01982-03-2626 березня1982, Херсон. Старший солдат, санінструктор 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат»56 ОМПБр. До війни займався монтажем газового обладнання. На фронт пішов у першу хвилю мобілізації на початку 2014 року, проходив службу в 92 ОМБр на Луганщині, тричі був поранений, в подальшому підписав контракт з 21 ОМПБ. Під час війни, у червні 2015, одружився, на що йому дали три дні відпустки[1]. Залишилися мати, дружина та двоє малолітніх дітей, пасинок і 2-річна донька.
Загинув у ніч на 2 січня в зоні проведення АТО (місце та обставини не уточнені). Похований в Херсоні[2] За повідомленнями ГУ НП в Донецькій області та Міноборони, у ніч на 2 січня близько 24:00 біля продуктового магазину у парку смт Донське Волноваського району виник конфлікт між групою військовослужбовців та цивільних осіб. Внаслідок пострілів з вогнепальної зброї загинув 34-річний військовослужбовець ЗСУ, мешканець Херсону, ще двоє жителів Волноваського району 30 та 22 років були госпіталізовані. Після встановлення всіх учасників і свідків було затримано за підозрою військовослужбовця тієї ж військової частини. Відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст.115 «Умисне вбивство»[3].
3525
Петріщев Сергій Миколайович (Позивний «Бобер Сірко»)
01971-04-1111 квітня1971, Суми. Мешкав у м. ЛозоваХарківська область. Солдат 92-ї окремої механізованої бригади. З 1990 року працював у Лозівському відділі міліції, в кримінальному розшуку. На фронт пішов добровольцем у липні 2014 року, служив водієм у саперів в місті Щастя[4]. Через рік продовжив службу за контрактом. Залишилися мати, сестра та неповнолітній син.
Загинув на РОП поблизу міста Мар'їнка (Донецька область). Похований на Центральному кладовищі м. Лозова[5]. Внаслідок порушення правил поводження зі зброєю в одній з військових частин, яка виконує бойові завдання в районі міста Мар'їнка, загинули двоє військовослужбовців (45 і 39 років), та ще двоє зазнали поранень. Повідомлення до Мар'їнського відділення поліції надійшло о 20:40 з лікарні міста Курахове Мар'їнського району Донецької області. За інформацією одеського видання «Таймер» без вказання джерел, військовослужбовець 92-ї бригади на ВОП у Мар'їнці розстріляв з автомату товаришів по службі під час конфлікту[6].
3526
Пономаренко Сергій Олександрович (Позивний «Маршал»)
Загинув на РОП поблизу міста Мар'їнка (Донецька область). Похований в с. Роги[7]. Внаслідок порушення правил поводження зі зброєю в одній з військових частин, що виконує бойові завдання в районі міста Мар'їнка, загинули двоє військовослужбовців (45 і 39 років), та ще двоє (19 і 26 років) зазнали поранень. Повідомлення до Мар'їнського відділення поліції надійшло о 20:40 з лікарні міста Курахове Мар'їнського району Донецької області. За інформацією одеського видання «Таймер» без вказання джерел, військовослужбовець 92-ї бригади на ВОП у Мар'їнці розстріляв з автомату товаришів по службі під час конфлікту[6].
3527
34 роки. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). На війну пішов добровольцем.
Напередодні потрапив до Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова у стані коми з вкрай важкими мінно-вибуховими пораненнями. Внаслідок вибуху бійцю відірвало руку, багато уламків було в голові, животі, ногах. Не дожив до операції, помер 3 січня близько 11:00[8].
3528
Войтов Микола Сергійович (Позивний «Ребе»)
01979-06-1717 червня1979, Київ. Офіцер поліції, військовослужбовець 1-ї роти Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Київ». Український єврей, в дитинстві відвідував хедер і в подальшому дотримувався єврейських традицій. Закінчив музичну школу за класом скрипки. Мав оперний голос, взагалі був дуже різносторонньою та обдарованою людиною. Захоплювався рибальством. Після закінчення Національної академії внутрішніх справ України працював у Старокиївському районному управлінні юстиції, в Антимонопольному комітеті і юристом КМДА. Учасник Революції Гідності. 13 червня 2014 року добровольцем пішов у батальйон МВС «Київ-1». Ніс службу у Слов'янську, в зоні АТО понад два роки. Залишились дружина та четверо дітей, доросла донька, син і ще дві доньки (молодшій донечці 4 місяці). 2016 року Микола став дідусем[9].
Загинув від мінно-вибухових травм, підірвавшись на міні за 3 км від окупованого с. Верхньошироківське (колишнє с. Октябр, Новоазовський район). Тіла трьох загиблих морпіхів знайшли терористи у 500 м від своїх передових позицій. Передача тіл відбулась 13 січня в Донецьку. Похований в с. Станіслав[12].
Загинув від мінно-вибухових травм, підірвавшись на міні за 3 км від окупованого с. Верхньошироківське (колишнє с. Октябр, Новоазовський район). Тіла трьох загиблих морпіхів знайшли терористи у 500 м від своїх передових позицій. Передача тіл відбулась 13 січня в Донецьку. Похований в с. Яструбине[12].
Загинув від мінно-вибухових травм, підірвавшись на міні за 3 км від окупованого с. Верхньошироківське (колишнє с. Октябр, Новоазовський район). Тіла трьох загиблих морпіхів знайшли терористи у 500 м від своїх передових позицій. Передача тіл відбулась 13 січня в Донецьку. Похований в смт Знам'янка Друга[12].
3533
Ус Сергій Володимирович
01989-06-1111 червня1989, Українка (Острозький район)Рівненська область. Молодший сержант, військовослужбовець 11-го зенітного ракетного полку (Шепетівка). Закінчив Квасилівське ПТУ за спеціальністю автослюсаря. По закінченні строкової служби ще три роки служив за контрактом у Новограді-Волинському. Мобілізований 11 листопада 2015 року до 80 ОДШБр, служив у зоні АТО. В кінці вересня 2016 демобілізувався, згодом пішов служити за контрактом у ЗРП в Шепетівці, звідти був відряджений у 128 ОГПБр (бригада тримає оборону поблизу Донецька). Залишилася мати.
01994-09-2828 вересня1994, НововолинськВолинська область. Старший солдат, заступник командира бойової машини — навідник-оператор (БМП-1) 14 ОМБр. Закінчив ВПУ за будівельною професією. З 03.04.2016 на військовій службі за контрактом, з 18 вересня — в зоні АТО. Залишився батько-фронтовик.
Загинув у ніч на 12 січня від кульового поранення під час обстрілу поблизу КПВВ «Станиця Луганська» в смт Станиця Луганська. Похований у Нововолинську[15].
01971-07-088 липня1971, Острівець (Городенківський район)Івано-Франківська область. Мешкав в Івано-Франківську. Капітан, помічник начальника штабу — начальник розвідки мехбатальйону 24 ОМБр. Випускник Ачинського ВАТУ (1992, «старший технік літаків»). 20 років військової служби, 2010 вийшов на пенсію. Мобілізований 05.09.2014 як доброволець, у 2016 підписав контракт. Залишилися дружина та троє дітей.
Загинув від кульового поранення грудної клітки, що несумісне з життям, неподалік міста Сіверськ (Бахмутський район Донецька область). Похований у селі Верхньоінгульське Бобринецького району[17]. За повідомленням видання «Лівий берег» з посиланням на джерело в поліції, 15 січня в Сіверську військовослужбовець ЗСУ застрелив товариша по службі і поранив ще одного з автомата Калашникова, порушено кримінальну справу (вбивство, замах на вбивство)[18].
Помер у Військово-медичному клінічному центрі Харкова, куди був доставлений 8 січня з госпіталю Сєвєродонецька із важкими тілесними ушкодженнями голови і опіками стравоходу, весь час перебував на апараті штучного дихання. Офіційна причина смерті – легенево-серцева недостатність як смертельне ускладнення закритої травми живота. Слідство встановило, що травми солдат отримав за чотири доби до госпіталізації на позиціях своєї частини поблизу м. Золоте (Попаснянський районЛуганська область). За інформацією ЗМІ з посиланням на власні джерела, Роман був жорстоко побитий товаришами по службі, після чого напився оцту. Похований 20 січня в смт Білогір'я[19].
01996-08-3030 серпня1996, Недра (Баришівський район)Київська область. Старший солдат, кулеметник механізованого взводу 3-ї МР 1-го МБ 72 ОМБр. Був капітаном футбольної команди. Студент ПХДПУ. З 06.11.2015 проходив строкову службу, в травні 2016 підписав контракт. Залишилась мати і брати.
Загинув у ДТП близько 16:00 на пр. Карпова в місті Маріуполь. Водій Nissan Sunny не впорався з керуванням та скоїв наїзд на електроопору. Пасажир Мінченко загинув на місці, водій доставлений до лікарні. Похований в с. Полянівка[21].
3541
Бутильський Андрій Олександрович
01972-06-2323 червня1972, Кривий РігДніпропетровська область. Молодший сержант, заступник командира бойової машини, навідник-оператор взводу механізованої роти механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади. Закінчив технікум № 10. 15 серпня 2016 року підписав контракт на військову службу. Залишилось двоє дітей.
Загинув внаслідок ДТП, що сталася близько 9:30 на 660 км автошляху «Київ — Харків — Довжанський», ділянка Слов'янськ — Ізюм, поворот на село Хрестище (Слов'янський район) Донецької області. Цивільний автомобіль «Газель», обганяючи КрАЗ Нацгвардії з причепом, що рухався в складі колони, «підрізав» та зайняв його місце у колоні. Щоб уникнути зіткнення водій КрАЗа загальмував, що спричинило занос на зустрічну смугу, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілями AUDI-100 та Daewoo Lanos. Водій автомобіля AUDI-100 Іван Савченко від отриманих травм помер в міській лікарні Слов'янська, водій Ланоса госпіталізований. Водій «Газелі» з місця події втік. Івана поховали в с. Филенкове[23].
01994-09-011 вересня1994, Калинівка (Вітовський район)Миколаївська область. Мешкав у м. Миколаїв. Старший солдат, гранатометник 3-го відділення 2-го взводу 6-ї роти 2-го МБ 93 ОМБр. Здобув професію токаря, працював у сфері продажів. З 10.11.2015 проходив строкову службу. Навесні 2016 підписав контракт. Залишились батьки та сестра.
Загинув близько 21:00 від кулі снайпера у бою з ДРГ, що під прикриттям мінометного обстрілу підійшла до позицій військових біля смт Новотошківське (Попаснянський район). Похований в с. Калинівка[25].
