Ганс-Ульріх Рудель

Ганс-Ульріх Рудель
нім. Hans-Ulrich Rudel
Народження	2 липня 1916(1916-07-02) Конрадшвальдау, Німецька імперія
Смерть	18 грудня 1982(1982-12-18) (66 років) Розенгайм, ФРН інсульт
Поховання	Dornhausend
Країна	Німецька імперія  Веймарська республіка  Третій Рейх  ФРН
Приналежність	Вермахт
Вид збройних сил	Люфтваффе
Рід військ	Штурмова авіація
Роки служби	1936—1945
Партія	Німецька імперська партія
Звання	Оберст
Командування	Schlachtgeschwader 2 (SG 2) «Immelmann»
Війни / битви	Друга світова війна  • Польська кампанія (1939)  • Німецько-радянська війна
Нагороди
Ганс-Ульріх Рудель у Вікісховищі

Ганс-Ульріх Рудель (нім. Hans-Ulrich Rudel; 2 липня 1916, Конрадшвальдау, Німецька імперія  — 18 грудня 1982, Розенгайм, Німеччина) — німецький льотчик-ас, оберст Люфтваффе. Єдиний в історії кавалер Лицарського хреста Залізного хреста із золотим дубовим листям, мечами й діамантами. Після завершення Другої світової війни — успішний бізнесмен.

Народився 2 липня 1916 року в Конрадшвальдау (нині Польща) родині протестантського пастора Йоганна Руделя та його дружини Марти. В 1922-34 роках відвідував місцеву початкову школу, а з 1934 року — середню школу в Любані. Навчався Рудель напрочуд погано, проте домігся відмінних спортивних результатів.

У 1933 році приєднався до Гітлер'югенду.

4 грудня 1936 року вступив в Люфтваффе. Освіту здобув в авіаційному училищі в Берліні-Вердері і училищі розвідувальної авіації в Гільдесгаймі. В червні 1938 року направлений в 1-шу групу 168-ї ескадри пікірувальних бомбардувальників в Талергофі (біля Граца). 1 червня 1939 року зарахований в 2-у ескадрилью 121-ї розвідувальної групи.

Під час Польської кампанії служив в якості спостерігача, командуючи окремим літаком-розвідником. Пізніше за власним проханням був переведений у штурмову авіацію і після перепідготовки влітку 1940 року зарахований в 1-шу групу 76-ї ескадри пікірувальних бомбардувальників. В січні-квітні 1941 року проходив стажування в навчальній ескадрильї.

Наприкінці квітня 1941 року призначений в 1-шу групу 2-ї ескадри пікірувальників «Іммельманн», в червні переведений в 1-шу ескадрилью. Учасник німецько-радянської війни. Свій перший бойовий виліт здійснив 23 червня 1941 року. З кінця червня — офіцер з технічного забезпечення 1-ї ескадрильї, потім — 3-ї групи своєї ескадри. З серпня 1941 року воював на Леніндградському напрямку, в основному проти дислокованих в Кронштадті кораблів Балтійського флоту. 16 вересня в групі брав участь в нальоті на лінкор «Марат», одна із скинутих бомб влучила в ціль. 21 вересня прямим влучанням потопив есмінець «Стерегущий». 23 вересня йому вдалось «добити» «Марат»: скинута ним бомба влучила в носову частину корабля і викликала детонацію боєзапасу першої вежі головного калібру. На лінкорі загинули командир капітан 2-го рангу П. К. Іванов і 325 інших членів екіпажу.

У жовтні 1941 року група Руделя перекинута на Московський напрямок. 24 грудня 1941 року здійснив свій 500-й бойовий виліт. Станом на 6 січня 1942 року Рудель знищив 15 мостів, 23 артилерійські батареї, 4 поїзди і 17 танків.

З березня 1942 року — командир ескадрильї навчальної групи своєї ескадри, дислокованої в Граці, звідки влітку 1942 року перекинутий в Крим. У жовтні 1942 року здійснив свій 650-й бойовий виліт. В кінці 1942 року брав участь у Сталінградській битві. З 22 листопада 1942 року — командир 1-ї ескадрильї. Бої на цій ділянці були дуже інтенсивними: лише 25 листопада Рудель здійснив 17 бойових вильотів, а 10 лютого 1943 року став першим німецьким пілотом, який здійснив 1000-й виліт (в районі Ізюма). В лютому 1943 року в складі випробувальної групи брав участь у випробуваннях нового Ju.87G, звідки разом з групою був переведений в Керч. Біля узбережжя Тамані і Кубані знищив близько 70 радянських десантних кораблів.

