Голуб Олена Євгенівна

Олена Голуб
Народження	25 грудня 1951(1951-12-25) (73 роки) Київ
Країна	СРСР →  Україна
Жанр	живопис, фотоколаж, медіа-мистецтво
Навчання	КНУ імені Тараса Шевченка
Діяльність	художниця, письменниця
Напрямок	неоекспресіонізм, комп'ютерне мистецтво
Член	Угорська Асоціація Електрографічного Мистецтва і Національна спілка художників України
Сайт	[15] — Голуб Олена. «Бібліотека Українського мистецтва»]
Голуб Олена Євгенівна у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Олена Євгенівна Голуб (нар. 25 грудня 1951, Київ) — українська художниця сучасного мистецтва, працює в галузі комп'ютерного, або ж медіа-мистецтва, фотомонтажу; живописець і мистецтвознавець, членкиня Національної спілки художників України (з 2003), представниця Нової хвилі. Авторка понад 100 публікацій з питань сучасного мистецтва, книги «Свято непокори та будні андеграунду» та ін.^[1]. Кураторка і учасниця мистецьких проектів, національних і міжнародних. Роботи демонструвалися у таких країнах: Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Південна Корея, Польща, Австрія, Угорщина та інших. Різноманітні за технікою виконання, її твори об'єднані пошуком сенсу існування у складних лабіринтах урбаністичної цивілізації.^[2]. Твори зберігаються у Музеї шістдесятництва, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному художньому музеї України, Музеї Марії Заньковецької, цифровій колекції Бібліотеки Принстонського Університету США^[3], приватних колекціях та галереях в Україні й за кордоном.

Олена Голуб народилася 25 грудня 1951 року в Києві в інтелігентній сім'ї. Її батьки деякий час виступали на сцені як співаки, потім батько, Голуб Євген Тимофійович, став журналістом по закінченні КДУ, мати — Морозова Зінаїда Петрівна, яка навчалась на вокальному відділенні Київської консерваторії, почала працювати у МОЗ, де згодом керувала відділом.

Олена навчалася спочатку в 51, потім у 163 середній школі Києва, відвідувала юнацький клуб «Біон» при Київському палаці піонерів. Його керівник письменник Анатолій Давидов проводив дискусії з природознавства і запрошував цікавих гостей. Серед них були академік Микола Амосов, фантаст Олесь Бердник та інші, які мали велике значення для становлення юної особистості. Згодом Олена закінчила Київський Національний університет ім. Шевченка у 1974 р., факультет біофізики. Дипломну роботу виконала в Інституті кібернетики в Лабораторії математичних методів дослідження у біології під керівництвом Ю. Антомонова, філософські погляди якого вплинули на світогляд художниці. У своєму мисленні й творчості О.Голуб тяжіє до структуралізму і концептуалізму. Деякий час працювала інженером і водночас писала картини, вдосконалюючись як художниця. Брала приватні уроки малювання у відомих художників. Окрім того, відвідувала вільнослухачем викладання живопису в Українській академії друкарства, викладач Ф.Глущук, і НАОМА, викладач І.Биченкова(1981-82). Закінчила Інститут журналістської майстерності СЖУ у 1986, факультет художників преси, викладач В. Кузьменко.

Працювала у журналах «Барвінок» (1984—1987), водночас співробітничала із журналом «Однокласник», потім ілюстратором журналу «Радуга» (1987—1988), редактором у видавництві «Веселка»(1988—1993), оглядачем тижневика «Дзеркало тижня» (1999—2002). Її чоловік Яковенко Петро Георгійович — культуролог.

Діти: донька Голуб Ганна Леонідівна (н. 1974, від шлюбу з Л. Нефедьєвим) — фотограф; син Яковенко Андрій Петрович (н. 1985) — дизайнер, майстер спорту міжнародного класу з судномодельного спорту.^[4]

Постійно мешкає в Києві.

З 2022 року, в статусі біженця, тимчасово мешкає у Каліфорнії, США.

