Батько Де Мілля, вихідець з Франції, до одруження працював учителем. Але його дружина, мати Де Мілля, наполягла, щоб він зайнявся драматургією. А для просування його п'єс пані Де Мілль організувала літературно-гастрольне бюро. Бюро допомагало колективам підбирати репертуар і підшукувало акторів. Так Сесіль та його старший брат Вільям (також кінорежисер) виросли в сім'ї, близькій до літератури й театру.
Навчався в Академії драматичного мистецтва в Нью-Йорку. У 1912 році разом з Джесі Ласкі засновує кінокомпанію «Дж. Ласкі Фічер Плей К°», пізніше — «Paramount Pictures». Спочатку Де Мілль планував стати театральним режисером, але у 1913 році Д. Ласкі доручив йому постановку фільму «Чоловік індіанки», який був невдалим. Першим успіхом Де Мілля стала «Кармен» — екранізація новели Проспера Меріме, адаптована до американських умов. Головну роль в нім грала відома оперна «діва» Джеральдіна Фаррар.
У роки першої світової війни Де Мілль ставив пропагандистські ультрапатріотичні стрічки («Жанна-жінка», «Маленька американка», 1917), а в післявоєнний період першим з кінематографістів вгадав смаки американської публіки, що змінилися, і спочатку випустив серію комедій адюльтерів, потім фільмів релігійної тематики («Десять заповідей» (1923) і «Цар царів» (1927)).
З початком звукового періоду кіно Де Мілль працює в псевдоісторичному жанрі та продовжує ставити релігійні бойовики («Знак хреста», 1932, «Хрестові походи», 1935, «Самсон і Даліла», 1949 та ін.), пишні костюмні драми («Клеопатра», 1934), вестерни з історії освоєння Далекого Заходу США («Житель рівнин», 1936 — про переможця індіанців і бізонів Буфалло Білле, «Юніон Пасифік», 1938 — про будівництво трансамериканської залізничної магістралі).
Де Мілль завжди відрізнявся консервативними політичними поглядами й в роки «полювання за відьмами» в американському кіно на рубежі 1940-50-х років стояв на украй правих позиціях, беручи участь в «Суді над Голлівудом», що проходив в роки засилля маккартизму і викривав представників лівих сил.
У 1956 році під час натурних зйомок у Єгипті своєї повторної екранізації й останньої стрічки «Десять заповідей» у Де Мілля стався серцевий напад, від якого він так і не оправився. 21 січня1959 року він помер у Голлівуді від сердечної недостатності у віці 77 років. Похований на голлівудському кладовищі «Hollywood Forever».
Творчий метод
Для післявоєнної творчості Де Мілля була характерна театральність, помпезність та декоративність. Дія фільмів розгорталася в багатих вітальнях з розкішними туалетами й великосвітськими прийомами. Багато критиків затвердили за ним прізвисько «поет ванних кімнат», оскільки в кожному його фільмі з сучасного життя показувалися сцени в розкішних ванних апартаментах. Де Мілль велику увагу приділяв рекламі. Він не гидував навіть приймати замовлення на рекламу від парфумерних і меблевих фірм, повідомляючи по ходу фільму точні адреси магазинів.
Особисте життя
У 1902 році Де Мілль одружився з акторкою Констанс Адамс, яка народила доньку Сесілію. Пізніше вони прийняли у свою сім'ю трьох сиріт, молодша з яких, Кетрін Де Мілль, стала акторкою.
НИИК МКРФ, редактор Е.Н. Карцева. Сесиль Блаунт Де Милль // «Режиссёрская энциклопедия. Кино США». — М. : Материк, 2002. — С. 34-35. — ISBN 5-85646-096-0.(рос.)