З 19 липня 1943 року виконував обов'язки командира 3-ї групи своєї 2-ї бойової ескадри підтримки сухопутних військ «Іммельманн» (18 вересня 1943 року затверджений на посаді). 24 лютого здійснив свій 1200-й бойовий виліт, 12 серпня — 1300-й. В жовтні 1943 року воював в районі Кіровограда, де знищив кілька ворожих танків, а протягом 23 листопада підбив відразу 7 танків. Взимку 1943-44 року його група базувалась в Первомайську. 20 березня 1944 року група переведений на аеродром Раухівка. 21 березня був змушений посадити свій літак за лінією фронту і був взятий в полон радянськими військами, але зміг втекти. 26 березня підбив 17, 28 березня — 9 ворожих танків (всього на той момент на рахунку Руделя були 202 підбитих танки і 1800 бойових вильотів).

1 червня в районі Ясс здійснив свій 2000-й бойовий виліт. З 1 серпня 1944 року — командир своєї ескадри, але фактично прийняв командування лише наприкінці вересня. 6 серпня льотчики ескадри знищили 27 радянських танків, з них 11 було на рахунку Руделя. 19 серпня під час боїв в районі Ерглі літак Руделя був підбитий радянською зенітною артилерією, а сам Рудель був поранений в ногу, але зміг долетіти до своїх. Восени 1944 року в боях над Будапештом був поранений двома кулями в стегно, але вже 5 грудня повернувся в стрій і 22 грудня здійснив свій 2400-й бойовий виліт. 23 грудня знищив свій 463-й танк.

1 січня 1945 року Руделю офіційно заборонили брати участь в бойових вильотах, але він проігнорував наказ. 8 лютого в районі Лебуса знищив 13 радянських танків (загальний рахунок — 516). Цього ж дня потрапив під вогонь радянської зенітної артилерії і куля роздробила його праву гомілку, а літак загорівся. Руделю вдалось посадити літак на контрольованій німцями території. В польовому шпиталі Зеелове йому ампутували нижню частину гомілки. У квітні 1945 року повернувся в ескадру і продовжив літати (з протезом). 17 квітня очолив зведене бойове з'єднання «Рудель»: 2-га група і 10-та (протитанкова) ескадрилья його ескадри, 1-ша група 77-ї бойової ескадри підтримки сухопутних військ і 2-га група 6-ї винищувальної ескадри. 8 травня 1945 року, дізнавшись про капітуляцію Німеччини, перелетів на аеродром Кітцінгена і здався американським військам.

У середині квітня 1946 року після виписки з госпіталю в Баварії, де він доліковувався після ампутації, Рудель працював транспортним підрядником у Кесфельді (Coesfeld), земля Північний Рейн — Вестфалія. Завдяки протезу, зробленому спеціально для нього одним з найкращих майстрів Німеччини Штрайдом (Streid), він брав участь у лижних змаганнях і разом зі своїми друзями й однополчанами Бауером і Нірманном здійснив гірський похід у Південний Тіроль. Пізніше, втративши роботу і будь-які перспективи, з ярликом «ярого мілітариста і фашиста», він перебрався до Риму, а в липні 1948 року — до Аргентини. Разом з кількома іншими відомими ветеранами Люфтваффе генералами Вернером Баумбахом і Адольфом Галландом, пілотами-випробувачами Беренсом і Штайнкампом, колишнім головним конструктором фірми Фокке-Вульф Куртом Танком допомагав створювати аргентинську військову авіацію, працював консультантом у авіабудівній промисловості.

Рудель оселився на околицях аргентинського міста Кордова, де розташовано великий авіабудівний завод, активно займався улюбленими видами спорту — плаванням, тенісом, метанням списа і диска, гірськими лижами і альпінізмом у горах Сьєрра-Гранде. У вільний час він працював над своїми мемуарами, вперше опублікованими в Буенос-Айресі 1949 року. Користуючись протезом, узяв участь у південноамериканському чемпіонаті з гірськолижного спорту в Сан-Карлос-де-Барілоче й посів четверте місце. 1951 року Рудель здійснив спробу сходження на найвищий пік Американського материка — Аконкагуа в аргентинських Андах.