Свій творчий шлях розпочала з опозиційного до соцреалізму неофіційного мистецтва — андеграунду, коли у 1970-х роках писала картини у стилі неоекспресіонізму. Навчаючись приватно у професійних художників (В. Забашти, В. Барського, Д. Заруби, С. Каплана), обирала свій власний шлях у мистецтві. Тоді в Києві авангардна молодь гуртувалась в об'єднанні «Рух», де збиралися літератори, вчені, митці й обговорювали чимало цікавого: новітні течії, «самвидав» тощо. У 1977 організатори «Руху» (Ю. Косін, М. Недзельський і С. Федоринчик) влаштували авангардну виставку, де про себе заявили митці-неформали: Микола Трегуб, Вудон Баклицький, Микола Залевський, Олександр Костецький, Олена Голуб, Володимир Богуславський, Михайло Жуков та інші.^[5][6] Роботи художниці, звернені до внутрішнього світу сучасника, були написані динамічно, із своєрідною деформацією форм та активним використанням чистих кольорів («Портрет інженера», «Розмова на кухні», «Портрет Белли Ахмадуліної» (які зберігаються у НХМУ), «Портрет Богдана Жолдака», «Портрет однокласника Олександра Наумова» та ін.) Спогади про часи андеграунду та видатних художників Трегуба і Баклицького були опубліковані у її книзі «Свято непокори та будні андеграунду».

У пошуках власного творчого шляху О.Голуб почала мистецтвлознавчі дослідження, збираючи інформацію про новітні напрямки у світовому мистецтві з перекладів іноземних публікацій (відсутню в радянській літературі). Надрукувати зібраний об'єктивний матеріал авторам колективної монографії (аналіз кіно, рок-музики й візуального мистецтва) довелося під запропонованою видавництвом «Мистецтво» назвою «Буржуазна масова культура: нові часи, старі проблеми». Книга, надрукована тиражем 12000 примірників, виявилася корисною для розвитку актуальних практик митців Нової української хвилі.^[7]

Другий сплеск підйому у творчості художниці припав на кінець XX — початок XX століття, пов'язаний з пожвавленням громадської й культурної активності на початку становлення незалежності України. Олена Голуб була учасницею об'єднання неформальних художників «Біла ворона» (1988—1989), до складу якого входила група «39.2°» (Юрій Вакуленко, Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов, Рафаель Левчин), Анатоль Степаненко, Василь і Тамара Гайчуки, Віра Вайсберг, Валентин Поліщук, Валерій Гурський та ін. Ця група авангардних митців влаштувала велику неофіційну виставку в київському кінотеатрі «Зоряний», потім представляла нове українське мистецтво за кордоном.^[8]

Її картини своєрідно синтезували абстрактний експресіонізм і народний примітивізм. У таких картинах як «Тітка», «Рибалка», «Чупа-чупс, або ілюзія рівності», «Супергерой» відчувається соціально-критичний мотив з характерними для українців нотками гумору.^[9][10] Ці роботи брали участь у проектах Міжнародного арт фестивалю у Магдебурзі (Німеччина)(2000—2003)^[11] і персональній виставці у 2004 — «Тріумф жовтого зайця», яку організувала директорка галереї «Університет», О.Прахова.

З 2003 року Олена почала створювати цифрові фотоінсталяції за допомогою комп'ютерних технологій (технічно це синтез дизайну і колажу, або ж фотомонтажу). От як характеризує творчість художниці Заслужений діяч культури Ніна Саєнко:
«Звернувшись до сучасних комп'ютерних технологій, художниця, як завжди, гостро відчула пульс і ритм часу. В зіставленні та порівнянні різних історичних фотоматеріалів вона вирішує філософські проблеми буття. У новій серії — трансформація родинних традицій і зв'язок поколінь („Здрастуй, прадідусю!“ та „Здрастуй, прабабусю!“), глобальна перебудова свідомості на матеріалі переосмислення тоталітарного минулого („Так і Ні“, „Тоталітарна балада“, „Адресат невідомий“)… Сьогодні Олена Голуб на новому витку творчого розкрилення. Так і хочеться перевтілитись у створений нею живописний персонаж, стати „Жовтим зайцем“, щоб у час усепоглинаючої глобалізації з її широкомасштабною експансією засобів масової комунікації піднятися, як він, над усім, що нас оточує, й наповнитись відчуттям свободи й незалежності.»^[12]. У візуальній творчості О.Голуб постійно знаходить різні ракурси експресивно-гротескових форм виразності, парадоксальні співставлення об'єктів у композиціях, які являють собою своєрідні ментальні конструкції. Проєкт «Цифрове подвір'я № 3»(2008) (куратори Ю. Круліковський і О. Голуб) демонстрував цифрові твори групи «Г. В. Х.» (тобто — Голуб, Вишеславського, Харченка), виставлявся в Києві й Амстердамі.^[13]

От як висловлюється про творчість О.Голуб її колега Оксана Чепелик:
«Урбаністична цивілізація з її надбаннями й протиріччями завжди в колі уваги художниці у численних варіантах різних серій. Взаємовідносини між локальними традиціями та колективною пам'яттю, між культурними розбіжностями, між центром міста та околицями — це лише деякі з найважливіших тем, які розробляє мисткиня в актуальному мистецтві сьогодні…»^[14] Актуальні події сучасності художниця відтворює у творах, які поєднують цифрові й традиційні прийоми, документуючи візуальні артефакти методом концептуальних нарацій.^[15]

