Сігрід народилася в данському місті Калундборзі, її мати була данкою, а батько — норвежцем, знаменитим археологом. Він помер, коли Сігрід було 11 років. Вона змушена була залишити школу і влаштуватися на роботу в Осло, в комерційну «компанію електрики». Немилій роботі дівчина змушена була віддати цілих 10 років своєї юності, аж до того моменту, коли вона опублікувала свої перші книги: «Фру Марта Еулі» (1907 рік) і через рік — «Щасливий вік»[9]. Унсет вирішує повністю посвятити себе літературі. Земна любов, життя жінки, сім'я — ось перші теми, які згодом проходитимуть через всю її творчість[10].
Під час однієї з поїздок до Риму Сігрід познайомилася з художником Андерсом Сварстадом, з яким одружилася в 1912 році. Але з ним вона прожила недовго: в 1919-му вона залишила чоловіка, будучи вже матір'ю трьох дітей.
У 1912 році з-під пера Унсет виходить збірка «Знедолені», а в період з 20-го по 22-й рік вона досягає вершини своєї творчості — пише трилогію «Крістін, дочка Лавранса» («Вінець», «Хазяйка», «Хрест»)[11]. Від древніх нордичних саг — до сучасності, з незмінною ідеєю глибокого і вимогливого внутрішнього життя, захисту жіночого характеру і релігійного сприйняття життя.
В період, коли Унсет додає своїм найбільшим творам риси геніальних духовних творів, свою релігійність вона переносить на сторінки книг, перетворюючи її в істину про освячення душі, підкореної Богом. Хоча вона і надихається жанром саги — адже вона «виросла» на сагах північного Середньовіччя, — як по структурі, так і по стилю і змісту, її твори пронизані невичерпним символічним диханням, словами, що відображають всю багатоскладовість сенсу життя людини у вічності.
Епічний ритм і блиск життя; вікінги і легенди, науково-історичні дослідження і язичницькі традиції скандинавських народів: ось рівні і перспективи, які зустрілися в ній і в її культурі з християнським вченням, розкривши живу і діяльну силу духу, але також і якнайглибшу громадянську і соціальну свідомість. Це було не розривом, але сповненням.
У 1928 році Сігрід Унсет отримала Нобелівську літературну премію[9]. Мотивування нагороди закінчується такими словами: «Сігрід Унсет отримує її в самому розквіті свого генія: винагорода вручається поетесі, творчість якої може мати своє коріння лише в воістину великому і надзвичайно зібраному дусі». Премію авторка витратила на письменницькі стипендії, а решту грошей і золоту медаль передала Фінляндії під час Зимової війни 1939 року[9].
Аж до початку Другої світової війни життя Унсет було насиченим, але безтурботним. Вона писала історичні романи, романи про сучасність, публікувала збірки есе, автобіографію і мемуари.
Коли у квітні 1940-го Норвегія — ще з 30-х рр. яра противниця Гітлера — була окупована німцями, Сігрід Унсет була змушена жити у вигнанні — спочатку у Швеції, потім в Америці. На війні вона втратила сина, а від хвороби померла дочка. Після повернення до Норвегії в 1945 році Сігрід Унсет прожила ще чотири роки, не написавши жодного слова.
Вшанування
9919 Унсет — астероїд, названий на честь письменниці[12].
Унсет Сігрід // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 648. — ISBN 966-692-744-6.