Великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б

Останній, що залишився в складі флоту, корабель проєкту 1134Б ВПК «Керч» ЧФ РФ, Севастополь
Проєкт
Назва:	Великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б
Будівники:	Суднобудівний завод імені 61 комунара, Миколаїв
Оператори:	СРСР →  Росія ВМФ СРСР → ВМФ РФ
Будівництво:	1969 (головний «Миколаїв»)
Побудовано:	7
Віддано на брухт:	7
Основні характеристики
Тип:	великі протичовнові кораблі
Водотоннажність:	стандартний 6670-7010 т, повний 8505-8990 т
Довжина:	173,2-173,4 м
Ширина:	18,54 м
Висота:	39,2-41,8 м
Осадка:	5,29-5,5 м
Потужність:	86 700—102 800 к.с.
Двигуни:	ГТУ (4 форсажних, 2 маршових газові турбіни)
Рушій:	2 гвинти
Швидкість:	повного ходу — 32 вузлів економічного ходу — 18 вузлів
Дальність плавання:	7 100 миль при 18 вузлах
Автономність:	по запасам провіанту — 30 діб
Екіпаж:	422—433 чол. (49-52 офіцерів)
Озброєння:	2×2 76-мм АУ АК-726 (1600 пострілів) 2×5 533-мм ТА ПТА-53-1134Б (10 торпед 53-65К або СЕТ-65), 2×12 РБУ-6000 (144 РГБ-60), 2×6 РБУ-1000 (48 РГБ-10) 2×4 ПУ ПЧУРК П-500 «Раструб-Б» (8 рокето-торпед) 2×2 ПУ ЗРК «Шторм» (80 ЗУР), 2×2 ПУ ЗРК «Оса-М» (40 ЗУР), 4×6 30-мм ЗАК АК-630
Авіаційна група:	1 гелікоптер Ка-27

Великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б (шифр «Беркут-Б», англ. Kara class за класифікацією НАТО) — серія радянських протичовнових кораблів океанської зони, розвиток проєкту 1134А. У 1970-х роках на миколаївському Суднобудівному заводі імені 61-го Комунара були побудовані сім кораблів цього проєкту. За західними класифікаціями належать до крейсерів класу Kara^[1].

Згідно з тактико-технічними завданнями (ТТЗ), великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б («Беркути-Б») були призначені для бойової служби у віддалених районах Світового океану із завданням пошуку, виявлення і знищення атомних ракетних підводних човнів ймовірного противника. З цією метою кораблі мали входити до складу тактичних груп однорідних і різнорідних протичовнових сил, надаючи їм бойову стійкість. Для вирішення поставлених завдань великі протичовнові кораблі оснащувалися новітніми засобами виявлення і знищення підводних човнів, а універсальний зенітно-ракетний комплекс «Шторм» слугував засобом зональної протиповітряної оборони для всього з'єднання. Діючи в складі корабельних протичовнових груп (КПУГ), кораблі проєкту за відсутності важких авіаносних або протичовнових крейсерів були їхнім бойовим ядром. Завдання боротьби з корабельними ударними угрупованнями противника в ТТЗ цим кораблям не ставилося^[2][3].

Спочатку передбачалося, що «Беркути-Б» будуть діяти в групі з двох великих протичовнових кораблів (ВПК) проєкту 1134Б або в комбінації з кораблем проєкту 1134А, а також одного — двох ВПК проєкту 61 або сторожових кораблів проєкту 1135. До такої КПУГ також мав включатися малий протичовновий корабель проєкту 1124 з потужною опускаємою ГАС «Шелонь», але через те, що на практиці МПК мали низьку мореплавність і не були здатні тривалий час брати участь у протичовновому пошуку в умовах відкритого штормового моря, від включення їх до складу КПУГ на бойовій службі відмовилися. В умовах бойової служби спостерігати більше одного-двох кораблів з сімейства «Беркутів» разом можна було рідко, найчастіше на великих військово-морських навчаннях. Протягом служби призначення кораблів проєкту зазнало низку змін^[2].

У жовтні 1964 року було затверджене тактико-технічне завдання на проєкт корабля ППО/ПЧО з котлотурбінною енергетичною установкою. Розробка його велась ЦКБ-53 в рамках проєкту 61А. Однак після розгляду ескізного проєкту 61А в квітні 1966 року Міністерство суднобудівної промисловості СРСР і ВМФ СРСР ухвалили спільне рішення затвердити основні елементи корабля ППО/ПЧО з газотурбінною енергетичною установкою і посиленим зенітним ракетним і артилерійським озброєнням на базі і з використанням робочих креслень великого протичовнового корабля проєкту 1134А, але з низкою конструктивних змін. Розробка технічного проєкту (оминаючи стадію ескізного) нового протичовнового корабля, який отримав індекс 1134Б, була доручена Північному проєктно-конструкторському бюро в Ленінграді^[4], роботи були розпочаті в травні 1966 року^[5]. Головним конструктором був призначений В. Ф. Анікієв, його заступником А. М. Кожевников. Спостерігачем від ВМФ став капітан 2 рангу О. Т. Сафронов, пізніше — капітан 2 рангу М. О. Янчевський, ще пізніше — капітан 2 рангу А. Ф. Нікольський. У листопаді 1967 року головним конструктором проєкту був призначений головний конструктор Північного проєктно-конструкторського бюро О. К. Перьков, заступниками головного конструктора — М. Г. Гольберг і В. А. Івойлов^[4].

