Східна Слобожанщина

Історико-географічний регіон Східна Слобожанщина Загальна інформація Інші назви Північна Слобожанщина, Подоння Сучасна локація Бєлгородська область Воронізька область Курська область Період уживання топоніма XVII ст. — сучасність Населення українці, росіяни Розташування на карті Східна Слобожанщина позначена штрихуванням. Карта меж Слобожанщини. Держави на території Східної Слобожанщини

Східна Слобожанщина (Подоння, Північна Слобожанщина, Острогощина^[4], Острогожчина) — етнічні українські землі^[5], що нині розташовані в межах Курської, Білгородської та Воронізької^[6] областей Російської Федерації, північно-східна частина Слобідської України. Часом^[7] саме до Східної Слобожанщини також зараховують південно-східну Слобожанщину, що нині в межах Луганської області.

У часи Русі — Курське князівство та частина Чернігівської Землі.

Колонізувалась українцями в три етапи — 1651—1659, 1659—1663, 1663—1680 роки.

Законом УНР від 29 листопада 1917 року було проголошено проведення Українських Установчих Зборів, у повітах Путивльському, Грайворонському й Новооскільському Курської губернії та Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському й Богучарському Воронізької губернії.

Павло Скоропадський прилучив до Української Держави, крім вищезазначених повітів, ще й Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський повіти Курщини.

Українська Радянська Соціалістична Республіка не змогла поширити свою юрисдикцію на ці східні та південно-східні землі.

Між тим, у часи Другої світової війни нацистська Німеччина мала намір включити ці землі до складу райхскомісаріату Україна, розділивши їх між напівутвореною генеральною округою Харків та планованою генеральною округою Воронеж.

• Курське князівство

• Рильське князівство

• Острогозький (Рибенський) полк
• Охтирський полк — південно-східна частина
• Сумський полк — південно-східна частина

16 жовтня 1925 року були затверджені східні кордони УСРР, які успадкувала незалежна Україна. 1926 року був проведений перепис населення СРСР, який дає можливість сформувати перелік усіх етнічно-українських районів, складових Слобожанщини, територіально прилеглих до сучасної України:

• Глушківський та Суджанський райони Курської області;

• Красноярузький, Грайворонський, Борисівський, Шебекинський (східна частина), Новооскільський (західна частина), Волоконівський, Чернянський, Красногвардійський, Олексіївський, Вейделівський та Ровеньський райони Білгородської області;

• Кантемирівський, Богучарський, Розсошанський, Вільховатський, Підгоренський, Кам'янський, Острогозький (без північної частини та міста Коротояк), Лискинський (південна частина), Павловський, Петропавлівський, Калачіївський, Воробйовський, Бутурлинівський, Верхньомамонський Новохоперський (південна частина) Воронезької області;

• Чортківський, Кашарський, Міллєровський, Тарасівський та частково Мілютинський райони Ростовської області.

Більшість з цих районів у часи коренізації одержали статус українських національних районів на теренах Росії.

З різних причин у подальших переписах населення СРСР та Росії відсоток українців у вищевказаних районах стрімко падає. Станом на сьогодні лише у Ровеньському районі Білгородської області етнічно українське населення досі переважає.

Найбільшим сплеском українського культурного життя Східної Слобожанщини напочатку 2000-х років був український фестиваль у Розсоші Воронезької області з красномовним гаслом «Місто Розсош — в тобі Україна жива!»

• Щепкін Михайло Семенович (1788, Красне, Обоянський повіт, Курське намісництво —1863) — визначний актор української та російської сцени. Друг Тараса Шевченка.

• Костомаров Микола Іванович (1817, Юрасівка, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1885) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог.

• Трутовський Костянтин Олександрович (1826, Курськ —1893, Яківлівка, Обоянський повіт, Курська губернія) — український художник-живописець і графік.

• Крамськой Іван Миколайович (1837, Нова Сотня, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1887) — український художник-портретист, теоретик образотворчого мистецтва, творець Артілі художників (1865 рік), один з організаторів та керівник Товариства пересувних виставок (1870 рік), академік живопису.

• Дикарів Митрофан Олексійович (1854, Борисівка, Валуйський повіт, Воронізька губернія —1899) — український і російський фольклорист, етнограф, мовознавець, дійсний член НТШ з 1899.

• Пасюга Степан Артемович (1862, Борисівка, Валуйський повіт, Воронізька губернія —1933) — кобзар.

• Коваленко Олекса Кузьмович (1880, хутір Власів, Бирюцький повіт, Воронізька губернія —1927) — український поет, перекладач, видавець.

• Буревій Кость Степанович (1888, Велика Меженка, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1934) — український поет, драматург, театрознавець і літературний критик, перекладач.

• Єрошенко Василь Якович (1889, слобода Обухівка, Старооскільського повіту, Курська губернія —1952) —письменник, педагог, етнограф, музикант. Писав японською, есперанто та російською мовами.

• Животко Аркадій Петрович (1890, Пухове, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1948) — український громадсько-просвітницький діяч, журналіст, редактор, видавець, дослідник історії української преси, один із фундаторів національного дошкільного виховання.

• Лиходько Іван Олександрович (1893, Суджа, Курська губернія —1943/1944) — підполковник Армії УНР.

• Хрущов Микита Сергійович (1894, Калинівка, Дмитрівський повіт, Курська губернія —1971) — керівник Радянського Союзу та Радянської України.

• Федоровський Олексій Олександрович (1897, село Руська Халань Новооскільського повіту, нині Чернянський район Бєлгородської області  —1981) — український хірург. Заслужений діяч науки УРСР.

