Словацька мова (словац.slovenský jazyk, slovenčina) — слов'янська мова, належить до групи західнослов'янських мов. Поширена у Словаччині, а також у Чехії (350 000 / 183 749), Угорщині (110 000 / 17 693), Румунії (18 000 / 17 199), Україні (17 000 / 6 397), Польщі (47 000 / 2 000), Сербії (60 000 / 59 021 — переважно у Воєводині), Канаді (10 000 / 50 860) та США (1 200 000/821 325). Всього кількість осіб словацького походження за кордоном 2001 оцінюється словацькими вченими у 2 016 000. Офіційна мова Словаччини. Загальне число мовців близько 5,2 млн осіб (2013), з них в Словаччині — 4,34 млн осіб (2012).
У словацькій абетці використовуються латинські букви (великі та малі), деякі з діакритичними знаками.
А а, Á á, Ä ä, В b, C c, Č č, D d, Ď ď, E e, É é, F f, G g, H h, Ch ch, I i, Í í, J j, K k, L l, Ľ ľ, Ĺ ĺ, M m, N n, Ň ň, O o, Ó ó, Ô ô, P p, Q q, R r, ŕ, S s, Š š, T t, Ť t’, U u, Ú ú, V v, W w, X x, Y y,
Ý ý, Z z, Ž ž.
Словацьку мову вирізняють з близьких до неї мов такі риси:
наявність закону ритмічного скорочення голосних — у двох або більше складах, що йдуть одне за одним, не можуть стояти довгі голосні (є досить багато винятків, зокрема можуть стояти дифтонги);
вживання поруч із короткими голосними довгих голосних та дифтонгів ie, ô [uo], iu, ia, що утворюють довгий склад (žena — žien «жінка — жінок», koza — kôz [kuoz] «коза — кіз», päť — piaty «п'ять — п'ятий»);
специфічний словацький звук ä (mäso «м'ясо», pamäť «пам'ять»), що реалізується як ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття [æ], але більшість словаків вимовляє його як звичайне e;
довгота та короткість складотворчих сонантівr та l: zrno — zŕn «зерно — зерен», slza — sĺz «сльоза — сліз»;
наявність тільки твердого r, навіть перед голосними переднього піднесення: veriť «вірити», repa «буряк»;
наявність двох типів l: м'якого ľ та середнього l (letieť «лити», ľudia «люди», але láska «кохання», plot «пліт, паркан»);
перевага серед приголосних твердих непарних, що не мають м'якого відповідника;
закінчення -m у всіх дієслів теперішнього часу (nesiem, pijem, volám, prosím «несу, п'ю, кличу, прошу») — спільна ізоглоса з сербською мовою;
закінчення -ovia (одне з можливих, поряд з -i та -ia) називного відмінку множини істот чоловічого роду (synovia, otcovia, druhovia «сини, батьки, друзі»);
відсутність рефлексів другої палаталізації на стиках морфем (у давальному і місцевому відмінках), що пояснюється впливом граматичної аналогії (ruka — ruke, noha — nohe, mačocha — mačoche, при чеськ.ruka — ruce, noha — noze, macecha — maceše)[1]; зі слов'янських мов ця особливість спостерігається тільки в словацькій і російській.
Пам'ятки власне словацької писемності сягають XV—XVI століть, але словацькі риси трапляються й раніше у пам'ятках, написаних чеською, латинською та німецькою мовою. До XVIII століття на території Словаччини за літературну мову правила чеська. Засновником літературної словацької мови на основі середньо-словацького діалекту є просвітитель, депутат Угорського парламенту Людовит Штур. Писемність на базі латинської графіки.
Приклад
«Заповіт» Тараса Шевченка словацькою мовою (переклав Юліус Кокавець)
ZÁVET
Keď ja zomriem, zahrabte ma,
Bratia, na mohyle,
Prostred stepi šíro-šírej,
V Ukrajine milej
By úrodné lány polí,
Dneper prostred lúčin
Bolo vidieť, bolo počuť,
Ako reve — hučí.
Keď ponesie z Ukrajiny
Do belasých morí
Krv tyranskú, potom i ja
Rodné lány, hory,
Všetko nechám, potom uznám
Všemocného Boha,
— pomodlím sa… No dovtedy —
Ja nepoznám Boha.
Pochovajte. A povstaňte,
Putá zlomte smelo
A polejte slobodienku
Krvou nepriateľov!
A na mňa vo veľkom rode,
V rode voľnom, novom,
Pamätajte, spomeňte si
Dobrým, tichým slovom.
(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)
Примітки
↑Селищев А. М. Славянское языкознание. Западнославянские языки. — Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР. — М., 1941. — С. 137.(рос.)
Kačala Ján, Doruľa Ján, Pisárčiková Mária: Krátky slovník slovenského jazyka, 4., doplnené a upravené vyd. Bratislava, Veda, 2003. 988 s. он-лайн версія:
Red. K. Buzássyová, A. Jarošová: Slovník súčasného slovenského jazyka (A — G), Bratislava, Veda, 2006.
Peciar Štefan: Slovník slovenského jazyka (1.- 6. zväzok), Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, Bratislava, 1959—1968
Словацько-іншомовні словники
Bunganič Peter: Slovensko-ukrajinský slovník, Slovenské pedagogické nakladateľstvo, Bratislava, 1985
Popeľ Ivan: Ukrajinsko-slovenský slovník, Slovenské pedagogické nakladateľstvo, Bratislava, 1960
Kolektív autorov Lingea: Ukrajinčina. Konverzácia so slovníkom a gramatikou, Lingea, 2010