Розробка технічного проєкту 1134Б була «виключно творчим процесом для колективу Північного ПКБ, підприємств-контрагентів, науково-дослідних інститутів промисловості і ВМФ»^[5]. Головнокомандувач ВМФ С. Г. Горшков відвідував Північне ПКБ і заслуховував доповіді про те, як просувається процес проєктування, радився з керівництвом бюро і провідними фахівцями про заходи з підвищення бойових і експлуатаційних якостей проєкту. У ході таких відвідувань приймалися рішення з уточнення затвердженого завдання на проєктування кораблів проєкту 1134Б.

Проєкт 1134Б розроблявся з урахуванням нових нормативних вимог і правил проєктування надводних кораблів, прийнятих уже після розробки проєкту 1134А^[4][6]. Перші робочі кресленики (для розбивки плазу) конструкторське бюро почало поставляти заводу-будівникові в четвертому кварталі 1966 року. Технічний проєкт корабля був остаточно затверджений 27 листопада 1967 року. Перед видачею теоретичного кресленика, за узгодженням із Військово-Морським Флотом, з метою створення резерву площі і зниження затісненості приміщень, корабель був подовжений на 2 метри чотирма вставками по довжині корпусу зі шпацією 500 мм^[4][7]. Поставка робочих креслеників корпусу була закінчена переважно у 1967 році, після цього широко розвернувся випуск робочих креслень з інших спеціалізацій. При розробці робочих креслень конструкторам вдалося вирішити давню проблему радянських суднобудівних конструкторських бюро — провести розробку суміщених узгоджених креслеників для запобігання переробкам на кораблі при монтажі обладнання, суднових систем і кабелів з причини їхньої взаємної накладки на місці через відсутність детальних розмірів у робочих креслениках^[7].

У новому проєкті порівняно з проєктом 1134А були збільшені головні розміри корпусу. Засоби гідроакустики і ПЧО були залишені у тому ж складі, але вогневі засоби були посилені за рахунок установки нового зенітно-ракетного комплексу самооборони «Оса-М» і заміни 57-мм артилерійського комплексу АК-725 на 76-мм АК-726. На кораблі встановлювалися перспективні пускові установки універсального ЗРК «Шторм» Б-192 конвеєрного типу, частково було замінене комплектуюче устаткування. Вже після розгляду технічного проєкту, до складу озброєння були додатково включені 30-мм шестиствольні зенітні автомати АК-630 з системою управління артилерійським вогнем МР-123 «Вимпел» і гідроакустична станція МГ-325 «Вега» з буксируваною антеною і опускаємою антеною змінної глибини. Під час проєктування в проєкт вносилися доповнення, не передбачені тактико-технічним завданням: були додані системи взаємного обміну інформацією між кораблями, обробки інформації та видачі цілевказівки зброї, навігаційна РЛС «Дон», комплекс «Салгір», нові засоби радіоелектронної боротьби і зв'язку^[4]. На корпусах валопроводів і обтічників ГАС встановлена електроізоляція^[6].

Будівництво великих протичовнових кораблів проєкту 1134Б велося на Суднобудівному заводі імені 61 Комунара в Миколаєві. Вибір як місця будівництва заводу ім. 61 Комунара був обумовлений наявністю у підприємства досвіду будівництва перших у світі серійних кораблів з газотурбінною енергетичної установкою — великих протичовнових кораблів проєкту 61, а також відносною близькістю заводу-виробника газотурбінних двигунів — виробничого об'єднання «Зоря» (Миколаїв).

Головний корабель проєкту був закладений на другому стапелі заводу. Закладка наступних кораблів відбувалася після спуску на воду попереднього корпусу в той же день і на тому ж стапелі. Стапельний період тривав від десяти місяців до півтора років. Будівництво кораблів на стапелі велося блоковим способом, але з урахуванням особливостей збирання секцій на похилому стапелі: стикування блоків і секцій здійснювалося приспуском їх на стапелі, а з'єднання — виконанням єдиного блокового кільцевого шву автоматичного зварювання^[8].

При підготовці до спуску зі стапеля головного корабля серії (будівельний номер С-2001) був застосований винахід корабелів заводу: замість насалювання полозів стапелю, під спускові полози встановлювалися щити товщиною 22 мм із спеціального антифрикційного пластмасового матеріалу, на які наносився тонкий шар авіаційного мастила ЦИАТИМ-201. Застосування таких щитів при спуску кораблів на воду дозволило значно спростити і здешевити його^[8].

Корпуси кораблів проєкту 1134Б спускалися на воду без носового обтічника гідроакустичної станції «Титан-2», обтічника ГАС «Хоста» і гребних гвинтів, аби уникнути пошкодження їх при спуску. Установка гвинтів і бульба здійснювалася при спеціальному докуванні корабля в процесі добудови. Докування проводилося досить оригінальним способом: через те, що заводський плавучий док не був розрахований на кораблі настільки великої водотоннажності, докові роботи проводили у два прийоми — спочатку докувалася носова частина корпусу, корма при цьому підтримувалася на плаву за допомогою додатково заведених понтонів, потім корабель виводився з плавучого доку, де встановлювався новий набір кільблоків для кормової частини, понтонами підтримувалася носова частина, а в доці встановлювалися гребні гвинти^[8]. Таким же чином, в два етапи, фарбували днище. Через те, що кораблі здавалися в кінці року за несприятливих погодних умов, їхнє фарбування переносилося на наступний рік^[9].

Після виконання докових робіт проводилися швартовні випробовування, в ході яких здійснювалася перевірка всіх систем, пристроїв і механізмів (включаючи головні) біля заводського причалу. Наступним етапом були заводські (ходові) випробування, на яких проводилося регулювання і налагодження систем, комплексів, пристроїв і механізмів на ходу корабля, а також відстріл усіх видів зброї (практичні стрільби) для перевірки міцності фундаментів^[9].

