|
Православне сповідання віри
«Правосла́вне сповіда́ння ві́ри» (церк.-слов. Православноє исповѣданїє вѣры) — православний катехизис київського митрополита Петра Могили та Ісаї Козловського-Трофимовича. Написаний латинською мовою 1640 року в Києві. Систематизував та уніфікував віросповідні догмати та їх тлумачення, що поширювалися на українських землях та в православ'ї загалом.[1]. Розглянутий на Київському соборі 1640 та на помісному соборі в Яссах (1642). Затверджений тогочасними патріархами Сходу[2]. Справив великий вплив на православну богословську освіту[2][3]. Також відомий як Великий катехізис Петра Могили. У 1645 році Могила опублікував скорочену його версію, що стала відома як Малий катехізис Петра Могили. Назви
Скорочена версія («Малий катехізис Петра Могили») також відома як «Собраніє короткої науки о артикулах віри». Історія видання1629 року у Женеві, одному з центрів Реформації, латинською мовою було опубліковано «Сповідання віри православної» Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, яке було написане під значним впливом кальвінізму. Поява цієї праці зчинила фурор у релігійних та політичних колах Європи. Невдовзі після загибелі Лукаріса у 1638 році, Константинопольський православний собор наклав анафему на Кирила та його «Сповідання». Засуджено Лукаріса було і на наступних соборах — Київському 1640 року та Яському 1642 року.[3] На хвилі відстоювання недоторканності православних догматів і було написане «Православне сповідання віри», яке початково призначалося для використання в межах Малоросії. На меті Петра Могили було дати недвозначене і чітке визначення православ'я за найвищими взірцями римо-католицької вченості й за методологією латинських викладів віри.[3] Латинська мова тексту свідчила про його призначення насамперед для богословських кіл та ознайомлення ієрархів різних конфесій.[4] «Православне сповідання віри» було прийняте на соборі у Києві (1640), а згодом, в дещо підправленому за низкою важливих питань вигляді, знову було прийняте на соборі у румунських Яссах (1642). Там само воно було з латини перекладене грецькою богословом Мелетієм Сірігосом (або Сірігом), який написав власну критику твору («Противоглаголание»[5]). У перекладі було усунуто деякий вплив латинства (відновлено початкову візантійську позицію щодо чистилища та засновничих слів Євхаристії). В такому оновленому вигляді працю було схвалено Константинопольським собором 1643 року.[3] Оскільки греки не поспішали з виданням «Православного сповідування віри» (яке згодом стало також відомим як «Великий Катехизис» Петра Могили), київський митрополит видрукував його скорочений варіант українською і польською мовами, відомий як «Малий Катехизис», що мав заголовок «Събраніе короткой науки о артикулах веры православно-кафолической христианской ведлуг вызнаннія и науки церкве» (Київ, 1645).[2] Це видання не включало виправлення Сірігоса, з якими Могила не був цілком згоден[4][6]. На думку Олександра Васильєва, Петро Могила у «Малому катехізисі» також навмисне викинув багато розділів, що піднімали спірні питання між католиками і православними[6]. Згодом, вже після смерті Могили, «Великий Катехизис» був видрукуваний у Амстердамі (1667) грецькою мовою, а також у багатьох інших європейських країнах грецькою, латинською, церковно-слов'янською, румунською, російською та іншими мовами.[2] В 1695 році його було опубліковано в Лейпцигу. Наступного року, за патріарха Андріана, у Москві вийшов слов'янський переклад «Сповідання», а у 1837 році синод російської православної церкви виніс рішення перекласти «Сповідання» російською мовою.[7][8] Зміст книгиКнига сприятливо для релігійного навчання укладена в формі питань та відповідей.[9] Згідно з трьома богословськими чеснотами, книгу поділено на три частини: про Віру, про Надію та про Любов[6]. Серед них найважливіше місце посідає любов, яку автори розглядають як принцип Бога, світу і людини. Значну увагу приділено проблемі внутрішньої людини і її серцю як центру духовного життя, переображення і єднання з Богом.[2] Викладу першої частини передує загальне судження про віру у 126 питаннях та відповідях: про Бога, про янголів, про Ісуса Христа, про людину, про гріхопадіння, про 7 дарів Духа Святого, про 9 заповідей церковних, 7 таїнств та есхатологію. Друга частина у 63 питаннях-відповідях містить учення про молитву взагалі та про молитву Господню, про Заповіді блаженств. У третій частині у 72 питаннях-відповідях йдеться про добрі діла, про різні види гріха та про Декалог[6]. Твір не має полемічного характеру, але викладаючи катехизичне вчення, автори відзначають розходження православних і католицьких догматів (зверхність влади Папи Римського над християнським світом, походження Святого Духа «і від Сина», чистилище). Ці догмати вони не приймають і критикують. Так само протестантському розумінню свободи волі, передвизначення, добрих справ, значення віри для спасіння вони протиставляють православне тлумачення. Але в процесі доведення автори широко послуговуються раціоналістичними доказами, використовують праці вчених різних сповідань.[2] Оцінки
Натомість сучасний російський дослідник Олександр Дворкін називає книгу «фатальним документом», негативно розцінюючи вплив католицизму, що відчувається у книзі. На його думку «Православне сповідання віри» є найбільш «латинським за духом та формою» документом, який коли-небудь офіційно був схваленим православними ієрархами за всю історію православної церкви. Він також вважає, що праця була написана під значним впливом католицького катехизису Петра Канізія. ВиданняВеликий катехізис
Малий катехізис«Малий катехізис» Могили перевидавався у Львові (1646), Почаєві (1782, 1783), без позначення місця (1785) та Супраслі (1788). 1649 року був надрукований у Москві в перекладі церковнослов'янською[4]. Див. також
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
