23 лютого 303 року під час святкування Терміналії імператор Діоклетіан, за ймовірною пропозицією тодішнього цезаряГалерія, видав едикт, що зокрема передбачав:
Заборону здійснення християнами колективних правових дій
Втрата привілеїв для християн з числа високопосадовців, що не відректлися від своєї віри
Арешт деяких урядовців.
У 305 році після добровільного зречення Діоклетіана його місце імператора на сході зайняв Галерій. Він хоч і продовжував переслідування християн, втім згодом зрозумів невдачу цієї політики. Тому в 313 році, перебуваючи при смерті, Галерій фактично дозволив християнами вільно сповідувати свою релігію в межах Східної Римської імперії.
Достеменно невідомо, де саме був підписаний цей едикт. За традиційною версією, це сталося в Нікомедії (теперішній Ізміт, Туреччина). За іншою версією, Нікомедія була лише місцем оголошення тексту едикту, а його підписання відбулося в Сердиці (сучасна Софія, Болгарія). Тому Нікомедійський едикт часто називають Сердикійським[5][6].
↑
Незважаючи на те, що Собор було перенесено до Феррари в 1438 році, а пізніше до Флоренції, деякі єпископи відмовилися переїхати і залишилися на паралельному Соборі в Базелі.