На державних випробуваннях — наступному етапі — перевірялися тактико-технічні елементи корабля, працездатність корабельної зброї, механізмів, пристроїв, систем, комплексів, технічних засобів, умови мешкання екіпажу. Головний корабель проєкту проходив також морехідні (штормові) випробування. У процесі державних випробувань проводилися всережимні випробування головних двигунів, допоміжних механізмів і пристроїв, автоматики та електрообладнання, визначалися резерв потужності головної енергетичної установки (ГЕУ) на бойовому режимі (для всіх кораблів він склав 70-80 %), швидкість повного ходу і оперативно-економічна швидкість, дальність плавання, маневрені характеристики ГЕУ, перевірялися готовність ракетної зброї до бойового використання, здатність радіолокаційного озброєння виявляти і розрізняти повітряні та морські цілі, видавати цілевказівки зброї корабля, керувати стрільбою зенітної артилерії. У ході державних випробувань було з'ясовано, що кораблебудівна частина на всіх кораблях відповідала технічним умовам^[9].

Завершальним етапом державних випробувань кораблів було комплексне тактичне навчання з перевірки бойових засобів корабля з пошуку, стеження, атаки підводного човна в умовах відбиття атак авіації, ракетних і торпедних катерів. Тактичне навчання зазвичай включало такі елементи^[10]:

1. пошук і атака підводного човна проєкту 613 з застосуванням РБУ-6000;
2. відбиття атак з повітря — ракетна стрільба носовим і кормовим ЗРК «Шторм» по двох радіокерованих мішенях на низьких висотах, ракетна стрільба по парашутній мішені;
3. морський бій — ракетна стрільба ПКРК «Шторм» по морській цілі;
4. відбиття атаки торпедних катерів — ракетна стрільба ЗРК «Оса-М», артилерійська стрільба комплексом АК-726 по морській цілі;
5. стрільба комплексом постановки хибних цілей ПК-2;
6. боротьба за живучість і захист від зброї масового ураження.

Загальна тривалість будівництва кораблів становила від трьох років і одного місяця до чотирьох років і одного місяця, найдовше будувався «Таллін», швидше за всіх — «Ташкент», в середньому будівництво з моменту закладки кіля до підписання приймального акта займало близько трьох з половиною років^[8].

• Стандартна водотоннажність — 6670-7010 (6700) т;
• Нормальна водотоннажність — 7605-7950 (7630) т;
• Повна водотоннажність — 8505-8900 (8565) т;
• Довжина найбільша/по конструктивній ватерлінії, м — 173,2-173,4 (173,4) / 161,9-162,0 (162,0 м);
• Висота борту в носовій частині, на міделі і в кормі, м — 14,69-14,72 м (14,7 м) / 10,2-10,3 (10,3) / 8,5-8,51 (8,5);
• Осадка середня при нормальній та повній водотоннажності, м — 5,29-5,5 (5,3) / 5,7-5,9 (5,7);
• Габаритна осадка (з бульбом) при повній водотоннажності, м — 7,78-8,16 (7,8);
• Виступаючі за кіль частини, м
  • Обтічник ГАС МГ-332 «Титан-2» — 2,0;
  • Гвинти — 0,65-1,05;
  • Стерно — 0,4-0,5;
• Загальна висота рангоуту від основної площини, м — 39,2—41,8;
• Коефіцієнт загальної повноти — 0,5.

Примітка: У дужках наведені проєктні значення.

Кораблі проєкту 1134Б мають необмежену морехідність. Використання ракетної зброї можливе при хвилюванні моря до 5 балів, швидкості вітру до 20 м/с, при крені 12° — 15°, диференті 5° — 8°. Непотоплюваність корабля гарантовано забезпечується при затопленні трьох будь-яких суміжних відсіків.

Час до повної зупинки корабля з моменту подачі команди «повний задній хід» на повному передньому ходу становить 122—160 с, а пройдена за цей час відстань — 4,9-5,1 довжин корабля. Час до повної зупинки з моменту подачі команди «повний передній хід» на повному задньому ходу становить 80-105 с, пройдена відстань — 1,7-2,6 довжин корабля. Діаметр циркуляції на повному передньому ходу при куті перекладки руля 35° при нормальній водотоннажності становить 4,6-5,9 довжин корабля, при цьому максимальний кут крену становить 8° − 10°. Мінімальна швидкість керованості на передньому ходу — 5,0-5,5 вузлів.

Застосування в проєкті 1134Б нової головної енергетичної установки та встановлення нових видів озброєнь призвели до зміни (хоча і незначної) загального компонування корабля в порівнянні з прототипом — ВПК проєкту 1134А. Головні розміри збільшилися в довжину на 12 м, в ширину на 0,6 м, корабель отримав подовжений бак, розвиненіші надбудови (їх об'єм зріс на 38 %), баштоподібну грот-щоглу і масивну димову трубу. Загальний об'єм корабля досяг 25 000 м³.

Корпус корабля виконаний повністю зварним із сталей різних марок, але основним матеріалом була сталь марки СХЛ-4. Набір корпусу складається з 326 шпангоутів зі шпацією 500 мм. Корпус розділений 14 головними водонепроникними перебірками на 15 водонепроникних відсіків. На кораблі є три палуби (нижня, верхня і палуба бака) і три платформи — I, II і III (знизу вгору).