3545
Білоус Юрій Миколайович
01962-02-2525 лютого1962, 54 роки, ДубровицяРівненська область. Військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади. 1980 року закінчив Дубровицьке СПТУ № 6. Працював робітником на підприємстві «Дубровицяводоканал». Проходив службу за контрактом з 12 липня 2016 року. Після підготовки на полігоні на Львівщині направлений на першу лінію оборони в Луганській області. Згодом його підрозділ відвели на другу лінію, був задіяний в охороні базового табору. Залишились мати, брат, дружина, двоє синів та онуки.
Загинув від кульового поранення на території базового табору в селі Райгородка (Новоайдарський район) Луганської області. Похований в Дубровиці на новому кладовищі жилмасиву «Посьолок»[26].
О 5:00 противник розпочав обстріл промзони міста Авдіївка (Донецька область) та після 7:00 перейшов у наступ двома групами. Атаку відбито, ворог із втратами відступив, українські захисники під час контратаки зайняли нову позицію. В результаті боїв один військовослужбовець загинув на місці та двоє — померли від отриманих важких поранень, ще одного пораненого госпіталізовано. Вдень противник продовжив обстріли Авдіївки та о 13:45 здійснив другу невдалу спробу штурму. В штабі АТО повідомили про ще одного загиблого українського військовослужбовця, станом на 18:00. 23-річний капітан загинув від осколкового поранення під час бою. 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований в Умані[29][30][31].
01992-01-044 січня1992, Берестовець (Борзнянський район)Чернігівська область. Молодший сержант, кулеметник 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Захоплювався футболом, грав за ФК «Берестовець». Працював лісником у єгерні. 8 жовтня 2015 року призваний на строкову військову службу, яку проходив у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ в Десні. По тому продовжив військову службу за контрактом. На фронті з липня 2016 року. Батько помер, залишились мати, брат і сестра.
О 5:00 противник розпочав обстріл промзони міста Авдіївка (Донецька область) та після 7:00 перейшов у наступ двома групами. Атаку відбито, ворог із втратами відступив, українські захисники під час контратаки зайняли нову позицію. В результаті боїв один військовослужбовець загинув на місці та двоє — померли від отриманих важких поранень, ще одного пораненого госпіталізовано. Вдень противник продовжив обстріли Авдіївки та о 13:45 здійснив другу невдалу спробу штурму. В штабі АТО повідомили про ще одного загиблого українського військовослужбовця, станом на 18:00. Володимир вранці стояв на спостережному посту. Загинув від прямого влучення міни під час обстрілу. 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований у с. Берестовець[29][30][32].
01989-01-2424 січня1989, Вишнопіль (Тальнівський район)Черкаська область. Солдат 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Родина переїхала у с. Варварівка (Долинський район) Кіровоградської області, але сім років тому Дмитро повернувся до Вишнополя. Виріс у багатодітній родині, мав двох братів і двох сестер. Займався спортом. Працював арматурником на будівництвах, їздив на будівельні об'єкти до Києва та Казахстану. З 2008 по 2009 рік проходив строкову службу сапером у 308-му інженерно-технічному батальйоні. Під час війни підписав контракт і поїхав на фронт. Розлучений. Батьки проживають на Кіровоградщині. У листопаді 2016 одна із західних знімальних груп побувала на бойовій позиції резерву під Авдіївкою, де Дмитро провів для неї екскурсію (відео).
О 5:00 противник розпочав обстріл промзони міста Авдіївка (Донецька область) та після 7:00 перейшов у наступ двома групами. Атаку відбито, ворог із втратами відступив, українські захисники під час контратаки зайняли нову позицію. В результаті боїв один військовослужбовець загинув на місці та двоє — померли від отриманих важких поранень, ще одного пораненого госпіталізовано. Вдень противник продовжив обстріли Авдіївки та о 13:45 здійснив другу невдалу спробу штурму. В штабі АТО повідомили про ще одного загиблого українського військовослужбовця, станом на 18:00. 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований у Вишнополі[29][30][33].
01982-03-2424 березня1982, Червоний Кут (Жашківський район)Черкаська область. Мешкав у м. СквираКиївська область. Сержант, кулеметник механізованого взводу механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. У шкільні роки переїхав на Київщину. Закінчив Сквирське професійно-технічне училища за фахом бухгалтера та Білоцерківський інститут економіки та управління за спеціальністю «Менеджмент». Працював у ТОВ "Фірма «Грона» в місті Сквира. Призваний навесні 2014 року у першу хвилю мобілізації. Спочатку служив у Сквирському райвійськкоматі. Пройшов навчання у «Десні» та перевівся до 72 ОМБр, вирушив на фронт у Донецьку область. Залишилися мати, дружина та син.
О 5:00 противник розпочав обстріл промзони міста Авдіївка (Донецька область) та після 7:00 перейшов у наступ двома групами. Атаку відбито, ворог із втратами відступив, українські захисники під час контратаки зайняли нову позицію. В результаті боїв один військовослужбовець загинув на місці та двоє — померли від отриманих важких поранень, ще одного пораненого госпіталізовано. Вдень противник продовжив обстріли Авдіївки та о 13:45 здійснив другу невдалу спробу штурму. В штабі АТО повідомили про ще одного загиблого українського військовослужбовця, станом на 18:00. Володимир загинув внаслідок прямого влучення міни в окоп. 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований у м. Сквира[29][30][34].
01990-09-2222 вересня1990, П'ятихаткиДніпропетровська область. Солдат, гранатометник 72-ї окремої механізованої бригади. 2009 року закінчив Ерастівський коледж імені Е. К. Бродського Дніпропетровського державного аграрного університету за спеціальністю «Агрономія», здобувши кваліфікацію агротехніка. Працював різноробочим. 26 січня 2016 року підписав із ЗСУ контракт на три роки. Залишилися мати, брат, дві сестри, дружина, донька та двоє дітей дружини від першого шлюбу.
Загинув під час боїв в районі міста Авдіївка (Донецька область), міна влучила в окоп. 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований у м. П'ятихатки, на Алеї Героїв[30][35]. За зведеними даними прес-центру штабу АТО, за минулу добу п'ятеро військових загинули, 9 дістали поранень та 4 травмовані[36].
01990-05-2626 травня1990, МонастирищеЧеркаська область. Солдат, снайпер взводу снайперів 72-ї окремої механізованої бригади. 2010 року закінчив Ілінецький аграрний коледж за спеціальністю «Агрономія, організація і технологія фермерського господарства». Працював у ТОВ «Агровет Атлантик» апаратником виробничої дільниці. 17 травня 2016 року прийнятий на військову службу за контрактом до 169-го навчального центру «Десна». В липні пройшов курси снайперів і був переведений до 72 ОМБр. Залишились мати, сестра, дружина та маленький син.
Загинув під час несення бойового чергування внаслідок артилерійського обстрілу в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований на центральному міському кладовищі м. Монастирище[30][37].
01980-10-2424 жовтня1980, Петрівка (Компаніївський район)Кіровоградська область. Солдат 72-ї окремої механізованої бригади. Мати померла, коли хлопець був ще малим, тому вихованням його та молодших братів займалася бабуся. Закінчив ветеринарний технікум, потім навчався у Білоцерківському аграрному інституті і працював у цьому навчальному закладі, в аспірантурі на кафедрі епізоотології та інфекційних хвороб, викладав епізоотологію та ветеринарний менеджмент. Займався вільною боротьбою. Працював ветеринаром у Баку, але повернувся до України, коли дізнався, що молодший брат на війні. У 2014—2015 проходив військову службу за мобілізацією в Ізмаїльському прикордонному загоні ДПСУ. 21 листопада 2016 вступив на контрактну службу в 72 ОМБр. Залишились бабуся, двоє братів та 7-річна донька у цивільному шлюбі.
Загинув вранці у боях в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). За інформацією військкомата, їхню машину підбили. 1 лютого в Києві на Майдані Незалежності попрощались з сімома воїнами 72 ОМБр. Похований у рідній Петрівці[30][38].
Під час бою поблизу с. Водяне (Ясинуватський район) по позиції десантників влучила 82-мм міна. Роман загинув від чисельних поранень, прикривши своїх товаришів. Похований в Татарбунарах[39].
01984-09-1818 вересня1984, БаштанкаМиколаївська область. Солдат, номер обслуги (САУ 2С1 «Гвоздика») 3-ї гаубичної самохідної артилерійської батареї 80 ОДШБр. Працював на Баштанській птахофабриці. Мобілізований 11.08.2015 року, 12.08.2016 підписав контракт. Залишилися дружина та четверо дітей.
Загинув у бою близько 7:10 від осколкових поранень внаслідок артилерійського обстрілу РОП біля «Царської охоти» в районі м. Авдіївка. Похований в с. Зарожани[44].
01993-04-2525 квітня1993, ВолодаркаКиївська область. Солдат, командир відділення — командир бойової машини 9-ї роти 3-го мехбатальйону 72 ОМБр. За фахом газоелектрозварювальник. Строкова служба — ВМС, Севастополь. 15.09.2016 вступив на військову службу за контрактом. Залишилися дружина та син.
01989-06-3030 червня1989, Миколаїв. Старший солдат, навідник (БМП) 2-ї роти 1-го мехбатальйону 72 ОМБр. З 18 років займався спортивною стрільбою. Токар. Після вторгнення ЗС РФ до Криму повернувся з РФ, де перебував, і у червні 2014 підписав контракт з ЗСУ. Залишились мати та сестра.
Загинула біля смт Луганське на Світлодарській дузі внаслідок прицільного обстрілу санітарної машини терористами з ПТРК під час евакуації поранених. Похована у Просяній[47].
01961-03-2626 березня1961, 55 років, Запоріжжя. Старший солдат, гранатометник 1-ї роти 1-го мехбатальйону 54 ОМБр. Працював майстром з водіння. Проходив службу за мобілізацією, 30.09.2016 підписав контракт. Залишилися дружина та двоє дітей.
Загинув близько 13:55 під час обстрілу ВОП в районі смт Луганське (Світлодарська дуга), від осколкового поранення внаслідок розриву 120-мм міни, що влучила в бліндаж. Похований у Запоріжжі[48].
01992-07-099 липня1992, МаріупольДонецька область. Водій аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС у Донецькій області. Залишилися дружина та донька.
О 21:05 російсько-терористичними угрупованнями обстріляно район школи № 2 та стадіон «Хімік» у м. Авдіївка, де розгорнуто пункт життєзабезпечення ДСНС. Під обстріл потрапив автомобіль служби, Сергій загинув на місці, важкі поранення у живіт отримав підполковник Тритейкін (помер 21 лютого). Похований в Маріуполі[49].