Разом з українськими діячами культури художниця підтримала Революцію гідності, створивши серії цифрових робіт, які демонструвала на виставках у різних країнах світу.^[16] Олена неодноразово брала участь у міжнародних медіа-виставках «Матрікс» УАЕМ. У 2019 році на запрошення президента асоціації Агнес Хааш вона влаштувала персональну виставку (куратори Ружина Шпіцер і Денеш Ружа) в галереї УАЕМ в Будапешті.

Угорський мистецтвознавець Патакі Габор, аналізуючи її твори, зазначив:
«Вона називає свій метод „наративним конструктивізмом“, у якому можна побачити втілення ідей відкривачів фотомонтажу Родченко, Клуціса й Лисицького. Але в той час, як попередники конструювали свої твори, вірячи у світ, який скоро стане кращим і справедливішим, Голуб може лише визнати всі ці ідеї невдалими.» ^{[17] [18]}

З 2022 року, початком повномасштабної Російсько-української війни художниця засуджує рашизм, висловлює свою громадянську позицію серією антивоєнних робіт, з якими бере участь у виставках в Україні, Угорщині, Болгарії, Франції, виступає з публіцистикою^[19].

У 2023 році брала участь у виставці «Слава Україні. Українське мистецтво під час війни», Везель Німеччина^[20].

У 2024 добірку творів включено до цифрової колекції Бібліотеки Принстонського Університету «Українське мистецтво під час війни:2014-», художники: Петро Бевза, Олександр Дремов, Дмитро Ерліх, Олена Голуб, Олег Харч, Ольга Харченко, Євген Коршунов, Юрій Кутафін, Володимир Падун, Людмила Падун-Роздобудько, Едвард Потапенков, Марина Шкарупа^[21].