У носовій частині корпусу знизу розташований бульбовий обтічник гідроакустичної станції «Титан-2» з діаметром акустичної антени 2 метри. Під палубою баку знаходяться два якірних клюзи, біля них — датчики контактної станції виявлення підводних човнів в підводному положенні за радіаційним контрастом кільватерного сліду МІ-110Р та інфрачервона станція виявлення підводних човнів по тепловому контрасту кільватерного сліду МІ-110К. Позаду них на верхній палубі — такелажна комора, боцманська і шпильова. Перпендикулярно до діаметральної площини, на палубі полубаку встановлені дві реактивних бомбометних установки РБУ-6000, розділені спеціальним вертикальним екраном для взаємного захисту при стрільбі від полум'я реактивних глибинних бомб. За пусковими установками РБУ-6000 знаходиться носова пускова установка Б-192 універсального ЗРК «Шторм».

На верхній палубі, за шпильовою, розташовуються: кубрик на 45 місць, рубка гідроакустики, командний пост зв'язку і комплекс постів ДКП-КПКС, носова електростанція, кубрик на 23 місця, пости радіотехнічного озброєння, чотиримісна каюта мічманів, 14-місний кубрик, вертолітні комори, ангар, кают-компанія мічманів і, безпосередньо під злітно-посадковим майданчиком, приміщення ГАС «Вега» з підйомно-опускним пристроєм антени, що закривається з корми спеціальною кришкою з гідравлічним приводом. Там же знаходиться буксируваний акустичний охоронник корабля з пристроєм спуску і підйому. Під приміщенням гідроакустичної станції, у румпельному відділенні, розміщена стернова машина, а в ахтерпіку — боцманська комора.

На нижній палубі розміщені різні комори, пости ГАС і систем управління ЗРК, пости автоматизованої системи управління і стабілізації, погріб № 5 авіаційного боєзапасу з торпедами АТ-1, гасосховище. На другій платформі розташовані форпік, ланцюговий ящик, пости гідроакустики, погреби РГБ-60 і ЗУР В-611, комори, рефрижераторні машини, пости радіотехнічного озброєння. На першій платформі — пости ГАС і фундаменти двигунів ГТУ М5 носового машинного відділення з двома маршовими двигунами і двома газотурбінними генераторами ГТГ-12,5 і кормового машинного відділення з чотирма основними двигунами і одним ГТГ-6А. Між машинними відділеннями знаходиться відділення заспокоювачів хитавиці, а за кормовим машинним відділенням — кормове відділення газотурбогенераторів з двома ГТГ-12,5А.

Надбудова корабля займає більшу частину його довжини. У ній розташовані бойові пости різного призначення, секретна частина і канцелярія, пост носової аварійної партії, шахти газоходів носового і кормового машинних відділень. У кормовій частині надбудови по правому борту знаходиться рубка чергового по кораблю, поруч з нею — приміщення радіогідроакустичних буїв, каюти офіцерів, їдальня команди.

Під крилами містка ходової рубки, побортно, розміщено дві чотиритрубні пускові установки КТ-100 протичовнового комплексу «Раструб-Б». Починаючи з четвертого корпусу серії, на палубі надбудов, перед ходової рубкою, стали розміщувати рубку системи космічного зв'язку «Цунамі-БМ» і корабельного навігаційного комплексу «Штир-2М». У ході модернізації система «Цунамі-БМ» була встановлена і на ВПК «Керч». Над цією рубкою знаходяться 45-мм салютні гармати 21-КМ. Над ходовою рубкою розташовані антенні пости радіолокаційних станцій «Дон» і «Волга» (антенний пост другої РЛС «Волга» встановлений в верхній частині грот-щогли ззаду), там же, на спеціальному фундаменті, змонтований носовий антенний пост РЛС «Гром-М», а побортно від нього встановлені по одному стабілізованому посту телевізійної системи спостереження за ближньою надводною обстановкою МТ-45Н та оптичні перископічні візири головного командного пункту і ходової рубки. Далі в корму йде невелика надбудова бойових постів МР-310А з алюмінієво-магнієвого сплаву з чотириногою ґратчастою фок-щоглою з антеною трьохкоординатної радіолокаційної станції МР-310А у верхній її частині, а також антенним постом радіопеленгатора АРП-50Р. Під надбудовою бойових постів розміщені каюта командира корабля і каюта флагмана на одній палубі з ходовою і штурманською рубками. Побортно від фок-щогли розміщені антени РЛС МР-105 «Турель» для керування вогнем АУ АК-726. На палубі надбудов знаходяться також кают-компанія офіцерів і, поруч з нею, каюта старшого помічника командира. Позаду кают-компанії — шахта повітропроводів носового машинного відділення, за нею — приміщення газоходів, спереду від основи грот-щогли встановлені АУ АК-726.

Далі в корму в баштоподібній грот-щоглі на шести ярусах розміщувалися бойові пости радіотехнічного озброєння корабля. Починаючи з третього корпусу, на четвертому ярусі монтувався спеціальний майданчик під антенний пост станції радіолокаційної обстановки та управління засобами РЕБ «Кільце», але сама РЛС і її антенний пост були встановлені тільки на ВПК «Керч». На бічних стінках грот-щогли були розміщені характерні здвоєні кулясті антени станцій радіоелектронної боротьби МП-150 «Гурзуф-А» і «Гурзуф-Б», а на двох перших кораблях ще й станції радіотехнічної розвідки МРП-15-16М «Залив» і МРП-11-12, МРП-13-14.Топ грот-щогли вінчала антена РЛС МР-600 «Восход». Завдяки оригінальному підкріпленню під антенний пост РЛС МР-600 забезпечувалося створення інтенсивного повітряного потоку у верхній частині розташованої поруч газовідвідної труби, що, крім додаткового охолодження газів, створювало сприятливі температурні умови для роботи поруч розташованих антенних постів. Газоходи газотурбінної установки були виведені в єдину димову трубу, відокремлену від грот-щогли. Побортно від димової труби розташовувалися дві батареї по два шестиствольних 30-мм автомати АК-630 і РЛС МР-123 для управління їхньою стрільбою. У корму від димової труби знаходилися антенний пост другої РЛС «Гром-М» і кормова пускова установка Б-192 ЗРК «Шторм», а на палубі юту, побортно — два п'ятитрубні торпедних апарати ПТА-53-1134Б.