Загинув близько 00:05 внаслідок обстрілу терористами з БМ-21 «Град» села Галицинівка (Мар'їнський район), що перебуває за 15 км від лінії розмежування (в тилу українських військ). Похований в Ківерцях[50].
Загинув близько 00:05 внаслідок обстрілу терористами з БМ-21 «Град» села Галицинівка (Мар'їнський район), що перебуває за 15 км від лінії розмежування (в тилу українських військ). Похований в с. Березівка[50].
01994-09-2424 вересня1994, Луганськ. Солдат, стрілець-санітар механізованого відділення 2-го взводу 1-ї роти 1-го мехбатальйону «Хижак» 17 ОТБр. Закінчив Криворізький НВЦ за фахом «агент з організації туризму». Наприкінці 2014 року виїхав з Луганська до м. Кривий Ріг. У війську з 2015, навесні 2016 підписав контракт. Залишились батько і бабуся.
019821982, ЧорноморськОдеська область. Старший сержант, командир взводу 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А1493 (Кременчук), базується в районі «світлодарської дуги». Мобілізований в лютому 2015 року, після року служби залишився служити за контрактом. Під час служби, влітку 2016, Денис одружився з Тетяною Козицькою, яка також служить в цій військовій частині. Батьків немає, залишилася сестра й дружина.
Загинув в результаті наскрізного вогнепального кульового поранення в голову, що сталося в штабі військової частини. Був доставлений до лікарні, де від поранення помер. Похований в м. Ізюм Харківської області, де мешкає його дружина[52].
Помер у військовому госпіталі в м. Бахмут (Донецька область) від травм внаслідок нещасного випадку, солдата затиснуло між двома БМП. Похований на Матвієвському кладовищі Запоріжжя[55].
Помер в лікарні м. Бахмут (Донецька область), куди був доставлений у важкому стані напередодні увечері, в результаті розриву гранати (необережне поводження з боєприпасами). Похований в с. Вознесенка[56].
01974-03-2323 березня1974, ШепіївкаКалинівський районВінницька область. Молодший сержант, стрілець-помічник гранатометника 2-го взводу 9-ї роти 3-го мехбатальйону 93 ОМБр. Закінчив Вінницьке ВПУ № 4. Працював їздовим у колгоспі «Нове життя», експедитором у Києві. Учасник Революції Гідності. Мобілізований 29.08.2014, 54 ОРБ. 15.03.2016 підписав контракт і повернувся на фронт. Батьки померли, залишився брат.
Загинув під час бойового чергування, близько 23:30, від осколкових поранень в результаті мінометного обстрілу ВОП поблизу с. Кримське (Новоайдарський район). Поховання в с. Шепіївка[60].
3573
Сазонов Леонід Олександрович (Позивний «Борода»)
01990-03-2828 березня1990, Запоріжжя. Молодший сержант, зв'язківець 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя»56 ОМПБр. Навчався у Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Учасник Запорізького Євромайдану. На фронті з 2014 року, воював під Маріуполем, в Широкиному. Останні три місяці батальйон був виведений з лінії зіткнення. Неодружений, залишилася мати, яка втратила єдиного сина.
Загинув у ніч на 16 лютого в районі міста Волноваха (Донецька область), від вогнепального поранення. Військові висловили припущення, що Леонід застрелився, але причини не знають, бачили його за півгодини до того. За даними військкомату, трагедія сталася через необережне поводження зі зброєю. Похований на Осипенківському кладовищі Запоріжжя[61].
01974-07-1616 липня1974, Сорокине (колишній Краснодон) Луганська область. Мешкав у с. Воронине (Білопільський район)Сумська область. Старший сержант, старший оператор протитанкового відділення протитанково-кулеметного взводу 2-ї мотопіхотної роти 15 ОМПБ «Суми»58 ОМПБр. У дитинстві переїхав з батьками до Білопільщини, у с. Крижик. Закінчив Сумське ПТУ № 11. 1995—1997 проходив службу в розвідроті. Працював автослюсарем, потім на Куянівському цукровому заводі, їздив на заробітки. Мобілізований 13.04.2014, 25 ОПДБр, учасник оборони Луганського аеропорту. Працював на будівництвах. В листопаді 2016 підписав контракт. Залишилися дружина та син.
01997-08-066 серпня1997, 19 років, Хотин (Рівненський район)Рівненська область. Молодший сержант, заступник командира бойової машини — навідник-оператор 2-ї роти 1-го батальйону морської піхоти 36 ОБрМП. 2015 закінчив Рівненський технічний коледж. Призваний у листопаді 2015, підписав контракт. Залишилися мати, брати.
01994-08-2020 серпня1994, Петрівка-РоменськаГадяцький районПолтавська область. Мешкав у м. Гадяч. Солдат, кулеметник 3-го взводу 6-ї роти 2-го парашутно-десантного батальйону 25 ОПДБр. Здобув фах водія і слюсаря. Захоплювався бойовими видами спорту. У війську з лютого 2015, підписав контракт. Залишились батьки.
01973-06-1515 червня1973, КраматорськДонецька область. Доброволець батальйону ОУН. З 18.09.2015 на передовій, воював у Пісках. Волонтер БФ «Рубіж», займався телекомунікаційними мережами на позиціях. З літа 2016 офіційно, від фонду, перебував у Кримському. Залишилися мати, дружина та донька.
Загинув у ніч на 19 лютого в районі міста Авдіївка, внаслідок обстрілу бліндажу. Ще четверо бійців дістали тяжких поранень. Похований в с. Миколаївка[66].
01979-05-1212 травня1979, ЛуцькВолинська область. Лейтенант (посмертно), командир зенітно-ракетного взводу 1-го мехбатальйону 72 ОМБр. Захоплювався гірським туризмом. На початку 2000-х кілька років прожив за кордоном, працював у Мілані в сфері ІТ. 2009 закінчив Луцький НТУ. Працював бригадиром на Луцькому спецкомбінаті. Мобілізований 14.08.2014, в подальшому підписав контракт. Залишилась мати, брат, зведена сестра (дружина футболіста Анатолія Тимощука).
01994-07-2929 липня1994, Черкаське (Новомосковський район)Дніпропетровська область. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 5-ї роти 2-го парашутно-десантного батальйону 25 ОПДБр. 2013 закінчив Новомосковське ПТУ № 48 за фахом кухаря. З 2015 служив за контрактом, майже рік воював у зоні АТО, планував вчитись на офіцера. Залишились мати і брат.
01974-08-077 серпня1974, АвдіївкаДонецька область. Підполковник служби цивільного захисту, начальник 15-го Державного пожежно-рятувального загону (м. Авдіївка) ГУ ДСНС у Донецькій області. Служив рятувальником з 1995 року. Випускник ДонНАБА (2001) та НУЦЗУ (2008). Служив на посадах інспектора та інженера Держпожнагляду, начальника частини, з 2015 — начальник ДПРЗ-15.
2 лютого, О 21:05 російсько-терористичними угрупованнями обстріляно район школи № 2 та стадіон «Хімік» у м. Авдіївка, де розгорнуто пункт життєзабезпечення ДСНС. Під обстріл потрапив автомобіль служби, загинув водій Сергій Горбань. Підполковник Тритейкін дістав важкі поранення у живіт, переніс 7 операцій. Помер в лікарні ім. Мечникова у Дніпрі. Похований в Авдіївці[49][70].
Останній раз прикордонника бачили напередодні ввечері, а вранці він не з'явився на службі. Було організовано пошуки, в результаті яких військовослужбовця виявили на узбіччі дороги без ознак життя, поблизу н.п. Троїцьке (Луганська область). Він загинув внаслідок підриву на вибуховому пристрої, обставини встановлюються[71].
01991-12-1919 грудня1991, Первомайськ (Миколаївська область). Мешкав у м. Миколаїв. Молодший лейтенант, командир 2-го десантно-штурмового взводу 3-ї роти 1-го батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. З 4-го класу школи займався у Первомайському відділенні спеціалізованої ДЮШ олімпійського резерву з веслування на байдарках і каное. 5 років навчався в Первомайську, потім продовжив навчання у Миколаєві. Майстер спорту, неодноразовий чемпіон України. Закінчив Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. 2013 року вступив на військову службу за контрактом. Свої перші бої пройшов у липні 2014 року (Красний Лиман, Слов'янськ). Учасник героїчної оборони Донецького аеропорту, в листопаді 2014 підняв прапор України на даху старого терміналу ДАП (відео [Архівовано 8 березня 2017 у Wayback Machine.]). У 2015 році отримав звання молодшого сержанта, призначений головним сержантом взводу, після чого направлений до Одеси на тримісячні офіцерські курси за прискореною програмою. У 2016 три місяці навчався на аеронавідника під Харковом. Залишилися батьки, дружина та 9-місячний син. Розповіді Миколи про оборону ДАП, разом зі спогадами інших «кіборгів», увійшли до книги «АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви». В грудні 2015 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст. нагороджений посмертно.
21 лютого о 10:15 робив обхід на позиції «Рим» поблизу с. Водяне (Ясинуватський район) Донецької області і потрапив під обстріл. В гілку дерева влучив ВОГ, Микола дістав важке осколкове поранення у скроню. В стані коми доставлений у Дніпро. Помер 23 лютого о 17:45 в реанімації обласної клінічній лікарні ім. Мечникова, не приходячи до тями. Після прощання у військовій частині Миколу поховали на Центральному кладовищі Миколаєва[72].
Загинув на передових позиціях поблизу м. Авдіївка, — близько 20:15 дістав кульове поранення в шию (у сонну артерію), втратив багато крові і за півгодини помер. Похований в Павлограді[73].
Отримав поранення в голову у зоні бойових дій. Помер в реанімації Запорізької обласної клінічної лікарні. Поховання 27 лютого у Новоград-Волинському районі[74].
01981-05-2222 травня1981, Чернігів. Молодший сержант, водій-електрік 550-ї окремої радіолокаційної роти (в/ч А3547) 138 РТБр. 1999—2002 служив у спецпідрозділі ВВ МВС «Барс». Працював у пожежній частині в Славутичі. Випускник ЧІІБіП МНТУ (2009, «Менеджер економічної безпеки підприємств»). 08.10.2015 вступив на військову службу за контрактом, у листопаді 2016 відряджений в зону АТО до 72 ОМБр, керував квадрокоптерами у підрозділі розвідки. Залишилися дружина і син.
