Кана́дці,[5] або канаді́йці[6] (англ.Canadian, фр.Canadiens), — сучасне населення Канади. З юридичної точки зору, канадці — це всі громадяни країни, незалежно від їхнього етнічного коріння чи віри. Аборигени-індіанці та ескімоси нині становлять не більше 2 % жителів Канади[7], решта — нащадки колонізаторів та переселенців.
Канада — країна іммігрантів. Вона має репутацію високорозвинутої та вільної від етнічних конфліктів країни, що робить її привабливою для переселенців. Нові канадці, як заведено називати новоприбулих іммігрантів, найчастіше розселяються в великих містах, що зумовлено ситуацією на ринку праці. Через деякий час майже всі переїздять у передмістя.
Якщо за переписом 2006 року в країні нараховувалося понад 31 мільйона жителів, то за оцінкою 2010 року їх вже майже 34 мільйони (33 968 200)[1], і 34 мільйони у 2014 році [1] [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.].
Канада є однією з найменш заселених країн світу. Пересічна густота населення на кінець 90-х роківXX століття не досягала і 3 осіб на 1 км²[7]. Обжита Канада — це вузька смуга вздовж кордону з США. Але і вона не є одним цілим, а розривається на частини Аппалачськими горами, Канадським щитом і Кордильєрами. Провідну роль відіграють південні райони провінційОнтаріо і Квебек. Звідси почалася колонізація. На кінець 90-х років там мешкало 2/3 населення країни і середня густота його перевищувала 150 осіб на 1 км²[7]. Двома другорядними ареалами скупчення населення є південь степових провінцій (Манітоба, Саскачеван і Альберта) та південний захід провінції Британська Колумбія.
Приблизно 1/4 населення Канади становлять національні меншини, в більшості своїй — порівняно недавні (XX століття) іммігранти і їхні нащадки. За переписом 2001 року найбільші групи меншин становили німці (3,6 % населення Канади), італійці (2,8 %), українці (1,7 %)[9], китайці (1,4 %), голландці (1,4 %), поляки (0,9 %) та росіяни (0,1 %).
У Канаді також живуть аборигени-індіанці та ескімоси, які мають місцеву самоназву — інуїти. До початку колонізації Канади, за попередніми оцінками, у країні проживало до 200 тисяч індіанців (у тому числі алгонкіни, крі, ірокези, атапаски, саліши, сіу, вакаші, цімшиани, хайда, кутенаї, тлінкіти). Наступні війни й поширення хвороб призвели до скорочення їх чисельності. Але в XX столітті, з поліпшенням медичного обслуговування і зростанням народжуваності, почалося відродження індіанських племен. Статус індіанця юридично визначений Індіанським актом від 1876 року. Відповідно до нього більше 600 племен займають 2 370 резервацій на території Канади (станом на 2002 рік)[10]. Через обмеженість природних і виробничих ресурсів рівень життя в них нижчий, ніж у решти країни.
Ескімоси-інуїти — група народів, що розмовляють однією з палеоазійських мов, становлять не більше 27 000 осіб. У 1992 році інуїти домоглися своєї автономії — східну частину Північно-західних територій було виділено у окрему адміністративну одиницю — Нунавут, національну автономію інуїтів. Регіональний референдум підтримав цю ініціативу.
Аборигени-індіанці та інуїти разом становлять не більше 2 % населення країни[7]. За переписом 1996 року в Канаді налічувалося трохи більше 1,1 мільйона осіб аборигенного населення — у порівнянні з попереднім переписом (в 1991) їх чисельність зросла приблизно на 100 тисяч. Основну частину так званого зареєстрованого аборигенного населення (близько 800 тисяч чоловік) становили індіанці (69 %), метисів (нащадків змішаних сімей індійців і європейців) було 26 %, а ескімосів-інуїтів — 5 %[10]. Ці три основні групи аборигенного населення визначені конституцією як корінні жителі Канади, яких в країні заведено називати «першими націями» (англ.First Nations)[10].
Етнонім
Назва «Канада» походить від слова kanata, що означає «селище» або «поселення». У 1535 році корінні жителі сучасного міста Квебек вживали це слово для назви селища Стадакона (Stadacona)[11]. Пізніше мореплавецьЖак Картьє використовував слово Canada для позначення не лише даного селища, але й прилеглих до нього територій. У 1545 році в європейських книжках та мапах весь регіон почали називати Canada[12], а місцеве населення — канадцями.