У кормовій частині надбудови розміщувався вертолітний ангар з пійомним дахом. На палубі юту, побортно від ангара, — РБУ-1000. Позаду надбудови — стартовий командний пункт вертольота і вертолітний злітно-посадковий майданчик.

Головна енергетична установка (ГЕУ) кораблів проєкту 1134Б складалася з двох газотурбінних установок М5 (М5Е). Кожна установка складалася з двох основних двигунів, одного маршового і двох редукторів. У ГТУ М5 як основні, в той час форсажні, використовувалися газотурбінні нереверсивні двигуни ДО54, потужністю близько 18 000 к.с., а як маршовий — ДО61 реверсивний, потужністю до 6000 к.с. У ГТУ М5Е — відповідно два ДЕ59, потужністю до 22 500 к.с. кожний і ДО63 (9000 к.с.). У 1980-х роках планувалася заміна основних і маршових двигунів газотурбінної установки на нові, більш економічні і малошумні: основні — ДН59, потужністю до 22 500 к.с., температурою вихідних газів до 345° C і частотою обертання силової турбіни до 5300 об/хв, і маршові — ДС71 потужністю понад 8500 к.с., температурою вихідних газів 430° C, частотою обертання силової турбіни — 4750 об/хв. Через економічні проблеми заміни на нові двигуни були зроблені не на всіх кораблях серії^[11].

До складу газотурбінної установки входив основний двоступінчастий реверсивний редуктор РБ54 переборного типу, здатний забезпечувати «спарку» основних двигунів і частоту обертання вала на виході в межах 280—300 об/хв. У момент роботи маршового двигуна при вимкнених основних, редуктор відключався завдяки використанню фрикційно-кулачкових муфт. Автономна робота маршового двигуна і спільна, в різних комбінаціях, з основними двигунами забезпечувалася двохшвидкісними триступінчастими нереверсивними редукторами маршового двигуна РО63 переборного типу. Оберти вала на виході: 1-ша швидкість — 180—220 об/хв, 2-га — 300 об/хв. На випробуваннях потужність головної енергетичної установки кораблів на повному передньому ходу була визначена в межах 86 700—102 800 к.с.^[11]

З метою зменшення теплового поля корабля були застосовані газоповітряні охолоджувачі і системи вприскування забортної води в струмінь газів над газоходами основних двигунів. На прийомі і вихлопі з головних турбозубчатих агрегатів і газотурбогенераторов були застосовані глушники.

Головна енергетична установка включала систему дистанційного автоматизованого управління головним турбозубчатим агрегатом «Тайфун» («Тайфун-Е»), систему захисту, сигналізації та блокування головних агрегатів М5 (М5Е) «Самум» («Самум-Е») і систему дистанційного централізованого контролю агрегатів М5 (М5Е) «Памір-2» («Памір-2М»). Управління та контроль за роботою головної енергетичної установки здійснювалися з поста енергетики та живучості за допомогою системи дистанційного автоматизованого управління. Розподіл потужностей ГЕУ на основні та маршові двигуни забезпечив раціональне завантаження газотурбінних двигунів на різних режимах ходу і знижувало питому витрату палива. Маршові двигуни групувалися в самостійні агрегати, що давало можливість встановити їх на підвісні платформи, чим різко знизити гідроакустичне поле корабля і рівень перешкод при роботі власних гідроакустичних засобів на пошукових швидкостях ходу. Ресурс основних двигунів становив 6000 годин роботи або шість років, маршових двигунів — 20 000 годин роботи або шість років^[11].

Стерновий комплекс складався з одного напівбалансирного стерна, стернової машини РЕГ-8-3 і апаратури авторульового «Альбатрос 22-11». Рушійний комплекс складався з двох бронзових чотирилопатевих малошумних гребних гвинтів. На початку 2000 року на «Керчі» після ремонту було встановлено нові п'ятилопатеві суперкавітаційні гвинти.

Електроенергетична установка корабля включала чотири газотурбогенератори ГТГ-12,5А, що мали приводний двигун ГТУ-12,5А з ресурсом 20 000 годин і генератор МСК-1560/1500 потужністю 1560 кВт, один газотурбогенератор ГТГ-6А або ГТГ-6І (для забезпечення роботи гідроакустичної станції в імпульсному режимі), що складався з приводного двигуна ГТУ-6А або ГТУ-6І з ресурсом 20 000 годин і генератора МСК-750/1500 потужністю 750 кВт. Усі агрегати електроенергетичної установки виробляли змінний трифазний струм напругою 400 В, частотою 50 Гц. Управління електроенергетикою здійснювалося через систему дистанційного автоматизованого управління електроенергетичної установкою «Ангара-Б».

До складу якірного пристрою кораблів проєкту 1134Б входили два чотирьохтонних станових якорі Холла, два якірні ланцюги калібром 46 мм, довжиною по 300—350 м і вагою 16 т, а також два електричних якірно-швартових шпилі ШЕ-29. Час повного вибирання ланцюга становив 18 хвилин. Максимальна глибина постановки на якір — 100 м (на «Талліні» — 120 м).

Забезпечення корабля парою на стоянкових режимах здійснювалося двома допоміжними котлами КВВАІУ-6/5 загальної паропродуктивністю шість тонн пари на годину, при тиску 5 кг/см². Залежно від готовності корабля до бою та походу витрата палива на якірній стоянці становив 14,0-29,0 т на добу, котельної води — 4,0 т/добу, питної та води для миття — 12-15 т/добу.

