Т-64
Т-64А
Тип	основний бойовий танк
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	1967 — по т.ч.
Оператори	ДР Конго  Росія  Узбекистан  Україна
Війни	Придністровський конфлікт Російсько-українська війна Повстання Камвіни-Нсапу Російське вторгнення в Україну
Історія виробництва
Розробник	КБ-60М (Морозов), ХКБМ з 1966
Виробник	ХЗТМ (завод імені Малишева)
Виготовлення	1963–1987
Виготовлена кількість	понад 13000
Варіанти	Т-64, Т-64А, Т-64Б, Т-64Б1, Т-64БВ, Т-64Б1В, Т-64Р, Т-64БМ «Булат», Т-64Е
Характеристики
Вага	38–45,5 т
Довжина	8,75–9,225 м
Ширина	3,415–3,6 м
Висота	2,154–2,172 м
Екіпаж	3: командир, механік-водій, навідник
Броня	композитна, пізніші модифікакації: Контакт-1, тощо
Головне озброєння	125-мм гармата КБА3 або 2А46М-1
Двигун	5ТДФ, 5ТДФМ, 5ТДФЕ, 6ТД-1 750—1000 кс (515—735 кВт)
Дорожній просвіт	500 мм
Швидкість	до 60 км/год
Т-64 у Вікісховищі

Т-64 — сімейство основних бойових танків другого покоління, що випускалися серійно в СРСР з 1963 по 1987 рік. За цей час було створено близько трьох десятків різних модифікацій танка. Роботи над створенням танка розпочалися в Харкові в 1951 році під керівництвом Олександра Морозова^[1]. Перша модифікація — «середній танк Т-64» (об'єкт 432) була прийнята на озброєння в січні 1967 року,^[2] модифікація Т-64А (об'єкт 434) стала першим основним бойовим танком Радянського Союзу.

Конструкція Т-64 увібрала в себе найновіші розробки того часу, завдяки чому танк з вагою середнього отримав вогневу потужність важкого. Тут вперше була використана композитна броня, стереоскопічний далекомір, опозитний дизельний двигун, гладкоствольна гармата здатна вести вогонь керованими реактивними снарядами^[3], вперше для гармати великого калібру встановленій на танк традиційного компонування був створений механізм заряджання, завдяки якому екіпаж скоротився до трьох осіб^[4]. Компонування та окремі елементи конструкції були потім використані в танках Т-72, Т-80 та Т-84.

Через високу секретність танки Т-64 Радянський Союз на експорт не постачав, і в збройних конфліктах вони участі не брали. Найпе́рше, танки Т-64 всіх модифікацій надходили на озброєння танкових підрозділів Радянської армії, дислокованих в Групі радянських військ у Німеччині. Навіть на військових парадах в Москві танки Т-64 брали участь лише один раз — 9 травня 1985 року^[5].

Бойове хрещення відбулось вже після розпаду Радянського Союзу — в боях за місто Бендери під час Придністровського конфлікту в 1992 році^[5].

Нині активна модернізація Т-64 здійснюється в інтересах Збройних сил України, ці модифіковані танки знані як Т-64БВ зразка 2017 року.

Попередньою розробкою очільника колишнього танкового КБ в Харкові (евакуйованого під час німецько-радянської війни в Нижній Тагіл) Олександра Морозова був Т-54, який надійшов на озброєння Радянської армії 1947 року. Одним із головних принципів, якими керувався конструктор, був початок розробки нового танка одразу з прийняттям на озброєння попереднього: «майбутнє якомога раніше має лежати на столі конструктора, інакше воно спізниться» — стверджував він. 15 жовтня 1947 року він записав у щоденнику, що прийняття Т-54 дозволяє взятись за розробку нової машини.^[6]

Назва «Т-64» фігурує задовго до прийняття на озброєння власне Т-64 й не завжди має прямий стосунок до нього: наприклад, таке позначення зустрічається на кресленнях «Об'єкта 140», який Морозов розробляв у Нижньому Тагілі. Але оскільки в щоденнику фігурують горизонтальний опозитний двигун і планетарна трансмісія, то є підстави вважати, що там ішлось про рішення, реалізовані в майбутньому Т-64.^[6] Назва продовжила традицію, за якою називали танки харківського КБ: Т-24, Т-34, Т-44, Т-54, Т-64, а пізніше Т-74 і Т-84.^[7]

Влітку 1947 року в КБ було виконано ескізний проєкт танка «Об'єкт 416» з розташуванням всього екіпажу в башті, 1948 було зроблено більшу частину технічного проєкту. Втім, через проблеми, пов'язані з розташуванням механіка-водія в башті та необхідністю допрацювання Т-54, проєкт завершити не вдалось. Ця ідея знову отримала розвиток після 1951 року, коли Морозов повернувся до Харкова як головний конструктор КБ-60М заводу № 75, який на той момент займався випуском Т-54. Таким чином, КБ одночасно покращувало Т-54 та займалось новим танком з заднім розташуванням башти й екіпажем у ній.^[6]

1952 року в СРСР з'явилась інформація про новий американський танк M47. Попри відсутність переваг над Т-54 за тактико-технічними характеристиками, військове керівництво та конструктори вважали за необхідне створення нового середнього танка (НСТ), що забезпечив би суттєвий відрив від імовірних машин супротивника. В середині 1951 НТК ГБТУ видав технічне завдання на новий танк, а 1952 року харківський варіант отримав індекс «Об'єкт 430».^[6] У березні 1953 року завод представив МТрМ(інші мови) два проєкти: з класичним компонуванням (майбутній «Об'єкт 430») та з екіпажем у башті (розвиток «Об'єкта 416»). У квітні 1953 Морозов вирішив зупинити всі роботи щодо другої машини та зосередитись на першій.^[8]

Однією з вимог до НСТ з боку замовника було обмеження маси до 36 тонн. Морозов прагнув створити силове відділення невеликого розміру, через що довелось відкинути дизелі типу В-2 та обрати один із прототипів компактніших двигунів. Такий двигун на той час розробляв професор Олексій Чаромський(інші мови) на основі трофейного німецького Jumo 205(інші мови). 1953 року його відрядили до заводу № 75, де він очолив дизельне КБ і створив чотирициліндровий 4ТПД (480 к.с.). Альтернативою був барнаульський 8Д12У (580 к.с.), однак він був менш економним і потребував додаткового охолодження.^[8]

Завдяки 4ТПД та 8Д12У було можливо виконати вимогу щодо маси, однак значно підвищити характеристики танка порівняно з попередниками. На початку 1954 року Морозов представив три варіанти НСТ: два «430» з двигунами 4ТПД і 8Д12У, а також створений в ініціативному порядку «Об'єкт 430У». «430» мав 100-мм гармату Д-54ТС з магазином на 5 снарядів, 120-мм лобову броню, котки з внутрішньою амортизацією та масу 35,9 тонни. «430У» мав 122-мм Д-25ТС і 160-мм броню. З броньовим захистом на рівні 50-тонного Т-10, він мав кращі боєзапас і питому потужність, однак маса в 42 тонни виходила за межі вимоги щодо середнього танка, що й було ймовірною причиною його відхилення.^[8]

6 травня 1955 року проєкти були схвалені Постановою РМ СРСР.^[8] Технічний проєкт отримав двигун 5ТД, заснований на 4ТПД, якому Морозов не бачив альтернативи. 1957 було виготовлено перші 3 прототипи «Об'єкта 430» з цим двигуном і відбулись полігонні випробування. Попри успіх випробувань і схвальний відгук комісії, Морозов вважав серійне виробництва танка недоцільним, оскільки практично всі системи були нової конструкції, але озброєна 100-мм гарматою машина не мала вирішальної переваги над Т-54.^[9]

Наприкінці 1950-х з'явилась інформація про новітню британську 105-мм гармату L7, яку мали запустити в серію з 1958-1960 року. Очікувалось її встановлення на Centurion і новий американський M60. 1957 року розпочалась німецько-французька програма зі створення спільного танка. ГБТУ на цій підставі вимагало негайно посилити озброєння радянських танків за допомогою нової 115-мм гладкоствольної гармати У-5ТС (код ГРАУ: 2А20) та покращити броньовий захист. З 1957 року на уральському заводі № 183 розроблили посилений варіант Т-55 з кращим бронюванням башти та У-5ТС, прийнятий на озброєння 1962 року як Т-62.^[11] 1959 року КБ-60М розпочало роботи зі встановлення У-5ТС на «Об'єкт 430». Машина отримала індекс «Об'єкт 435». Однак, під унітарні снаряди цієї гармати важко було створити механізм заряджанням, тож розробник боєприпасів НДІ-24 отримав завдання на створення 115-мм роздільно-гільзових пострілів. Міноборони видало відповідний наказ у липні 1961 року.^[12]

Ескізний проєкт «Об'єкта 432» був готовий 1960 року. За постановою ЦК КПРС і РМ СРСР № 141-58 від 17 лютого 1961, в НТК ГБТУ затвердили тактико-технічні вимоги на середній танк з гарматою Д-68 та механізованим заряджанням зі збереженням маневрових якостей і маси «Об'єкта 430».^[13] Новий танк отримав назву «Об'єкт 432», його технічний проєкт було створено за короткий строк до квітня 1961 року. Проєктна маса складала 34 тонни, також машина отримала форсований до 700 к.с. двигун 5ТДФ. Перший прототип виготовили у березні 1962, другий — влітку того року. На показах 22 жовтня 1962 машину схвалив Генеральний секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. Голова випробувальної комісії, Начальник танкових військ Павло Полубояров стверджував, що танк є якісним стрибком у танкобудуванні й рекомандував на озброєння армії, однак вказував на недостатню надійність низки агрегатів і закликав до додаткових випробувань. За результатами випробувань ЦК КПРС і РМ СРСР постановили виготовлення 25 машин протягом 1963 року.^[14]

Перші серійні машини виготовили на Заводі імені Малишева в жовтні 1963 року й до початку 1954 було завершено випуск Т-55, який там виготовляли до того. Цей процес був непростим, оскільки машини збирали за допомогою універсального обладнання, не підхожого для серійного випуску. Також не було цехів для серійного випуску двигунів. Станом на вересень 1964 виготовили 54 танка, а до 1 січня 1966 їх налічувалось 254. Надалі обсяги випуску збільшувались.^[15] Перші машини надходили на дослідну експлуатацію в 41-шу гвардійську танкову дивізію, дислоковану в Чугуєві, неподалік від заводу. Військові випробування пройшли успішно, однак танк мав низький ресурс двигуна й велику кількість «дитячих хвороб» — тому прийняття на озброєння відтермінувалось. «Об'єкт 432» було прийнято на озброєння постановою РМ СРСР від 30 грудня 1966 року як «середній танк Т-64», а 2 січня 1967 наказ про прийняття на озброєння видало й Міністерство оборони.^[15] Технічні проблеми поступово розв'язували в ході серійного виробництва. Інтенсивна експлуатація надавала велику кількість даних, налагодження серійного виробництва в нових цехах і нові випробувальні стенди привели до виправлення надійності двигунів до початку 1970-х.^[16]

З 1964 машини отримали наварені бар'єри на верхній лобовій деталі перед оглядовими пристроями механіка-водія, призначені для усунення рикошетів. Перші випуски мали лобову броню ламаної форми, з похилими «вилицями» лобового бронелиста, з 1967 року їх замінили на простішу та міцнішу конструкцію з прямими дахом корпусу та лобовим листом. Також з 1967 року замість трьох перископів ТНПО-160 механік-водій отримав один ТНПО-168. Виробництво «Об'єкта 432» тривало до 1969 року, всього було виготовлено 1291 танк.^[15]

Танк суттєво переважав Т-55 і Т-62 за практично всіма показниками, хоч і був у кілька разів дорожчий. Крім того, він потребував змін організаційно-штатної структури, логістики та рівня підготовки танкістів.^[15] Він став першим у світі серійним танком, що мав автоматичне заряджання разом з обертовою баштою, а також першим з комбінованою бронею. Крім того, вперше для радянського танкобудування він отримав оптичний віддалемір.^{[джерело?]}

На початку 1960-х було відомо про майбутній британський Chieftain, німецьку 120-мм гладкоствольну гармату та американсько-німецький проєкт MBT-70. Паралельно з конструкторським супроводом «Об'єкта 432» з 1963 розпочали роботи зі встановлення на нього 125-мм гладкоствольної гармати Д-81Т (2А26). Технічний проєкт був готовий 1964 року та отримав позначення «Об'єкт 434». Нова гармата потребувала зміни в конструкції башти й механізму заряджання, зміни денного та нічного прицілів та стабілізатора. Також було оновлено систему охолодження, компонування зовнішніх паливних баків, місць зберігання ЗІПів тощо. На надгусеничних полицях було встановлено гумові екрани та знімні алюмінієві щитки проти кумулятивних снарядів. У результаті бойова маса зросла до 37 тонн.^[17]

Протягом 1965—1967 років виготовили низку дослідних машин, які прийшли випробування. В травні 1968 машину було прийнято на озброєння як «середній танк Т-64А».^[17] Існує погляд, що саме Т-64А став першим радянським основним бойовим танком (ОБТ), повністю об'єднавши в собі озброєння та захист важкого танка з рухливістю та масою середнього танка,^[18] однак офіційно він був середнім, а концептуально ОБТ був уже Т-54. Саме поняття ОБТ використовувалось у радянській літературі щонайменше з 1960-х.^[19]

Крім звичайних Т-64А випускали також командирську версію Т-64АК, що додатково мав короткохвильову радіостанцію Р-130М, навігаційну апаратуру ТНА-3, перископічну артилерійську бусоль ПАБ-2АМ та бензоелектричний зарядний агрегат АБ-1-П/30М1. Ці танки проходили модифікації аналогічно до Т-64А.^[20] Крім того, протягом 1977—1981 років практично всі «Об'єкти 432» пройшли капітальний ремонт з модернізацією до рівня Т-64А без заміни озброєння. На ці машини встановлювали радіостанції Р-123М та Р-173, покращену систему охолодження тощо. Оновлені машини отримали назву Т-64Р і позначення «Об'єкт 432А», а у військах побутувало написання «Об'єкт 432Р».^[21]

Низький ресурс ранніх двигунів 5ТДФ призвів до пошуку альтернативних варіантів, основними з яких стали більш громіздкі двигуни родини В-2 та перспективні, але неекономічні та не слабко досліджені газотурбінні двигуни (ГТД).^[22]

1965 року силами низки заводів і НДІ було створено документацію силової установки для «Об'єкта 432» з двигуном В-45 (710 к.с.) з родини В-2. Варіант отримав індекс «Об'єкт 436», а 1966–1967 років дослідні машини пройшли випробування. 1967 року Міноборонпром наказав розробляти варіант «Об'єкта 434» (майбутній Т-64А) з такою силовою установкою, цей варіант отримав позначення «Об'єкт 438». Пізніше вирішили встановлювати двигун В-46, а проєкт перейменували в «Об'єкт 439». З застосуванням цих напрацювань УКБТМ пізніше створив «Об'єкт 172» — прототип майбутнього Т-72, прийнятого на озброєння 1973 року.^[22]

Крім того, з 1963 року на Т-64 дослідно ставили газотурбінні двигуни (ГТД), створені на основі вертолітних. Однією з перших спроб був «Об'єкт 003», також знаний як «Т-64Т», який пройшов випробування в 1967—1968 роках, однак через недосконалість двигуна прийнятий не був. 1966 стало відомо про розроблення 1500-сильного ГТД в США, що було однією з причин ухвалення рішень про створення газотурбінного танка. Розробленням такої машини займався Ленінградський Кіровський завод (ЛКЗ). У результаті було створено «Об'єкт 219» — прототип майбутнього Т-80, прийнятого на озброєння 1976 року.^[23]

На початку 1970-х двигун 5ТДФ уже був надійний і його ресурс складав 500 мотогодин.^[23] Однак у результаті конкуренції між заводами СРСР отримав три родини ОБТ (Т-64, Т-72 та Т-80), які виготовлялись одночасно до 1987 року й мали аналогічні бойові спроможності, однак були слабко уніфіковані між собою. Т-80, створений як альтернатива Т-64, також від початку був ненадійний, однак до того ж значно дорожчий.^{[джерело?]} Крім того, кампанія зі створення ГТД на 7 років затримала розвиток новітнього 1000-сильного 6ТД-1, який ХКБД розробляло для встановлення на Т-64 («Об'єкт 476»). Т-64 ці двигуни так і не отримали, лише в середині 80-х його почали серійно застосовувати на Т-80УД.^[24]

На початку 1970-х ХКБМ в ініціативному порядку розробляла проєкт глибокої модернізації Т-64А. Ескізний проєкт Т-64А-2М виконали 1973 року під керівництвом заступника головного конструктора ХКБМ Миколи Шоміна. Він мав отримати башту з новою композитною бронею, комірчастим наповнювачем, систему керування вогнем (СКВ) з прицілом 1Г21 і лазерним віддалеміром, стабілізатор 2Е26, балістичний обчислювач з набором давачів, комплекс керованого озброєння та 125-мм гармату 2А46-2, пристосовану для вогню керованими ракетами. Для покращення рухливості пропонували двигун 6ТД. Багато з цих ідей пізніше втілили на «Об'єкті 447» і «476».^[25]

Наприкінці 1973 року в ХКБМ створили технічний проєкт «Об'єкта 447» — варіанту Т-64А з комплексом керованого озброєння «Кобра» та системою керування вогнем «Об». 1975 року танк пройшов усебічні випробування й 1976 року допрацьований «Об'єкт 447А» було прийнято на озброєння як «основний бойовий танк Т-64Б». Корпус, трансмісія, ходова частина, електричне та спеціальне обладнання повністю взяті від Т-64А зразка 1976 року. Через високу вартість комплексу керованого озброєння виготовляли також спрощений Т-64Б1 («Об'єкт 437А») з аналогічним набором модифікацій, але без керованих ракет.^[25] Також випускали командирський варіант Т-64БК, аналогічний до Т-64АК.^[26]

Т-64Б та Т-64Б1 виготовляли паралельно з Т-64А до 1985 року, причому нові партії постійно отримували іншу комплектацію, також вона змінювалась після капітального ремонту. Станом на 1 січня 1981 уніфікація Т-64А з Т-64Б/Б1 досягала 95%, однак нерідко після капітальних ремонтів з'являлись «танки-гібриди», які мали частину деталей від Т-64А та Б/Б1 і не можуть бути чітко віднесені до відповідних моделей. Зокрема, на низці Т-64А раннього випуску пізніше встановили башти 1976—1981 років або навіть башти зразка Т-64Б/Б1. Такі машини мали часто мали нестандартне розміщення ЗІП, зовнішнього та внутрішнього обладнання. Нерідко траплялись випадки, коли в одній дивізії полки були оснащені різними моделями Т-64, а іноді навіть один полк мав всі три моделі одразу.^[27]

Після появи динамічного захисту «Контакт-1», упродовж 1981—1983 років було розроблено технічну документацію на його встановлення на Т-64Б/Б1. Наказом Міноборони № 07 від 14 січня 1985 року було прийнято на озброєння варіанти Т-64БВ та Т-64БВ1, оснащені «Контактом-1», і надалі всі машини виготовляли з ним. Також під час капітального ремонту доводили до рівня Т-64БВ/БВ1 старіші Т-64Б/Б1, однак комплектація різнилась: могла залишитись стара гармата чи система керування вогнем абощо.^[26][28]

Останній танк серії Т-64 вийшов з цеху 27 грудня 1987 року, через 24 років після першого серійного танка, зібраного в грудні 1963. У серійному виробництві на ХЗТМ його замінив Т-80УД з двигуном 6ТД-1.^[24]

У таблиці нижче наведено зміни в комплектації, які з'являлись при виробництві нових машин, а також установлювались при капітальному ремонті. Однак не кожна машина отримувала оновлення всіх систем.

Розділ описує будову танків Т-64 радянського зразка. Про серійні українські зразки див. БМ «Булат», Т-64БМ2 та Т-64БВ зр. 2017.

Т-64 має екіпаж із трьох осіб (механік-водій, командир танка й навідник) та автоматичне заряджання гармати. Танк поділений на три частини: відділення керування, бойове відділення та моторно-трансмісійне відділення (МТВ).^[30]

Відділення керування розташоване в носовій частині, обмежене праворуч баком пального та баком-стелажем, а з лівого боку іншим баком пального, щитком приладів керування та акумуляторними батареями. В центрі відділення розташоване робоче місце механіка-водія з органами керування, зокрема, з важелями повороту та педалями. Люк механіка-водія розташований у даху корпусу, а за його сидінням також наявний люк запасного виходу в дні.^[30]

Бойове відділення представлене поєднанням корпусу й башти, воно розташоване в центрі машини між відділенням керування та силовим. Разом з баштою обертається прикріплена до неї кабіна (кошик башти), в якій містяться механізм заряджання й робочі місця навідника та командира (ліворуч і праворуч від гармати відповідно), що включають сидіння та відповідні прилади керування.^[31] Над командиром розміщена командирська башточка з приладом спостереження та зенітним кулеметом.

В задній частині корпусу знаходиться моторно-трансмісійне відділення (МТВ; також силове відділення), відділене герметичною перегородкою від бойового. Там розташовані двигун, трансмісія, генератор та пов'язані з ними системи. Зовні танка прикріплені баки з пальним, ящики з запчастинами, інструментами й приладдям (ЗІП), буксирувальні троси, колода самовитягування, вкривальний брезент, ОПВТ, частина боєкомплекту зенітного кулемета та інше допоміжне обладнання.^[32]

Корпус є жорстко звареною з броньових листів коробкою, що складається з носової частини, бортів, корми, даху, перегородки й даху силового відділення. Носова частина зварена з верхньої та нижньої лобових деталей, переднього листа даху, бортами та дном. Верхня лобова деталь композитна, тришарова, складається з зовнішнього 80-мм шару сталі, 105-мм шару склотекстоліту та 20-мм шару сталі для Т-64А/Б. Лист має кут 68° до нормалі, внаслідок чого горизонтальна товщина масиву складає 547 мм. Бортова броня «Об'єкта 432» всюди була 80 мм завтовшки, на Т-64А/Б вона дорівнює 85 мм біля керівного та бойового відділень і 70 мм біля силового.^[33]

Башта лита з привареним дахом, її передня частина — композитна, з корундовим наповнювачем для Т-64А/Б. Товщина лобової броні башти складає 450—460 мм під кутом 10—25°. Обертання башти гідравлічне, також наявний ручний механізм.^[33]

У рамках дослідно-конструкторської роботи «Відбиття» (рос. ОКР «Отражение»), відкритої задля протидії новим західним боєприпасам, як M111, було створено ефективнішу броньову комбінацію: 60-мм зовнішня сталева плита, 35 мм склотекстоліту, 30 мм сталі, 35 мм склотекстоліту й 40 мм сталі. Цю посилену броню отримали Т-64БВ і Т-80БВ, прийняті на озброєння 1985 року. Т-64А отримав додатковий 30-мм лист сталі, що наварювався на верхню лобову деталь під час ремонту, однак цей захист поступався п'ятишаровому.^[34] Т-64БВ отримав вибуховий динамічний захист «Контакт-1», його також встановлювали на Т-64А, Т-64Б/Б1 під час капітального ремонту.^{[джерело?]}

Всі варіанти Т-64 озброєні гладкоствольними танковими гарматами з роздільно-гільзовим заряджанням. Постріл гармати складається з двох частин: снаряда й частково горючої гільзи, в якій міститься метальний заряд. Ранні Т-64 мали 115-мм гармату 2А21 (Д-68), замінену на 125-мм 2А26 (Д-81Т) у модифікації Т-64А та 2А46-1 (Д-81ТМ) з 1974. Т-64Б отримав гармату 2А46-2, здатну вести вогонь керованими ракетами 9М112, а з 1979 на Т-64Б почали встановлювати 2А46М-1 зі змінною трубою ствола та покращеними противідкотними пристроями.^[35]

Гармати родин 2А26 та 2А46 можуть вести вогонь бронебійними опереними підкаліберними (БОПС), кумулятивними та уламково-фугасними снарядами,^[35] а Т-64Б/БВ також і протитанковими керованими ракетами.^[⇨] Боєкомплект Т-64А/Б складає 36 пострілів: 28 у конвеєрі механізму заряджання (МЗ), 7 у відділенні керування (7 зарядів і 5 снарядів у баку-стелажі та 2 снаряди біля нього) та 1 у бойовому відділенні.^[35]

Крім того, гармата стабілізована у вертикальній і горизонтальній площинах за допомогою стабілізатора з електрогідравлічним або електромашинним приводом. У різний час встановлювали моделі 2Е23, 2Е26, 2Е28, 2Е42 та інші.^[35] Наприклад, стабілізатор 2Е28М2 танка Т-64А мав максимальні швидкості горизонтального наведення 18—20 °/с, забезпечуючи оберт башти на 360° за 9—10 с. З 1975 року на гарматах усіх модифікацій встановлюється теплозахисний кожух.^{[джерело?]}

Зовнішні відеофайли
	Принцип роботи автоматів заряджання на YouTube

Механізм заряджання (МЗ) Т-64 здійснює повністю автоматичне заряджання гармати будь-яким типом снарядів (у тому числі керованими ракетами). МЗ гідроелектромеханічний, розміщений у кабіні (кошику) башти. Постріли перебувають у L-подібних касетах, в яких снаряди розташовані горизонтально на підлозі кабіни, а метальні заряди — вертикально.^[35]

МЗ забезпечує Т-64 швидкострільність близько 10 пострілів на хвилину для 115-мм гармати та 8 для 125-мм.^[36] Час заряджання пострілу складає 7,1—19,5 секунд при повороті АЗ на один крок і при повному оберті відповідно.^[35]

Всі радянські модифікації Т-64 мали спарений з гарматою 7,62-мм кулемет ПКТ зі стрічковим живленням і темпом стрільби 700—800 пострілів на хвилину.^[35]

Початково Т-64 зенітна установка була відсутня. З 1972 року на Т-64А та надалі на інших моделях встановлювали зенітну кулеметну установку закритого типу (тобто, командир міг вести вогонь з неї зсередини танка, не відкриваючи люк) 6П17 з 12-7-мм кулеметом НСВТ. Установка має електромеханічний привід керування.^[37]

Крім того, танк штатно має автомат АКМС (300 набоїв, на Т-64АК — 150), сигнальний пістолет СПШ (12 набоїв) та гранати Ф-1 (10 штук).^[35]

На Т-64Б встановлено комплекс керованого озброєння 9К112-1 «Кобра», що веде вогонь радіокерованими протитанковими ракетами 9М112. Ракети розташовуються в конвеєрі МЗ, поділені на дві частини та запускаються через ствол гармати. Керування ракетою здійснює навідник через приціл у межах прямої видимості. Ведення вогню ракетами можливе з місця або на ходу зі швидкістю до 30 км/год, віддаль пострілу складає до 4000 м.^[38]

Над місцем командира розташована обертова командирська башточка з кількома оглядовими перископами (ТНПО-160 і ТНПА-65) та комбінованим (денним і нічним) спостережним пристроєм ТКН-3В з кратністю збільшення 5× для денного та 4,2× для нічного каналу. На ранніх моделях стояли пристрої ТКН-3.^[39]

Початково Т-64 мали денний приціл навідника з оптичним віддалеміром ТПД-2-1, з 1971 їх замінили на ТПД-2-49. Поле зору приціла стабілізоване у вертикальній площині. Т-64Б і Т-64Б1 мали новітню систему керування вогнем 1А33 «Об», що містить приціл з лазерним віддалеміром 1Г42 (змінна кратність 3,9—9×, поле зору 20°—8°24′), балістичний обчислювач 1В517, блок дозволу на постріл 1Г43 і комплект давачів, зокрема, бічного вітру. Цю систему без змін пізніше отримали Т-80Б.^[40] Частина Т-64А з 1981 року отримала приціл ТПД-К1(інші мови) з лазерним віддалеміром або СКВ 1А40 на його основі.^[41][42]

Нічний приціл початково був представлений ТПН-1-43А, 1971 року його замінили на ТПН-1-49-23^[29] з кратністю 5,3× і полем зору 6°, що забезпечує віддаль бачення до 1000 в активному режимі (з увімкненим прожектором).^[39] Для підсвічування цілі використовується інфрачервоний прожектор Л-4А з кутом освітлення 1°.^{[джерело?]} Тепловізійні та панорамні приціли за часів СРСР на Т-64 не встановлювали.^[37]

Всі серійні радянські варіанти Т-64 мали дизельний двигун 5ТДФ потужністю 700 к. с. (522 кВт).^[43]

Двигун 5ТДФ являє собою п'ятициліндровий опозитний двотактний турбопоршневий дизель, однорядний, з горизонтальним розташуванням циліндрів і зустрічним рухом поршнів. Відбір потужності двобічний. Поряд з поршневою частиною є два з'єднаних між собою лопаткових агрегати: нагнітач і газова турбіна.^[44] Двигун був надзвичайно малий і легкий, але вимагав ретельного технічного обслуговування і якісних ПММ. Крім того, дизель був високоспритний і працював у дуже теплонавантаженому режимі, що вимагало при його запуску постійно користуватися котлом підігрівача при температурі навколишнього повітря від +10 °C і нижче. Робочий об'єм двигуна склав 13,6 л, літрова потужність 52 к.с./л, максимальна частота обертання колінвала 2800 об/хв.^{[джерело?]}

5ТДФ багатопаливний, він здатен працювати на трьох видах пального: дизельне (марки Л, З, А), авіаційне (ТС-1), бензин (А-72, А-76) та їх суміші в будь-яких пропорціях. Цю можливість було вперше введено в червні 1973 на висоті до 1000 м над рівнем моря, а 1975 року розширено до 3000 м.^[43] Місткість баків з пальним складає 1270 літрів, з яких 730 перебуває у внутрішніх баках.^[44]

За часів СРСР були спроби форсувати двигун для більшої потужності, однак фактично ці ідеї здійснились лише в незалежній Україні, де було створено варіанти 5ТДФМ (850 к. с.) та 5ТДФМА (1050 к. с.).^[43] Крім того, в 1970-ті розробили шестициліндровий 6ТД-1 потужністю 1000 к. с., призначений для модернізації Т-64, але через тогочасний курс вищого керівництва СРСР на газотурбінні танки, їх встановили лише на Т-80УД.^[24]

Трансмісія механічна планетарна з гідросервоприводами керування, вона призначена для передання крутного моменту від двигуна до тягових колес, повороту й гальмування. Трансмісія складається з лівої та правої планетарних коробок передач і бортових редукторів, конструкційно об'єднаних у бортові коробки передач (БКП). Поворот здійснюється зниженням передачі з боку, в який танк має повернути.^[44]

Ці системи замінили дев'ять вузлів трансмісії танка Т-55: вхідний редуктор («гітара»), головний фрикціон, коробку передач, два планетарні механізми повороту, два гальма і два бортові редуктори. Трансмісія танка вийшла дуже компактною і легкою, на 750 кг легше, ніж у Т-55, і складалася з 150 деталей замість 500.^{[джерело?]}

Ходова частина складається з гусеничного рушія та підвіски, яка з'єднує елементи рушія з корпусом.^[45]

Ходова частина танка Т-64 зберегла концепцію об'єкта 430, але отримала нові опорні котки з внутрішньою амортизацією, що виготовляються з алюмінієвого сплаву, і нову полегшену гусеничну стрічку з паралельним резинометалевим шарніром. В результаті цього маса ходової частини Т-64 становила лише 15 % від маси танка.^{[джерело?]}

Рушій складається з двох гусеничних стрічок по 78—79 траків. На кожному борту наявні: тягове колесо цівкового зачеплення з двома зубчастими вінцями (ззаду), цільнометалеве напрямне колесо з механізмом натягу гусениці (спереду), 6 здвоєних опорних котків з внутрішньою амортизацією, чотири підтримувальні ролики з внутрішньою амортизацією та відбійник.^[45]

Траки гусениць — паралельного типу, з гумометалевими шарнірами, штампованими сталевими ланками та ґрунтозачепами. Вони з'єднані між собою гребенями в середніх частинах та скобами («біноклями») по краях, закріпленими на пальцях. Скоби також відіграють роль цівки для зачеплення тягового колеса.^[45]

Підвіска індивідуальна (тобто, кожен коток підресорений окремо від інших), торсіонна. Вузол підвіски складається з торсіонного валу, балансира, осі балансира, гідравлічного телескопічного амортизатора й упора для обмеження ходу балансира опорних котків. Торсіонні вали лівих і правих підвісок розташовані співвісно, вони з'єднують балансири з корпусом машини. Гідроамортизатори призначені для пом'якшення коливань і погашення ударів при русі, вони встановлені на 1-му, 2-му і 6-му вузлах підвіски.^[45]

• 
  Загальний вигляд ходової частини танка
• 
  Тягове колесо, опорний коток і гусенична стрічка
• 
  Гідроамортизатори та обмежувальний упор між 1-м та 2-м вузлами підвіски

Автономність забезпечується запасом палива і його витратою на проміжок шляху. Для Т-64А запас палива складає 1200 л у внутрішніх баках і 400 л в зовнішніх додаткових бочках. Запасу палива у внутрішніх баках, при витраті палива 170—200 л на 100 км шляху вистачає, для подоланні відстані 500—600 км без дозаправлення.^[46]

Прохідність Для подолання різних перешкод Т-64А володіє достатньою питомою потужністю 18 к.с./т і вдалою конструкцією трака. Як показав досвід експлуатації Т-64А, на глиноземних ґрунтах його гусениці мають краще зчеплення, ніж гусениці, наприклад, Т-72. Так, коли в бездоріжжя необхідно подолати крутий підйом і гусениці Т-72 на ньому пробуксовують, то Т-64 повільно, але впевнено виповзає на верх. Це пояснюється конструкцією трака. У Т-72 траки в цих умовах забиваються брудом і ковзають по поверхні, у Т-64 в траках є по два отвори, в які бруд прочавлюється і за рахунок цього підвищується зчеплення з ґрунтом.

Слід зазначити, що гусеничний рушій Т-64 розроблявся для європейського театру воєнних дій і його трак хороший саме на європейському ТВД (глинисті, торф'яні та чорноземні ґрунти). У гірській кам'янистій місцевості прохідність Т-64 нижче ніж у Т-72, оскільки його трак має слабо розвинений малюнок ґрунтозацепів. Крім того, значна кількість щілин у гусениці Т-64 і малий діаметр і ширина котків знижують його прохідність по піщаних ґрунтах, яка для Т-72 в таких умовах дуже висока.

Опорна прохідність, при питомому тиску на ґрунт 0.83 кг/см², і кліренсі 500 мм, забезпечується досить висока — танк може рухатися на ґрунтах з низькою несучою здатністю навіть тоді, коли його днище лежить на поверхні ґрунту. Кути підйому і крену становлять 30 градусів. Т-64А, за рахунок щільної компоновки і менших габаритних розмірів, в порівнянні з більшістю зарубіжних основних танків має кращу габаритну прохідність. Танк долає убрід водні перешкоди глибиною 1.8 м без підготовки і 5 м — з попередньою підготовкою з використанням ОПВТ. Ширина подоланого рову — 2.85 м, вертикальної стінки — 0.8 м^[46].

Динамічність забезпечується питомою потужністю двигуна і характеристиками трансмісії. На момент створення Т-64А, при потужності двигуна 5ТДФ 700 к.с., він володів достатньою за сучасними мірками питомою потужністю 18 к.с./т, що забезпечує йому хороші динамічні якості. Крім того, вдала конструкція коробки передач, значно полегшує перемикання з однієї передачі на іншу, дозволяє значно знизити втрати швидкості при зміні передач, що теж підвищує динамічні властивості машини. У той же час, відсутність резервів з форсування двигуна, які і так вже були вичерпані, призвело до того, що при модернізації танка і випуску його нових модифікацій (Т-64Б, Т-64БВ), а, відповідно, і підвищення маси, питома потужність впала (для Т-64БВ — 16.5 к.с./т), що негативно позначилося на динамічних властивостях^[46].

Плавність ходу Т-64 дуже висока. Попри те, що опорні котки виготовлені штампуванням з плоского листа металу, не мають гумового покриття торців, і мають внутрішню амортизацію — на місцевості гусеничний рушій Т-64 практично не видає шуму, а плавність ходу забезпечується дуже м'якими торсіонами і вдалою конструкцією гідроамортизаторів^[46].

Транспортабельність Однією з вимог при проектуванні Т-64, як втім, і інших радянських танків, була умова можливості його транспортування залізницею, що накладає жорсткі обмеження на габаритні розміри, зокрема, на ширину. Ця умова була виконана. Т-64 може перевозитися залізницею, автомобільним, авіаційним і морським транспортом^[46].

• Засоби зв'язку. Т-64А/Б має телефонну симплексну радіостанцію Р-123(інші мови) (або Р-123М чи Р-173) і танковий перемовний пристрій на 4 абоненти Р-124 або Р-174. Радіостанція забезпечує зв'язок на відстані 13—20 км за використання штатної 4-метрової антени.^[47]
• Електроустаткування. Бортова мережа постійного струму, однодротова, з напругою 27 В. Джерелами струму є чотири свинцево-кислотні акумулятори 12СТ-70М загальною місткістю 280 ампер-годин та генератор постійного струму ГС-18МО з потужністю 18 кВт.^[48]
• Система колективного захисту (СКЗ) призначена для захисту екіпажу та систем танка від радіації та отруйних речовин. Захист здійснюється за допомогою герметизації машини та створення підвищеного тиску всередині. СКЗ включає прилада радіаційної та хімічної розвідки ПРХР, контрольної апаратури ЗЕЦ-11-2, фільтровентиляційної установки (ФВУ) та механізмів герметизації.^[49]
• Протипожежне обладнання автоматичне, з можливістю ручного запуску. Керування здійснюється за допомогою пульта ЗЕЦ-11-2.^[50]
• Термодимова апаратура дозволяє встановлювати димову завісу за допомогою дизельного пального.^[50]
• Система пуску димових гранат 902А «Туча-1» дозволяє дистанційно встановлювати димову завісу. До складу системи входять 12 (8 установок 902Б «Туча-2» на Т-64Б і Т-64АВ) пускових установок.^[50]
• Обладнання для підводного водіння танка (ОПВТ) дозволяє танку долати брід до 1,8 м (до 1 м для танків випуску до 1975 року). До комплекту входять знімні елементи, призначені для подолання водних перешкод глибиною до 5 метрів рухом по дну.^[50]
• Обладнання для самоокопування(інші мови) призначене для облаштування індивідуального укриття. Розташоване на нижній лобовій деталі.^[50]
• На танк може встановлюватися колійний протимінний ножовий трал^[en] КМТ-6.^[50]

Напівжирним шрифтом виділено серійні модифікації, курсивом  — проєктні та дослідні. Якщо розробника не вказано, то ним є ХКБМ/ХЗТМ (позначення вигляду 4XX).

• Об'єкт 430 — ранній прототип зі 100-мм гарматою.^[⇨]
  • Об'єкт 435 — «430» зі 115-мм гарматою У-5ТС.
• Т-64 (Об'єкт 432) — перший серійний варіант зі 115-мм гарматою Д-68 (2А21).^[⇨]
  • Об'єкт 003 («Т-64Т») — «432» з газотурбінним двигуном ГТД-3ТЛ. Розроблений силами ОКБ-29(інші мови) та ВНДІ-100 протягом 1963—1967, на озброєння не прийнятий.
  • Об'єкт 775 — ракетний танк з елементами шасі «432». Розроблений протягом 1962—1964 на ЧТЗ, виготовлено дослідну партію. Також 1968 року виготовлено дослідний газотурбінний зразок «Об'єкт 775Т».
  • Об'єкт 287 — ракетний танк на шасі «432», озброєний ПТКР і двома 73-мм гарматами 2А25. Розроблений на ЛКЗ протягом 1961—1965, виготовлено кілька зразків. Також був аналогічний проєкт «Об'єкт 288» з ГТД.
  • Об'єкт 289 — «432» з газотурбінним двигуном ГТД-3Т. Розроблений на ЛКЗ 1965 року.
  • Об'єкт 436 — «432» з двигуном В-45, розроблений 1965 року як резервний варіант у зв'язку з початковою ненадійністю 5ТДФ. Виготовлено 3 зразки.
  • Об'єкт 623Б — «432» з двигуном УТД-45 або В-33, розроблений на ОЗТМ(інші мови) 1965 року.
  • Об'єкт 619В — «432» з кріпленнями для плавзасобів ПСТ-63М «Алігатор» і приводами на гвинти. Розроблений на ОЗТМ 1966 року, виготовлено один зразок.
• Т-64А (Об'єкт 434) — варіант з новою баштою та 125-мм гарматою.^[⇨]
  • Т-64АК (Об'єкт 446) — командирський танк на базі Т-64А.
  • Т-64Р (Об'єкт 432А^{[прим. 1]}) — «432», доведені до рівня Т-64А без заміни озброєння протягом 1977—1981.^[21]
  • Т-64АВ (Об'єкт 434) — варіант з динамічним захистом «Контакт-1», який встановлювали під час капітального ремонту Т-64А.
  • Об'єкт 437 — «434» з системою керування вогнем «Кадр», прототип Т-64Б1. Один зразок отримав 125-мм гармату Д-85 зі сферичним затвором 1966 року.
  • Об'єкт 447 — «434» з комплексом керованого озброєння «Кобра», прототип Т-64Б.
  • Об'єкт 438 — «434» з двигуном В-45, аналогічний за рішеннями до «Об'єкта 436». Виготовлено 4 дослідні зразки протягом 1968—1969.
  • Об'єкт 172 — «434» з двигуном В-45К та автоматом заряджання іншої конструкції, створений з застосуванням напрацювань «Об'єкта 436»/«438» Розроблений на УВЗ як мобілізаційна версія Т-64А, виготовлено 17 дослідних зразків протягом 1968—1969.
    • Т-72 (Об'єкт 172М) — розвиток «172» з ходовою «Об'єкта 167» та двигуном В-46. Розроблений на УВЗ упродовж 1970—1972, 1973 року прийнятий на озброєння як Т-72.
  • Об'єкт 173 — аналог «Об'єкта 172» з більшою уніфікацією з Т-64А, без заміни механізму заряджання. Розроблений на УВЗ 1968 року.
  • Об'єкт 439 — розвиток «438» з двигуном В-46-3. Виготовлено дослідний зразок 1973 року.
  • Об'єкт 219 сп. 1 — варіант Т-64А з газотурбінним двигуном ГТД-1000Т, прототип Т-80. Розроблений на ЛКЗ протягом 1967—1969.
    • Т-80 («Об'єкт 219 сп. 2») — розвиток «219 сп. 1» з новою ходовою частиною та допрацьованим силовим відділенням. Розроблений на ЛКЗ протягом 1971—1976.
  • Об'єкт 618 — командно-штабний танк командира танкової дивізії, що замість гармати мав макет з висувною антеною. Озброєний тільки 12,7-мм кулеметом, екіпаж складав 4 особи. Розроблений 1969 року на ОЗТМ, виготовлено дослідну партію.
• Т-64Б «Сосна» (Об'єкт 447А) — Т-64А з системою керування вогнем 1А33 та комплексом керованого озброєння 9К112 «Кобра». Також був варіант Т-64Б-1 (Об'єкт 437А) з 1А33, але без керованого озброєння для економії коштів: Т-64Б був на 40% дорожчий за Т-64А, тоді як Т-64Б-1 — на 18%.^{[51] [⇨]}
  • Т-64БК (Об'єкт 447Б) — командирський варіант Т-64Б з установкою додаткової навігаційної та радіоапаратури.
  • Т-80Б (Об'єкт 219Р) — Т-80 з бойовим відділенням від Т-64Б.^{[джерело?]}
  • Т-64БВ, Т-64БВ-1 та Т-64БВК (індекси не змінились) — Т-64Б, Б-1 та БК відповідно з динамічним захистом «Контакт-1».
• Об'єкт 476 — Т-64А з новою бронею башти та двигуном 6ТД. Розроблений 1973 року, виготовлено прототипи. 1981 року прийнято на озброєння Т-64АМ (Об'єкт 434А/443), Т-64АКМ, Т-64БМ (447А) і Т-64Б1М (437АМ) з цими технічними рішеннями, однак вони залишились проєктами.
  • Об'єкт 478 — варіант Т-80 з баштою від «Об'єкта 476» та двигуном 6ТД, прототип Т-80УД.
• Об'єкт 490

^[52][53]

• БМ «Булат»
  • Т-64БМ2
• Т-55-64 — шасі Т-64АВ або Т-64БВ з баштою та озброєнням Т-55, призначений для постачання в країни третього світу. Розроблений протягом 2006—2007 на ХБТРЗ, виготовлено один дослідний зразок.^[52]
• Т-64Е — проєкт модернізації Т-64Б, що передбачав встановлення 850-сильного двигуна 5ТДФЕ, нової СКВ, динамічного захисту «Ніж»/«Дуплет», КАЗ «Заслін» тощо. Розроблений 2010 року на ХБТРЗ, випущено щонайменше один зразок.^[52]
• Т-64Б1М (також знаний як Т-64БМ1М і Т-64БВ1)^{[прим. 2]} — модернізація Т-64Б1 з динамічним захистом «Ніж» і забаштовою нішею для боєкомплекту. Розроблена на ХЗТМ протягом 2013—2014 для ДР Конго, виготовлено щонайменше малу серію.^[52]
• Т-64БВ зр. 2017
• Т-64 «Краб»

Напівжирним шрифтом виділено серійні модифікації, курсивом  — проєктні та дослідні.

• МТ-Т «Еней» (Виріб 429АМ) — багатоцільовий транспортер-тягач, розроблений КБ-61. Прийнятий на озброєння 1979 року. На його основі також створено низку інших спеціальних машин, як котлованна машина МДК-3, шляхопрокладач БАТ-2, плавучий гусеничний транспортер ПТС-2, самохідний пором ПММ-2М, траншейна машина БТМ-4 тощо.^[54]
• БРЕМ-64 — броньована ремонтно-евакуаційна машина (БРЕМ) на шасі Т-64. Існував також громадянський варіант машини без озброєння та захист від ЗМУ.^[54] В серію не пішла.
• ХТ-64Р (ХТВ-64) та ХТВ-64Б — ходові тренажери водіння на основі Т-64Р і Т-64Б відповідно, розроблені в 482-му конструкторсько-технологічному центрі (Київ) 1989 і 1992 років віповідно. Даних про виробництво немає, виготовлено щонайменше один ХТВ-64Б.^[54]
• Після 1990 року ХБТРЗ виготовив партію тягачів-бульдозерів і тягачів-транспортерів на базі Т-64 шляхом демонтування башти й встановлення рубки. Силова установка та ходова частина залишились без змін. Маса машини складала 26,3 тонни. Головною відмінністю тягача-транспортера була подовжена рубка з місткістю 10 пасажирів.^[54]
• ГПМ-64 — пожежна машина, створений ХБТРЗ 2010 року. Машина мала семикоткову ходову з переднім розташуванням силового відділення та водометну установку, заживлену за допомогою відбору потужності двигуна. Виготовлено один дослідний зразок.^[54]
• МТ-64 — проєкт мостового танка від ХБТРЗ.
• ПТ-12 та ПТ-14 — промислові трактори з використанням вузлів ходової частини Т-64, розроблені ХБТРЗ.^[54]
• БМП-64 (БМПВ-64) — дослідна бойова машина піхоти на основі Т-64. Розроблена 2005 року на ХБТРЗ.^[52]
• БМП-К-64 — дослідна бойова машина піхоти з колісним рушієм на основі Т-64. Також розроблена на ХБТРЗ.^[52]
• «Азовець» — дослідна бойова машина підтримки танків з двома бойовими модулями, створена 2016 року інженерною групою «Арей».^[55]
• Евакуаційну машину з невідомою назвою було помічено 2023 року під час російського вторгнення в Україну. Башту було замінено на велику надбудову, покриту блоками динамічного захисту «Контакт-1».^[56]
• БМПТ «Страж» — дослідна бойова машина підтримки танків, призначена для вогневої підтримки танків на полі бою.^{[джерело?]}
• БМПТ-64 — друга модифікація важкої БМП, оснащена дистанційно керованою безлюдною баштою з 30-мм автоматичною гарматою КБА-2 або ЗТМ-2, додатковими вбудованими модулями від танка Т-64Е, комплексом ПТКР, обладнаний динамічним захистом «Дуплет».^{[джерело?]}
• БМП-К-64 — восьмиколісний варіант БМПВ-64, масою 17,7 тонн без боєкомплекту (дослідний зразок).^{[джерело?]}
• УМБП-64 — універсальна машина бойового постачання.^{[джерело?]}
• УМР-64 — важкий бронетранспортер того ж заводу на базі Т-64.^{[джерело?]}
• БТРВ-64 — важкий бронетранспортер.^{[джерело?]}

Танк Т-64 значно переважав усі танки СРСР по рухомості, точності стрільби, скорострільності, але стояло питання про підвищення вогневої потужності. 20 травня 1968 року постановою ЦК КПРС та Радою міністрів СРСР було прийнято на озброєння варіант Т-64 з 125-мм гарматою Д-81, новий танк отримав шифр Т-64А. Маючи вагу середнього, захист і вогневу потужність важкого, Т-64А став першим основним бойовим танком Радянського Союзу.

На Т-64А з 1974 встановлювали модифіковану 125-мм гармату Д-81ТМ з боєкомплектом в 37 пострілів, стабілізовану в двох площинах наведення. З гарматою спарений 7,62 мм кулемет. На танк встановлювали потужний дизельний двигун 5ТДФ з літровою потужністю 51,5 к.с./л. Також танк мав нову систему керування вогнем, змінену конструкцію механізму заряджання, теплозахисний кожух ствола гармати, підсилене бронювання башти, обладнання для самоокопування, обладнання для навішування мінного тралу КМТ-6, двигун був обладнаний системою для роботи в умовах високогір'я, була встановлена система дорожньої сигналізації^[4]. Також танк був обладнаний системою запуску димових гранат 902А «Туча» з 12 пусковими установками калібру 81 мм^[57].

Встановлений на командирській башточці «Об'єкта 434» (Т-64А) зенітний кулемет НСВ-12,7 «Утьос» мав дистанційне керування — ЗУ54А, що дозволяло командиру вести з нього вогонь знаходячись під захистом броні. Для ведення вогню на командирській башточці був встановлений перископічний приціл ПЗУ-5, прицільна дальність стрільби становила 2000 м по наземних цілях і 1500 м по повітряних. На інших радянських і російських танках аналогічна зенітно-кулеметна установка з'явилась лише через понад 20 років, в російському танку Т-90. Для стрільби із зенітного кулемета командири танків Т-72 і Т-80 були вимушені висуватись по пояс із башти, підставляти себе під осколки та вогонь ворогів.^[58].

Наприкінці 1960-х років за рівнем захисту як від звичайних засобів ураження, так і від зброї масового ураження танк Т-64А перевершував всі інші моделі в світі. Лобові деталі корпуса та башти, зроблені з комбінованої броні, на пробивались снарядами найпоширенішої 105-мм танкової гармати з відстані понад 500 метрів, кратність послаблення проникних випромінювань ядерного вибуху та радіоактивно забрудненої місцевості були вдвічі-втричі вище, аніж у Т-55^[4].

Його виробництво планувалося розгорнути на Харківському заводі транспортного машинобудування ім. Малишева, Уральському вагонобудівному заводі м. Дзержинського (Нижній Тагіл), Заводі транспортного машинобудування ім. Жовтневої революції (Омськ), Кіровському машинобудівному і металургійному заводі (Ленінград), Челябінському тракторному заводі.

Зовнішні відеофайли
	Документальний фільм про виробництво Т-64А

Через спричинений містечковим патріотизмом саботаж та інтриганство керівництва УВЗ плани випуску Т-64А в Нижньому Тагілі не здійснились. Натомість, на основі переданої до УВЗ технічної документації на «Об'єкт 445» (модифікація «об'єкту 434» з V-подібним дизельним двигуном В-45) був створений танк «об'єкт 172» а згодом і «об'єкт 172М» — танк Т-72 «Урал». Попри те, що Т-64А і Т-72 мали майже однакові характеристики (хоча Т-72 мав башту зі слабшим захистом), їхні складові були несумісними. Відповідальний за оборонну промисловість секретар ЦК КПРС Дмитро Устинов вважав прийняття Т-72 на озброєння кроком назад у танкобудуванні^[59].

Т-64А серійно випускали до 1980-го року.

Це командирський варіант танка Т-64, прийнятий на озброєння в 1973 році. Він має додаткову радіостанцію Р-130, розбірну 11-метрову телескопічну щоглу комбінованого антенного пристрою, навігаційне обладнання ТНА-3, бензоелектричний зарядний пристрій АБ-1 П/30, артилерійську бусоль ПАБ-2А. Командирський танк Т-64АК не оснащувався зенітною установкою з кулеметом «Утёс». Боєкомплект гармати і спареного кулемета скорочений до 28 пострілів і 1000 набоїв відповідно. Було випущено приблизно 780 одиниць.^[60]

Подальший розвиток Т-64А став «об'єкт 447А» (проект модернізації Т-64А-2М, затверджений 12.08.1973), прийнятий на озброєння рішенням Ради міністрів СРСР та ЦК КПРС № 733-244 від 3 вересня 1976 року, що отримав марку «основний бойовий так Т-64Б» і кодову назву «Сосна»^[61][62].

Танк отримав башту нової форми, завдяки чому був збільшений внутрішній об'єм. Лобова частина башти являла собою багатошарову броньову перешкоду. Між сталевих броньових стінок знаходився наповнювач, що складався з броньованих листів з комірками, залитими поліуретаном^[63].

Головною відмінністю від попередньої моделі стала досконаліша система керування вогнем (СКВ) — 1А33 «Обь». Також танк отримав комплекс керованої зброї — 9М112 «Кобра». Танк зійшов з конвеєра вже у 1973-му. Серійний випуск Т-64Б розпочався у 1976-му році. Також йшов випуск Т-64Б1, аналогічної машини, але без керованої зброї. З 1979 на частину машин почали встановлювати нову 125-мм гармату 2А46М-1 та новий механізм заряджання 6ЭЦ40, що дозволили довести скорострільність танка до 8 пострілів на хвилину.

Танк був обладнаний системою захисту від напалму та системою пуску димових гранат 902Б «Туча-2» (укр. хмара)^[4].

Серійне виробництво тривало до 1987 року. Загальний випуск модифікації Т-64Б склав приблизно 4200 одиниць, а Т-64Б1 — приблизно 1200 машин.^[60]

Т-64БК (1976) — командирський танк Т-64Б. Зовнішня відмінність від Т-64Б — гніздо другої антени радіостанції на башті.

Т-64Б1 (1976 рік) — варіант танка Т-64Б без деяких елементів комплексу керованого озброєння (станція наведення, керовані ракети та ін.). Зовнішніх відмінностей від Т-64Б немає.

Т-64АМ/АКМ/БМ/Б1М (1983 рік) — модернізація Т-64 зі встановленням нового моторно-трансмісійного відділення під новий двигун 6ТД-1 потужністю 1000 кінських сил, та оновленою ходовою частиною, що були розроблені на основі дослідного танку об'єкт 476 «Кедр». 1979 року була затверджена технічна документація по модернізації серійних танків Т-64А, Т-64АК, Т-64Б і Т-64Б1 у ході капітального ремонту, 1983 року модернізовані машини були прийняті на озброєння під марками Т-64АМ, Т-64АКМ, Т-64БМ і Т-64Б1М. Проте урядовим рішенням Завод імені Малишева зобов'язали випускати танк Т-80, а цей варіант модернізації був покладений на полицю.

Т-64БВ (1985) відрізняється обладнанням динамічним захистом «Контакт» та посиленим протирадіаційним захистом. Бронювання чола корпуса посилено. Випуск даної модифікації тривав з 1984 по 1987 рік.

Рішенням військово-промислового комітету в 1981—1983 роках була розроблена технічна документація на встановлення під час капітального ремонту на танках Т-64Б та Т-64Б1 комплекту навісного динамічного захисту «Контакт». Модернізований варіант танків був прийнятий наказом МО СРСР № 7 від 14 січня 1985 під маркою Т-64БВ та Т-64Б1В. Всі нові танки Т-64БВ та Т-64Б1В мали танкові гармати 2А46М-1, стабілізатори озброєння 2Е42, системи керування вогнем 1А33-1, комплекс керованого ракетного озброєння 9К112-1. Замість застарілих лампових радіостанцій були встановлені напівпровідникові радіостанції Р-173 «Абзац-Р». На башті, лобовому та бортових листах корпуса та надгусенічних полицях були приварені спеціальні кронштейни і бонки для кріплення динамічного захисту. Бойова маса танка зросла до 42,4 тони^[64].

Танк Т-64БВ разом з Т-64Б складає основу Сухопутних військ України, понад 600 одиниць.^[65][66]

Командирська модифікація Т-64БВ, 1985 року. Зовнішня відмінність від Т-64БВ — гніздо другої антени радіостанції на башті.

Т-64Б1В (1985 рік) — варіант танка Т-64Б1 з навісним динамічним захистом.

Т-64БМ1, або Т-64У (об'єкт 447АМ1) — дослідний зразок варіанту модернізації танку Т-64БВ, полягає в установці вмонтованого динамічного захисту, комплексу керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» і системи управління вогнем 1А45 «Іртиш», аналогічної встановлюваної на танках Т-80УД (об'єкт 478Б) і T-84 (об'єкт 478ДУ2) і механізму заряджання 6ЕЦ43. До складу СУО 1А45 входять прицільні комплекси 1А43, ТО1-КО1 (освітлювач Л-4 на танку Т-64БМ1 не встановлюється), ПНК-4. У прицільний комплекс ПНК-4 входить приціл командира танка ТКН-4С «Агат» з електроблоком, зенітний приціл ПЗУ-7, привід наведення ЗПУ 1ЕЦ29, що дозволяють командиру танка брати на себе управління озброєнням танка. Дослідний екземпляр танка був також продемонстрований на параді в Києві 24 серпня 1999 року.

Т-64БМ2 (об'єкт 447АМ2) — дослідний зразок варіанту модернізації Т-64БВ, передбачає установку вмонтованого динамічного захисту, комплексу керованого озброєння 9К119 «Рефлекс», прицільного комплексу 1А43 і механізму заряджання 6ЕЦ43. Прицільний комплекс 1А43 включає в себе приціл-далекомір прилад наведення 1Г46 з електроблоком, блок дозволу пострілу і танковий балістичний обчислювач 1В528-2. Два модернізованих танка, випущених ХЗТМ, були продемонстровані на параді 24 серпня 1999 року^{[джерело?]}.

Також існували дослідні зразки Т-64БВ, оснащені ВДЗ, аналогічній Т-64БМ2, але без оновлення електроніки. На таких машинах був встановлений двигун 5ДТФ.

БМ «Булат» (об'єкт 447АМ1-1) — є результатом модернізації основного танка Т-64Б з метою доведення його характеристик до сучасного рівня. Модернізація проводиться за трьома ключовими напрямкам — захист, рухомість, вогнева міць. В рамках модернізації рухомості проводиться заміна двигуна з 700-сильного 5ТДФ на 850-сильний 5ТДФМ.

Для заміни двигуна проводиться доробка випускної системи та заміна штатного повітряного фільтру.

Модернізована система керування вогнем БМ «Булат» включає в себе установку наступних вузлів та агрегатів:

• Прицілу навідника 1Г46М, який перевищує такий на танках Т-80У та Т-80УД та є аналогічним такому на танку «Оплот».
• Нічного комплексу навідника ТО1-КО1ЭR, який збільшує дальність знаходження цілей вночі порівняно з аналогічним на танках Т-64Б у 2…2,5 рази.
• Танкового балістичного обчислювача 1В528-1, аналогічному танкам Т-80УД.
• Окремих елементів стабілізатора 2Э42М, який встановлюється в повному обсязі на танк «Оплот» і перевищує за своїми характеристиками стабілізатор 2Э42 танку Т-80УД.
• Прицільно-спостережного комплексу ПНК-4CR, який забезпечує командирові танка можливість ведення вогню з основного озброєння танку і зі спареного з гарматою кулемета та ведення вогню із зенітної установки в стабілізованому режимі.
• Зенітного прицілу ПЗУ-7, аналогічного танкам Т-80УД.
• Системою керування зенітною установкою 1ЭЦ29, аналогічною танкам Т-80УД.
• Комплексу керованого озброєння ТАКО-621, що дозволяє вести вогонь на відстань до 5000 метрів сучасними протитанковими керованими ракетами з тандемною бойовою частиною «Комбат».

Підвищення захисту танку Т-64БМ «Булат» проводиться двома шляхами: нарощенням пасивної броні та встановленням елементів динамічного захисту третього покоління «Ніж». Додатковий захист встановлюється на носі корпусу, на башті танку, на гусеничних полицях та бортових екранах і щитках.

В танк встановлюється сучасна швидкодійна система пожежогасіння.

Комплекс цих заходів підвищує захист танку від кінетичних засобів ураження — в 1,9 раз, від кумулятивних засобів ураження — у 2,2 рази та зменшує безповоротні втрати на 20 %.

Т-64Е — концепт модернізації танка зі встановленим двигуном 5ТДФЕ потужністю 850 к.с. Особливістю бойової машини є встановлений на башті додатковий модуль з двома спареними 23 мм автоматичними гарматами ГШ-23. Має модернізований варіант системи керування вогнем 1А33-1 «Об», захист посилено ДЗ «Ніж», здатен вести вогонь керованими ракетами «Комбат». Також на танк встановлено допоміжну силову установку потужністю 10 кВт.

Вперше ходовий макет танку було продемонстровано широкій публіці на виставці військової техніки в Абу-Дабі^[67]. 9 травня 2011 року Т-64Е взяв участь у Параді Перемоги в Харкові^[68].

Т-64БВ-1 (також відомі в ЗМІ як Т-64Б1М/Т-64БМ1М^[69]) — створений в 2014 році спрощений варіант модернізації танків Т-64Б1, розроблений на Харківському бронетанковому заводі. На танку встановлений вбудований динамічний захист типу «Ніж», що посилює захист башти, лобової частини корпусу і борту. У задній частині башти встановлена ніша для боєкомплекту і устаткування. На танку встановлений двигун 5ТДФ. Є спрощеним та дешевшим варіантом модернізації БМ «Булат».

Першим замовником машин стала Демократична республіка Конго, яка стала першою країною за межами колишнього СРСР, до якої були експортовані танки сімейства Т-64. Наприкінці 2013 року було укладено угоду на постачання 50 танків знятих з консервації та модернізованих до рівня Т-64БВ-1 сукупної вартістю 10 млн доларів (близько 200 тисяч за одиницю). Проте початок російсько-української війни в 2014 році змусив українське керівництво спрямувати перші 25 одиниць на користь Національної Гвардії, а перші танки Конго отримала в 2016 році^[70].

10 вересня 2014 харківське ДП «Завод імені Малишева» передало Національної Гвардії України перші десять модернізованих танків Т-64БВ-1. Танки призначені для оснащення танкового батальйону, формованого у складі 1-ї оперативної бригади НГУ, про створення якого було оголошено ще в липні^[71].

2017 року Україна модернізувала танки Т-64БВ. Модернізована версія дістала низку змін:^[72][73]

• замінено нічний приціл ТПН1-49-23 на ТПН-1-ТПВ виробництва підприємства «Трімен-Україна»
• встановлено навігаційний пристрій супутникової навігації СН-4215
• радіостанції з радіусом дії до 70 км
• прибрано інфрачервоний ліхтар «Луна» з башти, замість нього встановлені додаткові блоки захисту динамічної броні

Такі танки у 2017 році отримав підрозділ 14-ї механізованої бригади, який представляв Україну на танкових змаганнях Strong Europe Tank Challenge—2017. У 2020 році стало відомо про надходження до Збройних Сил України вже понад 200 Т-64 цієї модифікації^[74].

В травні 2016 р. була відкрита дослідно-конструкторська робота з модернізації танку Т-64Б (Т-64БВ) під назвою «Краб» яка мала на меті поліпшити показники захищеності, рухливості, спроможності вести бойові дії вночі, командної керованості машини. Серед іншого, передбачалося встановлення на Т-64 двигуна 6ТД потужністю 1200 к.с.^[75]

Проте з 2016 по 2019 рік на ХКБМ тривали процедури з визначення ціни робіт та формування нової кооперації. Сам контракт між Міністерством оборони України та ДП «ХКБМ», як головним виконавцем ДКР «Краб», був укладений лише у квітні 2019 року^[75].

Проте за роботу з модернізацію Т-64 ХКБМ все одно не бралося. Бо Міноборони не виділяло авансування, адже ХКБМ на той час «влізло» у значну кредиторську заборгованість за непоставлені БТР-4^[75].

В грудні 2020 року заступник міністра оборони Олександр Миронюк повідомив, що основним бойовим танком ЗСУ є та у найближчі роки буде Т-64. Зараз триває дослідно-конструкторська робота «Краб», яка передбачає модернізацію танка таким чином, щоб була можливість його експлуатувати ще 25 років. Вже завершено перший етап — розробка конструкторської документації. До кінця 2021 року або на початку 2022, буде отримано перший дослідний зразок модернізованого Т-64^[76].

В грудні 2020 року вперше з'явились детальні зображення модернізації танка Т-64, яка проходить під шифром «Краб», коли журналісти програми Донбас. Реалії відвідали «Харківське конструкторське бюро машинобудування ім. Морозова». Підприємство з початку грудня почало збирання першого зразка, а вийти на полігон він має через рік^[77].

Т-64БМ2 (у медіа його називають також «Булат» або «Кедр»^[78][79][80]) являє собою модернізацію танку Т-64 за програмою «Кедр». Це демонстратор технологій, тобто дослідно-конструкторська робота щодо ремоторизації танків типу Т-64 на двигун 6ТД-1, повної переробки моторно-трансмісійного відділення^[79][81][82].

Це дозволяє значно підвищити рухомість та інші ходові та експлуатаційні характеристики машини. Зокрема, питома потужність 45-тонної машини збільшується з 18,9 к.с./т до 22,2 к.с./т. Наприклад, у російського Т-90А цей показник становить 21,5 к.с./т.^[78]

Для реалізації цього завдання «Харківський бронетанковий завод» розширив габарити танка у кормовій частині. Роботи йдуть під керівництвом Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України, а збирання моторно-трансмісійного відділу відповідає «Завод ім. В. О. Малишева».

Щодо інших нововведень:

• Це встановлення тепловізійного прицільного комплексу вітчизняного виробництва ТПН-1ТПВ (модернізація штатного для Т-64Б ТПН-1-49-23)^[78]. На танк встановлено приціл 1Г46 та інші сучасні компоненти системи управління вогнем. У приціл була встановлена тепловізійна матриця, що дозволило у ночі розширити дальність розпізнавання цілей до 3 км^[82].
• Доробка приладів спостереження та прицілювання нічного бачення шляхом встановлення електронно-оптичних перетворювачів 3-го покоління
• Встановлення сучасних елементів динамічного захисту ХСЧВК коплексу «Ніж» замість штатних 4С22
• Встановлення комплексу танкових інформаційно-управляючих систем типу «Базальт» для комплексного геоінформаційного забезпечення
• Додаткові блоки ДЗ на бортах корпусу, решітчасті екрани в зоні МТО
• Додатковий броньований лист товщиною у 12 мм для захисту групи зовнішніх паливних баків
• Проміжне проставочне кільце для підняття башти (новий дах МТО виявився дещо вищим ніж штатний) а також барбет для збереження захисту погону башти на минулому рівні
• Єдина інформаційна панель механіка-водія замість традиційних датчиків: всі показники роботи танка типу масла-палива-температури-швидкості виводяться на екран. На нього ж буде виводитись вид з камер заднього ходу та мапа з GPS^[82].
• Нова сучасна радіостанція на заміну старим радянським. Відтепер ця бойова машина має, зокрема, систему навігації, внутрішнього та зовнішнього зв'язку, яка повністю відповідає стандартам НАТО^[83].

21 квітня 2021 року міноборони України замовило 12 модернізованих танків Т-64БМ2 «Булат» за програмою «Кедр». Виконують роботи Державне підприємство «Харківський бронетанковий завод» спільно з Державним підприємством «Завод імені Малишева»^[80][81].

У квітні 2021 році танк успішно пройшов вогневі випробовування^[78] та був представлений на параді до 30-го Дня незалежності у кількості 4 одиниці^{[джерело?]}. Станом на лютий 2022 виготовлено 12 одиниць: 10 в бронетанкових військах ЗСУ і ще 2 залишив собі завод^[84].

Ця модернізація «Булатів» є вкрай важливою, оскільки дозволить уніфікувати двигуни на вітчизняних танках, враховуючи паралельні роботи із модернізацією Т-64БВ за програмою «Краб». Водночас технологічні рішення з Т-64БМ2 «Булат» можуть цілком перенестись і на «Краб», що дозволяє прискорити цю розробку.

	Т-64БВ[85]	БМ «Булат»[86]	Т-64Е[87]
Зовнішній вигляд
Рік	1985	2005	2010
Розробник	ХКБМ	ХКБМ	ХБТРЗ
Бойова маса, т	42,4	45,0	42,7
Екіпаж	3	3	3
Калібр та марка гармати	125-мм 2А46М-1	125-мм КБАЗ	125-мм КБАЗ
Система керування вогнем	1А33-1 «Об»	1А45 «Іртиш»	1А33-1 «Об» (модернізована)
Приціл-далекомір	1Г42	1Г46М	1Г42М
Стабілізатор основного озброєння	2Е42	2Е42М	2Е42
Кероване озброєння	«Кобра»	«Комбат»	«Комбат»
Боєкомплект, пострілів	36	36	37
Швидкострільність, постр./хв	6-8	6-8	6-8
Додаткове озброєння	7,62-мм ПКТ 12,7-мм НСВТ	7,62-мм КТ-7,62 12,7-мм КТ-12,7	7,62-мм ПКТ 12,7-мм НСВТ ГШ-23Л АГС-17
Динамічний захист	«Контакт»	«Ніж»	«Дуплет»
Активний захист	немає	немає	КОЕЗ «Варта», КАЗ «Заслон»
Двигун	5ТДФ (700 к.с.)	5ТДФМ (850 к.с.)	5ТДФЕ (850 к.с.)
Питома потужність, к.с./т	16,5	18,9	19,9
Максимальна швидкість, км/год	60	60	65
Запас ходу без додаткових паливних баків, км	500	385	500

На відміну від Т-72, інфрачервоний пошуковий ліхтар знаходиться зліва від гармати. З кожного боку має шестеро котків, які мають помітно менший діаметр в порівнянні з Т-72^[88], а також в Т-64, Т-80 і Т-84 вихлопна система знаходиться ззаду, тоді як в Т-72, Т-90 з лівого боку.

• 
  Т-64Р (об'єкт 432А)
• 
  Т-64А
• 
  Т-64АК
• 
  Т-64БВ

Зовнішні відеофайли
Документальні зйомки боїв за участі танків Т-64 в Бендерах
	Т-64БВ в боях в Бендерах неподалік моста через Дністер
	Т-64БВ в боях за Бендери

Танки Т-64 не експортувались та в складі СРСР у військових діях участі не брали. Війна в Молдові стала бойовим хрещенням танку Т-64 в його модифікації Т-64БВ.

Попри те, що Росія та підрозділи російської армії, що перебували тоді на території Молдови, формально зберігали нейтралітет, багато командирів з прихильністю ставились до сил самопроголошеної ПМР. Наприклад, в 1991 році бойовики ПМР неодноразово вчиняли набіги на склади 14-ї армії, що знаходились на території Придністров'я. Жоден солдат чи офіцер за втрату зброї покараний не був. Крім того, командувач 14-ї армії, генерал-лейтенант Г. І. Яковлев, очолив створене 3 грудня 1991 року «Республіканське управління з оборони та безпеки» в складі уряду ПМР.

Навесні 1992 року за наказом тогочасного командувача 14-ї армії генерал-лейтентанта Юрія Неткачева були підготовлені 10 танків та 4 БТР. Були укомплектовані екіпажі, проведене бойове злагодження. Коли почались широкомасштабні бойові дії, танковий парк був «атакований» придністровськими жінками під керівництвом генерала Макашова. Йому вдалось деморалізувати офіцерів-командирів бойових машин, та змусити їх під крики та стогін жінок порушити наказ, та вирушити в бій. Після втрати одного БТР з двома членами екіпажу в боях на мосту через Дністер генерал Неткачев наказав передати 10 танків бойовикам ПМР^[89].

Таким чином, 20 червня 1992 року так зване «цивільне населення» змогло «захопити» танки 59-ї мотострілецької дивізії 14-ї армії ЗС РФ (колишня 14-та армія СРСР), що перебували на тривалому зберіганні^[90]. За даними Михайла Барятинського — місцеве населення захопило 10 танків та 10 бронетранспортерів танкової та мотострілецької рот 14-ї армії ЗС РФ, що повертались з полігону^[5].

Основним місцем застосування танків Т-64БВ став штурм міста Бендери. Підготовка танків до штурму відбувалась в селі Паркани, безпосередньо за віадуком моста через Дністер^[90]. У поспіхом знятих з консервації танках не встигли підготувати зброю, здійснити виверку. Зенітні кулемети не були встановлені, комплекс динамічного захисту «Контакт-1» не був укомплектований вибуховими елементами. Деякі танки були укомплектовані елементами ДЗ лише частково, в найвразливіших місцях^[90].

Молдовська сторона мала на цій ділянці досить потужну протитанкову оборону, в основі якої були 100-мм протитанкові гармати МТ-12 «Рапіра», протитанкові гранатомети і ПТРК «Конкурс»^[90].

За підтримки артилерії 14 армії близько 17-ї години козаки та гвардійці ПМР зробили спробу прорватись через міст на допомогу оточеним козакам в міській раді та гвардійцям в казармах 2-го батальйону. Батареї 122-мм «Гвоздик» і 152-мм «Акацій» придушили протитанкову батарею супротивника і забезпечили своїм вогнем просування «козаків» та гвардійців. В атаку пішли два танки. Один був підбитий поблизу поста ДАІ з гранатомета, другий був підпалений кумулятивним снарядом гармати МТ-12 «Рапіра», що влучив у корму,^[90] але він, не втративши рухомість, заднім ходом повернувся до арки в селі Паркани. Там екіпаж пересів на інший танк та поновив атаку. Саме цей екіпаж і зміг прорватись через міст^[89]. Танк Т-64 показав іще одну перевагу над своїми аналогами (Т-72 і Т-80) під час боїв в умовах міста — керування 12,7-мм зенітним кулеметом здійснюється командиром танка дистанційно, зі свого місця, захищеного бронею башти^[90].

Вже о 18 годині бойовикам ПМР вдалось прорватись до виконкому міськради. Молдовські війська втратили вбитими 80 осіб, було підбито 11 одиниць бронетехніки, захоплені трофеї^[89]. Єдиний танк, що прорвався до міськвиконкому, спричинив паніку серед частин молдовських військових. На танку була нанесена російська символіка, тому всі подумали, що 14-та армія бере участь в бойових діях. Почався невпорядкований відступ молдовських підрозділів із центру міста^[89].

Коли командування 14-ї армії перейшло до генерала Олександра Лебедя, танки Т-64, що перебували на озброєнні армії, застосовувались для психологічних атак. Так, у вересні 1992 року в колонії суворого режиму на околицях Тирасполя спалахнув заколот, який вдалось придушити силами військових з 14-ї армії — навколо колонії були вишикувана бронетехніка, на ув'язнених навели стволи гармат танки, грізний вигляд яких і переконав ув'язнених припинити заколот^[89].

Оскільки танки Т-64 та їхні модифікації складали кістяк Збройних сил України, то вони брали активну участь в бойових діях на Сході України. Станом на 2013 рік на озброєнні сухопутних військ України перебувало 1100 танків Т-64 (ще 650 знаходились на зберіганні), ще 40 — на озброєнні морської піхоти^[91]. Станом на 2013 рік танки Т-64 були виведені з експлуатації збройними силами Російської Федерації, проте на зберіганні знаходилось 2000 Т-64 модифікацій А, Б та БВ^[92][93].

В руках проросійських бойовиків опинилась певна кількість танків Т-64БВ, що потрапили до України через кордон з Росією^[94]. За попередньою інформацією, вони могли знаходитись на озброєні українських військових частин в Криму, які були захоплені російськими військовими навесні 2014 року^[95]. Проте згодом військовий експерт Дмитро Тимчук оприлюднив уточнену інформацію про походження танків. Всі українські танки Т-64БВ (41 одиниця) були виведені на материкову частину з Криму. Разом з тим, за даними міжнародних організацій, танки Т-64БВ є на базах зберігання МО РФ^[93]. Про постачання Росією танків до проросійських бойовиків на Сході України заявляли Державний департамент США та НАТО^[96][97].

На основі відкритих даних вдалось встановити можливий шлях незаконного надходження танків Т-64 (зокрема, Т-64БВ) до бойовиків: з 2544-ї Центральної бази резерву танків (військова частина 54630, що знаходиться поблизу селища міського типу Козулька Красноярського краю). Спочатку танки доставляли повітряним шляхом — з аеропорту Ємельяново до Таганрогу а звідти вже на тягачах до України. Згодом танки почали перевозити залізницею^[98][99]. Такий шлях надходження модифікацій танків Т-64 до України на початку конфлікту підтверджує командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко^[100].

На початку червня 2014 року стали з'являтись перші повідомлення про помічені випадки перекидання танків Т-64БВ бойовикам. Так, 11 червня 2014 року в Сніжному було помічено три танки, які потрапили до України через неконтрольовану ділянку кордону з Росією, через пункт пропуску Дякове^[101]. Всього на посилення угруповання терориста Ігоря Гіркіна в Слов'янську було перекинуто 10 танків Т-64 з синіми номерами від 1 до 10^[102]. Вже менше ніж через рік, за даними штабу АТО, станом на березень 2015 року на озброєнні проросійських бойовиків уже знаходилось близько 780 танків різних модифікацій^[103][104]. З початку АТО вони втратили майже 260 танків різних модифікацій^[105][106].

Через погіршення ситуації навколо Слов'янська та Краматорська Сили Антитерористичної операції на початку червня 2014 року вдались до застосування танків Т-64 на навколишніх блокпостах^[107].

Того ж місяця, в червні 2014, стались перші випадки застосування танків російськими бойовиками. Серед перших випадків застосування Т-64 бойовиками називають спробу захоплення Савур-Могили. Танкова група у складі 4 танків Т-64 і трьох БТРів була перекинута з РФ в район Горлівки для подальшого переходу в Слов'янськ. Однак 12 червня противник 2 танки і три БТР направив для забезпечення захоплення стратегічно важливої висоти 277,9 — курган Савур-Могила. Танки в бій не вступили — по них завдали удару некерованими ракетами вертольоти Мі-24, обидві машини отримали пошкодження, в тому числі один танк — досить серйозні. Один російський БТР більше години вів вогонь з кулемета по українським воїнам на самій висоті^[102].

Також бойовики використали танки 26 червня, під час оголошеного українськими силовиками режиму одностороннього припинення вогню — був атакований блокпост № 1 «Рибгосп» на північний захід від Слов'янська (48°52′24.4″ пн. ш. 37°32′26.6″ сх. д. / 48.873444° пн. ш. 37.540722° сх. д. / 48.873444; 37.540722). В атаці брали участь 4 танки (за іншими даними — 8). В бою загинули 4 військовослужбовців, 5 поранено. Бойовиками підбито 4 українських БТР і 1 міномет. В результаті дій силовиків у відповідь 1 танк бойовиків був знищений, 1 — захоплено. Після двох годин боїв українським військовим довелось відступити до найближчого блокпоста — поблизу комбікормового заводу^{[108][109][110][111]}.

Танки Т-64 були використані й при невдалій облозі російськими бойовиками бази зберігання військової техніки в Бахмуті (тоді — Артемівськ; (1282-й центр забезпечення бронетанковим озброєнням та технікою — в/ч А-2730). Вперше про наявність на озброєнні бойовиків танків Т-64 захисники бази дізнались ще вночі з 20 на 21 червня — з танку була розстріляна сусідня з військовою частиною будівля АТП. Після цього випадку українські військові вирішили посилитись і «реанімували» один Т-64 та одну БМП-2 із наявних на зберіганні (всього на базі зберігалось 260 танків Т-64, Т-80 і Т-72, 270 БТР, 227 БМП, 129 БРМ-1К)^[112].

Наступного дня після атаки на блокпост № 1 «Рибгосп», 27 червня 2014 року, російські бойовики здійснили масштабну (як на той час) атаку на базу. Вночі вони обстрілювали з підствольних гранатометів та стрілецької зброї військові частини, дислоковані в місті Бахмут^[110]. Серед залученої ними техніки був танк Т-64БВ. Захисники бази вели вогонь по ньому із РПГ-18 та РПГ-22, проте підбити його не вдалось і він зміг самотужки покинути місце бойового зіткнення. Водночас відбувався штурм військової частини А-4176, де в результаті бою був підбитий та захоплений Т-64БВ бойовиків^[112]. Вилучений у бойовиків танк був перевірений на приналежність: серійний відсутній в реєстрі українських танків, а встановлена акумуляторна батарея належала 205-ій піхотній бригаді з Будьоновська^[113]. Це був один з трьох танків, які були помічені ЗМІ на озброєнні проросійських бойовиків на той час^[114].

Війна проти російських загарбників стала бойовим хрещенням новітніх модифікацій Т-64, зокрема Т-64БМ «Булат». Так, 12 лютого 2015 року, в боях за Дебальцеве, «Булати» брали участь в танковій битві поблизу Логвинового, де довели свою високу ефективність^[115].

Бойове хрещення отримала і передана у вересні 2014 року до Національної Гвардії України модифікація Т-64Б1М. Танки цієї модифікації брали участь в обороні Маріуполя та боях за село Широкине на узбережжі Азовського моря, зокрема, і в складі полку «Азов». Росіяни приписали цьому танку надзвичайні бойові здібності та прозвали «Чорна пантера»^[116]. Під впливом байок бойовиків пропагандистський канал Міністерства оборони РФ «Звезда» навіть вигадав історію про застосування Збройними Силами України американських танків M1A2 Абрамс^[117][118].

Заступник директора Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України Андрій Артюшенко пославшись на слова начальника Генерального штабу Віктора Муженка повідомив, що до 75 % втрат українських танків відбувається через враження їх звичайними мінометними мінами та осколково-фугасними артилерійськими снарядами у верхню півкулю — дах башти та корму корпуса^[119].

Під час повномасштабного російського вторгнення обидві сторони широко застосовували танки родини Т-64.

З початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року Україні довелось шукати додаткові можливості ремонтувати свої танки. Так, на початку 2023 року «Укроборонпром» уклав угоду з підприємствами Чеського ОПК на ремонт та обслуговування танків Т-64^[120].

Згідно інформації, яку надають редактори сайту Oryx, втрати танків родини Т-64 з обох сторін виглядають наступним чином (станом на 30 жовтня 2024 року):

Даних про кількість випущених машин сімейства Т-64 у вітчизняній пресі не наводилося. Однак згідно даним, заявленим радянською стороною на Віденських переговорах з обмеження звичайних озброєнь в Європі, у 1990 році на європейській території СРСР, а також у частинах, дислокованих у Східній Європі, знаходилося 3977 танків Т-64Р, Т-64А, Т-62Б, Т-64Б1, Т-64БВ й інших. Танки Т-64 на експорт не поставлялися і в складі Радянської Армії у бойових діях не брали участь^[123].

Головним оператором танків сімейства Т-64 є Збройні сили України, які з огляду на наявність на території України підприємства-виробника обрали Т-64 як основний танк і відмовились від використання Т-72 та Т-80. Нині в лавах танкових та механізованих військ Сухопутних військ та Військ берегової оборони 637 танків цього сімейства (Т-64Б, Т-64БВ, Т-64БМ). Натомість в Російській Федерації взято курс на скорочення кількості Т-64. Також оператором Т-64 є Узбекистан. Т-64 стоять на озброєнні армії невизнаної Придністровської молдавської республіки.

• ДР Конго — наприкінці 2013-го ДРК та компанія Укрспецекспорт підписали контракт на капітальний ремонт і поставку 50 танків Т-64Б1В^[124]. 25 Т-64Б1В, станом на 2024 рік^[125].
•  Росія:
  • Сухопутні війська Росії — 100 Т-64А/БВ, станом на на 2024 рік^[126]. 2000 Т-64А і Т-64Б (БВ) перебувало на зберіганні, станом на 2013 рік. Після вироблення ресурсу поступово знімалися з озброєння та утилізувалися. Точна кількість Т-64 на зберіганні на 2024 рік невідома^[127].
  • Берегові війська ВМФ Росії — 350 Т-64, станом на 2013.
•  Узбекистан — 100 Т-64Б/БВ/БМ, станом на 2024 рік^[128].
•  Україна: Всього було на озброєнні 2345 Т-64 всіх модифікацій танків на 1991 рік.
  • Сухопутні війська України — 200 Т-64БМ/БВ/БВ зр. 2017, станом на 2024 рік^[129].
  • Морська піхота України — 40 Т-64, станом на 2013.
  • Національна гвардія України — не менше 10 машин Т-64Б1М з вересня 2014 року^[71].

•  Казахстан — деяка кількість використовувалася в навчальних цілях^[127].
•  Молдова:
  • російські окупаційні війська «ПМР» — близько 20, зведені в окремий танковий батальйон двухротного складу.^[130].

Демократична республіка Конго (ДРК) стала першою країною за межами колишнього СРСР, до якої були експортовані танки родини Т-64. Наприкінці 2013 року було укладено угоду на постачання 50 танків, знятих з консервації та модернізованих до рівня Т-64Б1М сукупної вартістю 10 млн доларів (близько 200 тисяч доларів США за одиницю). Проте початок російсько-української війни в 2014 році змусив українське керівництво спрямувати перші 25 одиниць на користь Національної Гвардії, а перші танки ДРК отримала в 2016 році. Отримані машини надійшли на озброєння Республіканської гвардії та використовуються в боях проти повстання Камвіни Нсапу(інші мови) в провінції Касаї^[70].

Для СРСР Т-64 став першим серійним танком, обладнаним прицілом-віддалеміром з незалежною стабілізацією поля зору. Крім того, на Т-64Б було втілено систему керування вогнем (СКВ) для танка, що вперше для радянських танків отримала лазерний віддалемір, балістичний обчислювач і давачі відхилення умов пострілу від нормальних.^[51]

Ранні Т-64 були обладнані 115-мм гарматою Д-68 (2А21), що мала ідентичні характеристики до 115-мм У-5ТС на Т-62. Однак, Т-64 переважав у швидкострільності, забезпеченій механізмом заряджання: 10 постр./хв. у Т-64 (8 для 125-мм гармати) проти 4 у Т-62, а ще мав кращий приціл з оптичним віддалеміром і збільшенням 8× проти 3,5/7× у Т-62.^[51]

Т-72 й Т-80 мають інші конструкції зенітної кулеметної установки. Їх установки відкриті, передбачають підняття командира з люка для ведення вогню, а також не мають електропривода й наводяться винятково людською силою. На танках типу Т-72 закрита ЗКУ з'явилась лише на Т-90.^[37]

Двигун

• Переваги:
  • малі габаритні розміри;
  • висока габаритна потужність;
  • вдала компоновка і центровка в танку дозволяють швидко замінювати двигун.
• Недоліки:
  • висока теплова навантаженість;
  • при використанні в гірській місцевості двигун швидко перегрівається;
  • труднощі запуску при низькій температурі;
  • відсутність резервів для підвищення потужності (форсування).

Трансмісія

• Переваги:
  • дуже малі габаритні розміри і маса;
  • простота і легкість управління;
  • низькі втрати потужності в трансмісії (високий ККД);
  • відсутність необхідності постійного регулювання приводів управління.
• Недоліки:
  • нераціональна розбивка розрахункових радіусів повороту по передачах;
  • ступінчасте регулювання радіусів повороту;
  • підвищена напруженість використання важелів повороту.

Ходова частина і система підресорювання

• Переваги:
  • низька питома вага маси ХЧ до маси танка;
  • висока плавність ходу;
  • можливість заміни торсіона без зняття опорного котка і балансира;
  • забезпечення високої опорної прохідності на європейському ТВД.
• Недоліки:
  • слабка опорна прохідність на піщаних ґрунтах і в гірських умовах;
  • слабкі торсіони дають незначні резерви на підвищення маси танка, як результат — частий вихід торсіонів з ладу;
  • через вузькі котки малого діаметра — труднощі при евакуації машин, які втратили гусеничну стрічку^[46].

• В ММО-грі War Thunder представлені Т-64 різних модифікацій.
• В ММО-грі Armored Warfare представлені Т-64 різних модифікацій.
• В серії стратегій Wargame представлені Т-64 різних модифікацій.
• В стратегії Call to Arms представлені Т-64 різних модифікацій.

• Т-62
• Т-72
• Т-80

• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.
• Steven J. Zaloga (серпень 2015). T-64 Battle Tank: The Cold War's Most Secret Tank. New Vanguard. Т. 223. Osprey Publishing.
• А. А. Морозов (2006). Обработка Чернышев В. Л. (ред.). Танки и Люди. Дневник главного конструктора. Харьков.
• В. Борзенко (2012). Основной боевой танк Т-64. Бронеколлекция. Т. 3(102). М.: ЗАО "Редакция журнала «Моделист конструктор»".
• Саенко, Максим; Чобиток, Василий (2001). Основной боевой танк Т-64 (рос.). Экспринт. с. 93. ISBN 5940380220.
• Сергей Суворов. Танк Т-64. Первенец танков второго поколения. Танко Мастер.
• Чернышев В., Тарасенко А. (2000). История и парадоксы отечественного танкостроения.
• Чобиток, В.; Саенко, М.; Тарасенко, А.; Чернышев, В. (2015). Основной танк Т-64. 50 лет в строю. Война и мы. Танковая коллекция (рос.). М.: Яуза. с. 160.

Технічна документація

• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. 434.ТО. Т. Дополнение. 1977 (1979).
• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая (Дополнение). М.: Военное издательство МО СССР. 1976.
• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая. М.: Военное издательство. 1986.
• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая. М.: ЦНИИ Информации. 1974.
• Объект 447А (437А). Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая. М.: Военное издательство. 1985.
• Объекты 447А, 437А, 434. Пособие по проверке технического состояния и содержания. М.: Военное издательство. 1988.
• Танк Т-64А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. книга первая. Военное издательство МО СССР. 1984.
• Танк Т-64А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. книга первая (дополнение). Военное издательство МО СССР. 1976.
• Танк Т-64А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. ЦНИИ Информации. 1974.
• Танки Т-64Б и Т-64Б1. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (ТО). Т. Книга первая. М.: Военное издательство. 1983.
• Техническое описание танка Т-64. М.: МО СССР. 1969.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Т-64

• У Харкові показали новий варіант Т-64
• Історія створення Т-64 (рос.)
• Основний бойовий танк Т-64БВ
• Основний бойовий танк Т-64БМ «Булат»
• Т-64 на сайті розробника (ХКБМ)
• Ходовая часть танка Т-64 и Т-72 СРАВНЕНИЕ
• Т-64 на сайті Бронетанкової енциклопедії