У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ганджа.
Ганджа́[1] (араб.غنجه, ghanjah), також відоме в Індії як котія — велике дау з двома або трьома щоглами і водотоннажністю від 70 до 200 тонн[2]. Традиційне арабське і індійське вітрильне судно з північно-західної частини Індійського океану.
Опис
Ганджа відносились до найбільших дау, їхня середня довжина становила приблизно 30 метрів, з довжиною кіля близько 15 метрів і водотоннажністю від 125 до 300 тонн. Ганджа мала осадку 2—2,5 м, що небагато для судна такого розміру.
Зазвичай вони мали дві щогли, основна грот-щогла мала виражений нахил до носа, що складав до 10°, задня менша щогла (бізань) встановлювалася вертикально. На великих ганджа могла встановлюватись третя щогла (мала бізань), яка, в такому випадку, мала нахил до корми. Усі щогли озброювались косими чотирикутними арабськими вітрилами з дуже короткою передньою шкаториною. На носі додатково міг встановлюватись бушприт, що ніс трикутний клівер[3].
Ганджа була схожа на інше велике дау — багалу і відрізнялась від неї лише деталями оформлення корпусу. Ганджа переважно мала більш видовжену і струнку форму, ніж багала, значно простіше оформлену корму, зазвичай без кормової галереї на квартердеку і вигнутий ніс з характерним орнаментом з трилисником, вирізаним на верхівці форштевня.
Історія
Ганджа широко використовувались до початку XX століття як морські торгові судна для перевезень товарів на великі відстані в Індійському океані між західним узбережжям Індійського субконтиненту, Аравійським півостровом та східноафриканським узбережжям Суахілі[4]. Через свою швидкість і великі розміри ганджа також використовувалась як військовий і піратський корабель.
Багато суден типу ганджа було побудовано на традиційних корабельнях у Сурі в Омані, а також у Бейпурі[en] в штаті Керала на малабарському узбережжі в Індії.
На початку XX століття ганджа, як і багала, були поступово витіснені іншою моделлю великого транспортного дау — бумом, яка при схожих розмірах і вітрильному озброєнні мала не транцеву, а гостру корму й більшу маневреність, що було значною перевагою в умовах мілководдя й коралових рифів Арабського моря та Перської затоки.
↑Thabit A. J. Abdullah, The Political Economy of Trade in Eighteenth-Century Basra, SUNY series in the Social and Economic History of the Middle East, 2000, ISBN 978-0-7914-4808-3
↑Clifford W. Hawkins, The dhow: an illustrated history of the dhow and its world
Al-Hijji, Ya'qub Yusuf (2001). The Art of Dhow-building in Kuwait. Arabian Publishing Ltd ISBN 978-1900404280(англ.)
Catsambis, Alexis; Ford, Ben; Hamilton, Donny L. (2011). The Oxford Handbook of Maritime Archaeology. Oxford University Press ISBN 978-0-19-970515-3. (англ.)
Hawkins, Clifford W. (1977). The Dhow: An Illustrated History Of The Dhow And Its World, Nautical Publishing Co. Ltd, ISBN 978-0245526558(англ.)
Hornell, James (1942). A Tentative Classification of Arab Sea-craft Society for Nautical Research. Mariners Mirror 28 no1, 1942, 11-40 books.google [Архівовано 31 січня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
Moreland, W.H. (1939). The Ships of the Arabian Sea about A. D. 1500 // The Journal of the Royal Asiatic Society of Great Britain and Ireland. Vol. I, IV. 1939. (англ.)
Moore, Alan (1940) Notes on ‘Dhows’, The Mariner's Mirror, 26.2 (1940): 205—213.