• 2024 — Міжнародний арт-ярмарок TRYST, Торранс Арт Музей, округ Лос-Анджелеса, США^[22].
• 2024 —виставка Passion/Пристрасть, 2 місце у конкурсі, у Сан-Фернандо Мистецькому і культурному центрі, Південна Каліфорнія (SFVACC/SCORE) https://sfvacc.org/passion-2024
• 2023 —"Рік незламності". Виставка колажів, плакатів, ілюстрацій. Київ, Будинок художника
• 2023 —"За межами", Болгарія.^[23].
• 2022 —"Ідентичність. Аспекти сучасної фотографії в Україні", Аполлонія, Страсбург, Франція.^[24].
• 2020 —міжнародна виставка МИСТЕЦТВО В ЧАСИ ПОШЕСТІ,Польща [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.]
• 2018 — «Time spasm» 13 Міжнародна виставка цифрового мистецтва, Оттава, Канада. [16] [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• 2017 — «Matrices 2017» — бієнале електрографіки, Будапешт, Угорщина. Нагорода «Matrices 2017», каталог, ст.50,71 [17] [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.]
• 2017 — Мистецтво Революції Гідності, Музей України, Нью-Йорк.
• 2017 — «Метаграфічні імпресії», Олена Голуб і Володимир Харченко, галерея «Дім Миколи», Київ.
• 2015 — Digital Agora — 1 Міжнародне Цифрове Трієнале, Szekszard, Угорщина.
• 2015 — 10 Міжнародна виставка цифрового мистецтва, Оттава, Канада.[18] [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
• 2015 —Революція гідності: образи Майдану,2013-2014, Wilson Center Washington, D.C., USA.[19] [Архівовано 9 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• 2015 — «Правдиві свідчення», Національний музей історії України, [20] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
• 2014 —"Вторгнення" — персональний проект фотоінсталяцій, галерея «Майстерня», Будинок художника, Київ
• 2014 — 9 Міжнародна виставка цифрового мистецтва, Оттава, Канада.[21] [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
• 2013 — Міжнародне принт тріенале Краков-Фалун, Музей Даларнас, Фалун, Швеція, каталог ст. 150.[22] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
• 2013 — «A Glimpse of the Future» — 8 Міжнародна виставка цифрових міні принтів 2013, Оттава, Канада.
• 2013 — «In.print.out» — Міжнародне принт тріенале, Віденська Академія мистецтв, Відень, Австрія, каталог ст.83.
• 2013 — Splitgraphic biennial, Міжнародне бієнале графіки, Спліт, Хорватія.
• 2012 — «Matrices 2012» — Міжнародне бієнале електрографіки, Будапешт, Угорщина, каталог ст.51.
• 2012 — «Портрет художника очима художника» — галерея «Триптих», Київ
• 2011 — 10 років Інституту проблем сучасного мистецтва, Київ
• 2010 — Аукціон «Українська альтернатива», каталог ст.51.
• 2010 — «Matrices 2010»- бієнале електрографіки, Будапешт, Угорщина, каталог ст.23, 53.
• 2010, 2005 — фотовиставка «Special themes circuit», Лінц, Австрія.
• 2009 — Національний Музей Літератури України, Київ
• 2008 — "DIGITAL YARD № 3/ ЦИФРОВЕ ПОДВІР'Я № 3 " — учасник і співкуратор виставки артгрупи «Г. В. Х.», WG Kunst Gallery, Амстердам, Нідерланди, 2008, каталог ст. 1-9.
• 2008, 2007 — «Гогольфест» — Міжнародний арт фестиваль, Мистецький Арсенал, Київ.
• 2007 — «GIAF 2007» — Гайонгнамський Інтернаціональний Арт Фестиваль, Масан, Корея, принти, каталог ст.112
• 2007- «Matrices 2007» — бієнале електрографіки, Duna, MMG gallery, Будапешт, Угорщина, принти, каталог ст.18, 55, 64.
• 2007 — Міжнародне Принт Тріенале «Eurografik», Катовіце, Польща.
• 2007 — Міжнародна виставка плакату, Музей плакату, Лахті, Фінляндія.
• 2006—2005 — «У просторі Дюбюффе» — виставка фотоінсталяцій спільно з Н.Монталбетті. Французький культурний центр в Україні (Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк)
• 2005 — «Birdinvest project», куратор і учасник Української частини Міжнародного проекту, Борглун, Бельгія, каталог ст. 42.
• 2005 — «Світ і війна», галерея Києво-Могилянської Академії, Міжнародне фотобієнале «Другий Місяць фотографії у Києві», каталог ст. 95-96.^[25]
• 2005, 1985,1983 — Міжнародне бієнале гумора і сатири у мистецтві, Габрово, Болгарія, каталог 2005, ст.125.
• 2004 — «Тріумф жовтого зайця», персональна виставка творів, куратор Олександра Прахова, галерея «Університет» Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, Київ.
• 2003 — Міжнародне Принт Тріенале «Eurografik», Краків, Польща, каталог ст.50
• 2003, 2001, 2000 — І, ІІ і III Міжнародний артфестиваль, Магдебург, Німеччина, каталоги: І — «Люди і звірі», С. 29; ІІ — «За межею буденного», С.46,130; III — «Сигнали неточного часу», С.123.
• 2002 — «Короткі історії» — учасник і куратор проекту, Український дім, Київ.
• 2001 — «Люди і звірі» (спільно з Г. Столбченко, О. Комісаренко, Л. Пішою), Український дім, Київ.
• 1978, 1977 — виставки андеграундного творчого об'єднання «Рух», Київ.

Як мистецтвознавець Олена Голуб досліджує декілька напрямків.

• Альтернативна творчість у широкому розумінні і, зокрема, андеграунд.^{[26][27][28][29][30]}
• Творчість на основі новітніх, цифрових, технологій.^[31][32]
• Осмислення ролі художника у сучасному світі.^{[33][34][35][36][37][38][39][40][41][42][43]}

• Закономірності арт-ринку і свобода самовиявлення художника.^[44][45]
• Взаємодія Українського і Західного мистецтва.^{[46][47][48][49][50][51]}

• Лауреат міжнародної виставки Passion/Пристрасть, 2 місце у конкурсі, у Сан-Фернандо Мистецькому і культурному центрі, Південна Каліфорнія (SFVACC/SCORE) 2024.^[52]
• Лауреат премії КОНСХУ імені Платона Білецького 2021 року.^[53]
• Нагорода Voix Visuelle, III місце в конкурсі за роботу «Ключі», Оттава, Канада, 2020^[54]
• Нагорода Міжнародного бієнале електрографіки «Matrices 2012», Будапешт, Угорщина^[55]
• Нагорода Міжнародного бієнале електрографіки «Matrices 2017», Будапешт, Угорщина^[56]

• Олена Голуб. Свято непокори та будні андеграунду. Київ, Видавничий Дім «Антиквар», 2017, ISBN 978-617-7285-11-2. Електронна копія книги. О. Голуб. Свято непокори та будні андеграунду. НБУ ім. Ярослава Мудрого [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• (рос.) Н. Мусіенко, П. Яковенко, О. Голуб . // Буржуазна масова культура: нові часи, старі проблеми., [О. Голуб. Образотворче мистецтво в рамках «масової» культури. — ст. 165—198]. —К.: Мистецтво, 1988. ISBN 5-7715-0037-2