Загинув від кульового поранення близько 21:00, під час виконання бойового завдання поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район). Похований в Чернігові[75].
01997-02-1414 лютого1997, 20 років, Слов'янськДонецька область. Матрос, радіотелеграфіст взводу зв'язку, гранатометник 1-го відділення 1-го взводу 3-ї десантно-штурмової роти 503 ОБМП36 ОБрМП. 2016 закінчив Слов'янський коледж НАУ. Під час окупації Слов'янська 17-річний хлопець малював синьо-жовті прапори на стінах, з 2015 — член ВГО «Сокіл». Волонтером їздив на передову (ВОП «Мурашник» біля Донецького аеропорту). В липні 2016 підписав контракт. Залишились батьки і сестра.
Загинув від кулі снайпера, рятуючи пораненого товариша, під час несення бойового чергування на посту в районі між смт Талаківка та окупованим с. Пікузи (колишнє Комінтернове), за 800 метрів від позицій терористів, — помер від поранення у шию дорогою до лікарні. Похований у Слов'янську[76].
01992-07-1515 липня1992, Суми. Солдат, гранатометник 2-ї мотопіхотної роти 15 ОМПБ «Суми»58 ОМПБр. Захоплювався спортом, грав у футбол. Козак, чотар Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке». 2014 закінчив Інститут фізичної культури СумДПУ ім. Макаренка за фахом викладача фізкультури та тренера. 30.03.2016 вступив на військову службу за контрактом. Залишились батьки.
Загинув близько 18:00 на бойовому чергуванні в промзоні м. Авдіївка, від осколкових поранень у голову та груди під час мінометного обстрілу. Похований у Сумах[77].
3590
Мокренко Сергій Вікторович (Позивний «Крук») Орден «За мужність» ІІІ ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеня
01993-03-2424 березня1993, ШацькВолинська область. Солдат, стрілець 3-ї роти 1-го мехбатальйону 54 ОМБр. Випускник Любомльського профліцею. Активний учасник Революції Гідності. На фронті з 2014, в складі ДУК ПС воював в Іловайську, Пісках. Займався волонтерством. Пройшов навчання в «Азові». 14.09.2016 вступив на контрактну службу. Двічі був поранений. Залишилися батьки, сестра і наречена.
01975-05-1010 травня1975, СтрийЛьвівська область. Старший солдат, механік-водій розвідувального підрозділу 24 ОМБр. Автослюсар. В серпні 2014 добровольцем пішов до війська, 27.11.2014 підписав контракт. На фронті — з січня 2015, воював в районі траси «Бахмутка», з 2016 — у Попасній. Залишились двоє дітей.
Загинув під час обстрілу околиць села Катеринівка (Попаснянський район) внаслідок прямого влучання ПТКР у машину, ще двоє бійців дістали поранення. Похований у Стрию[80].
За даними одеського видання Таймер, в ніч на 1 березня, під час вживання спиртних напоїв на спостережному пункті в селі Кримське (Новоайдарський район) Луганської області між радіотелефоністом та командиром взводу зенітно-ракетного артдивізіону виник конфлікт. Боєць взяв автомат, але офіцер його вихопив і здійснив кілька пострілів. Боєць у цей час стояв до нього спиною, від отриманих поранень помер на місці[81].
Загинув внаслідок підриву САУ на фугасі у Приазов'ї, між смт Талаківка та окупованим с. Пікузи (колишнє Комінтернове), під час евакуації українських військових з-під обстрілу. Похований у Лубнах[82].
Помер вночі у лікувальному закладі м. Дніпро від важких поранень, що отримав минулого тижня в районі міста Авдіївка (Донецька область). За словами матері, Сергій був поранений пострілом у спину, коли лежав на другому ярусі ліжка, про це він їй розповів у лікарні. Його вже виписали з палати інтенсивної терапії, але серце бійця раптово зупинилося. За повідомленням ЗМІ, військовослужбовець загинув в результаті необережного поводження зі стрілецькою зброєю з боку співслужбовця, який здійснив постріл з автомату. Похований в Дорошівці[83].
3596
Труханський Ростислав Олександрович
01996-05-2525 травня1996, 20 років, Новий РозділЛьвівська область. Військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено, можливо 72-ї окремої механізованої бригади. Сирота, виховувався бабусею. Займався спортом і брейкдансом, на відкритому чемпіонаті Нового Роздолу з вуличної гімнастики здобув медаль у категорії «фрістайл». Закінчив місцевий ліцей будівництва та побуту за спеціальністю автослюсаря. Мріяв про власний автомобіль. Коли по закінченні ліцею отримав матеріальну допомогу як сирота, витратив її на придбання старенької машини. Дуже хотів стати військовим. В січні 2016 року 19-річний хлопець підписав контракт, проходив підготовку у 184-му Навчальному центрі в Старичах. Перед армією Ростик з бабусею переїхав до Білої Церкви.
Наприкінці лютого дістав важкі поранення в промзоні м. Авдіївка (Донецька область). Вибухом міни хлопцеві перебило обидві ноги, їх довелося ампутувати, осколками було посічене все тіло, проникаюче поранення у живіт. З мобільного шпиталю доставлений до м. Дніпро. Вранці 4 березня помер в обласній лікарні ім. Мечникова. Похований в Новому Роздолі[84].
01996-07-1616 липня1996, 20 років, Новоселівка (Старобільський район)Луганська область. Матрос, гранатометник 2-го відділення 3-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону морської піхоти 36 ОБрМП. 2015 закінчив Сєвєродонецький професійний будівельний ліцей (ВПУ № 98), заочно навчався у Рубіжанському технікумі. 29.07.2016 вступив на військову службу за контрактом, з 15 жовтня — на передовій. Батьки померли, залишилися двоє братів.
Загинув від кульового поранення близько 13:00 в ході тригодинного бою поблизу с. Водяне, на Маріупольському напрямку. Похований в с. Чмирівка (Старобільський район)[86].
Раптово помер від гострої серцевої недостатності під час несення служби в зоні проведення АТО. Похований в Житомирі, на міському кладовищі «Дружба»[88].
01974-07-2828 липня1974, Зарічне (Вовчанський район)Харківська область. Солдат, номер розрахунку розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувально-диверсійної роти 46 ОБСП «Донбас-Україна»54 ОМБр. 10 років доглядав за хворою лежачою матір'ю. На початку війни мав проросійські погляди, але коли наприкінці 2014 прийшла повістка, пішов служити. Згодом підписав контракт. Неодружений.
Дістав смертельне поранення близько 20:00, під час масованого ворожого артобстрілу передових позицій на «Світлодарській дузі», поблизу с-ща Новолуганське. Помер о 21:00 під час медичної евакуації до шпиталю в Бахмут. Похований у с. Зарічному[89].
01994-10-011 жовтня1994, ТрудовеБільмацький районЗапорізька область. Мешкав у с. Смирнове Більмацького району. Старший матрос, старший навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 501 ОБМП36 ОБрМП. Працював будівельником. 16.06.2016 вступив на військову службу за контрактом. Залишилась дружина та донька.
Загинув під час обстрілу ВОП поблизу с. Гнутове на Маріупольському напрямку, — унаслідок прямого влучання в окоп снаряда 120-мм калібру дістав множинні уламкові поранення, помер за 10 хвилин на очах побратимів. Похований в с. Смирнове[90].
01979-01-2424 січня1979, Рівне. Сержант, головний сержант взводу, в.о. командира 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 24 ОШБ «Айдар»53 ОМБр. Закінчив ВПУ (радіотехнік) та Комп'ютерну академію «Шаг» (вебдизайн). Працював вебдизайнером, розробляв рекламну продукцію. На фронті з літа 2014, 01.01.2016 підписав контракт. Залишилися дружина та двоє дітей.
01996-11-2626 листопада1996, 20 років, Дрижина ГребляКобеляцький районПолтавська область. Мешкав у с. Свічкареве Кобеляцького району. Старший солдат, навідник-оператор БМП, кулеметник 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 24 ОШБ «Айдар»53 ОМБр. Захоплювався малюванням та вуличними тренуваннями (Street workout). Закінчив Професійний аграрний ліцей у Кобеляках (тракторист-машиніст). В батальйоні — з 2015, згодом підписав контракт. Залишилися мати і двоє братів.
Загинув вночі у с. Парасковіївка (Бахмутський район) Донецької області від кульового поранення. У бліндажі молодший сержант, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, зробив постріл з автомату в бок свого командира, завдавши смертельного поранення голови. Похований 14 березня в рідному селі Липці[92].
01967-05-088 травня1967, ГянджаАзербайджанська РСР. З 1997 мешкав у м. СватовеЛуганська область. Сержант, стрілець-помічник гранатометника гірсько-штурмового взводу 108 ОГШБ10 ОГШБр. Випускник Азербайджанського технологічного інституту (1989, «Інженер-механік апаратів харчової промисловості»). Строкова служба — танкові війська, БРСР. У 2003—2009 — підприємець, мав магазин «Жасмін» у Сватові. 29.07.2016 підписав контракт. Залишилися дружина та четверо дітей.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Авдіївка від кулі снайпера, що рикошетом влучила у шию. Похований у м. Сватовому[93].
3607
Князев Володимир Михайлович (Позивний «Кіпіш»)
01998-07-2121 липня1998, 18 років, Бортники (Жидачівський район)Львівська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади. Виріс у багатодітній родині, мама працює у лікарні, батько — на будівництві, виховували п'ятьох дітей. Свого часу Володимир хотів стати священником, прислужував у церкві. Потім думав стати поліцейським. По закінченні 9 класу вступив у Новороздільський професійний ліцей № 5 за фахом бармена. Він обрав захист Батьківщини, мріяв стати військовим, навчатись у львівській Академії Сухопутних військ. Одразу ж по досягненні 18 років пішов боронити рідну Україну, попри вмовляння матері підписав контракт, у війську — з 30 серпня 2016 року. На Яворівському полігоні пройшов підготовку на гранатометника. На фронті був у складі екіпажу БМП-2. Залишилися батьки, троє братів і сестра.
Загинув від поранення у голову під час виконання завдань військової служби в Луганській області. Похований в Бортниках з усіма військовими почестями, у почесній варті були 40 курсантів Академії Сухопутних військ, які прибули зі Львова[94].
3608
Стаценко Геннадій Анатолійович
019691969, ГородняЧернігівська область. Молодший сержант, мінометник 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В2830. Мобілізований в серпні 2014 року, після понад року служби повернувся додому, а з червня 2016 проходив службу за контрактом на Луганщині. Залишилися дружина та двоє дорослих дітей, дочка і син.
