Українські чемпіонати 1921—1935 та Весняні першості 1936 і 1937 років збирали усі найкращі футбольні сили республіки. Безумовними лідерами того часу були харківські футболісти, конкуренцію яким складали одесити, кияни, дніпропетровці, миколаївці та донбасівці.
Реформа союзного футболу, здійснена 1936 року, скасувала проведення республіканських чемпіонатів, зробивши їх складовою частиною всесоюзних розіграшів за ліговим принципом. Таким чином українські команди опинились розкиданими у різних дивізіонах радянського футболу, а звання чемпіона України, яким нагороджувались команди нижчих дивізіонів, втратило свій статус на довгі роки. Так, з осені 1936 по 1991 роки чемпіонами УРСР проголошувались команди, які перемагали в першій групі республіканської першості, у класі «Б» союзних змагань, а пізніше — у другій лізі. З 1950 року переможець здобував право виступати в чемпіонаті СРСР серед команд майстрів (клас «Б», пізніше — друга ліга) або грати в перехідному турнірі за право виступати там.
Окремим рядком в цьому часовому проміжку стояли короткотривалі чемпіонати 1941 та 1944 років (друга — під час розіграшу Кубка УРСР), в яких також взяли участь найсильніші на той час республіканські команди.
З 1964 по 1991 роки в УРСР паралельно розігрували два чемпіонських титули: один — серед команд майстрів української зони класу «Б» (з 1970-х— другої ліги), а другий — серед колективів фізичної культури.
Призери чемпіонатів УРСР
За участі найсильніших збірних та команд республіки
↑Весняна першість УРСР. До завершення першості було виготовлено спеціальний кубок і вручено команді переможниці. Проте, перший офіційний розіграш Кубка УРСР відбувся наступного року.
↑Осіння першість УСРР у Першій групі. Переможець отримував право зіграти з чемпіоном Весняної першості на Кубок Сезону
↑Було 4 групи (6, 8, 8, 14 команд). Звання чемпіона розігрували 6 найсильніших команд, що були зібрані в першу групу
↑Осіння першість УРСР у Першій групі. Переможець отримував право зіграти з чемпіоном Весняної першості на Кубок Сезону
↑Було 6 груп (7, 6, 8, 8, 8, 8 команд). Звання чемпіона розігрували 7 найсильніших команд, що були зібрані в першу групу
↑Було 3 групи (12, 6, 22 команд). Звання чемпіона розігрували 12 найсильніших команд, що були зібрані в першу групу
↑Було 3 групи (11, 4, 5 команд). Звання чемпіона розігрували 11 найсильніших команд, що були зібрані в першу групу
↑Було 3 групи (8, 7, 4 команд). Звання чемпіона розігрували 8 найсильніших команд, що були зібрані в першу групу
↑Було 4 зони, що одночасно були зональними змаганнями 3-ї групи чемпіонату СРСР 1946. Звання чемпіона розіграли 4 переможці зон у фінальному одноколовому турнірі
↑У 1950—1952 роках крім турніру в першій групі (де були зібрані провідні колективи, що розігрували звання чемпіона) також проводили першість УРСР серед команд 2-ї групи. Наприклад, у першості України 1950 у другій групі брали участь 248 команд, поділені на 31 групу
↑До фінального турніру разом з переможцями 5 груп (по 10 команд у кожній) включили «Колгоспник» (Берегове) — найсильнішу сільську команду республіки
↑до фіналу потрапили замість команди з Бучача через її відмову, оскільки строки проведення фінальної частини змагань збіглися з фінальними матчами на кубок «Золотий колос»
↑Кубкові вершини «Колоса» // Нова доба. — № 36 (8658, 4 вер.). — С. 6.
Література
Яцына Ю. Футбол Украины. Часть 1. 1921—1951 годы. — Днепродзержинск, 1996.
Яцына Ю. Футбол Украины. Часть 2. 1951—1969 годы. — Днепродзержинск, 1996.
Яцына Ю. Футбол Украины. Часть 3. 1970—1980 годы. — Днепродзержинск, 2001.
.svg){kind=small}