У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за квітень 2024 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Діброва Луганської області [3]
16672
Кропивницький Роман «За відзнаку в службі» II ст. (МВС України)
13.02.1982, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі №96 МЖК-1. Вищу освіту за спеціальністю «право» здобув у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Львівському державному університеті внутрішніх справ. Впродовж 2004 – 2005 років проходив військову службу у військовій частині А3478 Збройних Сил України. Протягом 2007 – 2013 років працював експертом-криміналістом сектору досліджень холодної зброї, трасологічних, дактилоскопічних досліджень та досліджень вогнепальної зброї відділу криміналістичних досліджень у Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці. Капітан міліції. Нагороджений нагрудним знаком «За відзнаку в службі» ІІ ступеня. У 2019 році працював охоронником відділу безпеки у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет». З початком повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист Батьківщини до лав 65-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на території Запорізької області.
Залишились дружина, батьки, сестра та племінниця. Похорон відбувся 9 квітня 2024 у Львові [4].
16673
Лях Олександрд
37 років, працівник Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС) . Ніс службу у лавах Сил Оборони — був молодшим лейтенантом у складі 71 єгерської десантно-штурмової бригади ЗСУ.
Щоголев Сергій ІвановичПочесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»
26 квітня 1975, с. Вири, Сарненський район, Рівненська область. Після закінчення середньої школи у 1990 році продовжив навчання в Рокитнянському професійно – технічному училищі № 7, де отримав спеціальність тракторист – машиніст. У 1999 році переїхав в село Нова Басань, одружився. Разом з дружиною виховували двох дітей. Перед початком повномасштабного вторгнення працював на підприємстві по виготовленню меблів в місті Києві. 31 серпня 2022 року долучився до ЗСУ. З вересня 2022 року по травень 2023 року захищав Україну в складі 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. 30 травня 2023 року був призначений на посаду командира бойової машини – командира гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Збройних Сил України (в кінці березня 2022 року воїни 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону звільняли населені пункти Новобасанської громади від російських військ). В жовтні 2023 року нагороджений відзнакою Міністерства оборони України медаллю «За поранення». У лютому 2024 року нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих».
Противник виявив групу і наніс удар дроном-камікадзе. Почувши звуки дрона, Радіо віддав наказ групі розосередитись та в останній момент відштовхнув від себе бійця, який був поруч і забарився з реакцією. Від удару Віталій зазнав поранень, несумісних з життям, внаслідок яких загинув [9][10].
2 квітня
16585
Облап Микола Миколайович
26 квітня 1968, с. Пустовійтове Глобинського району. Закінчив середню школу та продовжив навчання у Лубенському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю бухгалтера. Здобувши освіту, повернувся до рідного села, працював у Пустовійтівському бурякорадгоспі та ВАТ «Пустовійтове». З 2007 року займався власною справою. Став до лав ЗСУ у грудні 2022 року. Водій 44-ї окремої механізованої бригади.
31.01.1973, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі I-III ступенів №78 міста Львова. Вищу освіту за фахом «економічна кібернетика» здобув у Львівській комерційній академії (Зараз - Львівський торговельно-економічний університет) Займався підприємницькою діяльністю у сфері металургії. Був тренером та суддею з кікбоксингу. Учасник бойових дій в межах Операції Обʼєднаних сил. Впродовж 2019-2024 років боронив Україну в складі 1-ї Галицько-Волинської радіотехнічної бригади повітряного командування «Захід» Повітряних сил Збройних Сил України. У березні 2024-го року переведений до лав 115-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на території Донеччини.
Залишилися дружина, син, три доньки, мати, брат та сестра. Похорон відбувся 10 квітня 2024 [16].
16616
Липка Юрій
(«Папай»)
16.03.1972, м. Львів. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі, згодом здобув професійно-технічну освіту. Після завершення навчання проходив військову службу. Понад 18 років пропрацював у будівельній сфері в Греції. Захоплювався рибальством. У 2012 році повернувся на Батьківщину. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України у складі 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України. Протягом останнього періоду боровся із окупантами на східному напрямку у лавах 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади.
Похорон відбувся 13 квітня у Львові. Залишилися дружина, донька та онуки [17]
16617
Масленніков Андрій Анатолійович
2 вересня 1987, м. Полтава. Навчався у ЗОШ № 13 та у Полтавській державній аграрній академії, здобув фах інженера-механіка. З перших днів повномасштабного вторгення став на захист Батьківщини. Брав участь у боях поблизу Соледару та стримував ворога поблизу Авдіївки та Мар’їнки. Молодший сержант, кулеметник 116-ї окремої бригади територіальної оборони.
30 квітня 1990, с. Пугачівка, Уманського району Черкаської області. Закінчив Вікторівську ЗОШ. Після строкової служби працював в Старобабанській виправній колонії. Проживав в Умані. 2014 року із Наталією створив родину. 13 травня 2017 року був мобілізований. З березня 2019 року по березень 2024 року — старший водій радіолокаційного відділення радіолокаційного вузла. Старший солдат
Загинув поблизу села Бердичі Покровського району 5 квітня 2024 року [19]
16631
Гусак Григорій
с. Дубаневичі Городоцької громади. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ. Служив у Державній спеціальній службі транспорту частини Т0950.
Загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку [5]
16634
Кравченко Артем Анатолійович
25 червня 1989, с. Штомпелівка Хорольського району. Проживав у селі Ковтуни Штомпелівського старостату. Навчався у місцевій школі та Полтавському кооперативному технікумі, де здобув освіту юриста. Після строкової служби підписав контракт зі Збройними Силами України. Залишив військову службу після одруження та народження сина. Працював майстром на посаді інженера-теплотехніка в Естонії. За покликом душі він оволодів навичками вправного теслі — створив сімейну майстерню з виготовлення різних виробів з дерева. Спочатку ніс службу у теробороні міста Хорол, потім — у складі взводу снайперів 44-ї окремої механізованої бригади. Після навчання за кордоном був переведений у підрозділ роти безпілотних авіаційних комплексів. Під час свого останнього бойового завдання відбив 5 ворожих атак і тим самим зберіг життя наших піхотинців.
Загинув в районі села М’ясожарівка Сватівського району Луганської області внаслідок мінометного обстрілу [11]
16635
Кизим Андрій
(«Р2»)
41 рік, Північна Осетія. , але все своє дитинство і подальше життя прожив у місті Біла Церква Київської області. У 2002-2005 роках Кизим проходив військову службу за контрактом у 72-й механізованій бригаді ЗСУ. Після закінчення контракту створив успішний бізнес в ІТ-сфері. Також займався волонтерством — допомагав безпритульним тваринам. Пройшов навчання у Великій Британії та в жовтні 2023 року долучився до 206-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. У квітні 2024 року під час боїв на Марʼїнському напрямку він був єдиним, хто наважився і зміг прорватися крізь щільний артилерійський обстріл противника, щоб надати допомогу важкопораненому побратиму, чим врятував йому життя.
29 травня 1992, м. Тернопіль. Навчався в загальноосвітній школі № 19 міста Тернопіль, після чого здобував вищу освіту за спеціальністю стоматолога в Тернопільському національному медичному університеті ім. І. Я. Горбачевського. Був оператором і співпродюсером фільмів «Шлях поколінь», «Дорога в Карпати», «Трохи нижче неба». Знімав кліп про Тернопіль на пісню місцевого гурту «Кожен з нас». Учасник Революції гідності. Від березня 2014 року був парамедиком добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» ДУК «Правий сектор», згодом — командир 6-ї резервної сотні ДУК «Правий сектор». Брав участь у боях за Станицю Луганську, Піски, Мар'їнку. Учасник ГО «Білі берети». Один із засновників «Дому ветерана» в Тернополі. Працював начальником відділу Тернопільського обласного молодіжного методичного центру. Співорганізатор національно-патріотичних заходів. Під час повномасштабного російського вторгнення служив командиром 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону ім. Т. Бобанича «Хаммера» 67 ОМБр. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Донеччину та Бахмут. Згодом воював на Лиманському напрямку. Мав звання молодшого лейтинанта. В 2023 р. був нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня.
