Назва Нове місто з'явилася під час появи району на початку XX століття, на противагу старим районам міста, що складалися на той час зі Старого міста та Центру.
Назва Замостя, «за мостом» або «за мостами», з'явилася, оскільки щоб потрапити до цієї частини міста з центру, треба було перетнути мости: тоді ще дерев'яний Архівний міст (на вул. Шмідта) та Феодосійські мости (на проспекті Кірова біля Радянської площі) — до реконструкції в 1960 році тут замість одного мосту було три: автомобільний, пішохідний, і трамвайний.
Історично місцевості Султанський луг та Стевенівські пагорби є частиною Нового міста, також до району відносять багатоповерхову забудову колишнього села Багча-Елі. Іноді окремо виділяють місцевість Німецька слобода за лікарнею Семашка.
Наразі Нове місто ділять на свої мікрорайони: Дитячий парк, Автовокзал, район 51-й Армії, район кінотеатру «Зірка».[1]
Після анексії Криму Російською імперією ця територія розійшлася на величезні садибні ділянки. Будинки тут будували далеко від весняно-бурхливої річки, наприклад будинки лікаря Мюльгаузена (Київська, 24) та хіміка Де-Серра (Кірова, 49а) знаходилися на відстані не менше ніж 500 метрів від річки.
У 1880-х роках розпочалася активніша забудова непередбачених планом ділянок землі на правому березі Салгира. Тут з'являються дачі, сади та фабрики місцевих та приїжджих підприємців.[2]
Назва «Нове місто» з'явилася на початку XX століття, коли розпочався наступний період забудови правобережної зони. У цей час на місці садових ділянок з'являються вулиці Фрунзе (тоді Суворова), Мокроусова (Південна), Аксакова, Тургенєва, Шмідта (Потьомкіна) та Ленінградська (Нова). Цей новий дачний район обмежувався вулицею Київською (Мюльгаузенівською) і Проспектом Перемоги (Феодосійська) зі старовинної дороги, що вела з губернського центру до Феодосії.
Фабрика Ейнем, Сімферополь, близько 1910 року.
У 1884 році у районі вже була введена в дію кондитерсько-консервна фабрика Ейнем.
Пізніше з'являються вулиці за вулицею Київська: Грибоєдова (Середньотарасівська, 1908 рік), Скрипниченко (Олександрівська), Лермонтова (Нижньоолександрівська, 1917 рік) та провулок Скрипниченко (Тарасова-Дальня, 1919 рік).[3]
Будинки були одноповерхові, а межа району — на вулиці Тінистій (нині Федько, біля станції переливання крові). На місці заводу «Фіолент» знаходилася «Деревообробна фабрика Кучерових», а на місці лікарні Семашко — дитяча лікарня.
Перед Другою світовою війною у місті з'явився цілий Ново-Міський район (з 1965 — Київський), куди входили також вулиці у колишньому селі Багча-Елі та на початку Червоної гірки.
У 1950-ті роки з'явилися вулиці Бабушкіна, Ладигіна (1953), Щорса, Чапаєва, Фурманова (1954), Суходольна (1959).[4]
Тоді ж збудований автовокзальний комплекс, що у 1977 та 2007 роках капітально реконструювався.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_(29689378355).jpg)
.svg){kind=small}