Перебуваючи в Південній Америці, Рудель познайомився і потоваришував із президентом Аргентини Хуаном Пероном і президентом Парагваю Альфредо Стресснером. Він активно займався громадською діяльністю серед нацистів та іммігрантів німецького походження, що виїхали з Європи, брав участь у роботі об'єднання Kameradenhilfe («Товариська допомога»), яке надсилало продовольчі посилки німецьким військовополоненим і допомагало їх родинам.

Після закінчення контракту з аргентинським урядом на початку 1950-х рр. Рудель повернувся до Німеччини, де продовжив успішну кар'єру консультанта й бізнесмена. 1953 року, у розпал першої стадії холодної війни, коли громадська думка стала терпиміше ставитися до колишніх нацистів, він вперше опублікував книжку мемуарів «Trotzdem» на батьківщині. Рудель також зробив спробу балотуватися в Бундестаг від ультраконсервативної Німецької імперської партії, але зазнав поразки на виборах. Він брав активну участь у щорічних зборах ветеранів ескадрильї «Іммельманн», 1965 року відкривав меморіал загиблим льотчикам SG 2 в Бург-Штауфенбурзі. Незважаючи на інсульт, перенесений 1970 року, Рудель продовжував активно займатися спортом, сприяв організації перших чемпіонатів Німеччини для спортсменів-інвалідів. Останні роки життя він прожив у Куфштайні, Австрія, продовжуючи бентежити офіційний Бонн своїми вкрай правими політичними висловлюваннями.

Ганс-Ульріх Рудель помер у Розенгаймі (ФРН) у грудні 1982 року (у віці 66 років) від крововиливу в мозок.

Найвідоміший бойовий льотчик Другої світової війни. За неповні чотири роки, пілотуючи, в основному, повільні та вразливі пікірувальники Ju 87 «Штука», він здійснив 2530 бойових вильотів, більше, ніж будь-який інший пілот у світі (за версією американців, лаоський ас Лі Луе, що зробив близько 5000 вильотів).

Знищив:

• 519 радянських танків (близько двох танкових дивізій^[1]),
• понад 1000 паровозів, автомобілів та інших транспортних засобів,
• 4 бронепотяги,
• потопив лінкор «Марат»^[2], лідер есмінців «Мінськ»^[3], есмінець «Стерегущий»,
• 70 десантних кораблів та човнів,
• розбомбив 150 артилерійських позицій, гаубичних, протитанкових та зенітних,
• зруйнував безліч мостів і дотів,
• збив 7 радянських винищувачів
• 2 штурмовики Іл-2.

Рудель сам був збитий зенітним вогнем близько тридцяти разів (і жодного разу винищувачами), п'ять разів був поранений, два з них — важко, але продовжував здійснювати бойові вильоти після ампутації правої ноги, врятував шість екіпажів, які зробили вимушену посадку на ворожій території.

Вручаючи Руделю золоте дубове листя до Лицарського хреста Залізного хреста, Адольф Гітлер сказав: «Ви — найхоробріший і найвидатніший солдат вермахту, якого коли-небудь мав німецький народ.»

• Фанен-юнкер (4 грудня 1936)
• Обер-фенріх (червень 1938)
• Лейтенант (1 січня 1939)
• Оберлейтенант (1 вересня 1940)
• Гауптман (1 квітня 1943)
• Майор (1 березня 1944)
• Оберстлейтенант (1 вересня 1944)
• Оберст (29 грудня 1944)