01982-12-099 грудня1982, ПоворськКовельський районВолинська область. Солдат, головний сержант — командир міномету мінометної батареї 14 ОМБр. Працював у луцькому СІЗО, у дитячій виправній колонії м. Ковель, служив у комендатурі авіаційного полігону в Поворську, в/ч А1547. У січні 2016 підписав контракт в 14 ОМБр. Залишились дружина та двоє синів.
Загинув о 20:25 під час виконання бойових задач поблизу с. Лобачеве (Новоайдарський район) в результаті вибуху міномета М120-15 «Молот» і детонації боєкомплекту. Двоє військовослужбовців загинули, 7 дістали поранення. Похований в Поворську[96].
01996-08-077 серпня1996, 20 років, ПечеськеКрасилівський районХмельницька область. Солдат, номер розрахунку мінометної батареї 14 ОМБр. Закінчив Хмельницьке Хмельницьке ВПТУ № 4 (2015, «муляр-штукатур»). Працював з батьками у селі на будівельних роботах. У вересні 2016 вступив на військову службу за контрактом. Залишились батьки, сестра.
Загинув (помер) під час виконання обов'язків військової служби, місце й обставини не уточнено. Похований на міському кладовищі Івано-Франківська у Чукалівці[97]. За інформацією видання «Таймер», 16 березня у Слов'янську (Донецька область) в санаторії «Ювілейний», де розташована 95-та ОДШБр, у кімнаті зберігання зброї, був знайдений застрелиним боєць 2-го батальйону. За версією поліції військовослужбовець покінчив життя самогубством.[98]
01970-05-1818 травня1970, Дніпро. Солдат, старший навідник гранатометного взводу 93 ОМБр. У 2015—2016 служив за мобілізацією, в січні 2017 підписав контракт. Залишились дружина та донька.
01991-09-1818 вересня1991, ОбжилеБалтська міська громадаОдеська область. Сержант, командир відділення гранатометного взводу 2-ї десантно-штурмової роти 501ОБМП36 ОБрМП. Працював на будівництві, у 2010—2011 пройшов строкову службу в зенітно-ракетних військах. 2014—2015 служив у прикордонних військах ДПСУ за мобілізацією. Навесні 2015 підписав контракт у морській піхоті. Залишились батьки і сестра.
Загинув від осколкового поранення у голову внаслідок розриву міни, під час обстрілу спостережного посту біля с. Водяне у Приазов'ї. Похований в с. Обжиле[100].
01989-02-1010 лютого1989, Чорноземне (Якимівський район)Запорізька область. Старший солдат, головний сержант — командир гармати 92 ОМБр. 2007 закінчив Мелітопольський профліцей залізничного транспорту. Працював в локомотивному депо Нижньодніпровськ-Вузол помічником машиніста, бригадиром бригади слюсарів. 29.03.2016 призваний на військову службу за контрактом. Залишилися громадянська дружина і двоє синів.
Загинув внаслідок обстрілу поблизу міста Мар'їнка. Похований в с. Чорноземне[101].
3616
Костін Андрій Андрійович
01997-08-1212 серпня1997, 19 років, КостянтинівкаДонецька область. Солдат 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В2970. Закінчив Костянтинівський професійний ліцей. Займався боксом, грав на гітарі. В березні 2016 року 18-річний юнак став на захист рідної Донеччини, підписавши контракт на військову службу. Єдина дитина у батьків.
Загинув в с. Відродження (Бахмутський район) Донецької області, від кульових поранень у голову та легені, що несумісні з життям. Похований у Костянтинівці[102].
01994-06-1616 червня1994, Мурафа (Шаргородський район)Вінницька область. Матрос, навідник 1-ї десантно-штурмової роти 503 ОБМП36 ОБрМП. 2013 закінчив Вище художнє профтехучилище № 5 м. Вінниця. З 2013 перебував на військовій службі за контрактом, з 14.04.2016 у морській піхоті. Залишились батьки.
Вранці поблизу с. Водяне у Приазов'ї українські захисники відбили напад ДРГ і в ході контратаки зайняли позицію противника біля окупованого с. Пікузи, але через масований обстріл з важкої артилерії, мінометів та РСЗВ БМ-21 «Град» не змогли закріпитись і відійшли. Під час боїв загинули два українських морпіха, 5 поранені. Тіла загиблих вдалося забрати у бойовиків лише 23 березня. Похований в с. Мурафа[103].
01980-02-022 лютого1980, Дніпро (жилмасив «Тополя-2»). Старший матрос, старший стрілець 1-ї десантно-штурмової роти 503 ОБМП36 ОБрМП. Займався боді-білдінгом, боксом, дзюдо. Закінчив ПТУ №20 (газоелектрозварювальник), Дніпропетровський Технікумі економіки та бізнесу (2005, заочно, товарознавець-комерсант). 16.06.2016 вступив на військову службу за контрактом. Залишилась донька.
Вранці поблизу с. Водяне у Приазов'ї українські захисники відбили напад ДРГ і в ході контратаки зайняли позицію противника біля окупованого с. Пікузи, але через масований обстріл з важкої артилерії, мінометів та РСЗВ БМ-21 «Град» не змогли закріпитись і відійшли. Під час боїв загинули два українських морпіха, 5 поранені. Тіла загиблих вдалося забрати у бойовиків лише 23 березня. Похований на Краснопільському кладовищі Дніпра[103].
01978-06-2727 червня1978, КрижопільВінницька область. Прапорщик, механік-водій (БМП-2) 2-го механізованого батальйону 30 ОМБр. 1997 закінчив Заболотненське ВПТУ № 31 за фахом «повар-кондитер». З 1997 на військовій службі, 1999 закінчив школу прапорщиків в «Десні», служив у 15 БрТА, технік лабораторії центру обробки інформації. У вересні 2016 відряджений до 30 ОМБр в зону бойових дій. Залишилися мати і брат.
За повідомленнями в ЗМІ, "трагічно загинув 20 березня в зоні АТО, обставини не уточнено". Насправді був застрелений 21 березня начальником відділення зв'язку штабу бригади майором Віталієм Вінником за те, що військовий днем раніше виклав в свій інстаграм відео, на яке потрапили позиції ЗСУ біля Авдіївки. Відео розійшлось по ресурсах противника і набуло резонансу - командування бригади в грубій формі висловило майору неприпустимість таких вчинків його підлеглих і він вирішив власноруч знайти і покарати винних. Свій постріл Вінник пояснив "миттєвим психологічним фактором". 27.08.2021 року, вироком суду Вінника було засуджено до 5 років позбавлення волі. 08.12.2021 року, Донецький апеляційний суд, скасував вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області в частині призначеного військовослужбовцю покарання у виді 5 років позбавлення волі, ухваливши в цій частині новий вирок, яким визнав останнього винним в умисному вбивстві (ч. 1 ст. 115 КК України) та призначив більш суворе покарання у виді 8 років позбавлення волі[106][107][108]. Похований у м. Біла Церква[109].
01984-03-1616 березня1984, Кривий РігДніпропетровська область. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону «Хижак» 17 ОТБр. Закінчив Криворізьке ПТУ №29 за фахом зварювальника. Працював на ЦГЗК, по тому — в охороні КП «Швидкісний трамвай». Вступив на військову службу за контрактом. Залишилася мати.
01974-12-066 грудня1974, Львів. Сержант, гранатометник-кулеметник, командир відділення розвідувального взводу механізованого батальйону 24 ОМБр. Строкова служба — НГУ, 1993—1994. Понад 10 років жив у Західній Європі. 2015—2016 воював у складі 34 ОМПБ, з грудня 2016 — на військовій службі за контрактом в 24 ОМБр. Залишилися батьки, брат, сестра.
01987-01-055 січня1987, ПідгороднеДніпровський район (Дніпропетровська область). Командир бойової машини 3-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Дніпровське ПТУ № 2, де здобув фах «машиніст тепловоза». З 2006 по 2012 працював на Нижньодніпровському трубопрокатному заводі групи «Інтерпайп» машиністом електромостового крану. Потім — робота кранівника на металобазі «АВметалург», трохи працював і на кондитерській фабриці. В листопаді 2015 підписав контракт на військову службу. Отримав військову спеціальність «механік-стрілець». Влітку 2016-го став командиром БТР. Воював на Донеччині у Зайцевому, на Луганщині в Кримському. Залишилися мати і дружина з її маленькою донькою.
В ніч на 22 березня до м. Дніпра гелікоптером доправили чотирьох військових, які постраждали внаслідок пожежі у будинку в с. Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. За словами лікарів, за характером уражень бійці постраждали від вибуху у закритому приміщенні, після якого зайнялася пожежа. Микола був у найтяжчому стані, — 70% опіків тіла, тяжкі опіки органів дихання. Перебував в реанімації, підключений до апарату штучної вентиляції легенів. Помер 26 березня о 6:30 в опіковому відділенні 2-ї міської лікарні Дніпра. Похований на Алеї Слави 18-го кладовища Харкова[115].
01978-09-1818 вересня1978, Горішні ПлавніПолтавська область. Підполковник, командир екіпажу гелікоптера Мі-2, заступник командира вертолітної ескадрильї 18 ОБрАА. 1999 закінчив ХНУПС. Миротворець (Африка). Виконував завдання в зоні АТО. Залишилися дружина і син.
Загинув в результаті авіакатастрофи військового гелікоптеру Мі-2, яка сталася біля с. Малинівка (Слов'янський район), в 13 км від аеродрому м. Краматорська, внаслідок зіткнення з ЛЕП. Загинули 5 офіцерів ЗСУ, — 3 члени екіпажу і 2 пасажири. Похований у Горішніх Плавнях[116].
01983-07-099 липня1983, СеменівкаПолтавська область. Старший лейтенант, бортавіатехнік екіпажу гелікоптера Мі-2 вертолітної ескадрильї 18 ОБрАА. 2005 закінчив ХНУПС. З 2009 служив у 831 БрТА. 2015 перевівся до 18-ї бригади. Захоплювався масштабним моделюванням, був консультантом проекту Aviation Fans' Shop (сувенірна продукція на авіаційну тематику). Залишились дружина та двоє дітей.
