Через знаходження території в зоні військових дій Першої світової війни та розпадом Австро-Угорської імперії, який супроводжувався падінням життєвого рівня і підйомом національної самосвідомості, у населення почались тенденції до самовизначення та самоврядування.
Восени 1918 року в місті Тарнобжеґ постійно збиралися мітинги та демонстрації селян. 6 листопада 1918 року біля пам'ятника Войцеху Бартошу Ґловацькому відбулось 30-ти тисячне віче селяни, яке очолили ксьондз та лідер Селянської радикальної партії Еуґеніуш Оконь (1881-1949) та поручик Томаш Домбаль[pl] (1890-1937)[1]. Домбаль був соціалістом, а ксьондз Оконь мав правоцентристські погляди. На віче Еуґеніуш Оконь, Томаш Домбаль[pl] та Францішек Кремпа[pl] проголосили створення суверенної Тарнобжезької Республіки та створення повітової народної ради під назвою «Революційний комітет». До складу «Революційного комітету» увійшло 32 члени. Головою був обраний Ян Грущинський, заступником голови — Вінсент Бучек, секретарем комітету — Томаш Домбаль, скарбником — Францішек Кремпа.
Всю повноту влади у новоствореній республіці здійснювало народне віче, яке оголосило про ліквідацію буржуазного ладу, парламентаризму, сформувало селянську міліцію та почало проведення справедливої земельної реформи. Будь-яких ультрарадикальних, антирелігійних настроїв зафіксовано не було. Домбаля обрали командиром Комітету самооборони повіту та міліції. Було обрано делегатів до новоствореного сейму Тарнобжезької Республіки, один депутат від 1000 виборців.
У січні 1919 року лідерів республіки Еуґеніуша Оконя та Томаша Домбаля було заарештовано та ув'язнено у Ряшеві. Були звільнені через обрання їх до Польського Сейму в 1921 році[2].
Навесні 1919 року польська армія анексувала Тарнобжезьку республіку. Анексія була законодавчо закріплена рішеннями «Ліквідаційної Комісії Галичини та Тешинської Сілезії» (пол.Polska Komisja Likwidacyjna Galicji i Śląska Cieszyńskiego).