Вихованець заводської команди в Серпухові. Виступав у московських клубах «Трьохгорка» і «Динамо», де домігся найбільших успіхів.
Провів 11 матчів (усі проти збірної Туреччини) за збірну СРСР, забив 4 м'ячі[1]. Учасник ігор зі збірною Праги (1935), паризьким «Ресінгом» (1936) і зі збірною Басконії (1937)[2]. Після матчу з «Ресінгом» французька газета «Авангард» назвала Смирнова в числі п'яти найсильніших центральних нападників Європи[3].
Соратник по «Динамо» Михайло Якушин так оцінював гру Василя Смирнова[4].
Кремезний і міцний Смирнов не пасував ні перед ким — спортивні єдиноборства були його стихією. Він чудово володів дріблінгом і всі ігрові завдання завжди намагався вирішити з його допомогою. Якщо м'яч потрапляв до нього десь на підступах до штрафного, Смирнов без вагань йшов на обіграш суперників — настільки був впевнений в собі і в разі успіху завершував атаку потужним ударом. Може бути, він трохи і зловживав індивідуальною грою, але зате часто завдяки їй добивався успіху. У всякому разі, у нього була репутація бомбардира. Гравець невгамовної пристрасті і дивовижної витривалості, Смирнов встигав не тільки атакувати, але і допомагати партнерам оборонятися. Такі дії нападника для гри тих років були рідкістю.
Також грав у хокей з м'ячем, де домігся значних результатів. Грав на позиції лівого напівсереднього нападника[2].
Після закінчення кар'єри гравця був директором стадіону «Динамо» в Москві (1940—1941). Потім тренував клубні динамівські команди з хокею з м'ячем і футболу (1944—1956), команду Серпухова з футболу (1957—1962), згодом серпуховську «Зірку»(1963—1968)[2].
