Одрі Кетлін Растон народилася 4 травня 1929 р. в Брюсселі у сім'ї баронеси Елли ван Гемстра (нід.Ella van Heemstra) та Джона Віктора Растона (англ.John Victor Ruston). Біографи Гепберн називали її батька англо-ірландським банкіром, проте він не був ані ірландцем, ані банкіром. Мати Одрі була нідерландською аристократкою, у родині котрої були французькі дворяни й англійські монархи (зокрема, король Едуард ІІІ). Батько згодом додав прізвище Гепберн (англ.Hepburn) до свого, і прізвище Одрі стало Гепберн-Растон. Одрі мала двох зведених братів: Олександра та Яна ван Уффорда від першого шлюбу матері з нідерландським аристократом Гендріком ван Уффордом.
Одрі відвідувала приватні школи в Англії та Нідерландах. Її мати була суворою, батько був добродушнішим, тому вона більше любила його. Проте батько покинув сім'ю, коли Одрі була ще дитиною. Згодом вона назвала його відхід найболіснішим моментом у своєму житті. Багато років потому, у 1960-х рр., Одрі знайшла свого батька в Дубліні за допомогою Червоного Хреста й підтримувала його матеріально до самої його смерті.
Після розлучення батьків у 1935 році Гепберн жила з матір'ю в Арнемі (Нідерланди) у період Другої світової війни й німецької окупації. У цей час вона взяла псевдонім Едда Ван Гемстра, виправивши для цього документи своєї матері (Елла Ван Гемстра), оскільки «англійське» ім'я вважали за небезпечне. Ця вигадка виявилася такою успішною, що багато хто вважали і вважають понині, що Едда Ван Гемстра і є справжнім ім'ям Одрі Гепберн. Остаточну крапку в цьому питанні поставив офіційний документ — метрика Одрі Кетлін Растон [1].
Після морського десанту союзників становище населення на окупованих німцями територіях погіршилося. Під час Нідерландського голоду узимку 1944 року нацисти конфісковували скромні запаси харчів і палива. Без тепла та їжі мешканці Нідерландів голодували, деякі замерзали на вулицях. Арнем був спустошений через бомбардування союзників. Дядька та двоюрідного брата матері Одрі німці розстріляли за участь в Русі Опору, а брата депортували до німецького концтабору. Попри це, Одрі допомагала Опору, виконуючи балетні номери, щоб зібрати засоби для підпілля, та передаючи таємні повідомлення. Вона раділа світлій порі дитинства. У 1992 році Гепберн говорила в інтерв'ю: «Поки в дитини є якийсь мінімум, вона зовсім щаслива. Я пам'ятаю, що нам бувало дуже весело. Ми ж не сиділи на підлозі й не плакали п'ять років поспіль. Звичайно, висіла тінь страху й репресій, і коїлися страшні речі».
Через виснаження заняття танцями довелось припинити. Часом було так скрутно, що цибульки тюльпанів мололи на борошно, з якого пекли тістечка й печиво. Через недоїдання в Гепберн виникли негаразди зі здоров'ям. Вона лежала в ліжку й читала, намагаючись забути про голод.
На вокзалі я багато разів бачила, як перевозять цілі поїзди євреїв, бачила усі ці обличчя над бортом вагона. І я чітко пам'ятаю хлопчика, що стояв із батьками на платформі; дуже блідий, дуже русявий, одягнений в пальто, що було йому завелике, — він увійшов до потяга. Так я, дитина, спостерігала за іншою дитиною.
У цей період Одрі любила малювати, деякі з її дитячих малюнків збереглися[12]. Після визволення Нідерландів до країни стала прибувати гуманітарна допомога. Гепберн якось згадувала, що одного разу з'їла цілу бляшанку згущеного молока.
Важкий воєнний досвід юності закарбувався в пам'яті акторки; про потреби дітей у світі Гепберн пам'ятала усе життя. Уже з 1954 року вона почала виступати в радіопередачах ЮНІСЕФ, а згодом, після завершення акторської кар'єри, цілковито присвятила себе цій справі.
