Філософія СередньовіччяФілосо́фія Середньові́ччя — європейська філософія у V–XV столітті. Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, мислителі середньовіччя вважали людину за істоту слабку та грішну а світ в якому ми живемо місцем покарання по вигнанню з раю. Головний філософський інтерес Середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності. Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства[1] і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів. Люди на перше місце ставили Бога. Всі повинні були вірити , що Бог створив землю та все живе на ній. Періоди
Деякі представникиВизначними філософами європейського Середньовіччя були: Див. такожЛітература
Посилання
Примітки
}
|