Загинув на фронті поблизу міста Часів Яр Донецької області внаслідок прямого попадання ворожим снарядом в бліндаж де знаходився під час виконання бойового завдання з побратимом та земляком Петришином Тарасом «Химерою» [24][25].
2.05.1983, м. Бенгазі (Держава Лівія) у родині військовослужбовця. Коли йому було два роки, його родина переїхала до Львова. Навчався у Середній загальноосвітній школі №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської. Здобув освіту у Професійно-технічному училищі №53 м. Львова. Після завершення навчання працював у транспортній галузі. У 2015-2016 роках проходив військову службу у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист Батьківщини від російських окупантів до лав 115-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності на Донеччині, Луганщині та Харківщині. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.
Загинув, евакуйовуючи поранених побратимів. Похорон відбувся 16 квітня у Львові. Залишилися мама, дружина, двоє дітей, сестра, племінник, хрещені діти, друзі, куми та велика родина [27].
16648
Кушнір Олександр Васильович
20 грудня 1986, с. Куча, Хмельницька область. Навчався у Кучанській ЗОШ I-III ступенів, а також в училищі у Хмельницькому. Починаючи з лютого 2013 року, він працював укладальником хлібобулочних виробів на Новоушицькому хлібокомбінаті ТОВ "Агоробізнес".
Загинув в районі н.п. Бердичі Покровського р-ну Донецької обл. під час виконання бойового завдання [14]
16649
Колісніченко Роман Анатолійович
8 травня 1976, м. Мирний, Якутія. У 1977 році переїхав до України разом з батьком. Навчався у Юрівській ЗОШ, та аграрній академії. До великої війни працював завідувачем господарства в Київському міському інформаційно-аналітичному центрі медичної статистики, одружений та має двох синів. Мобілізований в ЗСУ в лютому 2022. З 01.06.2023 він перевівся до восьмого окремого стрілецького батальйону 78 полку ДШВ (водій кулеметного взводу).
Загинув внаслідок скиду з ворожого БПЛА в районі міста Часів Яр Донецької області [23]
16651
Сасюк Ігор Ярославович
(«Гвинтик»)
Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
34 роки, селище Маньківська на Черкащині. Навчався у національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Здобув фах вчителя історії. У цивільному житті працював керівником відділення Нової пошти у Києві, потім у магазині «Jusk», згодом мав власний бізнес у галузі активного відпочинку і туризму. Оператор БПЛА 118ОМБр.
Загинув в Роботиному в Запорізькій області. Похований на новому кладовищі селища Оратів Вінницької області. Залишилися дружина, донька, батьки, брат [29]
30.06.1973, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №20. Після завершення навчання здобув професійно-технічну освіту у Львові. Проходив військову службу у лавах військ протиповітряної оборони на Львівщині. Згодом займався приватними ремонтними роботами. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Після проходження навчань у Кам’янець-Подільському, обороняв державу на Харківщині у складі 115-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.
При виконанні бойових завдань із захисту суверенітету та територіальної цілісності України, отримав важке поранення. Похорон відбувся 11 квітня у Львові [30]
16676
Проць Ігор
48 років, м. Городок. Від початку повномасштабного вторгнення служив у військовій частині А4821.
Загинув 7 квітня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Миколаївка Бахмутського району [32].
16678
Ковпак Євген
31.12.1978, с. Бірки Львівської області. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 41 міста Львова. Згодом здобув освіту у Львівському національному університеті природокористування. Після завершення навчання проходив військову службу на території Волинської області. У мирний час працював на швейній фабриці у Львові, а протягом останнього періоду – у агропромисловому комплексі Республіки Польща. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся на Батьківщину та вступив до ЗСУ. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 68-ї ОМБр. Боровся із окупантами на Харківщині та Донеччині.
Залишилися батьки, дружина та двоє дітей. Похорон відбувся 25 квітня 2024 [33]
16679
Гончаренко Олексій Григорович
12 червня 1976, с. Клюшниківка. В 1983 році пішов до місцевої школи, по закінченню якої вступив до Миргородського ПТУ №44. Працював електриком у КСП ім. Куйбишева, потім у Миргородському центрі електрозв’язку № 5.
16.11.1979, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №40 міста Львова. Професійно-технічну освіту здобув у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва» за спеціальністю «Будівельник-оздоблювач». Проходив строкову службу у військах Цивільної оборони України Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (зараз – Державна служба України з надзвичайних ситуацій). Працював в Україні та за кордоном у будівельній сфері. За словами близьких, «… Василь був доброю і щирою людиною, понад усе любив свою сім’ю, для якої завжди був міцною опорою. Захоплювався музикою, автомобілями та гірським туризмом. Був щирим патріотом, відданим своїй країні та побратимам». Із початком повномасштабного російського вторгнення повернувся з-за кордону та добровільно вступив до лав 103-ї окремої бригади ТРО. Виконував бойові завдання на Донеччині та Харківщині.
26 квітня 1980, с. Бахмач Чернігівської області. Мобілізований 24 липня 2023 року, був командиром 2 саперно-інженерного відділення саперно-інженерного взводу військової частини А4980, 143ОПБр.
Загинув 7 квітня 2024 року в селі Калинівка Бахмутського району в Донецькій області [35].
16683
Чуприна Антон Юрійович
22.01.1985. Закінчив ліцей №10 Новокаховської міської ради. Закінчив 9 класів нашого навчального закладу у 2000. Навчався в НПІ (Новокаховський політехнічний інститут). Працював на ЗКЕМ розмітником. В серпні 2022 року потрапив на фронт, на Донецький напрямок. Брав участь у боях під Бахмутом, Кліщіївкою. Кулеметник підрозділу 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс»
02.05.1980, с. Чуловичі Львівської області. Навчався у Закладі загальної середньої освіти І - ІІІ ступенів селища Запитів. Здобув освіту у Професійно-технічному училищі №12 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище») за спеціальністю «Муляр-штукатур». У мирний час обіймав посаду майстра ремонтно-будівельних робіт у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АЛП Ремотно-будівельна компанія». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив державу на території Харківської та Донецької областей у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Похорон відбувся 13 квітня у Львові. Залишилися мама, дружина та двоє доньок [17].
16691
Стеф`юк Андрій Ярославович
27 років, с. Хом’яківка Гвіздецької громади. У 2014 році закінчив Гвіздецький ліцей. Після школи вступив до Національного університету «Одеська юридична академія», де 2018 році здобув перший рівень вищої освіти – бакалавра, а в 2020 році- отримав ступінь магістра. Паралельно з навчанням в академії він вступає та проходить підготовку на кафедрі військової підготовки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Служив інженером обліково- операційного відділення військової частини А1807, капітан.
Загинув 8 квітня 2024 року в селі Олександрівка Ізюмського району, що на Харківщині [36].
16692
Єремєєв Максим
На військову службу його взяли не одразу через брак бойового досвіду, тому він почав волонтерити: рив окопи, будував бліндажі та носив мішки з піском. До війська чоловіку вдалося потрапити у листопаді 2022 року — з третьої спроби. Боронив Донецький та Харківський напрямки, мав поранення, після якого повернувся на службу.
Загинув військовий на Харківському напрямку внаслідок кульового поранення [5]
16693
Косих Валерій Миколайович
24 квітня 1968. Навчався у Кременчуцькій гімназії № 1. Тривалий час працював на Кременчуцькому колісному заводі. Став до лав ЗСУ у лютому 2023 року.Старший солдат, стрілець-санітар піхотного відділення.
