Неподалік села (за 3 кілометри) протікає річка Коккозка. Історична назва села в перекладі з кримськотатарської означає «блакитне око», «блакитноокий» (kök — блакитне, köz — око).
Судячи з назви села, його з давнини (можливо, з III століття) населяли блакитноокі готи[3], що відрізнялися від темнооких представників індоіранських і тюркських народів, що здавна населяли Крим.
Документальна згадка селища зустрічається в «Османському реєстрі земельних володінь Південного Криму 1680-х років», згідно з яким у 1686 році (1097 хідджри) Коккоз, або Папайалниз входив до Мангупського кадилика еялета Кефе.[4]
У документах назва села вперше зустрічається в Камеральному Описі Криму 1784 року як Кокос і Другой КокосМангупського кадилику Бахчисарайського каймакамства[5]
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1687 осіб (890 чоловічої статі та 797 — жіночої), з яких , 1639 — магометанської[12].
На початку 1920-х років в селі була утворена Коккозька сільрада, 1926 року за новим адміністративним поділом Коккози були віднесені до Бахчисарайського району[13]. З 1930 року Коккози увійшли до Фотисальського району, що в 1933 році був перейменований у Куйбишевський[14].
На початок війни населення Коккоз зросло майже до 2 000 осіб (більшість-кримські татари), але після відвоювання Криму, 18 травня1944 року, згідно з постановою ДКО № 5859 від 11 травня1944 року[15] корінне населення було депортоване у Середню Азію, а в спорожнілі будинки завезли переселенців з України[16]. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня1945 року селище Коккози перейменовано в Соколине, а Коккозька сільрада — в Соколинську[17]. В 1962 році Куйбишевський район і відповідно, Соколине, приєднали до Бахчисарайського[18], в ті ж роки, на хвилі укрупнення господарських одиниць, Соколинська сільрада була об'єднана з Голубинською.
