Священний цар (лат. rex sacrorum, лат. rex sacrificus, лат. rex sacrificulus) — другий за значимістю після Великого понтифіка служитель культу у Стародавньому Римі. Посада утворена після вигнання останнього царя Тарквінія Гордого у 510/509 році до н. е. і проголошення республіки. Цей жрець перейняв релігійні функції, які до того виконували римські монархи. Інші функції перейняли консули.

Священний цар виконував:

1. релігійні обряди (лат. sacra publica) у всіх календах, які раніше відправлялися царями;
2. щотижня оголошував (лат. editio) свята при нундінах;^[1]
3. умилостивлював богів при появі поганих ознак;
4. головував в калатних коміціях в dies fissi (24 березня і 24 травня).^[2]

Священний цар жив на Священній дорозі (лат. Via Sacra), його посада була довічною. Перші священні царі були патриціями і призначалися авгурами за вказівкою Колегії понтифіків.

Дружина священного царя носила титул лат. regina sacrorum (священна цариця). У день вигнання царів (лат. regifugium) вона здійснювала у коміції жертвопринесення.

Інавгурація новообраних священних царів проходила на калатних коміціях.^[3]

• Сергеев И. П. Государственные учреждения древних римлян: поздняя Республика и ранняя Империя: материалы к спецкурсу : [рос.]. — Харьков : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2013. — 312 с. — ISBN 978-966-623-922-1.
• Fasti // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) (рос.)
• Fasti // A Dictionary of Greek and Roman Antiquities / William Smith, D.C.L., LL.D. — London, England : John Murray, 1875. — 1294 с. (англ.)