Для управління автоматикою головних двигунів на кораблі монтувалися дві автоматизовані дизель-компресорні станції 18 ДКС9/400 продуктивністю по 18 л/хв і один електрокомпрессор марки ЕК7,5-2 продуктивністю 7,5 л/хв. Вперше на кораблях цього проєкту були встановлені новітні бромисто-літієві холодильні установки БМ-600 для системи кондиціонування повітря. Дві рефрижераторні камери МАК-15 обсягом 28,8 м³ забезпечували підтримку чотирьох режимів температур для зберігання різних видів провізії від +1° до −12° C. Дві опріснювальні установки марки П-3 мали продуктивність 25 т на добу.

У міждонному просторі між 27 і 311 шпангоутами розміщувалися 36 паливних цистерн, мастильна цистерна на 22 т і цистерна котельні води на 15 т. У кормовій частині міждонного простору знаходилося керосиносховище для вертольота на 21000 л авіаційного палива. Прісна вода розміщувалася в трьох цистернах на 22,6, 44,5 і 75,4 тонн відповідно.

Передача палива та постачання на ходу в морі здійснювалася за допомогою чотирьох канатних доріг, розташованих симетрично з правого і лівого бортів і дозволяють прийняти повний запас палива зі швидкістю 200 т/год за 3-4 години. Прийом води здійснювався зі швидкістю 20 т/год, прийом сухих вантажів — 5 т/год. Всього на кораблі було сім прийомних пристроїв палива діаметром 150—200 мм, два прийомних пристрої котельної води діаметром 50 мм і три прийомних пристрої питної води діаметром 50 мм. Кораблі проєкту також обладнувалися двома стрілами вантажопідйомністю по 3 т і двома переносними вантажними балками вантажопідйомністю по 250 кг.

Автономність становила 30 діб по запасах води і палива і 45 діб по запасах провізії.

Екіпаж корабля складався з 49–52 офіцерів, 62–64 мічманів і 311—319 членів старшинського і рядового складу.

Командир корабля і його старший помічник розміщувалися в окремих одномісних каютах, офіцери корабля — у п'яти одномісних блок-каютах (у тому числі двох «адміральських» з усіма зручностями), в двадцять одній двомісній каюті, в одній тримісній і одній чотиримісній каютах. Офіцерська кают-компанія мала 44 посадочних місця, кают-компанія мічманів — 32 місця. Мічмани і головні старшини розміщувалися в двох двомісних, чотирьох чотиримісних, двох п'ятимісних, в одній шестимісній каютах, а також у дев'яти- і десятимісних кубриках. Спальні місця були передбачені для 54 офіцерів і 64 мічманів. Старшинський і рядовий склад жили в 12 кубриках на 320 місць (від 15 до 54 осіб). Харчування старшинського і рядового складу здійснювалося в дві зміни в їдальні команди на 150 посадочних місць^[4].

Медичне обслуговування на кораблі здійснювалося в медичному блоці, який включав операційний блок і амбулаторію з зуболікарським кріслом і обладнанням, лазарет на чотири ліжка, приймальню, стерилізаційну, ізолятор на два ліжка та медичні комори.

За проєктом на кораблі як головний протичовновий ударний комплекс встановлювався УРПК-3 «Мєтєль», прийнятий на озброєння в 1973 році. До складу комплексу входили дві чотирьохтрубні ненаводні нерухомі палубні пускові установки КТ-М-1134А або КТ-100 контейнерного типу, розташовані по бортах корабля під крилами ходового містка. Боєкомплект — вісім керованих протичовнових ракето-торпед 85Р^[12] калібру 533 мм з дальністю польоту ракети від 6 до 55 км і дальністю ходу самонавідною торпеди АТ-2У 8 км. Ракето-торпеди могли оснащуватися зарядом із звичайного вибухової речовини або ядерною боєголовкою. У 1980-ті роки при виконанні модернізації кораблів проєкту вони отримали новий, більш досконалий, універсальний ракетний комплекс УРК-5 «Раструб-Б»^[13].

Комплекс реактивно-бомбового зброї, встановлений на кораблі, призначався для знищення підводних човнів і атакувальних торпед противника. До нього входили дві носові дванадцятиствольні пускові установки РБУ-6000 «Смерч-2» і дві кормові шестиствольні пускові установки РБУ-1000 «Смерч-3». Боєзапас для РБУ-6000 налічував 144 212-мм 119,5-кг реактивних бомб РГБ-60, для РБУ-1000 — 60 300-мм 196-кг реактивних бомб РГБ-10^[14].

Торпедне озброєння корабля призначалося для ураження підводних човнів противника в ближній зоні оборони і було представлене двома п'ятитрубними торпедними апаратами ПТА-53-1134Б, встановленими побортно на палубі полубаку, з сумарним боєзапасом десять торпед 53-65К і СЕТ-65. Стандартною комплектацією була наступна: шість (чотири) торпед 53-65 і чотири (шість) торпеди СЕТ-65^[15].

Головний калібр на кораблях проєкту був представлений двома 76,2-мм двограрматними автоматичними артилерійськими установками АК-726 баштового типу і двома системами приладів управління стрільбою МР-105 «Турель». Артилерія головного калібру на кораблях призначалася для ведення артилерійського вогню по повітряних, надводних і берегових цілях. Боєзапас однієї АУ — 2400 пострілів, дальність стрільби по повітряних цілях — 13 км, по морським і береговим — 15,7 км^[15].