Після перетворення Канади на британську колонію вона почала швидко заселятися емігрантами з Великої Британії і її американських колоній. Приплив нових поселенців створив чисельну перевагу англомовного населення над франкомовним. Пануюче положення в країні зайняли англо-канадці. Економічний розвиток країни, боротьба за незалежність від Великої Британії, озброєна боротьба проти неодноразових спроб СШАанексувати Канаду, а також проти економічного і політичного панування монополістичного капіталу США сприяли зростанню національної самосвідомості англо-канадців. До кінця XIX — початку XX століття англо-канадці сформувалися в націю зі своєю культурою. Вони становлять приблизно 44 % сучасного населення Канади.
Етнічні компоненти англо-канадців:
Окрім двох основних націй — франко- та англо-канадців — до складу населення Канади входять численні групи недавніх (XX століття) переселенців, що становлять приблизно 25 % населення, яке ще не асимілювалося.
Національну меншість населення Канади складають аборигени-індіанці та ескімоси. Припускають, що азійські предки індіанців перейшли на територію Північної Америки 60-35 тисяч років тому по існуючому у ті часи перешийкові між Сибіром і Аляскою, що опустився в океан під час останнього льодовикового періоду[15][16].
Заняття
Франко-канадці та англо-канадці
Традиційні заняття канадців-іммігрантів — землеробство, тваринництво, рибальство, торгівля хутром, а також виробництво цукру — з солодкого сиропу клена цукрового (Acer saccharum). До поширення в Південній Америціцукрової тростини (невдовзі після плавань Колумба) цей клен був головним джерелом цукру для аборигенів, а потім і для перших білих поселенців континенту. Виробництво кленового цукру, сиропу, патоки, а також кленового пива розвинулось в XIX столітті в окрему галузь промисловості, особливо поширену в Канаді. Нині добування цукру з клена скоротилося і стало типово туристичною галуззю. А листок цукрового клена став національним символом, він зображений на державному прапорі Канади і нанесений на куртки канадських хокеїстів.
На початку XIX століття вся економіка Канади базувалася на рибальстві і торгівлі хутром (людей, що займалися транспортуванням хутра в каное під час розвитку хутряної торгівлі, називали вояжерами). А в середині 1990-х років обсяг продажу хутра вже не відігравав значної ролі в економіці. Переважну більшість хутровини, особливо шкурки норки і лисиці, тепер отримують на звірофермах. Рибальство продовжує відігравати велику роль у господарстві Ньюфаундленду і Нової Шотландії (виловлюється, в основному, тріска), а також Британської Колумбії (переважно лосось).
Побутова культура інуїтів повністю пристосована до Арктики. Вони винайшли гарпун, що повертався, щоб полювати на морського звіра; каяк; сніговий будинок іглу; особливий глухий одяг з хутра та шкур. До середини XX століттях серед інуїтів були характерні поєднання полювання на морського звіра (тюлені, моржі, кити) — взимку і на оленя-карибу та іншу дичину — влітку. Морське і сухопутне полювання, рибальство були заняттями чоловіків. Жінки займалися збиранням, а також веслували на каяках під час полювання на китів.
Жовтень-листопад — перехідний період, коли інуїти готувалися до зими: тоді вони продовжували наземне полювання на песців та іншу дрібну дичину, займалися рибальством. Щоб встигнути до настання полярної ночі, жінки активно шили одяг, а чоловіки — виготовляли і лагодили мисливське спорядження та сани. У темний період року (кінець листопада-середина січня), жінкам заборонялося шити новий одяг — вони могли лише лагодити старий.
У кінці листопада-грудні інуїти перебиралися на морське узбережжя, де будували іглу. Після вдалого полювання на тюленя або в період негоди, коли полювання було неможливе, вони влаштовували общинні свята в одному з іглу, що супровододжувалися змаганнями, іграми, боротьбою, атлетичними вправами, співом, танцями, розповідями мисливських історій та легенд.
З переходом до осілого способу життя заняття інуїтів кардинально змінилися — значна їх частина перейшла від морського промислу до полювання на песців, ще частина — стала найманими робітниками.
Інуїти, що проживають в селищах, вже не можуть охопити значні території, які були місцем полювання в період кочівництва. Якщо взимку мисливці використовують снігоходи, то влітку і восени, коли снігу немає, їм доводиться добиратися до місця полювання на човнах. Довкола селищ будують спеціальні кабінки, де інуїти зберігають мисливське спорядження і можуть переночувати. Таким чином, полювання стало дуже дорогим заняттям — через високі ціни на пальне, що привозять з півдня країни; витрати на купівлю і ремонт снігоходів, човнів та причепів. Наразі скрізь по країні залишки традиційної культури ескімосів зникають.
Індіанці Субарктики
Індіанці Субарктики — алгонкінські та атапаські племена — мисливці і слідопити. Основою їх існування було полювання на лося і північного оленя-карибу. Після появи європейських скупників хутра широке поширення отримало трапперство — полювання на хутрових звірів: бобра, куницю, норку та інших. Протягом 5-6 зимових місяців (холоди часто наставали вже в жовтні, а закінчувалися лише в квітні) мисливці часто змінювали місця своїх стоянок, переміщаючись по тайзі у пошуках здобичі. Засобом пересування по засніженому лісу служили лижі-ракетки, схожі на тенісну ракетку — їх виготовляли з дерев'яного обруча, обтягнутого переплетеними між собою шкіряними ремінцями. Влітку й рано восени окрім полювання велике значення набувало рибальство в чисельних озерах і річках та збір лісових ягід і їстівних рослин: тоді основним засобом зв'язку і пересування ставали річки й озера. Ними плавали на каное — легких човнах, виготовлених з березової кори, яку пришивали до дерев'яного каркаса сосновим корінням, а шви заліплювали смолою. У виготовленні таких човнів індіанці (особливо алгонкіни) досягли великої майстерності. Перші європейські поселенці також користувалися ними під час освоєння країни. Тепер каное — невід'ємна частина канадської культури.
Індіанці північно-західного узбережжя
Племена, що населяли тихоокеанське узбережжя (хайда, селіши, вакаши), вели осілий спосіб життя. Їх головними заняттями були рибальство і полювання на морських тварин. У цих індіанців особливо розвинене різьблення по дереву (яскраво розфарбовані високі тотемні стовпи з вирізаними на них зображеннями міфічних прародителів і предків індіанських родів).
Кочові племена мисливців на бізонів — ассінібойни, чорноногі, сарсі, окремі групи крі і оджибва, а потім і метиси (нащадки від шлюбів білих мисливців з індіанськими жінками) за допомогою завезених європейцями коней швидко освоїли степові райони.
Навесні на півдні Канади індіанці займалися збиранням солодкого кленового соку, з якого виварювали сироп і отримували своєрідний цукор.
З приходом європейців велику кількість індіанців було винищено колонізаторами, багато племен — переселено з традиційних місць проживання в резерваціїСША та Канади. Чисельність індіанців, що населяли нинішню територію цих країн, скоротилася з 2-4 мільйонів в період до початку масштабної європейської колонізації до 200 тисяч на початок XX століття. Лише на крайній півночі материка місцеві індіанці продовжують вести традиційне напівкочове життя: вони займаються звіроловством та залежать від скупників хутровини.
Основні типи поселень канадців-імігрантів — ферми, селища та містечка. Сама назва «Канада» походить від слова kanata, що означає «селище» або «поселення». Найбільшого поширення набули ферми.
Інуїти
До середини XX століття канадські ескімоси-інуїти кочували у пошуках їжі. Після тривалої дороги по засніженій пустелі двоє людей могли за дві години побудувати іглу — зимову куполоподібну хижу з плит снігу або льоду діаметром 3-4 метри і висотою близько двох метрів. Зверху залишали відкритим отвір для повітря, усередині — снігові блоки вкривали шкурами тварин. Інколи декілька іглу з'єднували між собою тунелем, щоб сім'ї могли ходити один до одного в гості, не виходячи на вулицю. Поселення розташовувалися так, щоб було зручно спостерігати за пересуванням морського звіра — на гальковихкосах, на узвишшях. Мігрували інуїти слідом за тваринами, об'єднуючись взимку у великі громади і розбрідаючись сім'ями по Арктиці з настанням літа. У більшості общин не було вождів, але завжди великим авторитетом користувався один із старших, досвідчених мисливців, особливо якщо він до того ж був шаманом. Однак слідувати його порадам було не обов'язково, і він не мав владу змусити виконати свої накази.
Традиційне кочове життя закінчилося в 50-60-тих роках XX століття. Тепер інуїти живуть на Арктичному узбережжі країни в селищах американського типу чисельністю від 50 до 500 жителів, їздять на машинах, літають у південні регіони. Промисловий наступ на північ Канади наприкінці XX століття призвів до погіршення середовища їх проживання, а зниження цін на хутро ще більше ускладнило становище інуїтів. Сьогодні канадський уряд дотує соціальні та освітні програми для цієї громади.
Розбірні намети індіанців Великих рівнин називалися тіпі. Вони, як і вігвам, мали конічну основу з жердин, а вкривалися зшитими шкурами бізонів. Дим від багаття виходив через центральний отвір в покрівлі, який під час дощу — прикривали. Тіпі вождів вкривалися малюнками і відмінними знаками їх власників.
Житло ірокезів будувалось теж на основі каркаса з кори, але могло слугувати і 10-50 років, доки община, яка в ньому жила, не переносила на нове місце кукурудзяні поля. Його називали — «довгий будинок» або овачіра (самоназва ірокезів — ходеносауні, що в перекладі означає «люди довгого будинку»). В ньому жив окремий рід, який очолював старійшина (сахем або сашем). Будинок був до 25 метрів завдовжки, вхід знаходився у торці, а над ним — різьблене зображення тотема — тварини-покровителя роду. Всередині будинок був поділений на відсіки; кожна сімейна пара займала свій відсік і мала своє вогнище, дим від якого виходив в отвір у даху. Спали індіанці на нарах уздовж стіни. У селах ірокезів було по 20-100 таких будівель, тобто до 3 500 індіанців. Навколо поселення були розбиті сади та поля. Під час формування Ірокезької конфедерації села почали обносити частоколом для захисту від ворогів.
Сьогодні індіанців в Канаді фактично розділяються на дві групи: так звані статусні індіанці (англ.Status Indians), зареєстровані як такі і з усіма правами та пільгами за відповідним законодавством, і нестатусні індіанці (англ.Non-Status Indians), що заявляють про своє індіанське походження, але не мають достатніх підстав для його формальної реєстрації. Статусні індіанці формують племена або общини (англ.bands), їм виділяють фінансові ресурси і землі, якими керує федеральний уряд. Всього в Канаді (станом на 2002 рік) налічується трохи більше 600 племен, 137 з яких проживають в Британській Колумбії, 26 — на Північно-західних територіях[10]. Проживають вони переважно в резерваціях, формальне число яких, станом на 2002 рік, становило 2 370, причому разом узяті вони займали площу в 27,5 тисяч км² (для порівняння, це відповідає лише третині такої невеликої провінції Канади, як Нью-Брансвік). Але реально заселено менш ніж 900 резервацій[10]. Середній розмір однієї — 2 тисячі га, проте він варіюється в залежності від провінції: в Британській Колумбії, де знаходиться понад 70 % резервацій Канади, середній розмір однієї становить лише 20 гектарів, а загальна їх площа — близько 0,4 % території провінції. Причина цього — в господарській привабливості багатих лісовими ресурсами земель Британської Колумбії[10].
Нинішні общини аборигенів, зазначають дослідники, вже не відображають минулий соціально-етнічний устрій корінних народів Канади[10].
На кінець 90-х роківXX століття 63 % населення Канади було англомовним і 25 % — франкомовним[7]. І англійська, і французька мова в Канаді — державні. Проте напруження між англомовним та франкомовним населенням зберігається. В основі його не стільки ентнічні, скільки економічні причини: господарство Квебеку розвивається не так швидко, як провінції, де кількісно переважають англо-канадці[7].
Французька, якою розмовляють у Канаді, відрізняється від мови, якою спілкуються у самій Франції. У Квебеці, населення якого має здебільшого французьке походження, місцевий діалект називається квебекським. Хоча майже всі місцеві жителі розуміють літературну французьку.
В одних районах Канади жителі розмовляють тільки французькою, в інших — тільки англійською, а в північних місцевостях більшість спілкується індіанськими та ескімоськими мовами.
У 1996 році чверть всього аборигенного населення Канади говорила переважно на рідній мові, ще 15 % — використовували рідну мову в побуті. Найбільш високий рівень використання рідної мови був в інуїтів (75 %), серед індійців і метисів рівень володіння рідною мовою становив відповідно 35 і 9 %. На території Нунавут місцева мова інуїтів — інуктитут — стала третьою офіційною державною мовою[10].
У Канаді представлена велика кількість різних релігій, але жодна з них не є офіційною в країні, оскільки в канадській політичній культурі велике значення має ідея релігійного плюралізму. Проте більшість жителів зараховують себе до християн, і це відображається в багатьох аспектах повсякденного життя.
За переписом 2001 року в Канаді 72 % населення країни зарахували себе до католиків або протестантів. Ті, хто не зараховує себе ні до якої релігії, склали 16 % опитаних. Причому, в Британській Колумбії невіруючими назвали себе 35 % опитаних — їх виявилося більше за представників окремої релігії.
Інуїти
Вірування канадських ескімосів-інуїтів являли собою форму шаманізму, засновану на анімістичних принципах: вони вірили в духів, що живуть в різних явищах природи. Злих духів уявляли у вигляді неймовірних і страшних істот, які шкодять людям, насилаючи хвороби і завдаючи невдачі на полюванні. Захистом від них слугували різноманітні заборони, заклинання і амулети.
Велику роль в житті інуїтів відігравав шаман, що жив в кожному ескімоському селі, — посередник, що налагоджував контакт між світом духів і людей. Бубон для ескімосів — священний предмет.
Нині традиційні вірування і шаманство місцями зберігаються.
Індіанці
Релігійні вірування канадських індіанців являли собою різні родоплемінні культи: шаманізм, культ особистих духів-заступників, культ сонця, культ коня, пережитки тотемізму та інше. У сучасних індіанців ці культи збереглися лише у племен Південної Америки, що живуть у віддалених і малодоступних районах (басейн річки Амазонка та інші). Більшість індіанців прийняли християнство: у Північній Америці — це переважно різні напрями протестантизму.
Культура і національні особливості
Фактично культура Канади — це культура корінних жителів, оскільки всі інші канадці були іммігрантами. Вони привозили з собою манеру вдягатися, кулінарні традиції та звичаї, притаманні їхній колишній батьківщині. У 1988 році, після ухвалення урядом Законодавчого Акту про багатокультурність, багатоплановий культурний характер країни здобув офіційне визнання.
Представники кожного народу святкують власні свята і дотримуються традицій своєї батьківщини, а також святкують і державні свята Канади. Щороку в країні проводяться сотні національних фестивалів, що допомагають різним народам краще зрозуміти традиції один одного, спробувати страви національної кухні, послухати музику, побачити виступи артистів, костюми і зразки народного прикладного мистецтва.
Серед аборигенного населення культура, соціальна організація (наприклад, матріархат у ряді індіанських племен), система управління (деякі племена зберігають традиційну систему самоврядування, деякі — знаходяться під федеральним управлінням) — також різні, змінюються від племені до племені.
Характерною формою ескімоського мистецтва є різьба по кістці і рогу. Художня творчість ескімосів знаходить також своє втілення в орнаментації хутряного одягу, в різних масках, виготовлених для свят, і візерунках татуювання.
Серед індіанців була поширена різьба по дереву, особливо різноманітна на північно-західному узбережжі (поліхромнітотемні і намогильні стовпи з переплетенням реальних і фантастичних зображень). Широко було поширене плетіння, ткацтво, вишивка, виготовлення прикрас з пір'я, керамічного та дерев'яного начиння і фігурок. У розписах відомі і фантастичні зображення, і багатий геометричний орнамент, і військові та мисливські сцени (малюнки індіанців Великих рівнин на тіпі, бубні, щитах, шкурах бізонів).
Нині самобутнє мистецтво індіанців у ряді країн — США, Уругвай, Аргентина та інших, в тому числі і в Канаді, — практично згасло.
Кухня
Національної страви в Канаді немає, оскільки це багатонаціональна країна. Майже у всіх великих містах є грецькі, італійські, східно-індійські та китайські ресторани. Головною складовою канадської кухні є квебекська кухня, оскільки рецепти французьких кулінарів історично і географічно Канаді ближче. У Квебеці готують французький цибулевий суп, tourtieres (пиріжки з м'ясом) і poutine (картопля фрі під соусом, запечена з сиром). Місто також відоме всьому світу як найбільший виробник кленового сиропу, що виготовляється з прокип'яченого соку цукрового клена.
У Атлантичних провінціях готують особливий пиріг — pate а la rapure, подібний до м'ясного пирога (з м'ясом, куркою або устрицями), вкритий зверху меленою до пастоподібного стану картоплею, з якої видалений весь крохмаль.
Канада — третя країна світу з найбільшим числом етнічних українців — після України та Росії. Протягом першої хвилі імміграції (1891-1914 роки) до Канади переселилося близько 170 тисяч українців, переважно селян із західних українських регіонів Галичини і Буковини у складі Австро-Угорської імперії[17]. Вони оселилися в степах-преріях компактними групами, що сприяло збереженню їхньої мови та культури.
Майже 300-тисячна українська діаспора проживає у провінції Альберта. Столиця Альберти посідає перше місце серед інших міст Канади за чисельністю вихідців з України (більше 120 тисяч осіб)[14][19].
Станом на 2006 рік українці були дев'ятою за чисельністю етнічною групою в багатокультурній Канаді, причому понад 85 % із 1 209 095 канадців з українським корінням народилося вже на Північноамериканському континенті[9][20]. Це нащадки перших та пізніших переселенців. Живуть вони в містах, в тому числі і за межами степових провінцій.
У Канаді діє понад 1000 етнічних українських організацій, виходить 83 українських видання (станом на 1994 рік)[14]. На кінець 90-х років з 301 депутатського місця канадського парламенту чотири належали депутатам-україноканадцям. Це лібералВолт Ластівка, представник Прогресивної Консервативної партіїРік Бороцик, член Нової Демократичної партіїДжуді Василиця, а також представник Канадського Альянсу Джим Паньків. Троє з них — Волт Ластівка, Рік Бороцик та Джуді Василиця — були обрані в канадський парламент вже втретє. У попередньому канадському парламенті українців за походженням було шестеро[14].
Переселенці з України зробили вагомий внесок в освоєння степових районів і в розвиток інших сфер життя Канади.
З 23 червня по 8 липня2011 року в Канаді проходили масштабні святкування з приводу 120-річчя приїзду перших українських імігрантів в країну[21].
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 29 квітня 2010. Процитовано 29 червня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абвгдеКанада //Економічна і соціальна географія світу: Підручн. для 10 кл. серед. шк. / Б. П. Яценко, В. М. Юрківський, О. О. Любіцева, О. К. Кузьминська, О. О. Бейдик // За ред. Б. П. Яценка. — К.: Артек, 1999. — С. 257.
↑Канадці[недоступне посилання з червня 2019]// Большая советская энциклопедия. — Т. 11. Италия — Кваркуш. — 1973. — 608 с. — 629000 екз.
↑Trigger, Bruce G.; Pendergast, James F. (1978). Saint-Lawrence Iroquoians. Handbook of North American Indians Volume 15. Washington: Smithsonian Institution. с. 357—361. OCLC 58762737.
↑Берёзкин Ю. Е., Тишков В. А., Истомин А. А.Индейцы [Архівовано 5 червня 2013 у Wayback Machine.]// Народы и религии мира. Энциклопедия. — М., 2000. — С. 182—191.
Берзина М. Я. Формирование этнического состава населения Канады: Этностатистическое исследование. — М., 1971.
Берёзкин Ю. Е., Тишков В. А., Истомин А. А.Индейцы [Архівовано 5 червня 2013 у Wayback Machine.]// Народы и религии мира. Энциклопедия/ Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая Рос. Акад. Наук (Москва); Гл. ред. В. А. Тишков; Редкол.: О. Ю. Артемова, С. А. Арутюнов, А. Н. Кожановский, В. М. Макаревич (зам. гл. ред.), В. А. Попов, П. И. Пучков (зам. гл. ред.), Г. Ю. Ситнянский. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. — С. 182—191.: ил.; 27 см. — ISBN 5-85270-155-6
Канада //Економічна і соціальна географія світу: Підручн. для 10 кл. серед. шк. / Б. П. Яценко, В. М. Юрківський, О. О. Любіцева, О. К. Кузьминська, О. О. Бейдик // За ред. Б. П. Яценка. — К.: Артек, 1999. — С. 255—260.
Канада.[недоступне посилання з квітня 2019] Країни світу. // Проект інформагентства Укрінформ: svit.ukrinform.ua/Canada (укр.)
Канадці[недоступне посилання з червня 2019]// Большая советская энциклопедия. — Т. 11. Италия — Кваркуш. — 1973. — 608 с. — 629000 екз.
Эскимосы [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.]// Народы и религии мира: Энциклопедия/ Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая Рос. Акад. Наук (Москва); Гл. ред. В. А. Тишков; Редкол.: О. Ю. Артемова, С. А. Арутюнов, А. Н. Кожановский, В. М. Макаревич (зам. гл. ред.), В. А. Попов, П. И. Пучков (зам. гл. ред.), Г. Ю. Ситнянский. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. — 928 с.: ил.; 27 см. — ISBN 5-85270-155-6