Французька Гвіана

	Гвіана або Французька Гвіана; фр. Guyane Française; гв. креол. Lagwiyann
Прапор	Герб
	Розташування Французької Гвіани
Столиця; (та найбільше місто)	Каєнна
Офіційні мови	Французька
Суверенна держава	Франція
Форма правління	Заморський департамент Франції
- Президент Франції	Емманюель Макрон
Площа
- Загалом	83 534 км²
Населення
- оцінка січень 2018	281612
- перепис 2002	182300
- Густота	3,4/км²
Валюта	Євро (Класифікація валют (ISO 4217))
Часовий пояс	GFT (UTC−3)
Коди ISO 3166	GF / GUF / 254
Домен	.gf
Телефонний код	+594
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Французька Гвіана

Гвіа́на (фр. Guyane, МФА: [gɥiˈjan] Ґвія́н, гв. креол. Gwiyann або Lagwiyann, часто — Францу́зька Гвіа́на, фр. Guyane française) — найбільший заморський департамент Франції, розташований на північному сході Південної Америки. Адміністративний центр — місто Каєнна. Межує на заході з Суринамом, на півдні та сході з Бразилією, на півночі й північному сході омивається Атлантичним океаном.

Гвіана — найменша політична структура Південної Америки (Суринам — найменша незалежна країна). Її площа становить 83,534 км², а населення 217 тис. осіб. На території департаменту розташований космодром Європейського космічного агентства — «Куру».

Офіційна назва

Офіційна назва — Гвіана (Guyane, МФА: [gɥiˈjan] Ґвія́н), уточнення «Французька» походить з колоніальних часів, коли по сусідству існувало п'ять різних колоній під назвою «Гвіана»: окрім Французької Гвіани ще існували Британська Гвіана (нині Гаяна), Голландська Гвіана (нині Суринам), Португальська Гвіана (нині бразильський штат Амапа) та Іспанська Гвіана (нині Венесуельська Гаяна).

Історія

Докладніше: Історія Французької Гвіани

Ще задовго до того, як Гвіана була відкрита іспанцями, на її території проживали корінні жителі цих місць.

Перші іспанці досягли Гвіани в 1499 році, проте ця територія їх не зацікавила. В 1604 році у Гвіані оселились перші французькі колоністи. В XVII—XVIII голландці та англійці неодноразово намагались заволодіти цією територією. Остаточно панування Франції над Гвіаною утвердилось в 1817 році. Першим губернатором (командантом) став Клод Карра Сен-Сір.

З кінця XVII століття французи розвивають у Гвіані плантаційне господарство. Оскільки місцеве індіанське населення відмовлялось працювати на плантаціях, то французи почали завозити чорношкірих рабів з Африки.

У середині XIX століття в історії Французької Гвіани відбулись три важливі події: скасування рабства (в 1848 році), перетворення території на місце каторги (з 1852 року) та відкриття значних запасів золота (в 1855 році).

Скасування рабства призвело до гострої нестачі робочої сили в плантаційному господарстві, що змусило владу Франції вдатися до політики заохочення імміграції. У другій половині XIX і на початку XX століть населення колонії збільшувалася здебільшого за рахунок імміграції креолів із французьких Антильських островів і завербованих для роботи на плантаціях індійців і китайців.

Відкриття у Французькій Гвіані родовищ золота привабило туди тисячі людей. У розпал «золотої лихоманки» в джунглях Французької Гвіани працювало до 40 000 старателів, більшість із яких загинула від хвороб, змій, диких звірів та інших труднощів.

Згідно з урядовим декретом з 1852 року Французька Гвіана стала місцем заслання. Першими засланцями були учасники Французької революції 1848 року. Усього з 1852 по 1939 рік було заслано близько 70 000 осіб. Після Другої світової війни Французька Гвіана перестала бути місцем заслання.

Одночасно із золотою лихоманкою вибухнули територіальні суперечки Франції з Нідерландами (Франко-нідерландська територіальна суперечка у Гвіані) і Бразилією (Франко-бразильська територіальна суперечка). Деякий час на спірних територіях в обстановці безвладдя та анархії існувала і самопроголошена республіка Кунані.