Комплекс малокаліберної зенітної артилерії включав дві батареї 30-мм шестиствольних автоматизованих артилерійських установок АК-630 у складі чотирьох автоматів. Боєзапас одного шестиствольний автомата — 2000 пострілів. Максимальна дальність стрільби — 8100 м, досяжність по висоті — 5000 м^[16].

Для стрільби по повітряних і морських цілях кораблі проєкту 1134Б були озброєні універсальними зенітно-ракетними комплексами М-11 «Шторм» (згодом «Шторм-М» і «Шторм-Н»). Спеціально для цього проєкту була розроблена нова пускова установка Б-192 конвеєрного типу, що дозволило збільшити боєзапас зенітних керованих ракет до 80 одиниць. Пускові установки ЗРК «Шторм» розташовувалися в діаметральній площині корабля: одна в носовій і одна в кормовій частинах на палубі надбудови. Кожна з пускових установок являла собою спарену стабілізовану установку тумбового типу з нижньої підвіскою ракет на напрямних балках^[17]. Наступні модернізації комплексу («Шторм-М», 1972; «Шторм-Н», 1980) дозволили знизити нижню межу зони ураження і забезпечили можливість стрільби навздогін і по маневрених цілях, а «Шторм-Н» забезпечив і можливість стрільби по протикорабельних ракетах^[18].

Для ураження повітряних і морських цілей на малій дальності був призначений ЗРК «Оса-М», що встановлювався на кораблях проєкту у складі двох комплексів побортно. Скорострільність ЗРК по повітряних цілях — 2 постріли на хвилину, по надводних — 2,8^[18]. Зона ураження: по дальності від 1,5 до 10 км, по висоті — 0,05-5,0 км^[12].

У палубному кормовому ангарі розмірами 12,5×4,8×5,5 м забезпечувалося постійне базування одного вертольота Ка-25. В ангарі був пристрій для підйому-опускання вертольота — підйомник (ліфт) ПВН-9000/2. Злітно-посадковий майданчик (ЗПС) розмірами 11,5×10 м зі світлотехнічним обладнанням. Мався стартовий командний пункт вертольота з планшетом повітряної та надводної обстановки. Вертолітний майданчик був обладнаний системами ближньої навігації і посадки вертольота, радіопріводом Р-653. Кораблі проєкту були укомплектовані також системами технічного обслуговування вертольота^[17].

Боєкомплект авіаційного озброєння включав: п'ять — шість авіаційних торпед, чотири бомби ПЛАБ-250-120, вісім бомб ПЛАБ-50, два спецвироби РЮ-2 (ядерні глибинні бомби), 54-72 РГБ-НМ «Чинара» (або «Жетон»), 15 «Поплавок-1А», по десять штук орієнтирних авіаційних морських бомб ОМАБ-25-12Д і ОМАБ-25-8Н^[17].

Кораблі проєкту 1134Б відрізнялися високою насиченістю радіотехнічного озброєння і мали 22 основних антенних пости. Обсяг радіотехнічного озброєння і систем управління зброєю займав 59 % всього обсягу встановленого озброєння^[19].

На кораблі була встановлена трикоординатна радіолокаційна станція далекого виявлення МР-600 «Восход» з дальністю виявлення повітряних цілей 500 км (низколетячих — 50 км), морських цілей — 50 км. Навігаційні РЛС «Волга» і «Дон» 3-см діапазону могли виявляти надводні цілі на дальності до 30 км, повітряні — на дальності до 50 км^[19].

На кораблях проєкту 1134Б як основна гідроакустична станція встановлювалася підкільна станція освітлення підводної обстановки МГ-332 «Титан-2» (МГ-332Т «Титан-2Т»), вмонтована в носовому бульбоподібному обтічнику. Крім подкільної ГАС, кораблі проєкту озброювалися буксируваною гідроакустичною станцією МГ-325 «Вега» з глибиною опускання антени до 100 м і дистанцією виявлення в межах 2-25 км (реально до 15 км). Як ГАС підводного зв'язку та розпізнавання на кораблі встановлювалася станція МГ-26 «Хоста»^[19].

Засоби радіозв'язку на кораблях проєкту були представлені шістьма радіопередавачами, чотирнадцятьма радіоприймачами, тринадцятьма короткохвильовими і УКХ прийомо-передавачами. Кораблі укомплектовувалися засобами космічного зв'язку Р-790 «Цунамі». Засоби зорового зв'язку включали світлосигнальні прилади й прожектори: два МСНП-250М, два МСНП-125 і два МСЛ-Л45/2. «Беркути-Б» обладналися також бінокулярними перископічними візирами ВПБ-454 і ВПБ-451 (по два комплекти)^[20].

Після введення в склад ВМФ СРСР великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б були розподілені по флотам наступним чином: «Миколаїв», «Очаків», «Керч», «Азов» — на Чорноморський флот; «Петропавловськ», «Ташкент», «Таллінн» — на Тихоокеанський. Пізніше, у 1982 році, на ТОФ був переведений і «Миколаїв»^[21].

В цілому кораблі досить активно використовувалися: брали участь у навчаннях, несли бойову службу і наносили візити в іноземні порти. З кінця XX століття, через відсутність судноремонтної бази і недостатнє фінансування ВМФ, більшість кораблів проєкту 1135Б, не вислуживши втановлені терміни експлуатації, були виключені зі складу флоту^[1]. Станом на 2013 рік у складі ВМФ Росії залишився єдиний корабель проєкту — ВПК «Керч» (Чорноморський флот).

