Вільгельм фон Гумбольдт

Вільгельм фон Гумбольдт
нім. Wilhelm von Humboldt
Ім'я при народженні	нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt
Народився	22 червня 1767(1767-06-22) Kabinetthausd, Потсдам, Королівство Пруссія
Помер	8 квітня 1835(1835-04-08) (67 років) Берлін, Королівство Пруссія
Поховання	Schloss Tegeld
Країна	Королівство Пруссія
Діяльність	мовознавець, дипломат, антрополог, педагог, політик, філософ, письменник, історик, перекладач
Галузь	філософія, політика[1], дипломатія[1], мовознавство[1] і перекладацтво[d][1]
Відомий завдяки	філолог, філософ, лінгвіст
Alma mater	Alma Mater Viadrinad і Геттінгенський університет
Знання мов	французька, латина, давньогрецька і німецька[2][3]
Заклад	HU Berlin
Членство	Прусська академія наук, Academy of Science for Public Utilityd, Німецький археологічний інститут, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Американське антикварне товариство, Академія надписів та красного письменства (1835)[4] і Société nationale des Antiquaires de Franced
Напрямок	German new humanismd
Титул	барон
Посада	ambassador of Germany to the United Kingdomd
Конфесія	лютеранство
Батько	Александер Георг фон Гумбольдтd
Мати	Марі-Єлізавета фон Гумбольдтd
Брати, сестри	Александер фон Гумбольдт
У шлюбі з	Caroline von Humboldtd
Діти	Gabriele von Bülowd, Adelheid von Hedemannd, Caroline von Humboldtd і Theodor von Humboldtd
Нагороди	Член Американської академії мистецтв і наук
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Фрі́дріх Вільге́льм Крістіа́н Карл Фердина́нд Фра́йхер фон Гу́мбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt; 22 червня 1767, Потсдам — 8 квітня 1835) — німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний діяч, дипломат. Старший брат вченого Александера фон Гумбольдта.

Поєднуючи в собі, у традиціях свого часу і наслідуючи великих діячів Відродження, різнонапрямлені таланти, Гумбольдт здійснив реформу гімназійної освіти у Пруссії, заснував у 1809 році університет у Берліні, товариш Ґете і Шіллера.

Один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про «внутрішню форму мови» як про вираження індивідуального світобачення народу. Багато чим визначив шлях і напрям розвитку німецької і навіть всієї європейської гуманітарної думки своєї епохи.

По батьківській лінії брати Гумбольдти походили з померанської буржуазії. Їх дідусь служив офіцером в прусській армії і в 1738 був проведений в дворянський стан завдяки особистим заслугам і поданому проханню. Його син Александер Ґеорґ також перебував на військовій службі Після виходу із служби в 1766 Александер Ґеорґ вступив до шлюбу із заможною вдовою гугенотського походження Єлізаветою фон Ґольвед, уродженою Коломб, і завдяки цьому став власником замку Теґел і прилеглих земель.

Вільгельм фон Гумбольдт народився 22 червня у Потсдамі.

На освіту синів Вільгельма і Александера батьки коштів не шкодували. У Франкфуртському і Геттінгенському університетах Вільгельм ґрунтовно вивчив право, політику та історію. Відданий науці, він разом з тим напружено стежив за рухом у сферах політичній, суспільній і літературній.

Вчений помер 8 квітня 1835 р. у Тегелі, поблизу Берліна.

Вільгельм Гумбольдт прагнув конкретизувати і розвивати філософське вчення Канта на матеріалі суспільної історії, але з певних питань він відхилявся у бік об'єктивного ідеалізму. Гумбольдт вважав, що історія як наука в певному сенсі може збігатися з естетикою, і виробив свою теорію історичного пізнання. Відповідно до неї, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, яка не може бути зрозуміла з причинної точки зору. Проявляє себе ця духовна сила через творчі здібності і особисті зусилля окремих індивідів, що випливають з природної необхідності або з потреби. Таким чином, історичне життя суспільства є результатом свободи і необхідності життя індивідів і життя цілого. На цих ідеях Гумбольдта вкоренилося розуміння терміну «Духовна культура», виробленого в подальшому в культурології. Гумбольдт розумів під духовною культурою релігійно-моральні уявлення, які призводять до вдосконалення особистості людини і, разом з тим, — до покращення суспільного життя.

Одночасно зі Шлейєрмахером, Гумбольдт сформулював вчення про індивідуальність. Він говорив: «Будь-яка людська індивідуальність є ідея, що вкорінюється в явищі. У деяких випадках, це до того яскраво кидається у вічі, ніби ідея лише потім прийняла форму індивіда, щоб у ній зробити своє одкровення». Гумбольдт вважав, що в індивідуальності криється таємниця будь-якого існування і першим висловив думку про необхідність різноманітності. Вільгельм писав свої роботи про діяльність держави наприкінці 18-го століття, коли державні основи були дуже сильні. Держава, за Гумбольдтом, повинна обмежуватися винятково встановленням зовнішньої і внутрішньої безпеки. Будь-яке сприяння добробуту громадян з боку держави неможливе без втручання його у всі галузі людського життя. А подібне втручання, як застерігав Гумбольдт, обмежить особисту свободу, і перешкодить своєрідному розвитку індивідуума. Вищу мету, яка повинна визначати межі діяльності держави, Вільгельм вбачав в універсальному розвитку індивідуальності.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вільгельм фон Гумбольдт

• «Про межі діяльності держави» (1792)
• «Про мислення і мову» (1795)
• «Про вплив різного характеру мов на літературу і духовний розвиток» (1821)
• «Про завдання історика» (1821)
• «Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства» (1830–1835).

• Неогумбольдтіанство

• Гумбольдт, Вільгельм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. — М.: Прогресс, 1984.
• М. Б. Лановик. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта та її рецепція в українському літературознавстві (Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка)
• Кришко А. Ю. Рецепція ідейної спадщини Вільгельма Гумбольдта вітчизняними науковцями у контексті проблем розвитку української мови і мовної освіти ХІХ — початку ХХ століття: історіографія питання / А. Ю. Кришко // Педагогічний дискурс. — 2013. — Вип. 15. — С. 378—383. — Режим доступу: [1]
• Кришко А. Ю. Відгук ідей Вільгельма фон Гумбольдта у контексті проблем розвитку української мови в Україні ХІХ — початку ХХ століття / А. Ю. Кришко. // Науковий вісник Донбасу. — 2013. — № 4. — Режим доступу: [2]
• Огієнко О. І. Модель дослідницького університету В. Гумбольдта: історія і сучасність / О. І. Огієнко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. — 2014. — № 5. — С. 53-61. — Режим доступу: [3]