Вільна держава Фіуме

	італ. Stato libero di Fiume; хорв. Slobodna Država Rijeka; угор. Fiumei Szabad Állam; нім. Freistaat Fiume ; Вільна держава Ф'юме
Прапор	Герб
	Рієка: історичні кордони на карті
Столиця	Ф'юме
Мови	офіційні; Італійська · угорська · німецькарегіональні; венеційська · чакавська хорватська
Форма правління	Республіка
	Президент
- 1921-1922	Ріккардо Занелла[en]
- 1922	Джованні Гівріаті
Військовий губернатор
- 1923-1924	Ґаетано Джардино
Історичний період	Інтербелум
- Рапальський договір	12 листопада 1920
- Засновано	30 грудня
- Переворот	22 березня 1922
- Анексія Італією	3 березня
Попередник	Наступник
	Республіка Фіуме
Королівство Італія (1861–1946)
Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Вільна держава Фіуме

Вільна держава Ф'юме (італ. Stato libero di Fiume італійська вимова: [ˈfjuːme], угор. Fiumei Szabad Állam, нім. Freistaat Fiume), також Ві́льна держа́ва Ріє́ка (хорв. Slobodna Država Rijeka) — незалежне вільне місто-держава, яке існувало у Ф'юме (сьогодні Рієка, Хорватія), між 1920 і 1924 роками.

Історія

Ф'юме отримало самоврядування вперше в 1719 році, коли вона була оголошена вільним портом в указі, виданим Карлом VI. В 1779 році під час царювання імператриці Марії Терезії, місто здобуло статус Corpus separatum. З тих пір і до 1924 року Фіуме існувало більш-менш як автономна одиниця з елементами державності.

Тимчасово місто втратило своє самоврядування в 1848 році, після заборони бана Йосипа Єлачича, яка була скасована в 1868 році, після приєднання Ф'юме до Королівства Угорщина знову ж таки як Corpus separatum.

В XIX столітті місто було населене хорватами, угорцями, італійцями і представниками інших національностей. Офіційні мови у використанні були угорська і німецька, ділове листування було італійською, тоді як більшість родин говорили ф'юмською, сумішшю венеційської і хорватської мови. У сільській місцевості розмовною був особливий вид хорватського чакавського наріччя з багатьма італійськими та венеційськими словами^[1].

Політика

Після Першої Світової війни і падіння Австро-Угорщини питання про статус Ф'юме став великою міжнародною проблемою. В розпал суперечки між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія) і Королівством Італія, держави погодились на створення незалежної буферної держави. Президент США Вудро Вілсон став арбітром в югославсько-італійській суперечці довкола міста.

Суперечка привела до беззаконня і місто переходило з рук в руки між Югославським Національним комітетом і італійською Національною радою, що привело, нарешті, до висадки британських і французьких військ, які захопили місто. Цією заплутаною ситуацією скористався італійський поет Ґабріеле д'Аннунцйо, який ввів до міста свої анархо-фашистські війська 12 вересня 1919 року і розпочав 15-місячний період правління. Рік потому після провалу переговорів з італійським урядом д'Аннунцйо проголосив Республіку Ф'юме. Визначну роль в реалізації цього проєкту відіграв соратник Ґабріеле д'Аннунцйо, італійський льотчик Ґвідо Келлер, який обіймав посаду чинного секретаря (segretario d'azione) та голови (capo) Реґентства Карнаро.

12 листопада 1920 року, Королівство Італія і Королівство сербів, хорватів і словенців підписали Рапальський договір, згідно з яким обидві сторони погодилися визнати «повну свободу і незалежність держави Ф'юме і змусити поважати його для вічності». При цьому існувати як незалежна держава, «Вільна держава Ф'юме», буде, протягом одного року де-факто і чотирьох років, де-юре. Нову державу відразу визнали США і Британія. д'Аннунцйо відмовився визнати угоди, після чого його було вигнано з міста регулярними італійськими військами, в «криваве Різдво» з 24 по 30 грудня 1920 року.

У квітні 1921 року відбулися перші парламентські вибори, які стали предметом суперечки між автономістами і проіталійським Національним Блоком. Автономістська партія, яка була підтримана більшістю голосів хорватів, здобула 6558 голосів, тоді як Національний блок, що складався з фашистської, ліберальної і демократичної партій здобув 3443 голосів. Лідер автономістської партії, Ріккардо Занелла, став президентом.

3 березня 1922 року фашисти здійснюють державний переворот, і законний уряд емігрує до Кралєвиці.

У січні 1924 року Беніто Муссоліні (від Королівства Італія) і Нікола Пашич (від Королівства сербів, хорватів і словенців) підписали Римський договір, погодившись на анексію Італією Ф'юме і поглинання Сушака з боку сербів; угода набрала чинності 16 березня. Уряд Вільної держави у вигнанні визнав цей акт недійсним і не легітимним до міжнародного права і продовжив свою діяльність^[2].

Післямова

При капітуляції Італії в Другій світовій війні, питання "Ф'юме-Рієки" стало актуальним ще раз і 1944 року група громадян опублікувала «Лібурнійський меморандум», де було рекомендовано утворення конфедеративної держави з трьох кантонів Ф'юме, Сушак і Бистриця. А також островів Крк (Велья, італ. Veglia), Црес (Керсо, італ. Cherso) і Лошинь (Луссино, італ. Lussino)^[3]. Президент уряду у вигнанні Занелла все ще прагнув до відновлення Вільної держави^[4].

Комуністична югославська влада, яка звільнила від німецьких військ та заволоділа містом 3 травня 1945 року заперечувала проти цих планів та зробила конкретні кроки для врегулювання суперечки. Лідери автономістів - Невйо Скулл^[en], Марйо Бласич^[en] та Серджо Сінкіч - були вбиті. Президент Занелла сховався^[5]^[6]^[7]. Згідно з Паризьким мирним договором 1947 року, Ф'юме (вже під назвою Рієка) та Істрія офіційно стали частиною Хорватії у складі Федеративної Народної республіки Югославія^[8].