Ґао Сінцзянь народився в Ґаньчжоу, Цзянсі, Китай. Ґао став громадянином Франції у 1997 року. Проживає в Парижі. У 1992 році він був нагороджений орденом мистецтв і літератури від французького уряду.
Ранні роки в провінціях Цзянсі і Цзянсу
Батько Ґао був клерком в банку «Bank of China», а його мати була членом YMCA. Його мати була актрисою у анти-японському театрі під час Другої японо-китайської війни.[3] Під впливом своєї матері, Ґао полюбив малювання, писання та театр з малолітства.[4] Під час навчання у середній школі Ґао читав багато західної літератури в перекладі, і вивчав малювання ескізів, малювання тушшю, живопис маслом та глиняну скульптуру під керівництвом художника Юня Цзунїна (кит.трад.鄆宗嬴, спр.郓宗嬴, піньїнь: Yun Zōngyíng).
У 1950 році його сім'я переїхала в Нанкін, столицю провінції Цзянсу. У 1952 році Ґао пішов до середньої школи № 10 у Нанкіні, яка була середньою школою при Нанкінському університеті.
Роки в Пекіні та провінції Аньхой
У 1957 році Ґао закінчив школу, і за порадою своєї матері, вибрав Пекінський університет іноземних мов (BFSU, 北京外国语大学) замість Центральної академії мистецтв (中央美术学院), хоча він вважався талановитим у мистецтві.
У 1962 році Ґао закінчив факультет французької мови, BFSU, та став працювати перекладачем у Китайському міжнародному книжковому магазині (中国国际书店). У 1970-х, через офіційну політику «вниз до села», він пішов і залишився в селі і працював на фермах у провінції Аньхой. Короткий час він працював вчителем китайської мови у середній школі у провінції Аньхой. У 1975 році йому було дозволено повернутися в Пекін і стати керівником групи французького перекладу для журналу «Будівництво в Китаї» ("中国建设").
У 1977 році Ґао працював у Комітеті зі зовнішніх відносин Китайської асоціації письменників (中国作家协会对外联络委员会). У травні 1979 року він відвідав Париж, разом з іншими китайськими письменниками, у тому числі з Ба Цзінь, і був франко-китайським перекладачем в групі. У 1980 році Ґао став сценаристом і драматургом Пекінського народного художнього театру (北京人民艺术剧院).
Ґао відомий як піонер абсурдистської драми в Китаї, де п'єси «Сигнал тривоги» ("绝对信号", 1982) та «Автобусна зупинка» ("车站", 1983)[5] були поставлені в період його роботи драматургом в Пекінському народному художньому театру з 1981 по 1987. Бувши під впливом європейської театральної моделі, Ґао заробив репутацію авангардистського письменника. Інші його п'єси, «Дика людина» (1985) та «Протилежний беріг» ("彼岸", 1986), відкрито критикували державне правління.
У 1986 році Ґао було помилково діагностовано на рак легенів, і він почав 10-місячний похід уздовж Янцзи, результатом якого став роман «Гора духів» («灵山»). Цей твір — частково мемуари, частково роман — був вперше опублікований в Тайвані1989 року, змішує жанри і розповіді від різних персонажів. Він був наведений шведським Нобелівським комітетом, як «один з цих сингулярних літературних творів, що, здається, неможливо порівняти ні з чим, окрім самих себе». Книга докладно викладає його подорож з провінції Сичуань до узбережжя, і життя серед китайських меншин, таких, як цян, мяо, і ї на околицях цивілізації хань.