У 1945, після війни, Гепберн закінчила арнемську консерваторію й переїхала до Амстердама, де з матір'ю працювали медсестрами у будинку ветеранів. Водночас з роботою в 1946 році Гепберн навчається балету в Соні Гаскелл[13]. У 1948 приїжджає до Лондона навчатися танцю у прославленої Марі Рамберт, видатної британської викладачки хореографії. Ймовірно, Гепберн розпитувала Рамберт про свої перспективи у балеті. Рамберт запевнила її, що вона може продовжувати працювати і матиме успіх як балерина, але її зріст (приблизно 1 м 70 см) у поєднанні з хронічним недоїданням під час війни не дозволить їй стати прима-балериною. Вважалось, що вона «занадто висока» для професійної танцюристки, бо вона була вищою від багатьох танцюристів-чоловіків. Гепберн прислухалася до думки викладачки й вирішила присвятити себе драматичному мистецтву — кар'єрі, в якій у неї було більше шансів досягти успіху[14]. Коли Гепберн стала зіркою, Марі Рамберт сказала в інтерв'ю: «Вона була чудовою ученицею. Якби вона захотіла продовжити роботу, то могла б стати видатною балериною». Мати Гепберн працювала на принизливих для аристократки умовах, щоб прогодувати сім'ю. Одрі повинна була теж заробляти, і кар'єра акторки здавалася найприроднішим рішенням.
Акторську кар'єру Одрі Гепберн почала з навчального фільму «Нідерландська за сім лекцій». Згодом грала у музичному театрі у виставах на зразок «Високі черевики на ґудзиках» і «Пікантний соус». Першим власне художнім фільмом Гепберн став британський «One Wild Oat» (1951), де вона грала реєстраторку в готелі. Вона виконала кілька другорядних і епізодичних ролей у таких фільмах, як «Розповіді молодих дружин», «Сміх у раю», «Банда з Лавендер-Гілл» і «Дитя Монте-Карло».
Першу велику кінороль Одрі Гепберн виконала у 1951 році у фільмі «Засекречені люди[en]», де втілила артистку балету, спираючись на власне захоплення танцем. Її талант, проявившись у цій картині, завоював схвалення критики.
Зірка Голлівуду
З Мелом Феррером під час зйомок фільму «Війна і мир», 1955
У 1954 повернулася на театральну сцену в ролі русалки у п'єсі «Ундіна», де її партнером був Мел Феррер. 25 вересня 1954 року вона одружилася з ним в Бюрґенштоку, згодом народила сина Шона. За роль в «Ундіні» Гепберн здобула премію «Тоні» за найкращу жіночу роль у 1954 році. Ця премія, здобута тільки через 6 тижнів після «Оскару», зміцнила її репутацію акторки як кіно, так і театру.
До середини 1950-х Гепберн стала ще й визнаною законодавицею моди (її зовнішність у стилі гамін (струнка великоока жінка у хлопчакуватому вбранні й популяризувався значною мірою саме завдяки Гепберн) і широко визнане почуття елегантності мали багатьох шанувальників і наслідувачів. Так, після виходу фільму «Сабріна» глибокий чотирикутний виріз стали називати «Сабріна-декольте».
Багато хто зі сценічних партнерів Гепберн стали згодом її друзями. Рекс Гаррісон назвав Гепберн своєю найулюбленішою партнеркою. Кері Ґрант одного разу пожартував: «Усе, чого я б хотів як подарунка на Різдво, — це знятися ще в одному фільмі з Одрі Гепберн». Грегорі Пек став її другом на все життя. Після смерті Гепберн він вийшов до журналістів і зі сльозами прочитав її улюблений вірш «Вічна Любов» (Unending Love). Дехто вважав, що Гамфрі Богарт не ладнав з Гепберн. Гепберн казала: «Іноді саме так звані „круті хлопці“ насправді виявляються найбільш м'якосердими, як Богарт був зі мною».