01966-06-2323 червня1966, 50 років, РадомишльЖитомирська область. Полковник, начальник управління організаційно-планового та експлуатації — заступник начальника Центрального автомобільного управління Озброєння Збройних сил України. Закінчив з відзнакою КВТІУ (1988) та НАОУ (2003). Служив в Групі радянських військ у Німеччині. Після розпаду СРСР продовжив службу в Україні: начальник автослужби Центру забезпечення Міноборони, заступник командира полку з озброєння, начальник відділу ГУ оперативного забезпечення ЗСУ, начальник управління ОПЄ. Має близько 20 нагород і відзнак. Виконував обов'язки начальника Озброєння штабу АТО.
Загинув близько 17:30 внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту у промисловій зоні міста Авдіївка. Розрахунок ЗУ-23-2 на автомобілі ГАЗ-66 виїхав на бойове завдання — збити ворожий безпілотник, але потрапив під обстріл. Коли бійці почали спускатись в укриття, міна калібру 120 мм влучила у бліндаж. Похований в с. Райгородок[117].
Загинув близько 17:30 внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту у промисловій зоні міста Авдіївка. Розрахунок ЗУ-23-2 на автомобілі ГАЗ-66 виїхав на бойове завдання — збити ворожий безпілотник, але потрапив під обстріл. Коли бійці почали спускатись в укриття, міна калібру 120 мм влучила у бліндаж. Похований в смт Стеблів[117].
01997-02-2222 лютого1997, 20 років, КорецьРівненська область. Солдат, старший сапер 72 ОМБр. Закінчив ВПУ №24 м. Корець за фахом електрика. Захоплювався технікою. В січні 2016 вступив на військову службу за контрактом. Залишилися батьки, сестра і брат.
Загинув близько 17:30 внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту у промисловій зоні міста Авдіївка. Розрахунок ЗУ-23-2 на автомобілі ГАЗ-66, яким керував солдат Мосійчук, виїхав на бойове завдання — збити ворожий безпілотник, але потрапив під обстріл. Коли бійці почали спускатись в укриття, міна калібру 120 мм влучила у бліндаж. Похований в Корці[117].
01995-07-1616 липня1995, Донецьк. Солдат, гранатометник штурмового відділення штурмового взводу 1-ї штурмової роти 46 ОПСП «Донбас-Україна»54 ОМБр. Належав до спільноти ультрасФК «Шахтар». Студент 2-го курсу ДНМУ, спеціальність «Стоматологія». У квітні 2015 добровольцем пішов у полк НГУ «Азов». На початку серпня 2016 перейшов до батальйону ЗСУ «Донбас-Україна». Батьки залишились на окупованій території.
Загинув близько 13:00, під час виконання бойового завдання з обстеження території поблизу селища Новолуганське (Світлодарська дуга), внаслідок підриву на вибуховому пристрої з «розтяжкою»[118].
Загинув близько 13:00, під час виконання бойового завдання з обстеження території поблизу селища Новолуганське (Світлодарська дуга), внаслідок підриву на вибуховому пристрої з «розтяжкою». Похований в Сумах[118].
3638
Лисенко Вадим Анатолійович (Позивний «Зомбі»)
01961-09-077 вересня1961, 55 років, Дніпро. Матрос, санінструктор роти вогневої підтримки 130 ОРБ. В батальйоні служив за контрактом з лютого 2015, пройшов бої в Кримському, Попасній. Залишились мати і дружина — волонтер.
01966-05-1919 травня1966, 50 років, Одеса (район Слобідка). Солдат, водій-номер обслуги батальйону охорони (колишній 6 ОМПБ «Збруч») 44 ОАБр. Все життя працював водієм. У 2014—2015 служив за мобілізацією. За півроку після демобілізації підписав контракт. Залишилися дружина та двоє дітей.
Близько 17:00, під час доставлення боєприпасів та інженерного обладнання на а/м ГАЗ-66, потрапив під мінометний обстріл поблизу с. Троїцьке (Попаснянський район). Внаслідок прямого влучення міни дістав численних осколкових та вогнепальних поранень, помер у шпиталі. Похований в Одесі[120].
01989-01-077 січня1989, Запоріжжя (Заводський район міста). Солдат, навідник-номер обслуги 54 ОМБр. Працював у ПрАТ «Запоріжвогнетрив», вогнетривник, цех ремонту промобладнання. 2015—2016 проходив службу за мобілізацією, 14.12.2016 підписав контракт. Залишились мати і брат.
Після закінчення навчання працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бадер Україна».[122]
20 жовтня 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Залишилися мати, вітчим, чотири сестри та два брати. Двоє братів Богдана, військовослужбовці-контрактники, також служать на Сході України.
Помер від кульового поранення голови у військово-медичному клінічному центрі м. Харків, куди був доставлений вранці 26 березня з Попаснянського району Луганської бласті. Наскрізне вогнепальне поранення голови з пошкодженням головного мозку. За попередніми даними, хлопець намагався покінчити життя самогубством. Попаснянським райвідділом поліції відкрите провадження за статтею «Порушення правил поводження зі зброєю». Похований в с. Довгомостиська[123].
01959-04-044 квітня1959, 57 років, Запоріжжя (Комунарський район міста). Старший солдат, старший навідник мінометної батареї 1-го мехбатальйону 72 ОМБр. Займався дзюдо. Мобілізований у лютому 2015 як доброволець, підписав контракт до закінчення особливого періоду. Залишилися дружина, двоє дітей, онук.
01992-01-011 січня1992, СердюківкаСмілянський районЧеркаська область. Солдат, навідник мінометної батареї 1-го мехбатальйону 72 ОМБр. Випускник ЧДТУ (2013, факультет комп'ютеризованих технологій машинобудування і дизайну, інженер-механік). Працював у СГП «Сердюківка». Навесні 2016 підписав контракт. Залишились батьки, двоє братів.
01974-09-2424 вересня1974, Калінінград, РРФСР. З 1987 року мешкав у м. Києві (Дніпровський район міста). Доброволець розвідувального підрозділу «Санта» ДУК ПС. Музикант, колишній гітарист київського рок-гурту «Inferno» (у 1990-х). На війні з 2014. Воював під Донецьком, у Пісках, в лютому 2016 одним із перших заходив на промзону Авдіївки. Залишились сестра, брат, цивільна дружина.
01981-07-088 липня1981, ВільнянськЗапорізька область. Старший солдат, гранатометник 92 ОМБр. Працював на підприємствах ТОВ НВП «РІСТ», «Агрошляхбуд», молокозаводі, ТСЦ «Простор». До війни працював будівельником, їздив на заробітки до РФ. 2015 мобілізований як доброволець у 37 ОМПБ «Запоріжжя», в лютому 2017 підписав контракт у 92 ОМБр. Залишився син.
12 березня дістав численні осколкові поранення голови, тулуба та кінцівок внаслідок обстрілу поблизу м. Мар'їнка, закривши собою двох побратимів. Перебував у стані коми в лікарні ім. Мечникова у Дніпрі, 9 годин тривала операція з видалення осколків. Помер 31 березня. Похований у Вільнянську[126].
01977-10-1313 жовтня1977, Донецьк. Полковник, заступник начальника головного відділу контррозвідки Управління Служби безпеки України в Донецькій області. Кандидат юридичних наук, за його співавторством вийшло кілька наукових робіт за правоохоронною тематикою. З початком АТО переїхав із сім'єю до Маріуполя. На рахунку офіцера СБУ близько 80 затримань російських агентів і терористів, за його участі було затримано диверсійну групу «Мангуста»[127], яка 9 травня 2014 року здійснила збройний напад на маріупольській відділ міліції. Глава СБУ Василь Грицак назвав полковника Хараберюша одним з найкращих контррозвідників в Україні. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей, молодшій доньці – два роки. Прим. Батько Олександра Хараберюша, Іван Федорович Хараберюш, — доктор юридичних наук, професор кафедри права та публічного адміністрування Маріупольського державного університету[128].
Загинув о 08:35 в Центральному районі м. Маріуполь (Донецька область), неподалік ринку «Едельвейс», в результаті вибуху автомобіля Тойота Ленд Крузер. Підрив автомобіля попередньо кваліфіковано як терористичний акт, пов'язаний з професійною діяльністю загиблого. 2 квітня з офіцером СБУ попрощались в Маріуполі, похований на Центральній алеї Старокримького кладовища[129].
Втрати силових структур в тилу під час війни
Левченко Євген Миколайович, 01986-09-1010 вересня1986, ВолодимирівкаВолноваський районДонецька область. Мешкав у с. Верхня ТерсаГуляйпільський районЗапорізька область. Сержант, командир відділення 30-ї ОМБр. 1992 року переїхав з батьками на Гуляйпільщину. Після строкової армійської служби працював у правоохоронних органах Бердянська. Мобілізований влітку 2014 року. Після року служби повернувся додому, а 27 січня 2016 підписав контракт. Учасник бойових дій в зоні АТО. 02017-01-1212 січня2017 під час перебування у реабілітаційній відпустці в місті Бердянськ (Запорізька область) військовослужбовець зник, за два дні його тіло знайшли та упізнали в морзі. За попередніми даними, помер через відрив тромбу. Похований 15 січня в с. В. Терса. Залишилися батьки, дружина та 6-річна донька від першого шлюбу[130].
Поле Константин Васильович, 019711971, ОбухівКиївська область. Капітан, офіцер по роботі з особовим складом військової частини морської піхоти. Перебував на військовій службі з серпня 1988 по лютий 1999 року. 20 травня 2014 знову пішов у військо захищати Батьківщину, після року служби демобілізувався, але у березні 2016 повернувся в зону бойових дій. 02017-01-1414 січня2017 помер на шляху додому в поїзді, раптово зупинилось серце. Похований на міському кладовищі Обухова[131].
Надточеєв Олександр Олександрович, 01984-08-2424 серпня1984, НікопольДніпропетровська область. Військовослужбовець 34-го ОМПБ «Батьківщина»57-ї ОМПБр. Мобілізований 2015 року, учасник АТО, в подальшому проходив військову службу за контрактом у Запорізькій області. Загинув 02017-01-1515 січня2017 під час несення військової служби в Запорізькій області. Похований в Нікополі. Залишились молодша сестра, донька[132]. Прим. За повідомленнями ЗМІ, 15 січня в місті Приморськ (Запорізька область), у місці дислокації в/ч (база відпочинку), близько 19:30 32-річний військовослужбовець 34-го батальйону отримав вогнепальне поранення з пістолета, помер до приїзду «швидкої»[133].
