Елементи модулярної групи мають додаткові інтерпретації, так само, як і елементи групи (як лінійні перетворення тора), на ці інтерпретації можна дивитися з точки зору загальної теорії групи .
Елементи групи діють на комплексній площині шляхом перетвореннь Мебіуса:
.
Це в точності множина перетворень Мебіуса, яка зберігає верхню півплощину. З цього випливає, що є групою конформних автоморфізмів верхньої півплощини. Відповідно до теореми Рімана про відображення, вона також є групою конформних автоморфізмів одиничного круга.
Група діє на свою алгебру Лі шляхом спряженості (важливо пам'ятати, що елементи алгебри Лі також є матрицями), утворюючи при цьому точне тривимірне лінійне представлення групи . Це також можна описати як дію групи на простір квадратичних форм у . Як результат матимемо наступне представлення:
Назви відповідають класифікації конічних перетинів ексцентриситетом: якщо визначати ексцентриситет як половину абсолютного значення сліду (; ділення на 2 корегує ефект розмірності, у той час як абсолютне значення ігнорує коефіцієнти , як і при роботі з групою ), тоді це приводить до наступних випадків: , еліптичний; , параболічний; , гіперболічний.
Одиничний елемент і від'ємний одиничний елемент (у випадку групи вони співпадають) мають слід , і відповідно до класифікації, є параболічними елементами, хоча їх часто розглядають окремо.
Та сама класифікація використовується для груп і (дійсне перетворення Мебіуса), з додатковими ``локсодромними'' перетвореннями, що відповідають комплексним слідам; аналогічні класифікації використовуються і щодо інших об'єктів.
Підгрупа, яка пов'язана з еліптичними (відповідно, параболічними або гіперболічними) елементами, а також ідентичністю і від'ємною ідентичністю називається еліптичною підгрупою (відповідно, параболічною підгрупою[en], гіперболічною підгрупою).
Це класифікація на підмножини, а не на підгрупи: множини не замкнені відносно множення (добуток двох параболічних елементів неповинен бути параболічним і т. ін.). Тим не менше, всі елементи розподіляються до однієї з трьох стандартних однопараметричних підгруп} (можливо домножені на ), як зазначено нижче.
З точки зору топології, оскільки слід є неперервним відображенням, еліптичні елементи (виключаючи ) є відкритими множинами, так само, як гіперболічні елементи (виключаючи ), у той час як параболічні елементи (включаючи ) є замкнутими множинами.
Еліптичні елементи
Власні значення еліптичного елемента є комплексними, а також комплексно спряженими значеннями на одиничному колі. Такий елемент є спряженим до повороту евклідового простору — вони можуть бути проінтерпретовані як повороти у можливому неортгональному базисі — а відповідний елемент групи діє як (спряжений до) повороту гіперболічної площини і простору Мінковського.
Еліптичні елементи модулярної групи повинні мати власні значення , де це простий корінь з одиниці третього, четвертого або шостого степеня. Вони всі є елементами модулярної групи скінченного порядку, і на торі вони діють як періодичні дифеоморфізми.
Елементи із нульовим слідом інколи називають ``циркулярними елементами'' (за аналогією з ексцентриситетом), але це відбувається нечасто. Вони відповідають елементам з власними значеннями і є спряженими до поворотів на , а також є квадратами до : вони є нетотожними інволюціями у групі .
Еліптичні елементи включаються у підгрупу поворотів евклідової площини, спеціальну ортогональну групу; кут повороту є арккосинусом половини сліду, зі знаком, що визначається орієнтацією. (Поворот і його обернений є спряженими у групі , але не у групі .)
Valentine Bargmann. Irreducible Unitary Representations of the Lorentz Group // Annals of Mathematics. — 1947. — Т. 48, вип. 3. — С. 568–640. — doi:10.2307/1969129. — JSTOR1969129.
Гельфанд И.М., Наймарк М.А. Унитарные представления группы Лоренца // Изв. АН СССР. Сер. Матем.. — 1947. — Т. 11, вип. 5. — С. 411–504.
Harish-Chandra. Plancherel formula for the real unimodular group // Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A.. — 1952. — Т. 38. — С. 337–342. — doi:10.1073/pnas.38.4.337. — PMID16589101.
Ленг С. / Перевод с английского В.И. Васюнина и М.А. Семёнова-Тян-Шанского; Под редакцией А.А. Кириллова. — Москва, 1977.