліги чемпіонів дав відпочити деяким гравцям основи, Марк Юліано зрівняв рахунок у матчі проти «Аталанти» і, забивши свій перший м'яч за новий клуб, приніс йому двадцять четверте чемпіонство в історії. У лігочемпіонівському фіналі Юліано також провів на полі усі 90 хвилин, проте туринці поступились 1:3 дортмундській «Борусії» і не здобули трофей.
1997/98
В наступному сезоні, незважаючи на перехід Серджіо Порріні в «Глазго Рейнджерз», Марк Юліано не став частіше з'являтися на полі, оскільки зв'язка Феррара-Монтеро грала відмінно і не потребувала заміни. Так і було протягом усього першого кола, аж до 18 туру Серії А, коли в матчі з «Лечче» важку травму — подвійний перелом гомілкової кістки лівої ноги — отримав Чіро Феррара, вибувши до кінця сезону. Саме Юліано був покликаний замінити Феррару в основі і зробив це дуже якісно. Феррара, спостерігаючи за матчами з трибун і відповідаючи на питання про гру Юве, жартував: «Трохи турбує захист — так, чого доброго, і без мене обійдуться!»[4].
У тому сезоні Юліано встиг відзначитися у двох найважливіших поєдинках. Першим з них став матч 31-го туру чемпіонату з відстаючим на 2 очки «Інтернаціонале» на «Делле Альпі», матч за скудетто. У другому таймі за безпосередньої участі Юліано сталася пригода, яка згодом стала причиною палких дискусій. Роналду увірвався в штрафну Юве, напоровся на Юліано і впав. Суддя пенальті не дав, захисники «чорно-білих» швидко переправили м'яч Зідану, який проник на половину поля міланської команди і віддав м'яч Дель П'єро, який, в свою чергу, також впав у штрафному майданчику, але цього разу суддя дав пенальті. Незважаючи на те, що Джанлука Пальюка удар Дель П'єро з точки парирував, «Ювентус» той матч виграв і захистив титул чемпіона країни. Другим «матчем сезону» став фінал Ліги Чемпіонів проти мадридського «Реала», який закінчилися для Юліано особисто і «Ювентуса» в цілому не настільки добре. Саме від Юліано м'яч відскочив до югославського форварда мадридців Предрага Міятовича, який і забив єдиний та вирішальний гол у матчі, змусивши туринців вдруге поспільт капітулювати у фіналі Ліги чемпіонів.
1998/99
Наступний сезон, 1998/99 років, став продовженням кошмару фіналу Ліги Чемпіонів проти «Реала». Вся команда грала слабко, не став винятком і Юліано. Крім того, практично в самому початку сезону Марк отримав серйозну травму і вибув на тривалий час. Сам же «Ювентус» за підсумками сезону зайняв лише 7 місце, і навіть поступився в матчі плей-оф місцем у Кубку УЄФА «Удінезе» (0:0, 1:1). Щоправда, перемога в Кубку Інтертото все ж дозволив команді на наступний сезон взяти участь у другому за престижністю європейському змаганні.
1999/00
Після провального попереднього сезону в «Ювентусі» з'явився новий тренер — Карло Анчелотті, який змінив стандартну ігрову схему 4-4-2 на 3-5-2, і захисне тріо Монтеро-Феррара-Юліано пропустило рекордно низьку кількість м'ячів у Серії А за новітню історію «Ювентуса» — всього 20. Проте зоряний напад на чолі з Зіданом забив лише 46 м'ячів, що, в кінцевому підсумку, зупинило Стару Синьйору за одне очко від скудетто, а чемпіоном стало «Лаціо».
2000/01
У сезоні 2000/01 років Анчелотті тасуванням нападників (Дель П'єро, Індзагі, Трезеге, Ковачевич, Фонсека, Еснайдер) істотно підвищив результативність, але це не принесло йому успіху — «Ювентус» забив 61 м'яч (третій результат після чемпіона «Роми» та бронзового призера «Лаціо»), але посів все те ж друге місце в чемпіонаті Італії. А захист теж став другим з 27 м'ячами, поступившись першістю пармезанцям Каннаваро і Тюраму, які пропустили на м'яч менше. Крім того, на початку сезону через травми ветеранів (в тому числі і Юліано) у захисті грали Марко Дзанкі та Ігор Тудор. Дзанкі після серії провальних матчів був відправвлений в оренду, а Ігор Тудор, який чудово зарекомендував себе протягом всього сезону, продовжував надавати серйозну конкуренцію основному тріо центральних захисників, не забуваючи при цьому підключатися до атаки — він забив аж 6 голів, стільки ж, скільки Зідан, і на м'яч більше нападника Ковачевича.
2001/02
Влітку 2001 року «стару сеньйору» знову очолив Марчелло Ліппі, разом з яким повернулася і схема 4-4-2. Новим складом чемпіонської оборони Ліппі наступних двох років стали Тюрам — праворуч, Феррара і Монтеро в центрі, Пессотто — зліва. Юліано було місце лише на заміні. Але і там він вже не був першим. Щоправда саме Юліано провів увесь матч на Суперкубок Італії 2002 року і допоміг команді виграти трофей.