21.01.1998, м. Львів. Із відзнакою закінчив ЛНВК «Школа І ступеня-гімназія (сьогодні – Ліцей «Львівський» Львівської міської ради). Із п’ятирічного віку захоплювався шахами, був кандидатом у майстри спорту України. У Львівському національному університеті імені Івана Франка здобув освіту за спеціальністю «міжнародна економіка».Після завершення навчання працював у Львівській філії ПАТ «Філіп Морріс Україна», згодом – у страховій компанії «Старлайф». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників до лав Збройних Сил України. Боронив незалежність та суверенітет України на Сумщині та Донеччині у складі військової частини А4026, 33-й окремий стрілецький батальйон.
06.02.1982, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №95. Здобув освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Львівський професійний політехнічний ліцей» (тоді – Професійно-технічне училище №33 міста Львова). Після завершення навчання проходив військову службу у Самборі у лавах військ прикордонників. Протягом двох років працював на Львівському електроламповому заводі «Іскра», а впродовж останнього часу обіймав посаду заступника начальника складу готової продукції на підприємстві «РосанПак». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів до складу військової частини А4026, 33-й окремий стрілецький батальйон. Спершу служив на Сумщині, а протягом останнього часу – на території Донецької області.
Загинув на Донеччині. Похорон відбувся 13 квітня у Львові. Залишилися бабуся, батько, дружина, двоє доньок, брат та хрещені діти [17].
16707
Равлінко Іван
с. Твіржа Мостиської громади. Був гранатометником стрілецького відділення військової частини А4026, 33-й окремий стрілецький батальйон. Мобілізований на службу 9 квітня 2022 року.
Загинув 8 квітня 2024 року під час виконання бойових завдань біля Новомихайлівки Марʼїнського району Донецької області [37]
16708
Гошко Юрій Антонови
13 квітня 1984, м. Кременчук. Навчався у гімназії № 12 та Кременчуцькому ПТУ № 7. Працював будівельником. Став на захист Батьківщини на початку повномасштабного вторгнення росіян. Після 16 місяців на нулі був переведений у ППО.
29 квітня 1979, с. Тарасівка Семенівського району. Навчався у Семенівський НВК № 2. Після строкової служби присвятив своє трудове життя праці в сільському господарстві. Молодший сержант, начальник варти стрілецького батальйону Національної гвардії України
Загинув в районі селища Урожайне Волноваського району Донецької області [11]
16710
Опришко Олег
11.04.1987, м. Стрий. Навчався у Стрийській школі №1. Після закінчення Львівського технікуму залізничного транспорту працював залізничником на ст.Стрий. Мобілізований 1 червня 2023 року. Солдат, номер обслуги 2 єгерського батальйону.
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Семенівка на Донеччині. Без найріднішого залишились мати та брат [38]
22.12.1971, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №20. Протягом 1989-1993 років здобував освіту у Кам'янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі. Після завершення навчання проходив військову службу у Дрогобичі у лавах 12-го окремого аварійно-рятувального загону оперативного реагування. Кадровий військовий. У 2014-2015 роках виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 703-го окремого Вінницького полку оперативного забезпечення. Був кандидатом у майстри спорту України з фехтування та майстром спорту України з плавання. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист Батьківщини.
При виконанні бойового завдання на Авдіївському напрямку отримав важке поранення. Похорон відбувся 13 квітня у Львові. Залишилися мама, дружина та 19-річна донька [17]
16716
Гап'як Володимир Миронович («Владзьо / Карпати»)
25.09.1969 р. н., с. Бірче, Великолюбінська громада, Львівська область. Старший солдат 68 оєбр 2 бат. 3 взв. в/ч А4056 стояв на захисті України з листопада 2022 року, пішовши добровольцем на фронт. Був сміливим, сильним, відданим Батьківщині.
Загинув 10 квітня 2024 р., виконуючи бойове завдання в районі н. п. Семенівка Покровського району Донецької області [39].
16717
Опришко Олег («Мокрий»)
11.04.1987, м. Стрий. Солдат, номер обслуг 68 оєбр 2 бат. 3 взв. в/ч А4056. Навчався у місцевій школі №1. Після закінчення Львівського технікуму залізничного транспорту працював залізничником на станції у Стрию. Мобілізований до лав ЗСУ 1 червня 2023 року. У воїна залишились мати та брат.
В Одесі проходив стажування інструктора з тактичної медицини. Загинув через повторний ракетний удар, що спрямовано було на транспортно-логістичну інфраструктуру Одещини коли надавав допомогу постраждалим від першого влучання [42]
16719
Седешев Дмитро Юрійович
26 серпня 1986, Росія. Ще у 1990 році родина переїхала на Лубенщину. Тут він закінчив Лубенську спеціалізовану школу № 6. Пізніше — Лісотехнічний коледж. У 2017 році здобув вищу освіту у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» у м. Київ. Працював на Лубенському заводі «Шліфверст», на охоронних підприємствах Києва. До мобілізації — на ВАТ «Лубнифарм». Солдат, навідник механізованого батальйону.
Загинув 10 квітня в Запорізькій області внаслідок удару FPV дрону [43]
16721
Гук Юрій Романович
(«Атом»)
3.05. 2004, м. Івано-Франківськ. Закінчив ліцей №16 Івано-Франківської міської ради. Опановував IT-спеціальність в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу. Покинув навчання у сфері IT у виші та добровольцем пішов воювати за Україну.
31.07.1979. Проживав у місті Краматорськ Донецької області. Навчався у Ліцеї №35 імені Валентина Шеймана Краматорської міської ради Донецької області. Після завершення навчання працював у сфері деревообробки та виробництва меблів. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від російських окупантів. Його родина була змушена покинути рідний дім та перебратися до Львова. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. При проходженні служби отримав важке поранення. Під час лікування активно займався волонтерською діяльністю.
Загинув в районі селища Білогорівка Луганської області [11]
16733
Конон Максим Сергійович
17 грудня 2004, с. Суничне. З 2011 року по 2020 навчався у Великощимельському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітній навчальний заклад» де закінчив 9 класів. З 2020 року по 2023 рік навчався в Сновському вищому професійному училищі лісового господарства і здобув професію штукатур, лицювальник-плиточник, маляр. 28 листопада 2023 року був призваний на військову службу за контрактом до військової частини А7333. Служив на посаді кулеметника 2-го стрілецького відділення.
Загинув у результаті важких поранень, отриманих у бою [49]
16735
Ковалишин Володимир
20.07.1985, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 92 міста Львова. Здобув освіту у Вищому професійному училищі №29. Після завершення навчання проходив військову службу у Севастополі у лавах військ протиповітряної оборони. Повернувшись до Львова, працював у будівельній сфері. За словами родини, був «винятково доброю та чуйною людиною». Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності держави у лавах 117-ї окремої механізованої бригади.
10 січня 1985, 39 років, м. Переяслав. Служив авіаційним техніком 9 екіпажу 3 групи експлуатації та забезпечення безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення. Молодший сержант Національної Гвардії України.
20 грудня 1996, с. Шибена. Закінчив у 2012 році 9 класів Шибенської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Далі здобував професійну освіту в професійно-технічному ліцеї у Хмельницькому. Відслуживши строкову службу, їздив на заробітки за кордон. Був мобілізований 7 квітня 2022 року, служив в 36ОСБ, 61ОМБр. Командир стрілецького взводу, молодший сержант.