Новоселов Євген Дмитрович (позивний «Веселий»), 01987-01-2727 січня1987, Івано-Франківськ. Мешкав у м. Кропивницький. Заступник командира групи 7-ї роти 3-го загону 3 ОПСпП. Служив в армії більше 8 років. Учасник бойових дій. Невдовзі мав знову їхати на ротацію в зону АТО. 02017-01-1717 січня2017 вранці повинен був прибути у розташування військової частини в місті Кропивницький, але не з'явився. Повісився, тіло в камуфляжній формі знайшли у Парку Космонавтів. Залишилася дружина і 3-річний син[134].
Пухно Дмитро Сергійович, 01978-11-2929 листопада1978, МелітопольЗапорізька область. Капітан, військовослужбовець 23-го ОМПБ «Хортиця»56-ї ОМПБр. Виріс в родині військового, батько — підполковник запасу, рідний брат — теж офіцер. Закінчив Львівський військовий ліцей та Одеський інститут сухопутних військ. Був розподілений на посаду командира взводу в один з підрозділів, через три роки звільнений за скороченням штату. У вересні 2016 року уклав контракт із ЗСУ. Перебуваючи у відпустці, отримав черепно-мозкову травму, в ніч на 19 січня 2017 року доставлений у Приазовську районну лікарню, звідки санавіацією перевезений до Мелітопольської міської лікарні № 1, пізніше — в Запорізьку обласну лікарню. Після операції перебував у комі, 02017-02-1717 лютого2017 помер, не приходячи до тями. Похований на центральній алеї Нового кладовища Мелітополя. Без батька залишилась 9-річна дитина[136].
Максюков В'ячеслав Леонідович (Позивний «Друїд»), 01981-04-2525 квітня1981, ІзмаїлОдеська область. Молодший сержант, санінструктор відділення аеромобільно-десантної роти. Був військовослужбовцем Лощинівської в/ч, останнім часом ніс службу за контрактом у 90-й окремому аеромобільному батальйоні. Звідти був відряджений на навчання у Житомирську область. 13 лютого 2017, на загальновійськовому полігоні ВДВ в Житомирській області, під час проведення ротних тактичних навчань з бойовою стрільбою дістав важке вогнепальне поранення у голову. 02017-02-1818 лютого2017 помер в Житомирській Обласній клінічній лікарні. Відкрито кримінальне провадження за статтею про порушення правил поводження зі зброєю. Тіло доправлене на поховання в Ізмаїл. Залишилися дружина та 10-річний син[137].
Олефір Олександр Олександрович (Позивний «Санич»), 01980-07-1616 липня1980, Петрівка (Зіньківський район)Полтавська область. Солдат 16-го ОМПБ «Полтава»58-ї ОМПБр. Був призваний за мобілізацією, восени 2016 підписав контракт. Учасник АТО, воював в районі Авдіївки. 02017-02-1818 лютого2017 о 12:44 в розташуванні 16-го ОМПБ у м. Глухів (Сумська область), у наметовому містечку, сталася пожежа. Внаслідок займання намету загинули двоє військовослужбовців, які в ньому спали (один навіть не зміг вибратися зі спальника, а другий встиг зробити лише кілька кроків), ще один боєць дістав опіків. Основна версія — порушення правил пожежної безпеки при опаленні приміщення пічкою-буржуйкою. Похований в с. Петрівка. Залишилися двоє дітей, син та донька[138].
Ременець Пилип Олександрович (Позивний «Філ»), 01990-01-2727 січня1990, Велика БагачкаПолтавська область. Сержант 16-го ОМПБ «Полтава»58-ї ОМПБр. На контрактній службі з осені 2016 року. 02017-02-1818 лютого2017 о 12:44 в розташуванні 16-го ОМПБ у м. Глухів (Сумська область), у наметовому містечку, сталася пожежа. Внаслідок займання намету загинули двоє військовослужбовців, які в ньому спали (один навіть не зміг вибратися зі спальника, а другий встиг зробити лише кілька кроків), ще один боєць дістав опіків. Основна версія — порушення правил пожежної безпеки при опаленні приміщення пічкою-буржуйкою. Похований у Великій Багачці[138].
Пономаренко Юрій, 019831983, Миколаїв. Сержант, розвідник-радіотелефоніст 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Військовослужбовець за контрактом. Учасник АТО. 02017-02-2424 лютого2017 близько 8:00 на 37-му загальновійськовому полігоні ВДВ у Житомирській області, під час проведення підготовки тактичного поля для проведення стрільб, стався вибух гранати РПГ-22. Юрій загинув від отриманих поранень[139].
Струк Олександр Богданович, 01962-03-2424 березня1962, 55 років, Хмельницький. Старший сержант, артилерист 24-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Хмельницький інститут побутового обслуговування за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Працював в адміністрації автостанції № 2 м. Хмельницького. Маючи військовий досвід, пішов на фронт, — з 2016 року ніс службу за контрактом. Дістав важке поранення та опіки в районі м. Попасна, лікувався в Центрі допомоги учасникам АТО м. Хмельницький. Після одужання, вирушив до пункту постійної дислокації військової частини на Львівщину. Виїхав у Львів на ротацію, мав вирушати в зону проведення АТО. Раптово помер 02017-03-2626 березня2017 внаслідок зупинки серця. Похований на міському кладовищі Хмельницького в Шаровечці. Залишилася дружина та доросла донька. Посмертно нагороджений Почесною відзнакою Хмельницької міської громади «Мужність і відвага»[140]. Прим. За повідомленням поліції, 55-річний мешканець м. Хмельницького, помер уві сні в санаторії м. Трускавець (Львівська область), куди він приїхав до товариша[141].
Померлі демобілізовані учасники АТО
Вірясов Ігор Анатолійович («Дід»), 01962-04-2626 квітня1962, Одеса. Сержант, командир відділення 2-ї роти 1-го батальйону 93-ї ОМБр, підрозділ батальйону ОУН. Пройшов вишкіл у вишкільному центрі ОУН, 17 серпня 2015 року мобілізувався через військкомат. Воював в районі ДАП, позиція «Зеніт», Опитне, шахта «Бутівка», де дістав важку контузію. У листопаді 2016 демобілізований за станом здоров'я. Близько 11:00 2 січня2017 року зістрибнув з оглядового мосту, що поблизу ТЦ «Глобус» на Майдані Незалежності в Києві, загинув на місці. Залишився дорослий син[142].
Пилипчук Олег Михайлович, 37 років, Львів. Демобілізований військовослужбовець 79-ї ОАЕМБр. Здобув освіту в Україні і Німеччині. Час від часу приїжджав працювати до батька у Німеччину. Отримав повістку в січні 2015 року, повернувся в Україну, пройшов підготовку на Миколаївському полігоні і потрапив на передову. Після понад рік служби на фронті повернувся до дому. 2 січня 2017 року вчинив самогубство, не впоравшись із посттравматичним синдромом. Батько Олега, лікар, вирішив створити благодійну організацію для психологічної допомоги військовим, які повернулися з фронту[143].
Моргун Сергій, 39 років, Давидківці (Хмельницький район)Хмельницька область. Демобілізований військовослужбовець. Призваний до війська 2014 року, воював у Пісках та Широкиному, дістав контузію. В останній місяць ніс службу на острові Зміїний. Восени 2015-го повернувся додому. Лікарі діагностували виразку шлунку, 2 тижні лікувався в госпіталі, а в подальшому виявили пухлину головного мозку. Помер в лікарні у ніч на 7 січня2017 року. Залишилися двоє дітей. Батьки Сергія поховали вже другого сина, — його брат Олександр раптово помер у вересні 2015 року, коли їхав на військову службу[146].
Томілін Володимир, 40 років, КучаківБориспільський районКиївська область. Мешкав у м. Київ (район Дарниця). Демобілізований військовослужбовець 79-ї ОАЕМБр. Призваний за мобілізацією у 2015 році, воював 1,5 роки. Після повернення працював охоронцем. Близько 6:00 7 січня2017 року в селі Кучаків, на території садового кооперативу, коли Володимир йшов на електричку разом із сусідкою, на них напали чотири вівчарки, які вибігли на вулицю з приватного двору. Володимир пропустив сусідку вперед, прикривши її, і собаки кинулись на нього. Від отриманих травм чоловік помер, жінці вдалося врятуватись. Залишились мати, дружина інвалід ІІ гр. та дві маленькі доньки[147].
Панько Сергій, 38 років, ТячівЗакарпатська область. Демобілізований військовослужбовець, солдат 4-го ОМПБ «Закарпаття»128-ї ОГПБр. Призваний за мобілізацією спочатку до Тячівського райвійськкомату, а з 2 лютого 2015 по 30 травня 2015 ніс службу в зоні АТО, в Краматорську (у той час, коли місто обстріляли з РСЗВ «Смерч» російські війська 10.02.2015), в Авдіївці поблизу шахти «Бутівка». Помер внаслідок давньої хвороби 7 січня2017 року в місті АлуштаАР Крим, куди поїхав, аби освідчитись своїй дівчині. Через негоду знадобилось три дні, щоб доставити тіло додому. Залишились мати, сестра та донька[148].
Волков Ігор, 01984-10-2727 жовтня1984, народився у Одесі, з дитинства мешкав у м. Новоросійськ (РРФСР), росіянин. Сапер-підривник, колишній боєць ДУК ПС та батальйону ОУН. З лютого 2015 року воював в Широкиному, Пісках. Півроку тому він пішов із підрозділу «ПС Закарпаття» та поїхав до друзів в Одесу. В ніч на 8 січня2017 року близько 00:50 в Одесі стався вибух у приватному будинку на вул. Юхима Геллера. Загинули 67-річний власник будинку і квартирант, Ігор Волков, 90-річна власниця будинку доставлена до лікарні. Ймовірною причиною трагедії називають застосування вибухівки (необережне поводження), що призвело до вибуху побутового газу[149].
Березовський Віталій Валентинович, 01969-04-044 квітня1969, мешкав у м. ОбухівКиївська область. Демобілізований військовослужбовець, радіо-телефоніст 12-го ОМПБ «Київ»26-ї ОАБр. Мобілізований 10 вересня 2014 року, учасник АТО. 9 вересня 2015 звільнений зі служби за станом здоров'я, за результатами МСЕК отримав 2 групу інвалідності. Помер від тяжкої хвороби (лімфома) 12 січня2017 року[151].
Сліпченко Микола. Доброволець. Влітку 2016 був поранений, лікувався в госпіталі. 21 січня2017 року помер від інфаркту. Залишився брат[152].
