Ельбійське князівство (італ. Principato d'Elba) (11 квітня 1814 — 9 червня 1815) — неспадкова монархія, що була заснована договором Фонтенбло на острові Ельба. Єдиним правителем був Наполеон Бонапарт, який залишив острів 26 лютого 1815 і повернувся керувати Францією. Остаточно ліквідоване рішенням Віденського конгресу 9 червня 1815.
Утворення
Влада над островом, який до цього був частиною французького département of Méditerranée, була передана Наполеону I Франції після його зречення внаслідок поразки у війні Шостої Коаліції. Стаття 3 Договору передбачала, що Ельба має стати «самостійним князівством, що є у його повному володінні і як особистого майна». Його право на володіння зберігається до самої смерті, після чого контроль над Князівством повернеться до Тоскани. Колишньому імператору було також надано стипендію у розмірі двох мільйонів франків на рік, що сплачувались Францією.
Уряд Наполеона
Після поселення Наполеона на острові, мер Портоферрайо П'єтро Традіті, вручив імператору ключі від міста. Після цього Наполеон розпочав роботу як суверен острова, починаючи з написання невеликої, тристорінкової конституції, у якій визначив п'ять урядових департаментів. Відділи цивільної адміністрації, комуни, домени, зарезервовані для імператора, імператорського палацу і армії. Генерал Анрі Бертран був призначений Головним маршалом палацу, посаду він обіймав під час правління Наполеона у Франції, і був відповідальним за цивільну адміністрацію. Генерал Друо був призначений губернатором острова і повіреним у військових питаннях, Джузеппе Бальбіані був інтендант-генералом поліції, а Гійом-Джозеф Ру був призначений скарбником. Наполеон створив «Conseil Souverain» або Раду Суверена, дванадцять членів брало участь у раді, чотири французи і вісім жителів острова Ельба. П'ятьох Радників було призначено членами суду першої інстанції, з Бальбіані на чолі. Решта членів Ради Суверена розміщена в апеляційному суді без головуючого. Однак, незважаючи на владу, якою була наділена рада, більшість державної влади було покладено на чотирьох французьких міністрів, яких привіз Наполеон зі свого колишнього режиму і який сам брав найактивнішу роль в управлінні князівством.
Армія
Як було передбачено договором Фонтенбло, Наполеон взяв з собою на острів 870 чоловіків з Франції. Армія складалася з 566 чоловіків еліти Garde Impériale (як піхота, так і кавалерія), а решта 300 були з невеликого батальйону гренадерів. Армія знаходилась під керівництвом генерала Друо, а командували генерал Камбронн і персонал генштабу. Військово-морський флот складався з 66 чоловіків і одиного корабля Inconstant, 18-гарматний двощогловий бриг. Inconstant доповнювала невелика флотилія з двох шхун. Спочатку флотом командував лейтенант Тайяд, однак після того, як він ледь не втратив Inconstant в штормі, його замінив лейтенант Дж. Шотаро, який пізніше переправить Наполеона з Ельби назад у Францію у 1815 році. Паолі Філідоро був призначений капітаном жандармерії і працював під керівництвом Джузеппе Бальбіана як генерал-інтендант. Об'єднані збройні сили до 1815 року на Ельбі налічували близько 1000 чоловік, на утримання витрачалося більше половини скарбниці.
Розпуск
26 лютого, після 9 місяців правління, Наполеон втік з острова Ельба і висадився на півдні Франції, щоб знову очолити французів, почавши війну Сьомої Коаліції. Після поразки в битві при Ватерлоо, делегати Віденського конгресу погодилися вислати Наполеона на острів Святої Єлени в Південній Атлантиці, а контроль над князівством був повернутий Великому князівству Тосканському. Однак, відповідно до Договору Фонтенбло, Ельба залишилася особистим князівством Наполеона до його смерті в 1821 році.
Посилання
- Gruyer, Paul (1908). Napoleon, King of Elba. London: William Heinemann.