Роль Голлі Ґоулайтлі, яку Гепберн виконала у фільмі «Сніданок у Тіффані» у 1961 році, стала одним з найкультовіших образів американського кіно XX століття. Гепберн назвала цю роль «найджазовішою» у своїй кар'єрі. Коли її запитали, в чому полягала складність цієї ролі, Гепберн сказала: «Я інтровертка. Грати дівчину-екстравертку виявилося найскладнішою річчю, яку я колись робила». На зйомках вона носила стильний одяг (відома «маленька чорна сукня», яка після виходу фільму на екрани стала хітом), який створила разом з Живанші, і додала висвітлені пасма до свого каштанового волосся. Цей стиль вона зберегла й поза зйомками. Дружбу з Живанші акторка пронесла через усе життя, ставши його постійною клієнткою. Свої перші парфуми L'Interdit (Заборона) Юбер присвятив саме Одрі.
Знімалася в 1964 році у мюзиклі «Моя чарівна леді», появи якого чекали з нетерпінням, подібним до фільму «Віднесені вітром». Гепберн обрали на роль Елізи Дуліттл замість Джулії Ендрюс, яка вже виконувала цю роль на Бродвеї. Не запрошувати Ендрюс вирішено ще до затвердження Гепберн на роль. Спочатку Гепберн відхилила пропозицію й попросила Джека Ворнера, що був продюсером фільму, віддати роль Ендрюс, але коли їй повідомили, що знімати будуть або її, або Елізабет Тейлор, вона погодилася. За статтею у Soundstage magazine, «усі погодилися, що коли Джулії Ендрюс не буде у фільмі, Одрі Гепберн є чудовим вибором». До речі, Джулія Ендрюс повинна була грати у «Мері Поппінс», фільмі, що виходив у тому ж році, що й «Моя чарівна леді».
Спершу Гепберн записала вокальні партії для ролі, але згодом задум студії змінився, тож знайшли професійну співачку Марні Ніксон, що мала дублювати всі її пісні. Гепберн розгнівано залишила знімальний майданчик, коли їй розповіли про це. Наступного дня вона повернулася та вибачилась за свою реакцію. У результаті більшість пісень у фільмі виконані саме голосом Ніксон. Плівки з записом деяких пісень у виконанні Гепберн існують, вони потрапили до документальних фільмів і DVD-версії фільму. Деякі вокальні номери у виконанні Гепберн залишилися у фільмі. Це «Just You Wait» та уривки з «I Could Have Danced All Night». Гепберн згодом казала, що, ймовірно, відмовилась би від ролі, якби знала, що її вокал буде замінено[15].
Інтрига з приводу розподілу ролей досягла кульмінації у сезоні 1964—1965, коли Джулія Ендрюс висувалася на «Оскар» за роль Мері Поппінс. При наближенні церемонії ЗМІ намагалися зіграти на суперництві акторок, хоча обидві заперечували, що між ними є якісь непорозуміння. Гепберн не номінували, а Джулія Ендрюс дістала свій «Оскар» за найкращу жіночу роль.
З 1967 року, після 15 успішних років у кінематографі, Одрі Гепберн знімалася вряди-годи. Розлучившись з Мелом Феррером, вона одружилася з італійським психіатром Андреа Дотті, народила другого сина Люка й переїхала до Італії. Вагітність протікала важко та вимагала майже постійного перебування в ліжку. На початку 1970-х в Італії зросла активність терористів «Червоних бригад». Гепберн розлучається з Дотті й намагається повернутися до кіно, знявшись із Шоном Коннері у фільмі «Робін і Меріан» (1976). Фільм визнали посереднім, далеким від звичайних високих оцінок фільмів з Гепберн. На подив близьких, вона відкинула явно написану для неї роль колишньої балерини в «Поворотному пункті» (цю роль отримала Ширлі Мак Лейн, і успішний фільм зміцнив її кар'єру). Гепберн згодом сказала, що найбільше вона шкодує, що відмовилась від цієї ролі.
У 1979 році зробила ще одну спробу повернутися, знявшись у фільмі «Кровний зв'язок». Книги Сідні Шелдона були такі популярні, що його ім'я внесли до назви фільму, і через це, очевидно, Гепберн вважала фільм приречений на успіх. Але критики, навіть прихильні до Гепберн, не могли рекомендувати фільм через очевидну банальність матеріалу.