У 1930—1946 роках внутрішні регіони Гвіани були виділені в окрему колонію — Ініні.

З 19 березня 1946 року Французька Гвіана стала заморським департаментом Франції.

У 1964 році Гвіана, завдяки близькості до екватора, була обрана Францією як місце будівництва космічного стартового комплексу. Для його охорони там розміщений 3-й піхотний полк Французького іноземного легіону. Зараз цей космодром є частиною Європейського космічного агентства та з нього проводяться запуски ракет Аріан-4 та Аріан-5.

У 1970—1980-х роках популярності набував рух за розширення автономії від Франції, проте згодом цей рух стих.

Географія

Докладніше: Географія Французької Гвіани та Геологія Французької Гвіани

Докладніше: Франко-бразильський кордон

Узбережжя Гвіани — низовинне й болотисте, тягнеться смугою шириною приблизно 20 км вздовж усього берега Атлантичного океану, займаючи близько 6 % площі території. Уся інша частина Гвіани — лісисте плоскогір'я, з висотами, що досягають 850 м.

Клімат субекваторіальний, з майже постійними температурами, від 25 до 28 градусів. Кількість опадів становить 2500—4000 мм на рік.

Політичний устрій

Французький президент призначає префекта, який здійснює управління департаментом.

Жителі Гвіани обирають двох депутатів Національних зборів — парламенту Франції і одного сенатора.

На місцевому рівні управління — Генеральна рада (19 членів) і Регіональна рада (34 члени), які обираються населенням Гвіани. Основні політичні партії: Гвіанська соціалістична партія (PCG), заснована в 1956, лідер — М. К. Вердау; Гвіанські демократичні сили (FDG), заснована в 1989, лідер — Ж. Отілі; Гвіанська демократична дія (ADG), лідер — А. Леканте; Об'єднання на підтримку республіки (RPR), місцеві відділення; Союз політичних партій Франції за французьку демократію (UDF).

Будучи частиною Франції, Гвіана є найбільшою частиною Європейського Союзу, розташованою поза межами Європи не на острові.

Адміністративний поділ

Докладніше: Список муніципалітетів департаменту Гвіана

Адміністративно-територіальний поділ Гвіани

Гвіана поділена на 22 комуни.


Назва	Французька назва	Код INSEE	Поштовий індекс	Населення	Рік	Площа
Авала-Ялімапо	Awala-Yalimapo	97361	97319	&&&&&&&&&&&01251.&&&&001251	2007	187,4
Апату	Apatou	97360	97317	&&&&&&&&&&&06357.&&&&006357	2007	2020
Гран-Санті	Grand-Santi	97357	97340	&&&&&&&&&&&03427.&&&&003427	2007	2123
Іракубо	Iracoubo	97303	97350	&&&&&&&&&&&01975.&&&&001975	2007	2762
Каєнна	Cayenne	97302	97300	&&&&&&&&&&058004.&&&&0058 004	2006	23,60
Камопі	Camopi	97356	97330	&&&&&&&&&&&01469.&&&&001469	2007	10049,60
Куру	Kourou	97304	97310	&&&&&&&&&&025688.&&&&0025 688	2007	2160
Макур'я	Macouria	97305	97355	&&&&&&&&&&&08191.&&&&008191	2007	378
Мана	Mana	97306	97360	&&&&&&&&&&&08256.&&&&008256	2007	6332,6
Марипазула	Maripasoula	97353	97370	&&&&&&&&&&&05545.&&&&005545	2007	18360
Матурі	Matoury	97307	97351	&&&&&&&&&&024893.&&&&0024 893	2007	137,2
Монсінері-Тоннегранд	Montsinéry-Tonnegrande	97313	97356	&&&&&&&&&&&01958.&&&&001958	2007	737,2
Папаїштон	Papaïchton	97362	97316	&&&&&&&&&&&02296.&&&&002296	2007	2628
Режина	Régina	97301	97390	&&&&&&&&&&&&0826.&&&&00826	2007	12130
Ремір-Монжолі	Rémire-Montjoly	97309	97354	&&&&&&&&&&019237.&&&&0019 237	2008	46,11
Рура	Roura	97310	97311	&&&&&&&&&&&02823.&&&&002823	2007	3685
Саюль	Saül	97352	97314	&&&&&&&&&&&&0158.&&&&00158	2007	4475
Сен-Жорж-де-л'Уаяпок	Saint-Georges-de-l'Oyapock	97308	97313	&&&&&&&&&&&03605.&&&&003605	2007	2320
Сен-Лоран-дю-Мароні	Saint-Laurent-du-Maroni	97311	97320	&&&&&&&&&&034149.&&&&0034 149	2007	4830
Сент-Елі	Saint-Élie	97358	97312	&&&&&&&&&&&&0450.&&&&00450	2007	5680
Сіннамарі	Sinnamary	97312	97315	&&&&&&&&&&&03110.&&&&003110	2007	1340
Уанарі	Ouanary	97314	97380	&&&&&&&&&&&&&085.&&&&0085	2007	1080