Для 1970-х років кораблі 1134Б проєкту вважалися найкращими радянськими протичовновими кораблями, що мали більшу бойову ефективність, ніж будь-який з їх попередників, найвищу енергоозброєність, великі запаси палива та боєзапасу, високу автономність і швидкість ходу, потужне озброєння і радіотехнічне обладнання, а також добру (за радянськими мірками) населеність: внутрішні приміщення мали зручне розташування, а місця проживання екіпажу вперше отримали архітектурно-художнє оформлення. Кораблі проєкту 1134Б мали стрімкий силует і ефектний зовнішній вигляд; в них були втілені багато досягнень радянської науки, кораблебудування і оборонної промисловості. У іноземній літературі їх зараховували до класу легких крейсерів з керованою ракетною зброєю (CLG, до 1975 року) ^[22], а після 1975-го — до класу ракетних крейсерів (CG) ^[23]. Частка маси бойових засобів (озброєння та боєзапас) при стандартній водотоннажності на кораблях проєкту 1134Б досягла найвищої величини для кораблів цього класу^[24].

Порівняльні ТТХ крейсерів з керованою ракетною зброєю середини 1960-х — 1970-х років
	«Белкнап»	«Тракстан»	«Каліфорнія»	«Вірджинія»	«Вітторіо Венето»	«Каунті»	«Брістоль»
Кількість кораблів у серії	9	1	2	4	1	8	1
Водотоннажність, стандартна/повна, т	6570/7890 або 7930	8200/8927 або 9200	— /10150	— /11000	7500 або 8000/8850	5200/6200 або 6800	5650/6750 або 7700
Головні розміри, м (найбільші)	166,7×16,7×8,7	171,9×17,7×9,4	181,7×18,6×6,3	178,3×19,2×6,4	179,6×19,4×5,2	158,7×16,5×6,1	154,5×16,8×6,9
Тип енергетичної установки, потужність, к.с.	паротурбінна, 85000	ядерна, 60000	ядерна, 60000	ядерна, 60000	паротурбінна, 73000	паро/газотурбінна, 30000+30000	паро/газотурбінна, 30000+44000
Максимальна швидкість, вуз.	34	30	30	30	32	30	30-32
Дальність плавання (в морських милях) на швидкості, вузлів	8000/20	400 000/20	практично не обмежена	практично не обмежена	6000/20	3500/28	5000/18
Ракетне озброєння, кількість пускових установок × кількість напрямних (кількість ракет)	1×2 ЗРК Terrier / ПЧРК ASROC (40/20)	1×2 ЗРК Terrier / ПЧРК ASROC (40/20)	1×2 ЗРК Tartar (40 Standart MR), 1×8 ПЧРК ASROC (24)	2×2 ЗРК Tartar / ПЧРК ASROC (66 Standart MR і ASROC)	1×2 ЗРК Terrier / ПЧРК ASROC (40/20)	1×2 ЗРК Sea slug (30), 2×4 ЗРК Seacat (32)	1×2 ЗРК Sea Dart (40), 1×1 ПЧРК Ikara (32)
Артилерійське озброєння	1×1 127-мм/54, 2×1 76-мм/50	1×1 127-мм/54, 2×1 76-мм/50	2×1 127-мм/54	2×1 127-мм/54	8×1 76-мм/62	2×2 114-мм/45, 2×1 20-мм	1×1 114-мм/55
Торпедне озброєння	2×2 533-мм ТА, 2×3 324-мм ТА	2×2 533-мм ТА, 2×3 324-мм ТА	2×3 324-мм ТА	2×3 324-мм ТА	2×3 324-мм ТА	—	бомбомет Limbo
Авіаційне озброєння	—	—	тільки майданчик	1 вертоліт	6-9 вертольотів	1 вертоліт	—
Екіпаж	388—395	479—490	533—550	519	550	440—471	407—433

На думку деяких фахівців, ці кораблі мали ряд суттєвих недоліків, які проявилися протягом тридцятирічної експлуатації, хоча не всі з них були очевидні у момент створення нового проєкту. Незважаючи на наявні недоліки, за сукупністю бойових якостей кораблі проєкту 1134Б не тільки не поступалися іноземним аналогам, але і за багатьма показниками їх перевершували^[25].

• Апальков Ю. В. Корабли ВМФ СССР // Противолодочные корабли. — СПб. : Галея Принт, 2005. — Т. 3 (Кн. 2). — 310 с. — ISBN 978-5-903080-99-1. (рос.)
• Доценко В. Д. История военно-морского искусства. — под. ред. В. И. Куроедова. — М. : ЭКСМО, 2003. — Т. 1-2 (Кн. 1-3). — 896 с. — ISBN 5-699-04856-1. (рос.)
• Машенский С. Н. Великолепная семёрка. Крылья «Беркутов». Большие противолодочные корабли проекта 1134Б, вертолёты Ка-25. — М. : Военная книга, 2007. — 128 с. — ISBN 978-5-902863-14-4. (рос.)
• Кузин В. П., Никольский В. И. Военно-Морской флот СССР 1945-1991. — СПб. : Историческое Морское Общество, 1996. — 653 с. (рос.)
• Васильев А. М. и др. СПКБ. 60 лет вместе с флотом. — СПб. : История корабля, 2006. — ISBN 5-903152-01-5. (рос.)
• Moore, John Evelyn. Soviet Navy today. — New York, U.S.A. : Stein and Day, 1976. — ISBN 0-8128-1934-9. (англ.)
• Moore, John Evelyn. Janes Fighting Ships 1981-82. — London, New York : Janes Publishing Company, 1982. — ISBN 0-7106-0728-8. (англ.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б

• Проект 1134Б «Беркут-Б» (Kara class). на сайті «АТРИНА» (рос.) . Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 10 квітня 2013.
• Проект 1134Б «Беркут-Б» (Kara class). на сайті «Оружие России» (рос.) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 10 квітня 2013.