11 серпня 1994, с. Котюржинці. Закінчив Михнівську ЗОШ І-ІІ ступенів, отримав спеціальність тракториста у Теофіпольському ПАПЛі. Відслужив строкову службу, два роки був в АТО. Одружився, з дружиною Оленою ростили донечку Іванну. Жили в Хмельницькому, їздив на заробітки в Київ та Польщу. Коли почалася війна, працював у Хмельницькому. 9 квітня 2022 року був мобілізований, служив у 36-ому окремому стрілецькому батальйоні, 61ОМБр.
Загинув біля населеного пункту Кам’янка на Харківському напрямку [54].
16758
Войтко Андрій
(«Пікачу»)
17.11.1989, с. Шнирів Бродівського району, навчався в Шнирівській гімназії ім. П.Федуна та ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій і ім.С.З.Ґжицького. Займався спортом- професійними боями, кандидат в майстри спорту. Працював в сфері рибного господарства. Проживав із сімʼєю у Стрию. В перші дні повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Вступив до лав НГУ. Брав участь у штурмах на гарячих напрямках, наодинці заходив у тил ворога. Боєць 4-ої Бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж», 4-ого батальйону оперативного призначення «Сила Свободи», 10-ої роти «Зелені Відморозки».
Загинув від численних осколкових поранень внаслідок обстрілу позиції в районі н. п. Спірне на Донеччині. Залишилися дружина, дочка, батько і брат [38]
16759
Гаврушенко Юрій
19.05.1992, м. Стрий. Навчався у Стрийській школі №2, у Львівському Національному Лісотехнічному університеті та у Львівській політехніці. Працював на заводі ”Леоні“. Призваний на військову службу 24 квітня 2022 року. Захищав українське небо від ворожих ракет на території Чернігівської, Сумської, Одеської областей. Cолдат, військовослужбовець ЗСУ.
Перебуваючи на ротації у військовій частині, помер від серцево-судинного захворювання. Без дорого сина залишились батьки, без коханого чоловіка дружина і більше не зростатиме з батьком маленький син, якому нещодавно виповнився один рочок [38]
16760
Романюк Максим
24.06.1979, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №91 м. Львова. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Системи управління і автоматики» із кваліфікацією інженера з комп’ютерних систем. Займався підприємницькою діяльністю у сфері будівництва. Брав участь у подіях під час Революції Гідності. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав територіальної оборони. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони
Залишилися мама, сестра з родиною та багато друзів. [55].
16761
Бараніцький Фелікс В'ячеславовичПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
28 липня 1989, м. Чернівці. Був студентом факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Там познайомився з майбутньою дружиною Анжелою. Після навчання проходив строкову службу, а 2015 року добровольцем пішов у АТО. Повернувся за рік, працював менеджером у міжнародних компаніях. В нього народився перший син, Яків. 27 лютого 2022 знову пішов на фронт добровольцем. Спершу був інструктором у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Згодом перевівся до батальйону спецпризначення ГУР "Артан". Брав участь в обороні Бахмута, операції з повернення під контроль України "вишок Бойка" біля берегів Криму, захисті Куп’янська, низці спецоперацій у зонах бойових дій та на території окупантів. За свою мужність та відданість він був нагороджений відзнакою ГУР МО та Золотим хрестом від головнокомандувача ЗСУ.
Загинув отримавши важке поранення під час виконання одного із завдань у місті Часів Яр Донецької області. Тіло військового не могли вивезти відразу через щільні обстріли, тому десять днів його вважали зниклим безвісти. Коли вдалося провести евакуацію, дружина змогла впізнати його за татуюваннями. Залишилася дружина та двоє синів, молодший 2023-го року народження. Похований в Чернівцях на кладовищі на вулиці Зеленій [56][57][58]
16762
Ротар Ілля Степанович
21.07.1971, с. Кам’янка. Солдат, служив у військовій частині А4267.
20 липня 1970, с. Дубівці. 27 грудня 2023 року чоловіка призвали на військову службу. У складі Збройних сил України служив головним сержантом та командиром міномета.
Загинув біля н.п. Новокалинове, Покровського району Донецької області [61].
16773
Мороз Руслан
48 років, с. Колодіївка. З 2014 року чоловік служив в АТО, перед початком повномасштабного вторгнення, перебував на військових навчаннях в Яворові. Чоловік був матросом мінометного взводу, мінометної батареї, військової частини А2613, 88-й окремий батальйон морської піхоти, 35-та окрема бригада морської піхоти.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку [63]
16776
Штирмер Вадим Миколайович («Терен»)
8 лютого 1993, с. Лутівка. Закінчив середню школу. Служив за контрактом у військовій частині. Після чого працював за кордоном. Ще до початку повномасштабного вторгнення допомагав кризовим сім’ям повертатися до звичного життя та рятував людей. Добровольцем долучився до третьої штурмової бригади. Пройшов навчання та був направлений до військової частини.
Петриченко Павло Вікторович
(«Інвестор») Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
16 квітня1992, Київ. Був активістом й одним із засновників руху "Хто замовив Катю Гандзюк". За декілька тижнів до повномасштабного вторгнення очолив штаб майбутньої партії Сергія Притули, про що планувалось оголосити в березні 2022 року, але на заваді стала війна. На початку війни займався організаційними питаннями та допомагав у забезпеченні угруповань, які обороняли Київ. Створив петицію щодо обмежень онлайн-казино на сайті президента, яка отримала підтримку від Зеленського. Сержант, був аеророзвідником, воював на Херсонському та Донецькому напрямках. Нагороджений "Золотим хрестам"[65] і "Хрестам хоробрих"[66] від Валерія Залужного. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня[67] від президента Зеленського.
Загинув на Донеччині під Авдіївкою, виконуючи бойове завдання від атаки БПЛА [68].
16786
Томкевич Михайло
11.11.1971, с. Дроздовичі Львівської області. Навчався у середній школі села Дроздовичі. Здобув освіту у Професійно-технічному училищі №56 міста Львова. Після завершення навчання проходив службу в одному з навчальних центрів радіозвʼязку, а згодом – у військовій частині міста Одеса. Працював спершу на Львівському державному заводі «Львівське об'єднання радіотехнічної апаратури», а протягом останнього періоду займався ремонтними роботами. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до лав територіальної оборони та проходив військову службу у Львові. Згодом, за власною ініціативою, відправився на передову. Боровся із окупантами у «гарячих» точках фронту у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
При виконанні бойового завдання отримав важке поранення. Похорон відбувся 16 квітня у Львові. Залишилися батько, дружина, троє дітей, дві сестри, велика кількість друзів та племінники, один з яких боронить державу на передовій [27].
16787
Яворський Віталій
24 липня 1978, м. Новояворівськ Львівської області. Навчався у Новояворівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2. Після завершення навчання проходив службу у Севастополі у складі зенітно-ракетних військ. Був відданим прихильником львівських «Карпат». З 2014 року – учасник АТО, із початком повномасштабного вторгнення – доброволець та воїн Сил спеціальних операцій Збройних сил України.
Похорон відбувся 19 квітня у Львові. Залишилися мама та сестра [69].
16788
Сліпецький Роман
17 квітня 1991, Львівщина. Згодом сім'я переїхала у село Вільшаниця Тисменицької громади. Там закінчив місцеву школу. Пізніше проходив військову строкову службу. Від початку повномасштабного вторгнення волонтерив. А у 2024 році пішов на фронт. У лавах Збройних сил України був головним сержантом, служив у 3 механізованому батальйоні 115 окремої механізованої бригади.
Загинув поблизу села Новокалинове Донецької області. У військовослужбовця залишилися двоє неповнолітніх дітей [70].
16789
Цирулик Олександр Іванович
23 листопада 1984, с. Биликівка, Білопільського району, Сумської області. Згодом сім'я переїхала у м.Суми. Закінчив загальноосвітню школу №10. Служив у 3ОШБр, солдат.