У 1980 році почала стосунки з данським актором Робертом Волдерсом, які тривали до її смерті.
Останню головну роль у кіно Одрі Гепберн виконала в парі з Беном Газзара в комедії «Вони всі сміялися», невеликій, стильній та світлій картині Пітера Богдановича. Фільм мав успіх у критики, але був затьмарений жорстоким убивством однієї з його зірок — подруги Богдановича Дороті Страттен.
У 1987 році знімалася з Робертом Вагнером в іронічному детективному телефільмі «Любов серед злодіїв», який запозичив елементи з деяких її знаменитих фільмів, таких як «Шарада» і «Як украсти мільйон». Фільм мав помірний успіх, причому Гепберн сама говорила, що брала участь у ньому заради розваги.
Незабаром після останньої появи в кіно Гепберн була призначена спеціальною амбасадоркою ЮНІСЕФ. Почуваючи вдячність за власний порятунок у період після нацистської окупації, вона присвятила залишок своїх днів поліпшенню долі дітей, які живуть у бідних країнах світу. Робота Гепберн значно полегшувалася завдяки знанню мов. Вона розмовляла нідерландською, англійською, французькою, іспанською й італійською. Вивчила також італійську, живучи в Римі. Іспанську вивчила самостійно, і є відео ЮНІСЕФ, де Гепберн вільно говорить іспанською з жителями Мехіко.
Хоча Гепберн стала співпрацювати з ЮНІСЕФ ще в 1954 році, беручи участь у радіопередачах, тепер це стало для неї вагомішою справою. Близькі свідчать, що думки про безпорадних дітей на межі загибелі переслідували її все життя. Перша місія Гепберн була в Ефіопії у 1988 році. Відвідавши дитячий будинок з 500 голодними дітьми, Гепберн домоглася, щоб ЮНІСЕФ вислав їжу.
У серпні 1988 року Гепберн їздила до Туреччини для участі в кампанії з імунізації. На думку акторки, Туреччина була найяскравішим прикладом можливостей ЮНІСЕФ. Повернувшись, вона сказала: «Армія дала нам вантажівки, торговці рибою дали вагони для вакцини, і, як тільки дату призначили, знадобилось лише 10 днів, щоб прищепити всю країну. Непогано».
У жовтні цього ж року Гепберн поїхала до Південної Америки, де відвідала Венесуелу й Еквадор. Гепберн говорила: «Я бачила, як крихітні гірські громади, нетрі і стихійні поселення якимось дивом вперше дістали системи водопостачання, і цим дивом був ЮНІСЕФ. Я бачила, як діти будували самі собі школи з цегли й цементу, наданих ЮНІСЕФ».
У жовтні того ж року Гепберн і Волдерс відвідали Бангладеш.
У жовтні 1990 року Гепберн поїхала до В'єтнаму, намагаючись налагодити співпрацю уряду з ЮНІСЕФ у межах програм імунізації та забезпечення питною водою.
Остання поїздка Гепберн (до Сомалі) відбулася за чотири місяці до смерті, у вересні 1992 року.
У 1992 році президент СШАДжордж Буш нагородив Одрі Гепберн президентською медаллю свободи на знак визнання її роботи у рамках ЮНІСЕФ, а Американська академія кіномистецтва нагородила її Гуманітарною премією ім. Жана Гершолта за допомогу людству. Ця премія була присуджена посмертно і вручена її синові.
Хвороба і смерть
Під час поїздки до Сомалі в Гепберн почалися нестерпні болі в животі. Вона нікому не сказала, щоб її супровід не надумав відразу згорнути програму поїздки. До лікаря вона звернулася, тільки повернувшись з Африки. Діагностували рак. Одрі Гепберн померла 20 січня1993 року в маленькому швейцарському містечку Толошеназ неподалік Лозанни.
.svg){kind=small}
![[1]](http://www.thatface.org/3473.jpg){kind=link}