Церква Благовіщення у с. Крайна, гміна Бірча, споруджена у 1882, зруйнована у 1955 р.Крайна-дереваЛетовище КрайнаНапівзруйнована капличка в селі Крайна
Село розташоване на відстані 5 кілометрів на південний схід від центру гміни села Бірчі, 22 кілометри на південний захід від центру повіту міста Перемишля і 56 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[1]
Москва підписала й 16 серпня1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[7] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[8],[9]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні9 вересня1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[10], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[11]
Відомо що деякі родини цього села були переселені до с.Богданівка, Підволочиського району, Тернопільської обл., деякі родини було виселено в Челябінську обл. РФ та Казахстан, а саме м.Караганда.
Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[12].
Знищені будівлі села Крайна та місце, на якому знаходилась церква, збудована в 1882 році, заростають лісом.
парох села Лімна ( до якого належала парафія с.Крайна ), Бірчанський деканат.Народився 10. 07. 1890 р., рукоположений 1916 р., інстальований 1924 р., одружений.
1916-1919 – сотрудник м. Сянік, Сяніцький деканат.
1919-1924 – адміністратор с. Грозьова, Бірчанський деканат.
1924-(1939) – парох с. Лімна, Бірчанський деканат.
(1939)-1947 – парох с. Лімна, Бірчанський деканат,
– декан Бірчанського деканату,
– перебування в слідчій тюрмі в Перемишлі,
– депортований на західні землі Польщі до Плот, воєв. Щецінське.
1947-1957 – працював рільником на господарстві та книговодом у місцевій молочарні.
1957-1968 – допомагав служити в греко-католицькому обряді о. В. Боровцеві в:
м. Грифіце, воєв. Щецінське,
м. Тшеб'ятів,
с. Кожистно.
У 1947 році навесні арештований польським військом й ув'язнений у слідчій тюрмі в Перемишлі. Після тяжких тортур по якомусь часі звільнений, а точніше, викуплений. Обставини арешту о. П. Гамівки: Син о. Павла, Ярослав Гамівка, займав доволі високий пост в УПА. Був фінансовим референтом в І окрузі ОУН. З тої причини о. Павло відчував постійну загрозу з боку польського війська, тому й робив усе, щоб себе й родину оберегти. Він перебрався за селянина й цілими днями робив сніпки по стодолах для обшивання будинків. Виявлений якимось хлопцем польському війську, був тяжко побитий і ув'язнений у Перемишлі. По кількох місяцях викупила його родина й парафіяни за 40 тис. золотих. Такі практики тоді бували. Після виходу на волю о. Павлові дозволено короткий час служити в покиненій церкві в Тростянці в римо-католицькому обряді для польського війська, яке там таборувало. Незабаром о. П. Гамівку депортували з дружиною й дочкою на західні землі Польщі до м. Плоти, воєводство Щецінське. Там він отримав господарство, на якому працював як рільник. Коли відродилася Греко-Католицька Церква на Щецінщині, допомагав о. В. Боровцеві обслуговувати станиці в Тшеб'ятові, Грифіцах і Кожистнім.о. П. Гамівка аж до своєї смерті переживав велику особисту й родинну трагедію, пов'язану з сином Ярославом. Помер 19 грудня 1968 року в Плотах на Щецінщині. Там і похований.
