Мануель Феррейра

	Мануель Феррейра
	Мануель Феррейра
Особисті дані
Народження	22 жовтня 1905
	Тренке Лаукен, Аргентина
Смерть	29 липня 1983 (77 років)
	Барселона, Іспанія
Зріст	176 см
Вага	73 кг
Прізвисько	Nolo
Громадянство	Аргентина
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Національна збірна
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
Мануель Феррейра у Вікісховищі

Мануель «Ноло» Феррейра (ісп. Manuel "Nolo" Ferreira, 22 жовтня 1905, Тренке Лаукен — 29 липня 1983, Барселона) — аргентинський футболіст, що грав на позиції нападника.

Виступав за клуби «Естудьянтес» та «Рівер Плейт», а також національну збірну Аргентини. У складі збірної — дворазовий володар Кубка Америки, а також срібний призер Олімпійських ігор 1928 року в Амстердамі та першого чемпіонату світу з футболу 1930 року, на якому він був капітаном збірної Аргентини.

Клубна кар'єра

Розпочав кар'єру в клубі його рідного міста Тренке Лаукен. У 1924 році перейшов в «Естудьянтес», на що його спонукали брати Хорхе, Сауль і Рікардо Каландра, партнери по команді, які бачили футбольний талант Феррейри. Свій дебютний матч Феррейра зіграв з клубом «Спортіво Альмагро», проте не показав високого рівня гри; йому, однак, довіряли, і незабаром він став одним з найкращих гравців клубу, склавши разом із Алехандро Скопеллі, Альберто Сосаєю, Мігелем Анхелем Лаурі і Енріке Гуайтою знамениту лінію нападу клубу, цих п'ятьох форвардів прозвали «Професорами» (ісп. Los Profesores)^[2]^[3].

Протягом 1933—1934 років захищав кольори команди клубу «Рівер Плейт», але завершив професійну ігрову кар'єру у рідному клубі «Естудьянтес» в 1936 році, отримавши важку травму меніска^[4]. Всього за «студентів» в професійному футболі Феррейра провів 90 матчів і забив 26 голів.

Виступи за збірну

1927 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини, зігравши того року на чемпіонаті Південної Америки 1927 року у Перу і здобувши того року титул континентального чемпіона. При цьому гол Феррейри на 50-ій секунді матчу проти Перу (5:1) в чемпіонському матчі став найшвидшим в історії турніру^[5]^[6].

Він був капітаном команди, яка наступного року виграла срібні медалі на Олімпіаді 1928 року в Амстердамі і срібло першого чемпіонату світу 1930 року в Уругваї. Між цими турнірами Феррейра з командою вдруге виграв континентальну першість, цього разу домашній турнір 1929 року, за результатами якого з трьома голами у трьох матчах був визнаний найкращим гравцем турніру.

На чемпіонат світу 1934 року Феррейра не поїхав, оскільки місце було зайнято Бернабе Феррейрою, а бути запасним гравцем Мануель не хотів. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 4 роки, провів у її формі 21 матч, забивши 11 голів.

Подальше життя

Після завершення кар'єри гравця, Феррейра працював нотаріусом, був тренером, а також працював радіокоментатором і журналістом аргентинських газет Clarín і El Día.

Помер 29 липня 1983 року на 78-му році від раку у лікарні Барселони, де проживали його діти.

Як данина і на знак визнання його спортивної кар'єри, з 1991 року вулиця в місті Буенос-Айрес носить його ім'я.

Титули і досягнення

Примітки

↑ Olympedia — 2006.
d:Track:Q95606922
↑ «Las luces del siglo»^{[недоступне посилання]} Buenos Aires, Argentina: Diario La Nación. 2005. Consultado el 5 de septiembre de 2009.
↑ Bueno, Juan Antonio. Historia del fútbol, Volumen 1. [Архівовано 14 серпня 2014 у Wayback Machine.] EDAF. ISBN 8441431310.
↑ Escande, Enrique (1992). Nolo: el fútbol, de la cabeza a los pies.
↑ Cermele, Patricio (2008). «No habrá ninguno igual, no habrá ninguno…». Animals! 3 (25)
↑ Heidel; Mamrud (1997). «Historia de la Selección Argentina». Colección Revista El Gráfico (2)