• Н. Мусієнко. Мистецтво Майдану.— К. : Майстер-принт, 2015, ст. 53-56,80,84. ISBN 978-617-7110-36-0 [23] [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Н. Мусієнко. Урбаністичні нарації Олени Голуб. Сучасне мистецтво. Науковий збірник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ. Випуск 10, — К:. Фенікс, 2014, ст. 99-108, ISSN 2309-8813 [24]
• Голуб Олена Євгенівна. // Хто є хто в економіці, культурі, науці Києва. Довідник, Київ, 2001, — Т.2, — С. 317. ISBN 966-7953-01-7.
• Олена Голуб //Творчо-біографічний альбом-довідник. — Ред. С. Журавель. — Київ, 2006, — 4 випуск, — С. 53. ISBN 966-96548-2-3.
• Голуб Олена.В «Русі». До ювілею андеграундної виставки, яка стала історією. День, 2007, — 5 грудня.[[Архівовано 16 грудня 2007 у Wayback Machine.]]
• Микита Кадан . Візії неточного часу. // КОМЕНТАР. Література. Політика. Мистецтво. № 3, березень 2004, ст.13
• Саєнко Ніна. Сигнали часу. // День,2004 — 22 січня. [25]
• Ю. Круліковський, О. Голуб, Рене ван Кемпен. Digital yard #3. Каталог виставки в Амстердамі Голуб, Вишеславського, Харченка. Дизайн А. Будника і В. Рагозіна. Київ: Фонд сприяння розвитку мистецтв. 2008.
• Вишеславський Г., Сидор-Гібелинда О. Термінологія сучасного мистецтва, Paris-Kyiv, Terra Incognita,2010, — С.36,147, 188, 240, 241,371. ISBN 978-966-96839-2-2
• Чепелик Оксана. Нова візуальна мова андеграунду. // День,2011, — 23 грудня.[26] [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Ганна Шерман. Олена Голуб: «У художній творчості я займаюся дослідництвом, а в науці не цураюсь емоційності». Антиквар, 2022, 6 січня. [27] [Архівовано 9 квітня 2022 у Wayback Machine.]
• Передчуття та реальність війни у цифровому мистецтві України. Колонка мисткині Олени Голуб. Суспільне: медіа. 16 листопада 2022.
• Тетяна Асадчева. Мистецтво проти насильства: столична галерея демонструє виставку плакатів. Вечірній Київ. 3 липня 2023

• Олена Голуб.Митець уособлює дух свободи.Спілкувалася А. Лобановська. Zbruc. 11 березня 2024
• Анна Лобановська. Олена Голуб:«В п’ять років я мріяла врятувати людство від хвороб». Kyiv daily.8 лютого 2024
• «За межами»: експозиція колажів у Болгарії. Сайт КНУКІМ, новини. 27.02.2023.
• О. Голуб. Неонаратив 1990-х: Демонстрація відмови від авангарду. МІСТ. К.:ІПСМ НАМУ, вип.16,2020,ст.42-54 [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.] О. Голуб. Неонаратив 1990-х: Демонстрація відмови від авангарду. МІСТ. К.: ІПСМ НАМУ, вип. 16, 2020, ст. 42-54
• Міжнародна виставка МИСТЕЦТВО В ЧАСИ ПОШЕСТІ. Польща. 2020 [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Artists.de. Lena Golub [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Петро Яковенко. Візуальні думки // День, 2020, — 5 листопада. [Архівовано 9 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Творчий спадок Миколи Трегуба [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.]
•  70 років М.Трегубу, галерея Партком (P.Art.com) на YouTube
• [28] [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] — сторінка О.Голуб на сайті НСХУ.
• Петро Яковенко. Художній «хаос». //День,2012, — 25 січня. [Архівовано 9 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Голуб Олена, сторінка у фейсбуці.
• Олександра Вагнер. По місту ходили легенди [Архівовано 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] (интерв'ю з Оленою Голуб про художників андеграунду). Прага, радіо «Свобода», 1.12.2017.(рос.)
• Голуб Олена. Бібліотека Українського мистецтва [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.], «Бібліотека Українського мистецтва»
• А. Антоненко. «Обличчя 70-х». День. 13 грудня, 2017 [Архівовано 26 червня 2020 у Wayback Machine.] // День. 13 грудня, 2017