• Марков Олександр Володимирович (1897, слобода Чернянка, Новооскільського повіту (нині смт.Чернянка Бєлгородської області) —1968) — радянський астроном.

• Ткаченко Георгій Кирилович (1898, Глушкове, Рильський повіт, Курська губернія —1993) — український бандурист.

• Плужник Євген Павлович (1898, Кантемирівка, Богучарський повіт, Воронізька губернія —1936) — український поет, драматург, перекладач.

• Жученко Павло Данилович (1905 слобода Чернянка Новооскільського повіту (нині селище міського типу Бєлгородської області) —1965) —радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командувач артилерією 52-го стрілецького корпусу 40-ї армії Воронезького фронту, полковник. Українець

• Третяк Василь Якович (1926, Комарівка, Рильський повіт, Курська губернія —1989) — український радянський співак (драматичний тенор), Народний артист СРСР (з 1980 року).

• Філіпченко Анатолій Васильович (1928, Давидівка, Острогозький повіт, Воронізька губернія) — льотчик-космонавт СРСР.

• Чалий Петро Дмитрович (1946, Первомайське, Розсошанський район, Воронізька область) — журналіст і письменник, автор досліджень про українських уродженців Східної Слобожанщини — Миколу Костомарова і Євгена Плужника.

• Іоасаф (Шибаєв) (1954, Маслова Пристань, Шебекинський район, Бєлгородська область) — єпископ Української Православної Церкви Київського патріархату, Митрополит Білгородський і Обоянський.

• Петро (Москальов) (1979, Шебекино, Бєлгородська область) — єпископ Валуйський Української Православної Церкви Київського патріархату.
• Федір Степанович Цицурін (1814 - 1895) — український інтерніст, педагог та організатор охорони здоров'я, перший професор-терапевт медичного факультету Київського Університету, який зробив значний внесок зробив значний внесок у становлення київської школи терапевтів.

• Феодосій Печерський (1009—1074) — святий Православної церкви, преподобний, один із основоположників чернецтва на Русі, видатний церковний і політичний діяч другої половини XI ст. Дитинство провів у Курську.

• Іван Зіньківський (? — 1670, Острогозьк) — острогозький полковник. Очолив козацьке повстання проти московського царя.

• Йоасаф (Горленко) (1705—1754, Грайворон, Охтирський полк) — український освітній та церковний діяч, письменник, єпископ Російської православної церкви, з 2 червня 1748 — правлячий єпископ Білгородський і Обоянський. В 1911 році прославлений у лику святителів.

• Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Часто мандрував Східною Слобожанщиною. Був близьким знайомим Іоасафа Миткевича, білгородського єпископа у 1758—1763 рр., і Гервасія Якубовича, архімандрита білгородського кафедрального монастиря, яким присвятив декілька поезій зі збірки «Сад божественних пісень». Останньому острогозькому полковнику Степану Тев'яшову Сковорода присвятив свій філософський твір «Ікона Алківіадська» і переклад діалогу Цицерона «Про старість», а його сину Володимиру Тев'яшову — «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу»^[8].

• Рилєєв Кіндрат Федорович (1795—1826) — російський поет і революціонер-декабрист, один із нечисленних російських прихильників ідеї національного визволення України. Був одружений з Наталією Тевяшовою, з роду острогозьких полковників Тевяшових. У своїх працях, що присвячені Острогожщині, називав Східну Слобожанщину частиною України.

• Вовк Хведір Ївлампійович (1798—1889, Грайворон, Курська губернія) — український кобзар. Кобзарський цехмайстер у 1848–1889 р.р. Подорожував Східною Слобожанщиною. Похований у Грайвороні.

• Казан Іван (1852 — після 1929) — кобзарський цехмайстер у 1889–1929 р.р., а можливо і далі. Після смерті Хведора Вовка обраний у 1889 р. на «Грайворонській раді» цехмайстром «всієї Слобожанщини, Криму і Поазов'я».

• Андрей (Шептицький) (1865—1944) — граф, єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. В 1914—1915 рр. перебував на засланні в Курську^[9].

• Онуфрій (Гагалюк) (1889—1938) — єпископ Білгородський (1933), архієпископ Курський і Обоянський. Святитель. День пам'яті — 19 травня (1 червня).

• Череватенко Віктор Якович (1955) — сучасний український поет. Живе у Білгороді.

• Савенко Євген Вікторович (1955) — голова Нижньокамської національно-культурної автономії «Українське товариство „Вербиченька“ (Татарстан). Веде свій родовід зі Східної Слобожанщини. Дитинство провів у Розсоші.

• Донщина
• Українці Вороніжчини
• Українці на півдні Росії

• [1] [Архівовано 24 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Блог, присвячений Слобідській Україні
• Українсько-російська етнічна межа і сучасні кордони та тетриторіальні претензії [Архівовано 14 жовтня 2006 у Wayback Machine.]
• Ігор Роздобудько. Східна Слобожанщина. Українці навколо України. [Архівовано 25 липня 2015 у Wayback Machine.]
• Українське Подоння. На Воронежщині етнічних українців вважають „п'ятою колоною“ й обмежують їхні культурні потреби, натомість більшість із них не забуває мову і власне коріння. Україна Молода 18 листопада 2010. С. 8-9. [Архівовано 12 січня 2016 у Wayback Machine.]
• Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури»(у співавторстві). — Донецьк: Східний видавничий дім.  2005. — 280 с. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.