На плані міста він з 1814 року. Нинішній Французький бульвар в ті часи Хуторською дорогою. Згодом, коли у місті почалося освоєння приморських артезіанських вод ця вулиця почала спочатку називатися Малофонтанською дорогою, що було пов'язано із місцевістю Малий Фонтан, а згодом Малоаркадіївською дорогою, відповідно до назви місцевості Аркадія.[1] Довгий час Малоаркадіївська дорога була майже недоглянута й не замощена. Вона була не пропорційна, в одних місцях звужуючись, а в інших розширюючись й повертала то в один, то в інший бік. Ця вулиця майже від своєї появи стала місцем знаходження великих палаців та особняків й була місцем життя найбагатших людей Одеси. Так у різні часи тут жили власники заводів, домів та пароплавів, банкіри, мельники, торговці: власник «Кафе Фанконі», Ф. К. Скведер, власник авіазаводуАртур Анатра, власник місцевих бань С. Ісакович, міський голова Григорій Маразлі, купець Феодор Родоканакі, великий землевласник, баронМихайло Рено тощо. Будинки будували як маловідомі одеські архітектори, так і найкращі, такі, Пауль Клейн, Юрій Дмитренко, Микола Толвінський, Адольф Мінкус, Федір Троуп'янський тощо. На той час багато помешкань на Малоаркадіївській дорозі надавались у оренду відпочиваючим або для постійного помкшкання, адже знаходилися на той час поза межами міста, як такого і були розташовані неподалік узбережжя. 1820 року французький ботанік Карл Десмет заснував Ботанічний сад. Окрім розведення екзотичних рослин там влаштовувалися бали, народні гуляння, кінні перегони, ігри у теніс, бали а на початку 1830-х років місцеві мешканці там запускали повітряну кулю. На місці сучасного Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В. Філатова у той же час було футбольне поле місцевого «Спортінг-Клубу», який грав тоді в Одеській футбольній лізі.[2]
У другій половині XIX століття Малофонтанська дорога перетворилася на місце, де знаходилося багато виробничих підприємств. Так у 1870-х роках на вулиці знаходився цегляний завод, який належав місцевим підприємцям Єфруссі, Рабиновичу та Тработті. Саме на честь нього нинішній провулок Каркашадзе було названо Цегляним. Окрім того, існували також «Гамбурзька парова фабрика свинцевих беліл, сухих і твердих на олії фарб» Берга, пісчепаперова фабрика Пітанс'є, меблева і паркетна фабрика Марклінга, завод сухої гірчиці Міллера, завод газованої та фруктової води Старця, хімічний завод, який належав фірмі «Лангрен і Ко», а також Товариство хімічних продуктів тощо.[2]
Великий внесок у розвиток саме цієї вулиці зробив місцевий інженер Василь Іванович Зуєв, який, ставши міським інженером 1894 року, зайнявся реконструкцією Малофонтанської дороги. Згідно його проекту були побудовані тротуари і мостова, що було вкрита гудроном, згодом заміненим на бруківку, а також було закладено полотно для електричного трамваю, яким планувалося змінити конку. Деякі з місцевих землевласників щиро віддавали частину своїх угідь, для побудови дороги, як Ф. К. Скведер, або С. Ісакович тощо. Однак деякі з місцевих багатіїв як, наприклад, Григорій Маразлі, відмовилися віддавати частину своєї землі, тому вулиця й досі має декілька поворотів. 1901 року після візиту російськогоімператораМиколи II у Францію, у ході якого було розпочало військовий союз двох країн, в Одеські думі було багацько дебатів з приводу ідеї перейменування Малоаркадіївської дороги. Однак, все ж, вулицю було перейменовано у Французький бульвар, а 25 квітня1902 року про це повідомила французького посла, Гюстав Луї Ланн, маркіза де Монтебелло[ru]. Згодом в Одесі було запущено електричний трамвай, одна з перших ліній якого проходила саме Французьким бульваром з центру в Аркадію.[2]
.jpg)