1964, Лебедин, Сумська область. Працював токарем, потім учителем, а згодом — приватним підприємцем. Служив у десантних військах. З 25 листопада 2015 року — голова Лебединської міської організації партії «Громадянська позиція». У листопаді 2020 року переобраний мером. У вересні 2022 року мобілізувався на захист України до лав ЗСУ, до 47-ї окремої механізованої бригади.
Їдучи на авто, був оточений росіянами, по ньому відкрили вогонь з кулеметів із засідки. Він, закривши побратима, загинув на місці, побратим вижив, отримавши поранення[72][73].
16791
Зозуля Ярослав
14 травня 1993. Навчався в Ярмолинецькій ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів, випускник Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Служив Україні як старший інженер інженерно-авіаційної служби однієї з військових частин.
30 березня 1992, м. Бахмут Донецької області. Після закінчення місцевої школи він здобув професійну освіту у Бахмутському залізничному технікумі, а потім у Харківській академії залізничного транспорту, спеціалізуючись на комп'ютерних технологіях. Далі вчився на магістратурі Навчально-наукового професійно-педагогічного інституту Української інженерно-педагогічної академії у місті Бахмут. Після чого працював на магістральних електромережах у своєму рідному місті, а пізніше знайшов роботу за кордоном. Звістка про повномасштабне російське вторгнення заскочила Віктора, коли він перебував в Україні у відпустці. З Бахмуту родина була змушена евакуюватися. З вересня 2022 року її новою домівкою стала Вінниця. Навесні 2023 році пішов на службу в Збройні Сили України. Обслуговував безпілотні літальні апарати у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади[74].
Загинув, виконуючи своє бойове завдання поблизу міста Красногорівка у Покровському районі Донецької області. Похований 21 квітня 2024 року на Алеї Героїв на Сабарівському кладовищі м. Вінниці.
16802
Ткачов Микола
4 жовтня 1998, м. Ірпінь. Закінчив школу №2. Вчився в Київському професійному ліцею будівництва і комунального господарства та здобув професію електромонтажника. Здобув освіту автомеханіка. Працював у сфері прокату транспорту. Після початку повномасштабного вторгнення різко почав активно займатися спортом. Майже щоранку перед роботою ходив на пробіжки, відтискався від підлоги та робив інші силові вправи. Таким чином готувався до вступу до Третьої окремої штурмової бригади. На перше місячне навчання, що проходило в Києві, вирушив 18 грудня 2023 року. В січні 2024 підписав контракт з Третьою окремою штурмовою бригадою й поїхав на ще одні навчання до Іспанії. 20 березня повернувся в Україну і одразу відправився на Схід.
Загинув біля села Терни Донецької області під час виконання бойового завдання. Один з уламків від обстрілу влучив йому в шию. Залишилися мама та два брати. Похорон відбувся 7 травня [75][76].
13 жовтня 1970, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі №73 міста Львова. Професійну освіту здобув у Львівському музично-педагогічному училищі імені Філарета Колесси, вищу – у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Проходив військову службу в лавах 40-го полку імені полковника Данила Нечая Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Впродовж восьми років навчав музики у середній загальноосвітній школі №100 міста Львова. Останнім часом працював на виробництві. Захоплювався музикою: грав на кларнеті, акордеоні та фортепіано. Співав у Львівській національній академічній чоловічій хоровій капелі «Дударик». З початком повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист Батьківщини до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував бойові завдання на Харківщині, Донеччині і Луганщині.
20 березня 1981, с. Велика Лука, Тернопільського району Тернопільської області. Навчався в Мишковицькій школі. У 2014 році брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. З початку повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. Був солдатом 68 оєбр 3 кулеметного відділення окремого кулеметного взводу 2 батальйону в/ч А4056.
Загинув 17 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання [82].
16821
Білотіл Надія Іванівна
1.1.1975. 20 років віддала службі в армії. Працювала начальницею служби відділення матеріально-технічного забезпечення. Була учасницею АТО. Мала звання головний сержант. Син Микола Білотіл з серпня 2023 року також служить у лавах ЗСУ. До цього понад дев'ять років працював у Національній поліції України.
9.09.1981, м. Донецьк. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі. У 1999 році з відзнакою закінчив Донецький економічний технікум за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Вищу освіту здобув у Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, де потім залишився працювати. Згодом займався приватним підприємництвом. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся із Польщі та без вагань став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі військової частини А1451, у подальшому був переведений до в/ч А7788. Проходив навчання саперній справі у Королівстві Іспанія. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.
Похорон відбувся 27 травня 2024 у Львові. Залишились кохана та її донька [84].
16823
Бібік Олександр
47 років, м. Кременчук Полтавська область. Солдат, стрілець-санітар механізованого батальйону однієї з військових частин. В Збройних Силах України з 2022 року.
Загинув поблизу села Сергіївки Луганської області. Похований на Свіштовському кладовищі в м. Кременчуці[85]
16824
Облоненко Ярослав
01.01.1980, м. Стрий. Навчався у Стрийській школі №6. Здобув освіту економіста в Українській академії друкарства. Працював на посаді завідуючого у ФОП Гірник. Мобілізований до лав ЗСУ 3 січня 2023 року. Солдат, стрілець 1 стрілецького батальйону.
Під час виконання бойового завдання потрапив під мінометний обстріл в районі н.п.Білогорівка на Луганщині. Без найріднішого залишилися мати, дружина та двоє дітей 14 та 6 років [38]
19 травня 1993. Закінчив школу №133 міста Києва та музичну школу №27. Закінчив інтернатуру як анестезіолог, потім працював провізором у НДСЛ Охматдит та в Центрі громадського здоровʼя. Працював інструктором у 44-му навчальному центрі. 22 лютого 2022 року пройшов ВЛК і добровільно вступив на службу до Київської ТрО, брав участь у звільненні Київщині, контрнаступі на Харківщині, після чого боронив рубежі на східному напрямку. Рятуючи життя побратимів на фронті, він зміг продовжити роботу і в ролі фахівця МОЗ, позаяк став одним з авторів важливого стандарту МОЗ щодо використання антибіотиків при пораненнях на догоспітальному етапі. Служив в 244-му батальйоні, 112 бригади ТРО.
Загинув під час евакуації поранених на Харківському напрямку. Прощання відбулося 24 квітня на Майдані Незалежності в Києві [88]. Похований на Лісовому кладовищі [89][90][91]
16831
Сорока Тарас
29.01.1979, м. Львів. Навчався у ліцеї №21 Львівської міської ради. Вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка». Працював у сфері медіакомунікацій у телерадіокомпанії «Львівська хвиля», Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія Захід». Впродовж останнього періоду працював у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. У вільний від роботи час організовував концерти, займався звукорежисурою та рибальством, писав оповідання та малював картини. З початком повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист Батьківщини до лав територіальної оборони. Згодом переведений до 33-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України, у складі якого виконував бойові завдання на Сумщині та Донеччині.
22 липня 1997, м. Долинська Кіровоградської області. Після закінчення школи навчався на газозварника в Криворізькому училищі. До повномасштабного вторгнення працював в Одесі. Обіймав посаду санітарного інструктора, старший сержант, бойовий медик 1-ї бойової групи бригади АЗОВ. Був нагороджений відзнаками «Золотий хрест» та «Гілка дубового листя».
Загинув в Серебрянсьому лісництві в районі села Григорівка Донецької області внаслідок стрілецького бою. Похований в рідному місті. Залишилися батьки і молодша сестра [94].
1974, м. Сокаль. Був призваний на військову службу 19 жовтня 2022 року, служив стрільцем третього стрілецького відділення другого стрілецького взводу військової частини А4026, 33-й стрілецький батальйон.
