Густав Отто Лудольф Гейне був уродженцем Німеччини, але у віці 5 років його батьки з усією родиною прибули в США в пошуках кращої долі, до речі, як і сім'я Дюзенбергів, тільки Гейне оселилися в райському штаті Каліфорнія, було це в 1873 році.
У віці 16 років Густав покидає рідну домівку і їде в Сан-Франциско. У Сан-Франциско він влаштовується прибиральником у фірму Bruenn Piano Company. Допитливий хлопець навчився налаштовувати піаніно і став настроювачем, а через 2 роки був уже компаньйоном містера Брюна. Однак незабаром почалися конфлікти, і містер Брюн покидає свою компанію, залишивши її Гейне, а також шрам на щоці на пам'ять про дуель. Гейне перейменовує фірму в Heine Piano Company.
Однак він не сидів на лаврах, склавши руки, до ночі він пропадав у кабінеті, щось постійно проєктуючи, до речі у Гейне було всього 5 класів освіти. Густав Гейне спроєктував систему, яка підігрівала його басейн, коли він, наприклад, топив свій камін. Він придумав багато потрібних і непотрібних винаходів, при цьому нічого не патентуючи. 1888 року, тобто всього через два роки після винаходу Карла Бенца, Гейне пізніше стверджував, що він сконструював машину з фрикційною трансмісією, проте ніяких підтверджуючих фактів не збереглося.
У 1903 році він вирішив прищеплювати автомобілізм на західному узбережжі США, ставши першим дилером «Форда», через рік він почав продавати машини фірми Queen. Тоді ж він знайомиться з Елбертом Дж. Холлом, який починає будувати двигуни для спортивних машин Гейне. Густав любив гонки і часто брав участь в гонках з підйому на пагорб.
Початок виробництва автомобілів
У 1905 році Холл починає працювати у Гейне, замінюючи йому водія, механіка і представляючи його бізнес-інтереси. Тоді ж Гейне заявляє, що буде будувати власні автомобілі. Незабаром з'являється перший автомобіль моделі 35/40НР. Це був перший автомобіль, карбюратор якого підігрівав паливо перед подачею в циліндри.
До весни1906 року було побудовано ще 2 примірники. У квітні1906 року стався землетрус в Сан-Франциско, а слідом за ним і пожежа, близько 300 тисяч людей залишилися без даху над головою, в той час як тоді в місті проживало всього 410 000 жителів. Гейне віддав свої машини військовим, оскільки в місті було введено воєнний стан, для транспортування поранених, трупів і продовольства. Одну з машин викрали, і коли нарешті її знайшли покинутою, з'ясувалося, що злодії проїхали без мастила і води досить велику відстань. Заливши лібріканти в машину, Гейне вирушив додому, по прибуттю додому він розібрав мотор і з подивом виявив, що, попри те, що колінчастий вал працював в суху, зносу практично не було.
Після землетрусу Гейне продає вціліле майно фірми і переїжджає в Мілвокі. Там він разом з Холлом проєктує новий автомобіль моделі М 45HP з 5.8 л мотором. Автомобіль представили публіці в рамках автомобільної виставки Сан-Франциско, яка проходила у щойно побудованому будинку «Golden Gate Park».
Машина, чиє фото не збереглося, рекламувалася як «Найпотужніший автомобіль у світі для своєї ваги та розміру з найменшою кількістю частин».
Машину виставляли на стенді фірми Roy Mauvais Motor Company, Рой Мов'є теж був виробником піаніно, який, розбагатівши, купив інжинірингові фірми і намагався будувати автомобілі. На цій виставці менеджер однієї лісопилки з Аламеди замовив один автомобіль.
Гейне планував виробляти до 50 машин на рік, однак різко змінив свої плани вже в 1908 році, і припинив взагалі автомобільний бізнес, приділяючи весь час квітучому бізнесу з продажу піаніно, до речі, він не тільки виробляв, але і продавав чужі піаніно в Сан-Франциско і Мілвокі під своїм брендом.
Машина оснащувалася гідравлічним приводом гальм всіх коліс, ставши першою машиною в світі з такою системою. Досі ходить багато суперечок, чия була конструкція, деякі пишуть, що Lockheed, хтось пише, що сам Гейне сконструював, хтось каже, що його зам — Авенір Добл, а хтось присвоює розробку молодому механіку фірми — Йозефу Молінарі. Однак, ємність в 19 л перебувала під панеллю приладів, не виходячи з машини можна було доливати мастило в резервуар для задніх або передніх коліс. Що цікаво, там же можна було заблокувати гальма, щоб машину не можливо було викрасти.
Також під панеллю приладів був бак для масла, а на самій панелі — індикатор рівня масла, якщо закінчувалося мастило, то можна було його долити, знову-таки не виходячи з машини. Сама панель приладів була встановлена під кутом в 45 градусів, Гейне вважав, що так зручніше стежити за приладами, яких, до речі, в ту пору на інших машинах практично і не було. А під панеллю приладів було пристосовано не тільки резервуари для технічних рідин, але і ящики для поклажі, наприклад, інструментів.
