|
Петрово-Красносілля
Петро́во-Красносі́лля (у 1963—2016 роках — Петровське) — місто в Україні, в Хрустальненській міській громаді Ровеньківського району Луганської області. Орган місцевого самоврядування — Петровська міська рада. Залізнична станція Петровеньки[2] Донецької залізниці[3] на лінії Дебальцеве — Лиха[4]. На околицях міста розташована вища точка Донбасу — гора Могила-Мечетна (367,1 м над рівнем моря). Природно-кліматичні умовиМісто розташоване на вершині Донецького кряжа (піднесеність півдня Східно-Європейської рівнини), яка є водорозділом між Дніпром і Доном. Донецький кряж складається в основному товщами кам'яновугільних пісковиків, вапняків і сланців, з якими пов'язані багаті родовища каменого вугілля. На території кряжа розташований один з найбільших індустріальних районів, що виріс на базі Донецького вугільного басейну. Клімат помірно континентальний. Середня температура липня +21ºС, січня — −7ºС. Пануючі вітри — східні і південно-східні. У найбільш піднесеній частині Донецького кряжа (м. Петровське, смт. Івановка) випадає максимальна в області середньорічна кількість опадів — 550 мм. Дощи тут часто випадають у вигляді короткочасних злив, сніжний покрив глибше і лежить довше, ніж в інших районах області. Весна — сонячна, тепла. Літо спекотне, друга його половина — суха. Осінь сонячна і тепла. ІсторіяВ 70-х роках XVIII століття в Росії вільні землі держава роздавала за службу (рангові дачі). Багато земель отримували чиновники-іноземці та офіцери, що переселялися. Так декілька хуторів заснував сербський офіцер Штеріч і з'явилися Штері́вка (нині — смт, Краснолуцька міськрада), Івані́вка (з/д станція Штері́вка Антрацитівський район) і Петрово-Красносілля. За даними на 1859 рік у власницьному сільці Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії мешкало 495 осіб (248 чоловіків та 247 жінки), налічувалось 86 дворових господарств[5]. Станом на 1886 рік в сільці Краснокутської волості мешкало 522 особи, налічувався 131 двір, існував постоялий двір[6]. Місцеві краєзнавці ведуть літопис міста Петровське від появи в 1790 році поселення Петрово-Красносілля, що стало згодом його складовою частиною, проте заснування і становлення самого міста пов'язують з відкриттям хімічного заводу. 17 листопада 1895 року імператор Микола II затвердив дозвіл Комітету міністрів Російської імперії про початок діяльності в Росії «Франко-російського товариства». У березні 1896-го акціонерне товариство почало будівництво заводу, а через рік підприємство під назвою «Штерівський завод хімічних продуктів і вибухових речовин» налагодило випуск продукції. 1941 року хімічний завод евакуювали на схід — до Пермі, Солікамську та Стерлітамаку. 2 вересня 1943 року смт Петрово-Красносілля та станція Петровеньки були звільнені від німецьких окупантів. 3 січня 1944 року радянський уряд приймає рішення про відновлення підприємства на колишньому місці. У роки нацистсько-радянської війни підприємство виготовляло заряди для відомих «Катюш». 25 серпня 2014 року бойовики обстріляли з артилерії територію хімічного об'єднання імені Петровського, після цього виникла пожежа на складах, де зберігаються запаси амоніту, артилерійських боєприпасів та продуктів утилізації твердого ракетного палива.[7] 27 серпня українські війська намагалися зруйнувати блокпост бойовиків з використанням міномета, але всі міни лягли у поле поблизу. Тієї ж ночі бойовики влаштували провокацію, відкривши вогонь по міському ринку, щоб дискредитувати ту групу українських воїнів, яка ввечері намагалася зруйнувати їх блокпост. У наступні кілька днів бойовики влаштовували провокації, відкриваючи вогонь, ховаючись за будинками мирних мешканців, унаслідок чого вогнем у відповідь були спричинені незначні руйнування інфраструктури та загибель людей. 4 вересня після обстрілів терористами із російських засобів масового знищення багато руйнувань — особливо приватний сектор. Загинуло понад 10 мешканців[8]. НаселенняНаселення міста в 1939 році становило 9 900 жителів, в 1959 — 11 600, у 1974 — 20 500, у 1989 — 16 700, у 1998 — 15 200, у 2006 — 14 600 жителів. У національному складі переважають українці (50,75 %) та росіяни (46,21 %)[9]. Мовний складРідна мова населення за даними перепису 2001 року[10]:
ПромисловістьОсновним підприємством є Хімічне казенне об'єднання ім. Г. І. Петровського[11]. Галузь — хімічна і нафтохімічна промисловість. Підприємство переробляє вибухові речовини і всі види бездимних порохів в продукцію для виробництва промислових вибухових речовин і зарядів для використання їх в сейсморозвідці, проведення буропідривних і кар'єрних робіт. Основна продукція об'єднання — амонал, амоніт, детоніти, вибухові речовини, нітроефіри, нітроемалі, іграшки, вироби побутової хімії, вироби з поліетилену і пінорезини, лінолеум, косметика, світильники. 1995 року хімоб'єднання нагороджене «Міжнародною діамантовою зіркою за якість», що вручається Національним маркетинговим інститутом Мексики. У місті працюють Петровеньковський комбінат хлібопродуктів[12], Петровський завод залізобетонних виробів[13], є також Петровська виправна колонія № 24. У ландшафтних породах здобувають природне каміння пісковик — міцний спресований кварцит, що використовується в будівництві для обробних робіт. Соціальна сфера2003 року затверджений генеральний план і концепція розвитку міста на 25 років. У місті відкриті хіміко-технологічний технікум, професійно-технічний ліцей, Петровська допоміжна школа-інтернат[14], Дитяча школа мистецтв, палац культури ім. Г. І. Петровського, зусиллями ентузіастів відроджений краєзнавчий музей. Після розпаду СРСР соціальна інфраструктура і комунальне господарство міста Петровське, як і більшості малих міст Донбасу, прийшли до повного занепаду. Міська лікарня і технікум на межі закриття, житловий фонд в аварійному стані, немає повноцінного водопостачання[15] і транспортного сполучення, хімоб'єднання Петровського практично зупинено, в 2006 році загальноосвітні школи № 16 (Старий центр) і № 18 (Федорівка) були закриті[16]. Люди
Примітки
Джерела
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