Загинув 19 квітня 2024 року під Красногорівкою Донецької області [82]
16848
Чишко Андрій Олександрович
(«Чиж»)
15.06.1989, м. Запоріжжя. Свій бойовий шлях розпочав з АТО в 2014 році — воював у складі батальйону "Січ". Після повернення розпочав шлях кухаря. З початком повномасштабного вторгнення знову добровольцем пішов захищати країну.
10 липня 1985, 38 років. Навчався у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Був учасником війни на сході України, служив в «Айдарі» та «Азові». Колишній журналіст видання Telegraf. Сержант 118 ОМБр
Загинув бою під Роботиним. Похорон відбувся 27 квітня 2024 [97]
16858
Порадівський Микола
с. Тетерівка на Черкащині, мешкав у селі Середкевичі Яворівської громади. З початком повномасштабного вторгнення РФ вступив у добровольче формування. В січні 2024 року долучився до 104 бригади територіальної оборони ЗСУ.
Марочканич НазарійПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
10.10.1989, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №65 міста Львова. Здобув освіту у Вищому професійному училищі №20. Після завершення навчання проходив військову службу у Броварах. У мирний час спершу працював автослюсарем, а протягом останнього періоду – у будівельній сфері. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання із суверенітету та територіальної цілісності держави на Донеччині у лавах 14-го окремого стрілецького батальйону «Полісся» Сухопутних військ Збройних Сил України. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
3 березня 1977, Дзвиняч. Під час АТО/ООС він воював у Донецькій та Луганській областях. Коли почалося повномасштабне одразу пішов у військкомат, щоб долучитися до лав ЗСУ, але йому відмовили за станом здоров'я.
22 роки, с. Баличі Шегинівської громади. Був стрільцем-снайпером 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Помер в лікарні у місті Дніпро від поранення, яке отримав внаслідок авіаційного удару в Дніпропетровській області. Похорон відбувся 25 квітня 2024 в селі Савчинці [102].
16879
Ворочек Сергій
17.03.1968, м. Стрий. Навчався в школі №7 м.Стрия. Закінчив ВПУ №34. Проживав із сім’єю у Стрию. Старший сержант, стрілець 2 стрілецької роти військової частини.
Загинув під час бойового завдання на околиці с.Іванівське на Донеччині. Залишилися мати, дружина, син (також військовослужбовець), донька та онук [38].
Загинув 21.04.2024 року в н.п. Нововодяне, Сватівського р-ну , Луганської області [103]
16881
Доманський Анатолій Геннадійович
23 березня 1990, м. Івано-Франківськ. Молодший сержант, бойовий медик 18ОБМП, 35ОБрМП, в/ч А4210. Мобілізований у травні 2023. З липня по серпень 2023 проходив курс бойового медика у Великій Британії
24 серпня 2002. Закінчив Київський інститут Національної гвардії України. Командир взводу роти спецпризначення Президентської бригади оперативного призначення НГУ.
Мобілізувався до лав ЗСУ у липні 2022 року. Служив гранатометником у гірсько-штурмовій роті 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". У Донецькій області отримав важке поранення.
м. Хорол, Полтавської області. Закінчила місцеву ЗОШ №3. З 2002 року працювала в Центрі первинної медико-санітарної допомоги №2 Оболонського району міста Києва. Приєдналася до медиків ЗСУ з самого початку повномасштабного вторгнення ворога й врятувала багато життів наших захисників. Старший лейтенант медичної служби
6 червня 1993. Майстер спорту з панкратіону (2013), неодноразовий чемпіон та призер чемпіонатів України. Член групи спецпризначення «Контакт12», кулеметник.
5 травня 1979. З 21.06 2022 служив у складі 11-го батальйону спеціального призначення 112-ої бригади ТРО. Брав участь у звільненні м. Херсону. 27.06.2023, пройшовши важкі вступні випробування і жорсткий відбір, вступив до лав «Азову». Водій кулеметник 1-ї обслуги гармати, 1-го гаубичного артилерійського взводу, 1-ї гаубичної артилерійської батареї, 2-го гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, старший солдат, підрозділ спецпризначення артилерійської групи Бригади «АЗОВ» , група спецпризначення «Контакт 12» ВЧ 3057
29 квітня 1986, м. Луцьк. Головний сержант 13-ї бригади Національної гвардії України "Хартія". Військову кар’єру почав у 2005 році, вивчившись на танкіста, за рік став командиром відділення. У 2014 році повернувся до військової справи. У складі спецпідрозділу "Омега" брав участь у бойових діях на Сході країни. Був нагороджений вогнепальною зброєю та орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Загинув 23 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Берестового на Донеччині [110].
16914
Шелестинський Іван Петрович
27.09.1970, с. Лукачівка, Дністровського району, Чернівецької області. Закінчив Кельменецьке професійно-технічне училище. Разом із сім'єю проживав у селі Лукачівка. 4 липня 2022 року був призваний на військову службу. З 12 липня 2022 року по 7 квітня 2023 року ніс військову службу на посаді командира 2 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони другого відділу в м. Глибока. З 7 квітня по 4 червня проходив військове навчання. З 10 червня 2023 року по 23 квітня 2024 року, без ротації, виконував бойові завдання в Донецькій області (Ямпіль, Часів Яр, Очеретине). Навідник 3 відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти в/ч А4856.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине [111].
16915
Василик Андрій
11 серпня 2002, м. Івано-Франківськ. Закінчив ліцей № 4 та Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва. У 2021 році підписав контракт зі ЗСУ. Служив у місті Чоп Закарпатської області стрільцем 2 відділення охорони взводу військової частини T0300, 18 окремий мостовий батальйон.
Загинув під час бойового завдання поблизу Гуляйполя Запорізької області від уламкового поранення [112].
16916
Ткаченко Валентин
20 років, с. Маринівка Вознесенського району Миколаївської області. Закінчив загальноосвітню школу. 28 травня 2023 року пішов до військкомату, добровільно став на захист Батьківщини у складі 78-го окремого десантно-штурмового полку «Ґерць». Служив на посаді старшого стрільця.
З ним попрощалися у селі Лукачівка Дністровського району [23].
16828
Охремчук Кирило («Карім»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
Крим. Служив в 5-му окремому штурмовому батальйоні та згодом в 3-й штурмовій. З побратимами пройшов найтяжчі бої - Лисичанськ, Северодонецьк, Бахмут та Авдіївки. Молодший сержант.
18 листопада 1994, Сокіл, Волинь. Закінчила школу із золотою медаллю. Наприкінці 2013 – на початку 2014 долучилася до Революції Гідності. Пішла на війну у 2014-му долучившись до Правого Сектору. Залишила навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці. З серпня 2014 року по квітень 2018 року працювала в 5-му окремому батальйоні Української добровольчої армії як журналістка, фотографка. Півтори роки була бусолісткою мінометного розрахунку. Її репортаж «Поворот праворуч» увійшов в 10-ку фіналістів Конкурсу художнього репортажу «Самовидець» 2016 року. 2017 року – із серією фотографій з війни увійшла в число переможців XIX Міжнародного фотоконкурсу від Всеукраїнської газети «День». З 2018 по 2020 працювала в Українському Тижні. В 2019—2020 була піарницею видавництва Комора. В 2021 році півроку працювала як редакторка новин і координаторка проєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople) для проєкту Читомо. Після повномасштабного вторгнення, разом із коханим, пішла в ЗСУ. Служила в 58-ій окремій мотопіхотній бригаді в мінометній батареї.
Загинула від артилерійського обстрілу в Донецькій області. Померла в машині на руках свого чоловіка, сказавши останні слова: "я втрачаю свідомість". Похорон відбувся 30 квітня на Волині. Матір Алли залишилася сама — раніше померли ще двоє її дітей і чоловік [119][120][121][122][123].