• Золотий почесний знак Гітлер'югенду
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
• Залізний хрест
  • 2-го класу (10 листопада 1939)
  • 1-го класу (18 липня 1941)
• Авіаційна планка наземної підтримки
  • в золоті з діамантами (18 липня 1941)
  • з підвіскою (1942)
  • з підвіскою «2000» (3 червня 1944)
• Авіаційна планка бомбардувальника в золоті (28 липня 1941)
• Почесний Кубок Люфтваффе (20 жовтня 1941)
• Німецький хрест в золоті (2 грудня 1941)
• Лицарський хрест Залізного хреста із золотим дубовим листям, мечами і діамантами
  • лицарський хрест (6 січня 1942) — за 400 бойових вильотів і затоплення лінкора «Марат».
  • дубове листя (№229; 14 квітня 1943) — за 750 бойових вильотів і знищення близько 70-ти десантних суден та човнів біля узбережжя Тамані та Кубані.
  • мечі (№42; 25 листопада 1943) — за 1600 бойових вильотів і знищення понад 100 ворожих танків; одночасно радист і бортовий стрілець Руделя Ервін Генчель отримав Лицарський хрест.
  • діаманти (№10; 29 березня 1944) — за 1800 бойових вильотів і знищення понад 200 ворожих танків.
  • золоте дубове листя (1 січня 1945; єдиний нагороджений) — за сукупні бойові досягнення: 2400 бойових вильотів і знищення 463 ворожих танків.
• Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
• Срібна медаль «За військову доблесть» (Італія)
• Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами (1944)
• 5 разів відзначений у Вермахтберіхт
  • «Майор Рудель, командир групи ескадри наземної підтримки, знищив 17 ворожих танків протягом одного дня на півдні Східного фронту.» (27 березня 1944)
  • «Між Дністром і Прутом в бій вступили великі німецькі десантно-штурмові підрозділи. Вони знищили численні ворожі танки та велику кількість моторизованих та кінних машин. З цієї нагоди майор Рудель знищив ще 9 ворожих танків. Протягом більш ніж 1800 місій він знищив 202 ворожих танки» (28 березня 1944)
  • «Майор Рудель, нагороджений найвищою німецькою нагородою за відвагу, здійснив свій 2000-й виліт проти ворога на Східному фронті.» (3 червня 1944)
  • «Ще 27 танків були знищені наземно-штурмовою авіацією. Лише майор Рудель знищив 11, додавши їх до 300 танків, знищених авіаційними гарматами.» (6 серпня 1944)
  • «Протягом останніх кількох днів оберст Рудель знищив 11 радянських танків, збільшивши свій особистий рахунок до 516 танків.» (10 лютого 1945)
• Золота медаль «За хоробрість» (Угорщина) для офіцерів (14 січня 1945)
• Нагрудний знак «За поранення» в золоті (1945)

• Лі Луе — льотчик, який імовірно зробив бойових вильотів більше за Руделя.

• Trotzdem, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1949
  • англомовне видання — Stuka Pilot
  • перевидання — Mein Kriegstagebuch – Aufzeichnungen eines Stukafliegers
• Wir Frontsoldaten zur Wiederaufrüstung, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1951
• Dolchstoß oder Legende, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1951
• Es geht um das Reich, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1952
• Aus Krieg und Frieden, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1954
• Zwischen Deutschland und Argentinien, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1954
• Von den Stukas zu den Anden – Am höchsten Vulkan der Erde [Архівовано 25 серпня 2016 у Wayback Machine.], 1956
• Mein Leben in Krieg und Frieden [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.], 1966, Verlag K.W. Schütz, Göttingen

• Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
• Залесский К.А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. М.: Яуза-Пресс, 2005, ISBN: 5699137688
• Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
• Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X

• Brütting, Georg. Das waren die deutschen Stuka-Asse 1939—1945. Motorbuch, Stuttgart, 1995. ISBN 3-87943-433-6.
• Adolf von Thadden: Hans-Ulrich Rudel, Lebensbild eines Helden des Zweiten Weltkrieges [Архівовано 30 березня 2022 у Wayback Machine.]
• Dieter Vollmer: Stuka-As Hans-Ulrich Rudel – Biographie in Bildern [Архівовано 28 червня 2015 у Wayback Machine.]
• Günter Fraschka: Mit Schwertern und Brillanten, 7. Auflage Limes-Verlag 1977, ISBN 3809021229
• THOMAS, FRANZ & WEGMANN, GÜNTER, Die Eichenlaubträger 1940-1945, Biblio-Verlag, 1998.
• Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940-1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001

• Нагороди Ганса-Ульріха Руделя [Архівовано 29 березня 2010 у Wayback Machine.]
• Рудель Ганс-Ульрих [Архівовано 12 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Ханс-Ульрих Рудель. Непревзойденный ас или великий мистификатор? [Архівовано 25 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• Ханс-Ульрих Рудель (Hans-Ulrich Rudel) [Архівовано 4 травня 2010 у Wayback Machine.]
• Рудель Ганс Ульрих