2002/03
У наступному сезоні Юліано залишився запасним гравцем. Так на фінал Ліги Чемпіонів 2003 року Ліппі в основу не виставив Пессотто і змістив ліворуч Монтеро, а в пару до Феррари поставив не Юліано, а молодого Тудора. Коли ж хорват ще у першому таймі отримав травму, то Монтеро повернувся в центр, а Тудора змінив Бірінделлі, який і закрив ліву бровку. Цей фінал «Ювентус» знову програв, цього разу у серії післяматчевих пенальті, через що Юліано так і не зміг з трьох спроб виграти найпрестижніший європейський трофей. Проте вже за кілька місяців туринці взяли реванш у «Мілана» за поразку у фіналі Ліги чемпіонів, здолавши їх також у серії пенальті в матчі на Суперкубок Італії, в якому Юліано взяв безпосередню участь.
2003/04
Сезон 2003/2004 років став найгіршим в історії захисту Юве за багато десятиліть — 42 пропущених м'ячі і лише третє місце. Для порівняння, «Рома» Капелло, що посіла друге місце змогла перекрити навіть рекорд «Ювентуса» Анчелотті — всього 19 м'ячів, а скудетто здобув «Мілан», який пропустив 25 м'ячів. До такого провалу захисних порядків був причетний і Юліано, який став виходити значно частіше, оскільки Ліппі старанно тасував захисників в надії знайти хоч-якусь комбінацію, яка гарантувала б менше 2 голів за гру. А комбінацій було чимало, адже до Монтеро, Феррари, Юліано і Тудора додався молодий Нікола Легроттальє з «К'єво» і ветеран Сальваторе Фрезі з «Болоньї». Але навіть переведення Тюрама в центр не допомогло у тому сезоні і вже тоді стало зрозуміло, що в наступному сезоні захисна лінія піддасться серйозній чистці. Тому в тому сезоні Марк востаннє вписав себе в історію «Ювентуса» — він вперше в своїй кар'єрі забив 2 голи в чемпіонаті, по м'ячу в кожному з матчів проти «Болоньї», принісши своєму клубу 6 очок.
Влітку 2004 року команду очолив Фабіо Капелло, який серйозно зайнявся захистом і привів в команду Каннаваро і Зебіну, натомість позбавився від Легроттальє, Фрезі, Тудора і Юліано. Всього у складі «чорно-білих» Юліано провів у Серії А 187 матчів і забив 7 м'ячів.
Подальша кар'єра
На початку 2005 року Марк став гравцем іспанської «Мальорки», де досить стабільно виступав до кінця 2005 року, після чого повернувся на батьківщину в «Сампдорію».
31 серпня2006 року Юліано перейшов у «Мессіну», де відіграв наступний сезон, але не врятував команду від вильоту з Серії А. Після цього Юліано пів року залишався без клубу і лише взимку 2008 року відправився в «Равенну» з Серії Б. Граючи за цей клуб, Юліано виявився втягнутим у скандал, пов'язаний з тим, що тест на допінг дав позитивний результат — Марк вживав кокаїн[5]. За рішенням Федерації Футболу Італії термін дискваліфікації склав два роки[6].
Після завершення дискваліфікації Юліано протягом 2010–2012 років виступав за аматорський клуб «Сан Дженезьо»[7], після чого у віці 38 років остаточно завершив кар'єру[8].
Всього за свою кар'єру він провів 212 матчів у Серії А і забив 7 голів, а також 94 гри і 2 голи в Серії Б.
Виступи за збірну
Після хорошого сезону 1997/98 Юліано міг опинитись в заявці збірної Італії на чемпіонаті світу у Франції, куди він міг потрапити завдяки травмі Феррари. Проте травмованого вже по ходу чемпіонату НестуЧезаре Мальдіні замінив не на перспективного і молодого Юліано, а на досвідченого ветерана Джузеппе Бергомі. Ставши в центрі оборони скуадри адзурри разом з Фабіо Каннаваро, він не дозволив пробити Пальюку навіть майбутнім Чемпіонам Світу французам, які пройшли збірну Італії лише у серії післяматчевих пенальті. Після мундіалю Бергомі завершив кар'єру у збірній, що відкрило дорогу молодому Юліано.
У відборі на наступний чемпіонат світу Юліано знову зіграв лише в одному матчі, але знову був включений в заявку на турнір в Японії і Південній Кореї, незважаючи на те, що навіть в клубі Марк не завжди потрапляв у склад на гру. На мундіалі команда Джованні Трапаттоні в одній восьмій фіналу зазнала несподіваної поразки від господарів корейців (1:2), а цей матч став єдиним для Юліано на турнірі.
Останній матч за збірну Юліано провів 20 листопада2002 року у товариській грі проти збірної Туреччини (1:1)[9]. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 19 матчів, забивши 1 гол.
Кар'єра тренера
Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця[10], 2012 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Павія».
В подальшому входив до тренерського штабу клубу «Латина»[11]. 4 січня 2015 року Юліано став головним тренером «Латини»[12], де працював до 2 листопада, після чого був звільнений після чергової поразки від «Брешії»[13].