16941
Грушецький Микола
14 вересня 1970, м. Тлумач. Пройшов строкову службу в армії. Згодом одружився і з сім'єю жив у селі Вікняни. 6 березня 2022 року Микола Грушецький мобілізувався до лав Збройних сил України. Він служив у Червонограді Львівської області, мав звання старший сержант. У січні 2024 року під час медичного огляду у військовослужбовця виявили важку хворобу. Обстежувався і лікувався у військовому госпіталі Львова. Хвороба прогресувала. Згодом його скерували на ВЛК на придатність до військової служби. Потім чоловіка направили у Тлумацький ТЦК для проходження 12 квітня МСЕК, щоб він отримав військову групу. Але він не зміг пройти її повністю за станом здоров'я. 15 квітня його госпіталізували. А 25 квітня чоловіка вже не стало. Він помер у лікарні.
42 роки, селище Степанівка поблизу Сум. У лавах ЗСУ був з 2015 року. Був головним сержантом медичної роти 95-ї бригади, головним сержантом медпункту батальйону. До останнього він переживав за своїх хлопців, що залишилися на передовій, бо його за станом здоров'я перевели до навчального центру, щоб навчати медиків, які теж мали рятувати життя, він став інструктором курсу стрільців рятівників CLS 151 НЦ. Протягом 2022-2023 років мав 5 контузій.
25 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Новокалинове Донецької області військовий отримав важкі поранення. Помер внаслідок поранень, отриманих під час виконання бойового завдання на передовій у Дніпропетровській обласній лікарні імені І.І.Мечнікова.[128]
16945
Данцевич Андрій Володимирович
23 жовтня 1999, с. Вістря, Чортківського району. Стрілець кулеметного відділу, кулеметного взводу 1-го стрілецького батальйону військової частини А4267. Після закінчення школи обрав професію автомеханіка, навчився будівельній справі, пізніше поступив навчатися на тракториста, у 2020 році був призваний на строкову військову службу в НГУ. 14 січня 2022 року поїхав працювати у Польщу, але з повномасштабним вторгненням повернувся додому. Вже 6 березня 2022 року вступив у лави ЗСУ, приєднавшись до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
14 жовтня 1977, м. Краматорськ. З 1985 до 1993 роки навчався у школі № 19, потім у Краматорській гімназії. З 1993 по 1996 роки навчався у Петрівському професійному аграрному ліцеї, Балаклійського району, Харківської області. З 1996 року проходив навчання у Краматорському економіко-гуманітарному інституті (нині ДДМА). Закінчивши навчання у 2001 році, отримав вищу освіту за спеціальністю «Мова та література» та здобув кваліфікацію вчителя китайської та англійської мов та літератури. В квітні 2015 року, під час проведення часткової мобілізації, був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Перебував в зоні проведення АТО Донецької та Луганської областей у складі 2802-ї військової частини. У 2016 році на День Незалежності України приймав участь у параді в м. Київ. Після початку повномасштабного вторгнення, побував в таких гарячих точках, як м. Рубіжне та м Сєвєродонецьк, Луганської області, н.п. Богородичне, с. Долина, Донецької області у складі 4165-ї військової частини. 11 січня 2023 року закінчив суміщену підготовку командира відділення головного сержанту взводу.
Помер 26 квітня 2024 року під час лікування від хвороби. Похорон відбувся 27 квітня 2024 [101]
16956
Палієвець Геннадій
6.06.1968, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №27 міста Львова імені героя Небесної Сотні Юрія Вербицького. Здобув професійно-технічну освіту у місті Львові. Займався ремонтними роботами. Із початком повномасштабного вторгнення, попри відсутність бойового досвіду, добровільно став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України. Боронив державу на території Донецької області.
Перед смертю врятував своїх поранених побратимів: евакуював їх з поля бою та повернувся за іншими товаришами. Це було біля селища Керамік Донецької області. Загинув в районі села Архангельське на Донеччині [127]
16959
Скібчик Ярослав Леонідович
33 роки, м. Вараш. Був механіком-водієм 2-го механізованого відділення, 3-го механізованого взводу, 1-ї механізованої роти в\ч А0296, в\ч А3719. Мобілізований в грудні 2022.
Загинув через російський обстріл на Луганщині. Прощання відбулось в с. Дубіївка Черкаського району Черкаської області.[135] Герой України (посмертно)[136].
10 вересня1996, м. Батурин. У 2003—2014 навчався у Батуринській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Дитиною упродовж 8 років служив паламарем у батуринській церкві Воскресіння Господнього. З 2017 мешкав з родиною у селі Обірки. 24 лютого 2022 Андрій прийняв військову присягу. Перший етап служби проходив в Чернігівській 119-й окремій бригаді територіальної оборони. Згодом був переведений до Національної гвардії України, до бригади спеціального призначення «Азов», пізніше — до 5-ї Слобожанської бригади НГУ, де служив мінометником.
28.02.2000, м. Львів. Навчався у Львівській гімназії «Престиж» з поглибленим вивченням іноземних мов. У вільний від навчання час активно займався паркуром. Протягом 2015-2019 років здобував освіту у Екологічному коледжі Львівського національного аграрного університету (сьогодні – ВСП «Львівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування»). Згодом заочно навчався у ЛНУП. Захоплювався рукопашним боєм, BMX-рейсингом та присвячував час офф-роуд ралі в Карпатах. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до 2-ї окремої Галицької бригади. У січні 2023 року був переведений до 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука (бригада швидкого реагування «Рубіж»). Виконував бойові завдання на Донеччині. За особисту мужність був нагороджений нагрудним знаком «За чин».
Загинув внаслідок численних вибухових поранень , відбивавши штурмування ворога у населеному пункті Спірне , Донецької області. Залишилась мама,дідусь та наречена.
Похований Герой у Львові на Марсовову Полі. Похорон відбувся 2-го травня.[131]
16971
Карча ВолодимирПочесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»
с. Рідківці. Воював в АТО у 2015-2016 роках. У 2023 році його мобілізували в ЗСУ, був навідником. Був нагороджений Хрестом хоробрих та відзнакою "За відвагу".
Загинув внаслідок удару дрона в районі села Веселе Бахмутського району Донецької області [23]
16972
Савчук Володимир
(«Дід»)
49 років, с. Іванчі. Після школи закінчив Кузнецовське, нині – Вараське вище професійне училище, де отримав спеціальність електрогазозварника. Любив займатися зварюванням і водити авто. Працював водієм у ПрАТ «Рафалівський кар'єр». У повномасштабній війні захищав країну в складі 142-ї окремої піхотної бригади на посаді водія 2-го відділення кулеметного взводу.
Внаслідок ворожого артобстрілу воїн отримав поранення, несумісні з життям, виконуючи бойове завдання поблизу села Званівка Донецької області. Похований у у селі Полиці Вараського району Рівненської області. Залишились дружина, двоє синів та три доньки. Один із синів нині боронить Україну [139]
10.10.1988, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 90 міста Львова, після закінчення 9-го класу вступив до місцевої вечірньої школи. Працював у будівельній сфері. Був надзвичайно веселою людиною, завжди піднімав настрій своєму оточенню та ніколи не падав духом. Обожнював тварин. У серпні 2023 року став на захист Батьківщини від російських загарбників. Боровся із ворогом спершу на Харківщині, а протягом останнього періоду – на Донеччині у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Загинув 28.04.2024р. с. Сергіївка, Сватівського р-н, Луганської обл.
