Габрієль Гарсія Маркес народився в старовинному провінційному містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, надалі жив у Мексиці та Європі, перед смертю — переважно у Мехіко.
Батько був телеграфістом, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги.
У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[8] Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід — полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука)[9].
Освіта
У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[10].
Захоплення за часів юності однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо[11], народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу, де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією. У 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945—1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»
Через 13 років після першої зустрічі Маркес одружився з Мерседес, яка у шлюбі народила синів Гонсало і Родріго.[12]
Останні роки та смерть письменника
На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. За прогнозами лікарів йому залишалося жити близько року, проте його прооперували у 1992 р., а після лікування і вірної турботи дружини Мерседес Маркес видужав. На першій же прес-конференції, даній після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю»[13].
У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз — лімфома зі злоякісним клінічним перебігом. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування[14]. Відтак це призвело до чималої кількості чуток та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував над цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче, оскільки до звичних болячок додалася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завжди[15].
На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.
Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[16][17][18] від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї[19]. У зв'язку зі смертю письменника влада Колумбії оголосила в країні триденну жалобу, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:
Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[20][21]
Оригінальний текст (ісп.)
[Mil años de soledad y tristeza por la muerte del más grande colombiano de todos los tiempos! Solidaridad y condolencias a la Gaba y familia.] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)
Становлення та творчість
Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але тоді автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.
1951 року вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.
З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[22]
Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп.El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). У 1967 році був виданий роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad), який приніс автору світове визнання. Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.
У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».
У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, ймовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції у 1992 році розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму злоякісного новоутворення — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.
2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.
За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.
IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу.
За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.
Ґабріель Ґарсіа Маркес. Сто років самотності: Роман. Повісті. Оповідання./ Пер. з ісп. Галина Вінграновська, Маргарита Жердинівська, Женев'єва Конєва, Лев Олевський, Петро Соколовський, Дмитро Стельмах, Віктор Шовкун.nbsp;— К.: Видавничий дім «Всесвіт», 2004. — 616 с. (Роман «Сто років самотності»; повісті «Полковникові ніхто не пише», «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь»; оповідання «Чудесна клітка Балтасара», «Злодіїв у селі нема», «Вдова Монтіеля», «Один звичайний день», «Стариган із крилами», «Жінка, яка прихоила о шостій», «Щасливої дороги, сеньйоре президенте»).
Ґабріель Ґарсія Маркес. Сто років самотності. / Пер. П. Соколовський. — Харків: Фоліо, 2015. — 480 с., ISBN 9789660371811
Ґабріель Ґарсія Маркес. Сто років самотності. / Пер. О. Буценко. — Харків: Фоліо, 2022. — 416 с., ISBN 978-617-551-018-6
Це стосується усіх нас [про Чилі] // «Всесвіт» (Київ). — 1975. — № 9.— Стор. 212—216.
Ґабріель Ґарсія Маркес. Генерал у своєму лабіринті. — Харків: Фоліо, 2023. — 318 с.
Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950—1984). — К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019. — 356 с. ISBN 9786177654208./ Переклад Галини Грабовської
Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина. — Лабораторія, 2023. — 176 с. — ISBN 978-617-8206-10-9[25].
Прим.: * перша публікація, ** перевидання
Нагороди та відзнаки
1971 — Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
1972 — Премія Ромуло Гальєгоса;
1979 — Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
1982 — Орден Почесного легіону Франції;
1982 — Нобелівська премія з літератури;
1982 — Орден Ацтекського орла;
1993 — Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);
Ґарсія Маркес, Ґабріель // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 436. — ISBN 966-692-578-8.
Габрієль Гарсія Маркес у сестринських Вікіпроєктах
Apuleyo Mendoza, Plinio; García Márquez, Gabriel (1983), The Fragrance of Guava, London: Verso, ISBN0860919652{{citation}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка).