Народився у родині директора крупної компанії француза П'єрра Жоржа Нуаре (Pierre Georges Noiret) і бельгійки домогосподарки Люсі Клеменс Гільєн Ерман (Lucy Clémence Ghislaine Heirman)
Навчання
Спочатку Філіпп вступив до ліцею Янсон де Селі (Lycée Janson-de-Sailly), що в 16-му окрузі Парижу, потім навчався в закритому єзуїтському коледжі Джулі (Juilly), де розкрився один із його талантів — співучість, брав участь в аматорських виставах навчального театру. З дитячим хором La manécanterie des Petits Chanteurs à la croix de bois співав у католицькому Соборі Святого Петра в Римі на Великдень 1949 р. і записав свій перший альбом як співак під керівництвом французького композитора Франсуа Веркана (François Vercken).
1950 року здійснив невдалу спробу вступити до консерваторії. Став слухачем лекцій драматичного мистецтва, які вів французький театральний режисер, актор театру і кіно — Роже Белен.
Театр
Філіпп почав працювати в Національному театрі Бретані Le Théâtre national de Bretagne, потім у Theatre Nationale Populaire у Парижі. Актор Анрі Монтерлан (Henry de Montherlant) переконав його стати комедійним актором.
Кіно
Першою роботою Нуаре у кіно стала стрічка Аньєс Варди «Пуент Курт» (1955). А участь у фільмі Луї Маля «Зазі в метро» (1960) принесла акторові популярність.
Акторське амплуа Нуаре поєднувало як «позитивних», так і «негативних» персонажів. Він однаково майстерно перевтілювався у чоловіків з середнього класу, авантюристів та поліцейських.
Пік популярності Нуаре припав на 70-ті роки, коли він став провідним актором у фільмах французького режисера Бертрана Таверньє. Результатом співпраці Таверньє та Нуаре було сім фільмів, серед яких знамениті «Годинникар із Сент-Поля» (1973), «Нехай розпочнеться свято» (1974), «Суддя і вбивця» (1976).
Не менш плідно Нуаре працював у жанрі комедії. Зокрема, він знявся у кількох фільмах Філіппа Де Брока («Ніжний поліцейський» (1977), «Вкрали стегно Юпітера» (1979)) а також Клода Зіді ("Відчиніть, поліція! " («Продажні», 1984), «Відчиніть, поліція! 2» («Продажні супроти продажних», 1990).
Одна з найвдаліших ролей Нуаре — старий працівник кінотеатру Альфредо з фільму Джузеппе Торнаторе «Кінотеатр „Парадізо“» (1988). 1989 року ця стрічка отримала «Оскар» у номінації «Найкращий іншомовний фільм року».
Родина
Одружений, є дочка Фредерік Нуаре.
Смерть
На момент своєї смерті від раку в Парижі у 2006 році у віці 76 років Нуаре мав на своєму рахунку понад 100 ролей у кіно.[2] Він часто жартував з інтерв'юерами про свій практично безперервний робочий графік, сказавши Джо Лейдону в 1989 році: «Ніколи не знаєш, яким буде успіх фільму. І завжди приємно знімати наступний фільм, коли читаєш жахливі відгуки про свій попередній. Ви можете сказати: „Що ж, дуже шкода, але я вже працюю над іншою роботою“. Це допомагає в житті. Розумієте, якщо ви робите лише один фільм на рік, або один фільм на півтора року, це важко. Тому що, коли це провал, що ти робиш? Ким ти стаєш? Ти мертвий»[3].