До речі, для маніпулювання коробкою передач і ручником водієві не доводилося відривати спину від спинки сидіння.
Шасі машини було низьким, а кузов одягався на раму не зверху, а ніби обволікав його, що робило машину нижчою. Кузовів було заявлено три: тип «Вікторія», седан і лімузин, причому кузови будувалися силами власної фірми — Heine-Velox Engineering Company.
Кузов типу седан мав цікаву особливість. Він мав 3-секційну структуру даху, при бажанні можна було зняти передню або задню частину кузова, роблячи з машини або «Таун Кар» («Купе Де Віль») або ландоле, також можна було зняти і центральну частину кузова, тоді машина перетворювалася на фаетон. Іншою цікавою особливістю була наявність сучасної системи відкривання вікон в дверях, тобто «крутилкою» вікна відкривалися і закривалися, в той час як машини того часу якщо і мали вікна, що опускалися, то опускалися-піднімалися вони за допомогою ременя, який не можна було зафіксувати.
Лобове скло було цільним, без всяких складових частин, розташовувалося під нахилом і бічним трикутнім віконцем кріпилося через гумові ущільнювачі, щоб комахи і пил не потрапляли в салон.
Оскільки сам Гейне любив подорожувати, то і свій автомобіль він спроєктував пристосованим для подорожей, багаж можна було кріпити на задній стінці кузова, встановлювати на передній бампер перед радіатором, і ще було зроблено спеціальні металеві ящики, що закривалися, на підніжках.
Фари стояли на вершині крил, це було зроблено для того, щоб було краще висвітлення дороги, але найцікавіше було в самих фарах — в них було дві лампочки: для далекого і ближнього світла, лампочки переключалися за допомогою вакууму.
У салоні для задніх пасажирів була така опція, як упор для ніг, який можна було фіксувати в будь-якому положенні. Однак Гейне не мав бажання возитися з патентними бюро, щоб запатентувати свої інновації, і, наприклад, в 1921 році він приїхав в Детройт на своїй машині, і попросив аудієнції з головним інженером фірми «Шевроле», але той так довго йшов на зустріч, що Гейне вирішив залишити машину, яку хотів йому продемонструвати, на території заводу, а сам пішов трапезувати, а через рік серійні машини «Шевроле» стали оснащуватися такою ж системою відкривання вікон, якою оснащувався автомобільHeine-Velox.
Припинення виробництва автомобілів. Закриття компанії
З 1921 по 1923 рік фірма побудувала 5 машин: 3 седани, один з кузовом «Вікторія», і ще одну машину з кузовомлімузин недобудувала, залишили як є, оскільки сама фірма Heine-Velox Engineering Company припинила свою діяльність в 1923 році.
А дочка Густава Гейне згадувала, що батько всі 5 машин залишив собі і милувався ними, один раз йому надіслав чек на 25 000 доларів один відомий голлівудський актор з бажанням купити цю машину. А треба сказати, що в 1921 році на ці гроші можна було купити рівно 50 Ford T? або два Rolls-Royce Silver Ghost 40/50HP в повній комплектації і з кузовами іменитих фірм і плюс ще 10 Ford T, однак ексцентричний Гейне написав на чеку з іншої сторони: «Дякую, але ми не приймаємо пожертвування, оскільки не займаємося благодійністю». Тим самим історики називають цю машину найдорожчою машиною початку 20-х.
Сам Гейне після закриття автомобільного підрозділу в 1923 році усамітнився на своїй віллі в Південній Каліфорнії, де проводив весь час, граючи на піаніно і складаючи музику, йому тоді було всього 60 років, попутно він почав купувати рідкісні машини, створюючи колекцію, кажуть що він знайшов і один з перших автомобілів і купив його, проте після його смерті в 1959 році слід машини загубився.
Одну зі своїх машин Гейне подарував своєму брату Фреду, але той був поганим водієм, і постійно бив машину.
У 30-х роках він передарив машину їх сестрі Розалії. Її сім'я трохи покористувалася машиною, але, визнавши її застарілою і незграбною, залишили в задньому дворі, а з часом і зовсім перетворивши її в курник.
У такому стані машину й придбав колекціонер 1973 року. Машина так і зберігалася до недавнього часу, поки кілька років тому її не викупили інші люди, які збираються закінчити реставрацію цього авто.
Після його смерті три машини позичили одному дилеру для залучення клієнтів, однак машини кудись пропали, а члени сім'ї нічого за них не отримали, та попри це разом з автомобілем-курником на сьогодні збереглося 4 автомобілі, оскільки лімузин не був добудований, а один автомобіль згорів під час пожежі.
Clymer, Floyd. Treasury of Early American Automobiles, 1877–1925. New York: Bonanza Books, 1950.
Tikker, Kevin, "Gustav Heine and his Cars, " Automotive History Review, Fall 1982 — the authoritative account based on over 50 interviews with persons affiliated with the marque.
.svg)