Боцула Петро Данилович (позивний «Батя»), 1958, 58 років, КременчукПолтавська область. Старший солдат, санітар 8-ї окремої автомобільної санітарної роти (Полтава). Мобілізований 28 серпня 2014 року, до 22 листопада 2014 служив в зоні АТО, демобілізувався за станом здоров'я. Останні два тижні провів у лікарнях Кременчука. Спершу лікувався в обласному госпіталі для ветеранів війни, через тиждень був переведений в 3-ю міську лікарню. 22 січня2017 року помер від інфаркту. Залишилися дружина та син, військовослужбовець ЗСУ. Похований в секторі Героїв АТО на Свіштовському кладовищі Кременчука[153].
Бойчук Василь Васильович, 1959 р.н., 57 років, ТеребовляТернопільська область. Демобілізований військовослужбовець 1-го відділення 1-го взводу 7-ї роти 92-ї окремої механізованої бригад. У липни 2015 року добровольцем пішов на фронт, учасник бойових дій в зоні АТО. Наприкінці січня 2017 року знайдений мертвим поблизу будинку, в якому він проживав. За результатами експертизи Василь помер від переохолодження. Похований 30 січня 2017 року в Теребовлі[154].
Петруняк Назарій Васильович, 01987-10-099 жовтня1987, ГаврилякТлумацький районІвано-Франківська область. Капітан поліції оперуповноважений відділу організаційно-аналітичної роботи управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Івано-Франківській області, Надвірнянський відділ поліції (м. Надвірна). Службу в правоохоронних органах розпочав у 2006 році, проходив службу і в зоні АТО. Помер внаслідок хвороби 2 лютого2017 року. Похований в рідному селі[155].
Гуменюк Юрій Миколайович, 23.04.1979 р.н., Чернівецька область. Мешкав із сім'єю у м. ЯворівЛьвівська область. Майор ЗСУ, заступник військового комісара — начальник мобілізаційного відділення Яворівського районного військового комісаріату. 2004 року проходив службу в Іраку, у складі 6-ї ОМБр. Брав участь в АТО на Луганщині з 28 травня по 8 вересня 2014 року, у складі 24-ї ОМБр. В липні 2014 нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Раптово помер в м. Яворів. Про смерть військовослужбовця повідомили 3 лютого2017 року в Яворівській РДА. Залишились батьки, дружина та 13-річний син. Батьки забрати тіло сина на поховання на Буковину[156].
Тихон Олександр Володимирович, 21.01.1984 р.н., НікопольДніпропетровська область. Громадський активіст, волонтер, член РПЛ, помічник народного депутата Андрія Артеменка. За словами сестри, воював в АТО, перед смертю отримав статус учасника. Залишились дружина та маленька донька. Помер 8 лютого2017 року в лікарні міста Дніпро, ймовірно, від отруєння токсичною речовиною[157].
Підлубний Петро Сергійович, 01972-07-1212 липня1972, Лісове (Тальнівський район)Черкаська область. Демобілізований військовослужбовець ЗСУ. За професією механізатор. Тривалий час працював у рибо-торговельному флоті на далекому Сході. Повернувшись до рідного села, одружився, працював за різними професіями. Мобілізований 2015 року, брав участь в бойових діях, служив у районі м. Сватове. Помер від тяжкої хвороби вдома. Похований 10 лютого 2017 року в рідному селі[158].
Воробйов Генадій Петрович (позивний «Вільний»), 25.06.1961, Ахалкалакі, Грузія. Мешкав у м. Київ. Генерал-полковник, начальник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Кандидат історичних наук. З 2009 року був командувачем Сухопутних військ ЗСУ. 2014-го призначений першим заступником начальника Генерального штабу, займав посаду першого заступника керівника Антитерористичного центру, тимчасово виконував обов'язки командувача військами АТО. 2016-го призначений керівником НУОУ. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького (ІІІ ст., 2008. ІІ ст., 2012. І ст., 2017, посмертно). Помер 11 лютого2017 року в робочому кабінеті у Києві. Похований на Байковому кладовищі[160].
Тяско Василь Васильович, 44 роки, БуштиноТячівський районЗакарпатська область. Демобілізований військовослужбовець ЗСУ. Служив за мобілізацією з 12 травня 2015 до 28 квітня 2016, з 20 травня 2015 брав участь в АТО, у н.п. Червоний Жовтень та Калинівка Донецької області. Після демобілізації повернувся додому. Проживав сам. Раптово помер 13 лютого2017 року. Похований в рідному селищі[161].
Шевченко Віктор Олександрович, 1975 р.н., НовгородкаКіровоградська область. Демобілізований військовослужбовець роти охорони 17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград»57-ї ОМПБр. Мобілізований навесні 2014 року в першу хвилю мобілізації, учасник АТО. В квітні 2015 демобілізувався. Останнім часом мешкав у Кіровограді. Наприкінці 2016 діагностували онкозахворювання IV стадії, проходив обстеження в Інституті раку, їздив в Одесу. Помер 17 лютого2017 року. Залишилось двоє неповнолітніх дітей. Похований у Новгородці[162].
Васін Олександр Костянтинович, 44 роки, МелітопольЗапорізька область. Старший сержант, демобілізований військовослужбовець 23-го окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця»56-ї ОМПБр. Мобілізований у 2015 році (шоста хвиля), учасник АТО, восени 2016 року демобілізувався й повернувся додому. Кілька днів не відповідав на дзвінки, 20 лютого2017 року знайдений мертвим у власній квартирі, помер від інфаркту. Похований в Мелітополі[163].
Литвинов Олександр Вікторович, 23.04.1970 р.н., ОлександріяКіровоградська область. Демобілізований військовослужбовець зенітно-ракетних військ. Закінчив Харківський інженерно-економічний інститут. Нетривалий час працював в міліції, потім — у міськуправлінні юстиції. Був ведучим спеціалістом відділу РАЦС, державним реєстратором юстиції, державним реєстратором Центру адмінпослуг Олександрії. Ніс службу за мобілізацією з травня 2015 по квітень 2016 року, учасник АТО. Помер вдома пізнім вечором 20 лютого2017 року від серцево-судинної недостатності. Залишилась дружина та двоє синів, 18 і 10 років. Похований на Верболозівському кладовищі Олександрії[164].
Царенко Олександр Володимирович (позивний «Цар»), 49 років, Могилів-ПодільськийВінницька область. Колишній боєць, доброволець, старшина 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Активний учасник Революції Гідності. З перших днів бойових дій на Сході долучився до «Айдару», в боях під Новосвітлівкою дістав важке поранення. Помер через зупинку серця 26 лютого2017 року в реанімації, в інституті імені Амосова у Києві. Після прощання на Майдані Незалежності у Києві похований в Могилів-Подільському[167].
Іванків Олександр Іванович, 57 років, ЛадижинВінницька область. Колишній боєць полку «Азова». У 2014 році добровольцем записався до батальйону «Азов». Служив танкістом під Маріуполем. Повернувшись додому, влаштувався на Ладижинську ТЕС, але на роботу так і не вийшов. Останнім часом мешкав із матір'ю. 2 березня2017 року знайдений повішеним на дачі. Похований у Ладижині[168].
Зубов Михайло, 27 років, Харків. Учасник АТО, служив за контрактом. За повідомленням місцевих ЗМІ був бійцем батальйону спецпризначення «Азов» з позивним «Грізлі» (в прес-службі Нацгвардії дану інформацію не підтвердили), пройшов бої за Іловайськ, Широкине, Дебальцеве. Повернувся додому у 2015 році і відкрив власну справу (курси англійської мови). Покінчив життя самогубством 10 березня2017 року, зістрибнувши з висоти на закинутому елеваторі біля залізничного вокзалу. Підозрюється у вбивстві дружини та 4-річної доньки, тіла яких знайшли вранці того ж дня, вони були задушені. Трагедія сталася у Харкові по вул. Заліській, 5[170].
Рибцов Андрій Іванович (позивний «Балу»), 01.02.1961 р.н., РРФСР. Мешкав у м. Хмельницький. Капітан, колишній командир артилерійської батареї 3-го десантно-штурмового батальйону «Фенікс»79-ї ОДШБр. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище. Ветеран війни в Афганістані. В березні 2014 добровольцем пішов у військкомат, тричі просився відправити його в АТО, мобілізований у серпні 2014. Зі своїм підрозділом обороняв населені пункти в районі Маріуполя. У червні 2015 року нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст. Керівник Хмельницької Спілки учасників бойових дій, Хмельницької обласної філії ГО «Українська асоціація інвалідів АТО». Помер 11 березня2017 року у Хмельницькому, від обширного інфаркту. Похований на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове міста Хмельницький. Залишились дружина (волонтер), син[171].
Коломієць Руслан Леонідович, 1976 р.н., ЛадижинВінницька область. Учасник АТО, рік тому демобілізувався. Помер від серцевої недостатності у м. Одеса, куди поїхав відвідати свою матір. Похований 14 березня 2017 року в Ладижині[172].
Рощин Артем Юрійович, 06.02.1990 р.н., СвітловодськКіровоградська область. Демобілізований військовослужбовець, розвідник 59-ї окремої мотопіхотної бригади. 2009 року закінчив політехнічному технікумі у Комсомольському. Після строкової служби, з 2010 по 2015 рік працював автослюсарем-водієм на Кременчуцькому сталеливарному заводі. Мобілізований навесні 2015, воював у зоні АТО з травня 2015 по квітень 2016 року. Після демобілізації лікарі виявили пухлину мозку, переніс інсульт, лікувався у Київському інституті нейрохірургії. 14 березня2017 року помер в реанімаційному відділенні Світловодської ЦРЛ, куди потрапив у стані коми після другого інсульту. Похований на міському цвинтарі Світловодська. Залишилися мати, дружина та двоє дітей, 5-річний син і однорічна донька[173].
Ліньков Сергій Васильович. Кам'янець-ПодільськийХмельницька область. Демобілізований учасник АТО. Капітан, заступник командира підрозділу розвідки 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Став на захист Батьківщини з перших днів війни на Сході, воював майже три роки, зокрема у Мар'їнці, Пісках. Демобілізувався через хворобу, останні місяці перебував у лікарні. Помер в міської лікарні №1 Кам'янця-Подільського від довготривалої онкологічної хвороби. Похований 22 березня 2017 року на міському кладовищі Кам'янця-Подільського. Залишилась дружина[175].
Биченко Михайло Васильович, 28 років, Запоріжжя. Демобілізований військовослужбовець, учасник АТО, служив у Краматорську в 2015—2016 роках. Оператор обласної телекомпанії «Запоріжжя», працював у цій телекомпанії понад 10 років. Вранці 28 березня2017 року знайдений повішеним у парку Перемоги м. Запоріжжя. Основна версія поліції — самогубство[176].
.png)
.png)