16995
Кишенко Петро Володимирович («Fox»)
22.11.1996, 27 років, с. Доброолександрівка (в минулому — Александерхільф), Одеська область, етнічний німець. Мешкав в місті Одесі з дружиною. В 2016 році закінчив Одеське обласне базове медичне училище за фахом "Фельдшер". В 2021 році отримав спеціальність "Лікар" в Одеському національному медичному університеті. Під час початку повномасштабного вторгнення був лікарем-інтерном радіологом. З 25 лютого 2022 року вступив добровольцем до лав 122 бригади Територіальної оборони. Допомагав у захисті Гостомеля в березні 2022 року. Брав участь в обороні міста героя Миколаєва в квітні 2022 року, в обороні Очакова влітку 2022 року. В грудні 2023 року закінчив воєнну кафедру Одеського національного медичного університету, але звання молодшого лейтенанта отримати не встиг. З січня 2024 року ніс службу в складі 3-ї Окремої штурмової бригади, медичної служби 2-го Механізованого батальйону (в/ч А4638).
Загинув поблизу села Сергіївка, Сватівського району, Луганської області під час виконання бойового завдання при спробі окупанта йти на штурм. Загинув, рятуючи пораненого побратима, отримавши вибухову травму декількох ділянок тіла [142].
16996
Горбач Владислав
(«Горич»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
23 роки, м. Житомир. Здобував фах психолога в Київському столичному університеті ім. Бориса Грінченка. У цивільному житті працював заступником директора магазину Jysk в ТРЦ «Гулівер» у столиці. Під час повномасштабної війни служив у 80-їй окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді навідника. Нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
Загинув поблизу села Кліщіївка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, він потрапив під ворожий мінометний обстріл. Похований в Житомирі, на Смолянському військовому кладовищі. Залишилися батьки, брат і дівчина [143]
16997
Остапенко Ілля Володимирович («Чівас»)Почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «За збережене життя»
13 грудня 1999, м. Харків. Коли почалася повномасштабна війна, без зайвих роздумів долучився до Запорізького ТРО, а згодом став до лав 3 окремої штурмової бригади.
01.06.1985 р. 38 років. Народився у Дергачах, Харківської області. Закінчив Дергачівський ліцей №2. Здобував вищу освіту у Харківському політехнічному інституті.У березні 2023 року чоловік вступив до Збройних сил України, боронив суверенітет нашої держави на складних ділянках фронту, мав спеціальність розвідника.
6 липня 1995, 29 років, с. Велика Глуша. Мешкав в місті Луцьк. Був мобілізований 26 лютого 2022 року. Номер обслуги 3 мінометного відділення 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону 100 окремої механізованої бригади
Загинув під час виконання бойового завдання із захисту України в районі н.п. Новокалинове Донецькій області. Залишились батьки, сестра, брати, дружина та дворічна донечка [140][145]
17006
Матюк Василь
49 років. Навчався у Березичівській школі, Камінь-Каширського району. У 2014-му військовий брав участь в АТО. До повномасштабної війни працював у ТЦК, виконував обов'язки військового комісара у Ківерцях. На пенсію пішов ще до повномасштабної війни. Після вторгнення РФ добровільно повернувся в ЗСУ. Служив на посаді заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення. Підполковник
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новодарівка Запорізької області. Похований на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа [140][146]
Загинув під час виконання бойового завдання із захисту України в Запорізькій області [148]
17009
Філюк Анатолій Миколайович
8.02.1977, м. Камінь-Каширський. Був мобілізований 1.12.2022. Проходив службу у військовій частині А4898, 417-го окремого стрілецького батальйону на посаді командир 3-го відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти. Разом з побратимами боронив цілісність нашої держави на території Донецької та Запорізької областей. Де неодноразово брав участь в бойових діях, в тому числі в таких населених пунктах як Лук'янівське, П'ятихатки, Новодарівка. За відданість справі захисту держави та її народу, сумлінність виконання службових обов'язків, сміливість, старанність, наполегливість в ході виконання бойових завдань нагороджений Грамотою від командира 33 ОМБР.
Загинув 30.04.24 року в н.п. Нововодяне, Сватівського р-ну, Луганської області під час штурму [151]
17021
Шумілов Євген Ігорович («Мет»)Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»Почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»
32 роки, м. Київ. У 2014 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. До повномасштабного вторгнення Євген знімався у різноманітних серіалах та телепроєктах, зокрема, “Речовий доказ”, “Реальна містика”, “Сидорéнки-Сидóренки”, “Швидка”, “Агенти справедливості”, “Відділ 44”. Також він був відомий за рекламою “Нової пошти”. До лав ЗСУ мобілізувався після початку повномасштабного вторгнення. Був ротним медиком у 3-й окремій штурмовій бригаді.
26 серпня 1991, м. Івано-Франківськ. У 1998 році пішов у Івано-Франківську ЗОШ І-ІІІ ст. №5. Був членом МАН на секції археології. Випускник Факультет історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 2013 року. У 2013 році вирушив посеред зими у подорож вздовж Чорноморського та Азовського узбережжя на велоипеді від м. Вилкове до м. Маріуполь. Пізніше проїхав на велосипеді від Івано-Франківська до Португалії через всю Європу. Також брав участь в "Inside of Living" — пішій експедиції від кордону з рф до Словаччини. З травня 2014 року по 2016 рік брав участь в АТО. У 2016 був зарахований в резерв. У 2017-2021 рр. навчався в аспірантурі, досліджував традиційні шляхи сполучень у Карпатах, аспірант спеціальності “етнологія” кафедри етнології та археології ПНУ. У 2018—2020 рр. працював у музеї Герої Дніпра. Молодший сержант зведеної групи аеророзвідки артилерійського підрозділу.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Залишилися дружина, двоє дітей і батьки. [147]
17025
Климович Орест
18.11.1992, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №67 міста Львова. Здобув освіту у колишньому Львівському технікумі залізничного транспорту. Після завершення навчання проходив військову службу в Тернополі у лавах Національної гвардії України. У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», обіймав посаду фахівця із проблемних відправлень. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Із початком повномасштабного вторгнення рф повернувся до НГУ та став на захист держави. Боровся із окупантами на південному напрямку у складі 45-го полку імені Олександра Красіцького Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Похорон відбувся 9 травня 2024. Залишилися мама, сестра, дружина та новонароджений син [157].
17026
Курись Олег Андрійович
18 серпня 1972, с. Озеряни, що на Тернопільщині. Проте проживав у селі Надіїв Долинської громади на Франківщині. Військовий служив старшим навідником гранатомета протитанкового взводу механізованого батальйону 42 окремої механізованої бригади.
Загинув внаслідок влучання ворожого дрона-камікадзе в автомобіль поблизу села Молодова.[158]
17027
Левашов Андрій
(«Колдун»)
25 лютого 2001, 23 роки, м. Бердянськ. Закінчив бердянську школу №1, а потім здобував військову спеціальність у Львові. На початку війни був за кордоном та негайно повернувся в Україну. Він приєднався до Азову та боровся за свій Бердянськ. Сержант військової частини 3057 3 роти АЗОВу.
Похорон відбувся 7 травня на Лук'янівському кладовищі в Києві [159][160]
17028
Хатмуллін Едуард
м. Костянинівка, Донецька область. З 2014 року став одним із засновників волонтерської організації “Схід та Захід Єдині”. З початку повномаштабного вторгнення його родина переїхала жити в місто Шумськ у Кременецькому районі Тернопільської області й активно допомагає волонтерам. З 2022 долучився до ЗСУ.
29 вересня 2002, с. Білокоровичі. У 2020 році закінчив Білокоровицький ліцей, навчався в м.Вінниці, отримав диплом рятувальника. У 2021 році пішов у армію, після початку повномасштабної війни підписав контракт та добровольцем пішов у військо. З осені 2023 брав активну участь у захисті Бахмутського району. Військовий 4-ої Бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» 4-го Батальйону оперативного призначення «Сила Свободи».
Загинув у бою від потрапляння на позиції ворожого FPV-дрона, захищаючи територіальну цілісність України, в районі населеного пункту Спірне, відбивши атаку ворога. Без Даниіла лишились мати, батько та молодша сестра [162][163]
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
