У центрі сюжету — історія головного героя Бунмі, який доживає останні дні свого життя, помираючи від хвороби нирок. Він вечеряє разом зі своєю родиною, і по ходу розвитку дії до нього приєднуються примара його дружини і син, що колись зник і тепер повернувся в нелюдському вигляді. Бунмі розмірковує про причини своєї хвороби, які пов'язані з його поганою кармою. Наприкінці фільму Бунмі знаходить печеру, де він народився вперше — там він хоче завершити своє нинішнє життя.[4]
При написанні сценарію автор фільму Апічатпон Вірасетакул спирався на історію реальної людини на ім'я Бунмі, яка колись жила в рідному місті режисера. Він стверджував, що під час медитацій міг згадати свої попередні життя. Настоятель місцевого монастиря Пхра Сріпаріяттеветі, вражений розповідями Буні, написав і опублікував у 1983 році книгу «Людина, яка могла згадати свої попередні життя». Вірасетакул узяв за основу лише саму концепцію та вигадав власний сюжет на її основі, зберігши ім'я головного героя[5]. Іншим джерелом натхнення для режисера і сценариста стали старі тайські телепередачі й комікси з простими сюжетами і надприродними елементами[6].
Фільм був знятий в тайсько-британсько-французько-німецькій копродукції за підтримки Міністерства культури Таїланду. Зйомки проходили взимку 2009—2010 року, фільм знятий на 16-міліметрову плівку, що пов'язано з обмеженістю бюджетних коштів і з бажанням режисера стилізувати стрічку під класичні тайські фільми[7].
Відгуки критиків
Після показу на Каннському кінофестивалі фільм зібрав позитивні відгуки міжнародної преси; відзначалося, що він помітно виділяється серед інших стрічок, що склали дуже слабкий для Канн конкурс.[8][9][10] Сухдев Санду (The Daily Telegraph) писав, що «Дядечко Бунмі…» — це навіть не фільм, а цілий мінливий світ, деякі елементи якого так і залишаються для глядача невиразними і невловимими — що тільки додає фільму привабливості. Вірасетакулу, за словами Санду, вдається передати потойбічну суть місця, де відбувається дія, не вдаючись до пов'язаних зі Сходом штампів і загальних місць.[8]Джонатан Розенбаум побачив «рідкісну гідність» цього фільму в тому, що він довіряє глядачеві самостійно вибрати будь-які пояснення того, що відбувається на екрані, а це можливо завдяки опорі режисера на магічний реалізм[11]. Російський критик Андрій Плахов («Коммерсантъ») назвав фільм «Ні на що не схожою» казкою від головного відкриття світової режисури нульових років.[12] «Бездоганний фестиваль зібрав бездоганне журі, яке вибрало переможцем бездоганний фільм. Це могло б зійти за казку, якби не було правдою», — так оцінив вибір каннського журі кінооглядач Financial Times.[13]
У підсумковому рейтингу фільмів 2010 року, складеному спеціалізованим журналом «Cahiers du cinéma», тайський фільм з великим відривом зайняв перше місце[14]. У рейтингу британського видання Sight & Sound каннського лауреата потіснила на друге місце голлівудська стрічка «Соціальна мережа»[11].
Нагороди та номінації
Нагороди та номінації фільму «Дядечко Бунмі, який пам'ятає свої минулі життя»[15]
.svg){kind=small}
