Населення Харкова станом на 1 січня 2019 року становило 1 446 107 осіб (друге місце після Києва). На Харків припадає 53 % населення Харківської області[1]. Станом на лютий 2024 року населення Харкова оцінюють у 1,3 млн людей[2].
Історія
Зміни населення
Поки Слобідська Україна мала права автономії, отримати землю і збудувати житло в регіоні було легко (землю можна було отримати безплатно, а будівельні матеріали для українських хат були доступні). В перші десятиліття після заснування Харкова його населення зростало переважно через переселенців із інших регіонів України (особливо Правобережжя, де на той час були складні економічні умови періоду Руїни). Місто мало вигляд великої слободи, у забудові переважали хати-мазанки (велика частина їх збереглися до сьогодні).[3] Новоприбулі переселенці об'єднувалися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки. Найбільшими соціальними групами були козаки полкової служби, міщани, цехові ремісники (ткачі, шевці, котлярі, ковалі, різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дехтярі, кушніри, теслі, олійники, винники, солодовники, коцарі). Населення міста було переважно українським, росіяни в різний час становили до 20% (порівняно з іншими слобідськими містами це був високий показник).[4]
Після того, як Харків став центром губернії, протягом 19 століття населення міста стрімко виросло (з 10 до 174 тисяч). При цьому відсоткова частка українців поступово зменшувалася через велику кількість переселенців із неукраїнських губерній (переважно російських, але також із польських, кавказьких та ін.).[4] Так, за переписом 1897 року, 25,9% харків’ян назвали рідною мовою українську, а 63,2 — російську.[5]
На час остаточної окупації міста більшовиками в 1920 році населення Харкова становило 270 тисяч мешканців. Негативний вплив Першої світової війни та кількох років визвольних змагань на демографію регіону частково нівелювався тим, що до Харкова стікалися біженці, сюди евакуювали підприємства, звозили поранених, тут розквартировувались військові частини багатьох армій.[6]
У міжвоєнний період населення Харкова виросло більш ніж удвічі. Спершу статус столиці УСРР та індустріальна розбудова, а потім колективізація і Голодомор спричинили великий потік людей до міста. В цей час відбувалася забудова «Нового Харкова» (відомий тепер як район ХТЗ) — робітничого соцмістечка на південний схід від центра міста. На час початку Другої світової війни населення Харкова складало приблизно 860 тисяч осіб (1940 р.). В цей же час змінилася етнічна структура населення: у 1926 році українців та росіян у Харкові було вже майже порівну (38,6% та 37,2% відповідно), а у 1939 українці становили майже половину населення, тоді як росіяни — майже третину.
Після Другої світової війни Харків, як і решта міст України, переживав швидке повоєнне відновлення і до 1990 року населення зросло майже вдвічі порівняно з 1940 роком.[7] Відсоток українців у повоєнні роки зростав і в 2001 році вони становили 62,8%, а росіяни — 33,2%.
В перші місяці російського вторгнення 2022 року велика частина населення міста евакуювалася. За перші два тижні лише залізницею виїхало понад 600 тисяч людей (близько третини міста), багато хто їхав власним транспортом. За підрахунками Харківської ОВА, навесні в місті залишилося 300–400 тисяч людей. Влітку 2022 люди почали поступово повертатися. Станом на 15 липня 2022 року в місті проживало 750 тисяч людей, а в листопаді 2022 року — вже близько 1 мільйона 100 тисяч жителів.[8] Станом на лютий 2024 року населення Харкова оцінюють у 1,3 млн людей.[2]
Історична динаміка
Динаміка зростання населення міста Харків (тис. осіб)
Історична динаміка населення Харкова, осіб:[9][10][11]
Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2024 року, українською вдома розмовляли 43 % населення міста, російською — 84 % (на відміну від опитування 2023 року було дозволено вибір кількох варіантів)[26].
Вікова структура
Вікова структура населення Харкова характеризується високим ступенем постаріння населення. Для нього характерна найнижча питома вага дітей у населенні серед усіх обласних центрів України та одна з найвищих — населення працездатного віку.[27]
.svg){kind=small}
