Історія Чернігова дає яскравий приклад значення політико-адміністративного фактору для життя міста. Після 1648 р., з часів Богдана Хмельницького, Чернігів став центром Чернігівського козацького полку, однак в економічному відношенні та за чисельністю населення значно відставав від кількох інших міст Сіверської землі (Ніжина, Конотопа, Глухова, Березни).
Більшість дослідників вважають, що в містах Лівобережної України у XVIII ст. проживала невелика кількість населення. Так, за підрахунками дослідників В. Кабузана і А. Перковського, жителі лівобережних міст (включаючи міста і містечка Чернігово-Сіверщини) в другий половині XVIII ст. становили 6,5 % усього населення. В. Голобуцький вважає, що у містах в цей період проживало 6,53 % усього населення. Г. Махнова дійшла висновку, що воно становило 6,36 % усього населення.[3]
У 1666 р. московські чиновники провели перший перепис жителів Чернігова. Вони зафіксували у місті 314 дворів міщан. Вважається, що на той час у кожному дворі мешкало 7 — 8 людей. Здійснивши приблизні підрахунки, можна припустити, що в місті проживало близько 2 — 2,5 тис. осіб міщанського стану. Цікаво, що в місті майже не було бідних людей — перепис зафіксував лише 12 дворів «убогих» міщан. Оскільки мета перепису полягала у встановленні кола осіб, які могли платити податки, то до нього не потрапили козаки, шляхта і духовенство. Вони були привілейованими прошарками населення і не оподатковувалися. Так само не рахували їхніх працівників і підданих чернігівських монастирів. Тому точні підрахунки всіх мешканців міста за цим переписом, як і за іншими, вже до кінця XVIII ст. неможливі. Можна лише припустити, що у 1666 р. населення Чернігова складало до 3 тисяч осіб.[4]
У всіх церковних приходах Чернігова разом налічувалося 149 (27,7 %) сімей, що відносились до типу простих [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.] або нуклеарних [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.]. Кількість родичів в них коливалася від 3 до 5 чоловік. До розширених належало 58 (10,8 %) домогосподарств з середньою чисельністю по чоловік. Більшість у церковних приходах Чернігова складали мультифокальні [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.] або складні [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.] сім'ї, що утворювалися з кількох нуклеарних сімей або ядер. Їх налічувалося 302 (56,2 %).
Згідно з даними сповідальних книг, усього в церковних приходах міста Чернігова налічувалося 537 домогосподарств, де проживало 3302 мешканці.
Згідно з даними перепису дворів Чернігівського полку 1721 р., в місті зафіксовано 631 двір, у тому числі: козацької старшини — 18, священнослужителів — 19, міщанських — 141, козацьких — 245, бобильських — 178, шинкових — 30. Для визначення чисельності мешканців цифру житлових дворів (601) знову множимо на 6, 7 чи 8 і за такими розрахунками виходить, що населення Чернігова на 1721 р. становило від 3,5 до 4,5 тисячі чоловік, але знову ж таки не слід забувати про умовність і приблизність підрахунків.
За етнічним складом населення регіону було строкатим. Так, Шафонський відзначив, що міщани «грецький благочестивий закон сповідують, і весь спосіб життя і мову малоросійську вживають, і справжніми малоросіянами вважатись можуть». Це підтверджують і офіційні дані, за якими серед міських жителів було лише 50 росіян, а решта — українці. Правда, якщо додати солдат і офіцерів місцевого гарнізону, яких не зараховували до числа жителів, то кількість росіян збільшувалася приблизно на 500 чоловік.[5]
Населення Чернігова середини XVIII ст. було репрезентоване трьома основними групами: міським патриціатом [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.], міщанством й міськими низами, які були наділені відповідними правами та обов'язками. Вищу сходинку соціальної ієрархії представляв невеликий за чисельністю міський патриціат: впливові сім'ї, багатіїв, найзаможніші купці та власники ремісничих майстерень. Міщанство становили звичайні повноправні мешканці міст: середні та дрібні крамарі, ремісники, майстри, власники невеличких промислів і майстерень.[4]
Міське населення до кінця XVIII ст. майже не зростало, що було викликане погіршенням умов існування міщанського стану, епідеміями та стихійними лихами. З посиленням тиску російської влади і зменшенням привілеїв українських міст, перебування в міщанському стані ставало невигідним економічно, тому значна частина людей віддавала перевагу проживанню в приміських селах.
Середній вік населення Чернігова за переписом 2001 року становив 37,3 років. Середній вік чоловіків на 4,4 роки менше ніж у жінок (34,9 і 39,3 відповідно). У віці молодшому за працездатний знаходилося 49 625 осіб (16,3 %), у працездатному віці — 198 170 осіб (65,0 %), у віці старшому за працездатний — 56 758 осіб (18,6 %). За статтю у місті переважали жінки, яких налічувалося 162 339 осіб (53,2 %), тоді як чоловіків 142 655 (46,8 %).
[8]
Станом на 1 січня 2014 року статево-віковий розподіл населення Чернігова був наступним:[9]
вік
чоловіки
жінки
обидві статі
0-14
18 966
17 967
36 933
15-64
100 764
112 731
213 495
65 і старше
13 391
26 031
39 422
Національний склад
Динаміка національного складу населення Чернігова за даними переписів, %
Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українською вдома розмовляли 18 % населення міста, російською — 53 %, українською та російською в рівній мірі — 28 %[12].
18 липня 2023 року наказом начальника Чернігівської міської військової адміністрації у Чернігові затверджено «Правила забезпечення в місті Чернігів чистоти і порядку, додержання тиші в громадських місцях, на період дії правового режиму воєнного стану та ЗО днів після його припинення чи скасування». Серед них є пункти про заборону використовувати російську мову в зовнішній рекламі (7.1.1), на будь-яких вивісках та інформаційних табличках (7.28), а також заборона на публічне використання російськомовного культурного продукту (8.13)[19].
Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2024 року, українською вдома розмовляв 71 % населення міста, російською — 55 % (на відміну від опитування 2023 року було дозволено вибір кількох варіантів)[20].