Економіка та природні ресурси

Наявні запаси золота, бокситів, нафти, ніобію, танталу. Видобуваються в основному боксити, а також в невеликих кількостях — тантал та золото.

Понад 90 % території покрито лісом (в тому числі цінних порід дерев — червоне, рожеве, тикове, мускатне, мору та ін.).

Важливу економічну роль відіграє діяльність Національного центру космічних досліджень Франції, який знаходиться на Атлантичному узбережжі, в районі Куру.

Вирощується цукрова тростина, яка майже повністю йде на виробництво рому. Крім цього, культивуються банани, цитрусові, маніока, рис. Тваринництво розвинено слабо.

Ведеться промисел креветок біля узбережжя.

Основні експортні товари — золото, лісоматеріали, ром, креветки.

Валюта — Євро.

Освіта

У Гвіані розташований Гвіанський університет^[fr], який був створений у 2014 році, в результаті розколу університету Антильських островів і Гвіани. Гвіанський університет складається з чотирьох навчально-дослідних відділів (DFR), інституту, внутрішньої школи, а також загальної служби безперервної освіти (SCFC).

Навчально-дослідні відділи:

Право та економіка
Мови, гуманітарні та соціальні науки
Медицина
Наука і технології

Інститути :

Університетський технологічний інститут в Куру
Гвіанський національний вищий навчальний заклад

У Гвіанському університеті навчаються 2034 студенти у двох кампусах: Гвіанський університет Pole (Troubiran кампус) в Каєнні та ІТ (Bois-Chaudat кампус) в Курі. Вища школа викладання та виховання, а також загальна служба безперервної освіти також розташовані в Сен-Лоран-дю-Мароні.

Демографія

Населення

Зміна чисельності населення Гвіани
1790 оцінка	1839 оцінка	1857 оцінка	1891 оцінка	1946 перепис	1954 перепис	1961 перепис	1967 перепис	1974 перепис	1982 перепис	1990 перепис	1999 перепис	2007 перепис	2009 оцінка
14,520	20,940	25,561	33,500	25,499	27,863	33,505	44,392	55,125	73,022	114,678	156,790	213,029	229,000
Офіційні дані з минулих переписів та оцінок населення INSEE.

Мови

Офіційною мовою є французька. Водночас поширена власна гвіанська креольська мова.

Див. також

Космодром Куру

Джерела

France's Overseas Frontier: Départements et territoires d'outre-mer Robert Aldrich and John Connell. Cambridge University Press, 2006. ISBN 0-521-03036-6.
Dry guillotine: Fifteen years among the living dead René Belbenoit, 1938, Reprint: Berkley (1975). ISBN 0-425-02950-6.
Hell on Trial René Belbenoit, 1940, translated from the original French manuscript by Preston Rambo. E. P Dutton & Co. Reprint by Blue Ribbon Books, New York, 194 p. Reprint: Bantam Books, 1971.
Papillon Henri Charrière. Reprints: Hart-Davis Macgibbon Ltd. 1970. ISBN 0-246-63987-3 (hbk); Perennial, 2001. ISBN 0-06-093479-4 (sbk).
Space in the Tropics: From Convicts to Rockets in French Guiana Peter Redfield. ISBN 0-520-21985-6.
Wild Coast: Travels on South America's Untamed Edge John Gimlette, 2011